Іноземці, мабуть, більше нас, українців, усвідомлюють весь потенціал вітчизняного АПК. Адже їм є з чим порівняти, і не з чуток. Вони й не приховують свого інтересу до України. В той же час, із неабиякими побоюваннями й пересторогами вкладають свої кошти у різні проекти. І таких - дуже невелика частка, могло бути набагато більше. Проте… Вони наразі перебувають у стадії очікування, займаючи переважно роль спостерігачів, часом експертів, аніж безпосередніх учасників. А ті, які все-таки наважилися ризикнути, інвестують здебільшого у короткотермінові проекти, таким чином, менше піддаючи себе ризикам. А у сільському господарстві їх є чимало. Окрім природних чинників, на жаль, є ще й, так би мовити, штучні. Маю на увазі непослідовну державну політику нашої країни, яка для зарубіжних інвесторів, котрі звикли жити за зрозумілими для них правилами гри, досить непередбачувана. А хто ж захоче викидати гроші на вітер, не маючи гарантій їх повернення, та ще й із прибутками?!
Корупція, бюрократія, неврегульованість - це ті перешкоди, зі слів же самих інвесторів, які стоять на заваді грошових вливань в український АПК. Звісно, вбачаючи колосальний потенціал тут для розвитку аграрного бізнесу, дехто знаходить різні схеми, як можна інвестувати і при цьому бути застрахованим від поразок. До прикладу, данці вкладають гроші у проекти також датських інвесторів в Україні. Олексій Пархомчук, керівник офісу Датських міжнародних інвестиційних фондів в Україні, розповів, що вони беруть участь у 7 вітчизняних проектах, 4 з яких пов’язані зі свинарством, причому дуже успішно. Чого не можна так однозначно сказати про скотарство. «Під один молочний проект 1,5 року виділені гроші на ввезення в Україну датських нетелей породи джерсі. Проте до цих пір цього зробити не вдалося»,- говорить Олексій Пархомчук. Держфітосанітарна служба на кордоні не дає «добро». Для данців - то ціла загадка, яку поки розгадати не вдається.
На відміну від європейських інвесторів, азіатських, окрім існуючих в Україні ресурсів, зацікавили б і власні ланцюги поставок, скажімо, технології покращення урожайності тощо, які українські аграрії досі купують переважно у ЄС, Австралії. США. «Якщо ж українці таке запропонують, то ряд азіатських інвесторів зацікавиться»,- вважає директор із досліджень Азіатсько-Тихоокеанського регіону, UBS AG (Сингапур) Хартмут Іссель. Азіати віддають перевагу розвинутим ринкам: там менше державних чи сімейних підприємств, але там і закони працюють. Принаймні, є гарантії та прозорість ситуації.
Порівняно з європейськими інвесторами, азіатські молодші, зазвичай це перше покоління підприємців у сім’ї. Зі слів пана Ісселя, азіати прагнуть завжди до конкретних кроків. На малі пакети акцій вони не розраховують. Якщо вони беруться за справу, то хочуть бути провідними у ній. І до цього слід бути готовим українцям. Азіати реагують на ціни, проте вони платять готівкою, і це теж має свої переваги. Іноземці в Азії купують зростання, азіати за кордоном - окрім ресурсів, маржу, прибутковість: бренди, марки, технології. В Азії ріст відбувається неухильно. Інвестори мають великі капітали, але у них є одна слабкість, як у більшості таких ринків - їм потрібні ті технології, які допоможуть збільшити прибутковість та диктувати ціни.
Українська ж судова система є тою ланкою, яка у разі реформування зможе покращити інвестиційну привабливість не лише сільського господарства. У цьому твердо переконаний партнер ЮФ «Василь Кісіль і партнери» Денис Лисенко. 20-річний досвід роботи показує, що інтереси іноземного інвестора в судах захищати можна, але при цьому треба розуміти, з якими ризиками стикається компанія. Зі слів юриста, часто спостерігається відчутна протидія з боку правоохоронних органів у цьому процесі. Та й ні для кого не секрет, що роль адміністративного ресурсу в українських судах суттєвий. Звісно ж, цьому можна протиставити сильну правову позицію, але все-таки цей фактор також відлякує іноземних інвесторів від вітчизняного аграрного сектору.
Говорячи про сільське господарство в цілому, не можна оминути увагою і державне фінансування, яке лише таким є більше в документах, аніж у реальності. «Це важливе і болюче питання,- міркує президент УКАБу Алекс Ліссітса.- Скажімо, в Росії якщо заплановано у держбюджеті для аграрного сектору певна сума, то вона й виділяється. В Україні ж усе інакше. Торік було заплановано близько 1 млрд грн, а отримали сільгоспвиробники всього лиш 97 млн грн. У таких умовах дуже важко обговорювати якійсь стратегії розвитку». А загалом як можна говорити про стратегії для окремого сектора, не маючи стратегії для всієї країни! Ми робимо непоєднувані речі. Зі слів експерта, чиновники як стратегію, скажімо, хочуть прописати збільшення продуктивності, і в той же час ті моменти, які абсолютно на неї не впливають. Проговорюються ті елементи, які б позначалися на розширенні експортного потенціалу, і в той же час контролюються внутрішні ціни на продукти харчування. Поки не буде внесено чіткість у цих механізмах, ні про який розвиток з перспективою мова йти не може. Для цього варто подивитися на інші розвинені країни і брати з них приклад.
Коментарі
Олег УСТЕНКО, виконавчий директор The Bleyzer Foundation
- Ріст української економіки спостерігається, проте незначний – 1,5%. У той же час очікується зростання показників за рахунок сільського господарства. Сподіваємося, що державна політика буде направлена не лише на стимулювання в цілому економічного росту, а й інвестиційного клімату. В короткотерміновій перспективі держава зробити багато не зможе, і ми це розуміємо. У плані фіскальної політики основна вимога полягає у тому, щоб не порушити ті правила гри, які вже існують. Будь-які зрушення, у тому числі і в податковій політиці, можуть мати негативний ефект найближчим часом.
Що стосується монітарної політики, то тут є реальні стимули для розвитку аграрного сектору. По-перше, можлива співпраця з МВФ буде асоційована з відступом від монітарної політики. А відтак, з’явиться додатковий стимул для розвитку української економіки.
Абсолютно ненормальним фактом є фіксація облікової ставки Центробанку України на рівні 7,5%. Ми не впевненні, що єдиною можливістю для аграріїв залишається запозичення через зарубіжні банки. Не впевнені також і в тому, що проблеми, існуючі в Європі, ніяк не позначуються на Україну через дочірні банки, що знаходяться тут.
Ще одним шляхом залучення іноземного капіталу є вихід на біржі, проте це можливість для великих агрохолдингів, ніж для середніх та малих підприємств. У той же час, ресурс, який можна залучити, скажімо, єврооблігації – не завжди може бути вдалим та сприятливим вікном для розміщення.
Жан-Люк ДЕГЕЛЬ, заступник голови правління, керівник департаменту корпоративного бізнесу, УкрСиббанк BNP Paribas Group
- Уже стало доброю традицією, що французькі банки стають партнерами українського агросектору. Переважно це фінансування потужних агрохолдингів. Проте в силу певних причин банківські структури не наважуються активно працювати в цьому напрямі. Передусім йдеться про непередбачуваність податкової політики у плані ПДВ і фіксованого податку; нестабільність у правових основах - постійно назріває мораторій, земельна реформа, ніхто не знає, на що розраховувати. Є втручання держави у ці питання, що теж вносить свої корективи. Зростає орендна плата на землю, ніхто не може спрогнозувати, яка вартість буде через рік-другий. Ця невизначеність породжує масу проблем для агропідприємств.
Чого ж потребує агросектор? Передусім придбання землі, а для цього необхідні довгострокові засоби, позаяк небезпечно фінансувати контроль за додатковими територіями, якщо немає довгострокових засобів. Потрібний власний капітал, розміщення акцій.
Такі джерела фінансування, як IFC, ЄББР дають фінансування на 5–10 років. На мій погляд, їм треба зосередитися на фінансуванні інфраструктури, а не на бізнес-циклах. Не слід братися за короткі гроші і вкладати їх у довгострокові активи, особливо при купівлі земель. Бо тоді ви заплатите високу ціну і в результаті можуть початися серйозні фінансові проблеми.
Треба намагатися основні активи розподілити під довгострокове фінансування, а інші - під короткотермінові проекти. Це правило важливо витримувати, тоді врешті-решт буде легше справитися з банками.
Також ми розуміємо, що фінансування і кредити - важливі питання сільгоспсектора наразі. Тут має бути якесь взаємоузгодження між банками і агроформуваннями. Останні не повинні розглядати банки як джерело дешевих засобів, а банки, зі свого боку, - сільгосппідприємства як дійну грошову корову.
