За даними Національної академії аграрних наук України, площа посівів часнику торік становила 22,6 тис. га, що на 4,4% більше, ніж позаминулого. Чимало часникарів скаржилися на низькі ціни, велику конкуренцію з боку китайських виробників. «Вирощуємо і не знаємо, почім продаватимемо!», — доволі емоційно висловився один фермер. І помріяв: от якби була зафіксована світова ціна на продукт… Але це в ринковій економіці неможливо. А в плановій — реально прийняти таке рішення, але воно призводить до дефіциту товару, корупції і знову ж таки до зростання цін, але вже в тіні, «з-під прилавка». Є наочний приклад примусової фіксації цін — Венесуела, якщо хтось забув про голий-босий СРСР.
Ми розпитали про нюанси часникового бізнесу у фермера Сергія Паращенка, який живе у Дніпрі, а працює на Січеславщині. «За підсумками 2018 року можу сказати, що він був несприятливий. Але не малим урожаєм або низькою ціною, ні, — розмірковує аграрій. — А тією панікою, яку у спільноті часникарів посіяли перекупники. Вони поширювали інформацію, що в Китаї — великий урожай часнику, і тому у нас він буде невідворотно дешевшати. Продавайте, мовляв, швидше за безцінь, інакше доведеться викинути. Але хіба ви побачите зараз десь у магазинах дешевий часник? Не думаю».
Сергій Паращенко — уродженець Донецької області. Багато років вирощує часник — послідовно і навіть, так би мовити, фанатично. Займається промисловим часникарством і селекцією цієї культури понад 12 років. Побував у багатьох країнах світу — вивчав, як там займаються часником… Після окупації частини Донбасу змушений був переїхати на Січеславщину (колишня Дніпропетровська обл.). І там не лише продовжив свій бізнес, взявши в оренду 100 га під часник, а й вивів новий вітчизняний сорт «Ірен».
Трейдери-перекупники заробляють на волатильності. Їм вигідні коливання цін, тому вони сприяють «розгойдуванню човна», ловлять вітер у свої вітрила або й самі його створюють. Їх за це не люблять. З іншого боку, багато фермерів не хочуть виїжджати за межі свого села, і їм вигідно, коли перекупник приїжджає у поле та забирає урожай «із коліс». Сам виробник не завжди хоче везти ті овочі за три моря, де платять набагато більше. Так як же поводитися, щоб не продешевити?
«Часник треба вміти продавати. Ми ніколи не піддаємося паніці. Який дурень продає, коли немає попиту? А влітку попит на часник завжди слабкий — ніякий. Наш сезон продажів — вересень-листопад. Раніше годі й смикатися. Посередник, який влітку приїжджає на поле і дає півціни «з коліс», нам не потрібен. Страждають ті з виробників, хто не готовий заходити в мережу. Ми ж послідовно працюємо з роздрібними торговими мережами», — розповідає Паращенко.
Якщо поглянути на Європу, там одне з рішень — спільно лобіювати свої інтереси. Об’єднуватися у кооперативи, профільні організації, громадські структури. Чому Китай продає так багато часнику? Там його вирощують дрібні фермери, у кожного землі обмаль — може, по півгектара. Але продають часник гуртом за рубіж крупні експортні компанії. Везуть туди, де вищий попит і краща ціна. Або ж де самі мають змогу встановлювати її. Цим же шляхом вирішили йти і виробники українського часнику.
Паращенко створив «Національний продукт» — кластер часникарів, об’єднання аграріїв, які послідовно вирощують саме цей єдиний озимий овоч, прекрасний попередник-антисептик. У кластер входять понад 20 учасників. «Я, мов квочка, стягую фермерів під крило нашого часникового кластера. Якщо хто взяв у мене насіння часнику, допоможемо і виростити (з виїздами у разі необхідності), і реалізувати врожай теж. Ми можемо взятися за супровід господарства розміром від 20 га в будь-якій точці України», — каже фермер.
Займаючись селекцією і насінництвом часнику більше 12 років, Сергій Паращенко побував у багатьох країнах світу. Сіяв, досліджував часник голландський, канадський, той таки китайський, яким завалені нині всі овочеві базари… Закордонні сорти хворіли, вимерзали, перетворювалися на чудернацькі покручі… Фермер зробив висновок, що їм не підходить наш клімат. І вирішив розвивати не лише товарний напрям у часникарстві, а й насінництво.
«Ми зареєстрували свій сорт «Ірен» — найкращий з усіх, які були на українському ринку, — переконаний Сергій Паращенко. — Він є вже у реєстрі сортів України і допущений до масового виробництва. Серед позитивних якостей його можу виділити високу врожайність, великий розмір цибулини, лежкість, зимостійкість. Природа України подарувала нам можливість успішно вирощувати наш український озимий часник».
ВІТЧИЗНЯНИЙ СОРТ «ІРЕН»
Середньостиглий, лежкий, зимостійкий. На одній рослині формується до 8–9 листків. Цибулини мають плескату форму, вкриті лусками з біло-фіолетовим забарвленням. Цибулина великого розміру — складається із 4–6 дуже немалих зубків масою 50–60 г.
Ба більше: щоб отримати ще вищу ціну, «Національний продукт» конкретно зацікавився виробництвом органічного часнику, який купують дорожче. «У Донецьку, поки не було війни, ми займалися протягом семи років саме органічною аграрною продукцією, отримали сертифікат «Органік Стандарт», були цікаві технологічні напрацювання… Багато що пропало, але ми знову хочемо рухатися у цей бік, — розповідає фермер. — Тепер ми багато відновлюємо вже у Дніпрі. У нас є набір техніки саме під органічний напрям, будемо його розвивати. Я у компанії «РОСТА» з Мелітополя купив новий агрегат під органіку — для механічного прополювання бур’янів».
Певні сподівання часникарі покладають на державну програму «Фінансова підтримка розвитку фермерських господарств». Кабмін залишив торішній розмір компенсації за придбання сільськогосподарської техніки або обладнання. Також Уряд обіцяє узяти з держбюджету 1 млрд грн на компенсацію вартості насіння української селекції. «Може, 2019 року дрібні фермери скористаються компенсацією на насіння, — сподівається часникар. — Слава Богу, хоч щось».
Ігор ПЕТРЕНКО, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
