«АС» Пане Миколо, нині дуже багато дискусій точиться довкола законопроекту «Про зерно та ринок зерна в Україні». Розробники заявляють, що такий Закон має захистити інтереси вітчизняних виробників зерна. Чи справді це так? Які плюси і мінуси вбачаєте у цьому документі?
М.М. :Я завжди дотримувався думки, що реформи в аграрному секторі неможливі без комплексної підтримки державою вітчизняних сільгоспвиробників. Маю на увазі не лише операцію з землею, а також питання обробітку, збору врожаю, його зберігання і, звичайно, експортного продажу. Так, як було раніше, продовжуватися більше не може. Багато років зернотрейдери поводили себе недобросовісно по відношенню до сільгоспвиробника. Вони отримували надприбутки, купуючи зерно у виробників за спеціально заниженими цінами в той час, коли на світових ринках вартість зростала. Звичайно, ми були змушені його продавати, бо не було іншої можливості. Фермеру потрібне пальне, добрива, насіння, потрібні гроші. Нині зернотрейдери «плачуть», мовляв, новий закон призведе до державної монополії. Трейдери сьогодні мають все - елеватори, техніку, кораблі. Вони знають, який ласий шматок можуть втратити, тому й сьогодні б’ють на сполох.
Фермери ж не мали змоги придбати нову техніку для обробітку землі. Чому ми сьогодні маємо жаліти зернотрейдерів, вони свого часу на нас, виробників, не зважали. Я думаю, що теперішні події змусять їх задуматися й переглянути свої позиції щодо сільгоспвиробників.
Держава сама не зможе експортувати такий великий об’єм зерна. Приватні зернотрейдери нікуди не зникнуть з ринку, але вони мають добросовісно співпрацювати з сільгоспвиробниками, а не займатися їх обкраданням.
Вважаю безперечним плюсом те, що новий законопроект зобов’язує зернотрейдерів здійснювати 50%-ві авансові платежі за врожай. До цього часу на випадок несприятливих погодних умов і неврожаю ризикував лише фермер. Але це ж не справедливо! Крім того, таке нововведення дасть можливість нам закуповувати нову техніку, модернізувати власне виробництво. Тому я переконаний, що цей проект закону покликаний захистити інтереси українських селян та фермерів. Він стимулює інвестиції у сільгоспвиробництво, в форвардні закупівлі, рекультивацію земель. Дасть можливість нам, сільгоспвиробникам, за підтримки держави виходити на кінцевого покупця зерна та отримувати справедливі прибутки за свою працю, не залишаючи їх у кишенях посередників та іноземних трейдерів.
Багато оглядачів пов’язують законопроект №6183 із загрозою великої державної монополії і зниженням цін на сільгосппродукцію. Де гарантії, що держава дасть виробникам кращі ціни, ніж зернотрейдери?
М.М.: Думаю, що такого не трапиться. А навіть якщо і буде - ми просто зупинимо виробництво! Будуть імпортувати зерно, як сьогодні гречку з Китаю! Але я ще раз наголошую: конкуренція, на мою думку, буде. Україна в перспективі може вирощувати до 80 млн т зерна. Сама держава без зернотрейдерів таку кількість експортувати не зможе. Тому монополії не буде.
Останнім часом чимало розмов точиться довкола ТОВ «Хліб Інвестбуд». Що Вам відомо про цю компанію?
М.М. До «Хліб Інвестбуду» були різні компанії. Завтра щось у державі зміниться, і на зміну йому прийде інша компанії. Нам, сільгоспвиробникам, головне мати вигідні умови співпраці й продавати зерно за справедливими ринковими цінами. Мені відомо, що чимало фермерів вдало співпрацюють із «Хліб Інвестбудом».
Зазначалося, що сільгосптоваровиробники, які працюють з «Хліб Інвестбудом», матимуть можливість придбати за пільговими цінами дизельне паливо та добрива. Чи справді це так?
М.М. Дійсно, така можливість є. Хоча знижки не такі вже й великі. Але тут є інша сторона медалі: дизпаливо, яке пропонується, досить низької якості, тому в ньому виробники не дуже зацікавлені. А от селітра - те, що потрібно. Тому можливість придбати такі добрива за пільговою ціною не може не тішити.
Чи зможуть українські аграрії безпосередньо виходити на зовнішні ринки? Чи мають вони для цього відповідні ресурси?
М.М. Сьогодні багато так званих експертів зазначають, що самі виробники ніяк не зможуть займатися експортом зерна. Та я не розумію, чому робляться такі висновки. Звичайно, один фермер не зможе провести такі операції. Але якщо скооперується кілька сільгоспвиробників, то вони без проблем зможуть вийти на зовнішній ринок. Сьогодні ми живемо не в замкненому просторі - інформації достатньо, є досвід, врешті-решт, Інтернет, де можна розмістити оголошення про продаж, виставляти ціну, домовлятися з потенційними покупцями і вигідно продавати продукцію.
Кабмін ініціював ще один законопроект «Про внесення змін до законодавчих актів з питань створення та діяльності фермерських господарств». Обіцяють спростити процедуру отримання статусу фермера…
М.М. Кількість фермерів в Україні щороку скорочується, оскільки в таких умовах і з таким відношенням до фермерства виживати нелегко. Серед молоді цей напрям діяльності популярністю не користується - надто багато ризиків. Про гарантії говорити не буду. Тому переважно у цій сфері працюють більш досвідчені люди. Проект нібито хороший: і пільги передбачає, і державну допомогу, і людей відбирає з освітою та досвідом. Безперечно, такий закон потрібен. Однак на все це потрібні кошти з держбюджету.
Пане Миколо, ведуться розмови про те, що в Україні не за горами дозвіл на продаж-купівлю земель сільськогосподарського призначення. Як вітчизняні аграрії ставляться до цього?
М.М. На сьогодні у Верховній Раді України немає більшості, щоб відмінити мораторій на продаж-купівлю землі, а в наступному році не буде більшості для його продовження. Тому хочемо ми того чи ні, швидше за все, земля буде продаватися. Чи буде це прозора схема - побачимо. Однак є окремі нюанси, які хвилюють практично все українське аграрне середовище - дозвіл на купівлю землі для іноземців. Ми категорично проти! На що тоді перетвориться наша держава?! Де жити і працювати українцям? В руках іноземців великий капітал. Вони скуплять нашу землю, а нам що тоді - до Зімбабве їхати? Я впевнений, що Президент України це розуміє і теж бажає і надалі залишатися главою повноцінної, незалежної держави. Відбуваються численні наради, дискусії, це питання обговорюється. Тому, думаю, що такого не станеться, іноземці не отримають дозвіл купувати українську землю. Українська земля - це національне багатство нашої країни.
Де українські аграрії почували б себе краще: у зоні вільної торгівлі з Європейським Союзом чи в Митному союзі з Росією, Казахстаном і Білоруссю?
М.М. Знаєте, якби Україна була обнесена великим муром, таким, наприклад, як-от Велика китайська стіна, то українці мили б ноги в сметані. Бо в Україні є все - і земля, і працьовиті й талановиті люди. Якби лиш з усіх боків не пересмикували, не заважали. Однак реалії дещо інші. Тому нам потрібно виходити з власних інтересів і брати все, що вбачаємо найкраще від співпраці як з одними, так і з іншими. Я маю багато знайомих аграріїв з Польщі. Вони, до речі, часто скаржаться на Євросоюз, розповідають, що їм нелегко. Але коли подивитися збоку, одразу видно, як багато їм дав Європейський Союз, як багато вони досягли за цей час. Мені до вподоби їхній досвід. Однак, якщо говорити про зону вільної торгівлі, то тут треба зауважити - необхідно серйозно і послідовно відстоювати свої національні інтереси. Наша держава має великий потенціал.
В Україні на зміну одній владі приходить інша. Відповідно змінюються й наближені бізнесові кола, еліти. Однак схоже для вітчизняних аграріїв поки що нічого не змінилося. Та й самі сільгоспвиробники вже звикли працювати в екстремальних умовах, розраховувати на власні сили і надалі сподіватися, що, окрім вже звичних курйозів від влади, вони - ті, хто власноруч підтверджують звання житниці-України, - таки отримають справжню підтримку з боку держави.
Розмову вела Світлана ПЛУЖНИК
