Озимі пшениця та ячмінь, кукурудза, соняшник, ріпак, і з певною натяжкою соя — ось ті культури, котрі найчастіше можна побачити на полях України. Епізодично аграрії вирощують горох, вкрай знизилися посіви цукрових буряків і лише подекуди можна побачити гречку разом із куцими вкрапленнями вівса та жита. Із такою сівозміною можна було б ще миритися, однак агрокліматичні та економічні чинники накладають на неї додаткові обмеження. Сівозміна на кшталт озимі зернові-соняшник у степовій зоні та кукурудза-пшениця-соняшник-ріпак у лісостеповій, не кажучи вже про кукурудзу чи соняшник, з кожним роком підвищують очевидні ризики.
Чимало аграріїв вбачають альтернативу у так званих нішевих культурах. По-перше, вони дають змогу урізноманітнити сівозміну, зокрема, як засіб включити до неї бобові культури та трохи стримувати вовчок соняшниковий. По-друге, заробити додаткові кошти. До найближчого резерву нішевих культур в Україні заведено відносити сорго, нут та сочевицю. Певний інтерес становлять озимий горох та арахіс.
На сьогодні найкращу перспективу обіцяє вирощування сорго. Перш за все тому, що ця культура в агрономічному плані пропонує непогану альтернативу кукурудзі. По-перше, сорго, як і кукурудза, своїми кореневими виділеннями провокує проростання і подальшу загибель рослини-паразиту соняшнику — вовчку. Це надзвичайно важливо для умов степової зони України, оскільки надає фермерам додатковий інструмент у протистоянні серйозній загрозі посівам соняшнику. По-друге, для нормальної вегетації сорго необхідно на 25% менше вологи, аніж кукурудзі. Тому посухостійкість цієї культури дає змогу вирощувати її на півдні та сході України. І по-третє, урожайність сорго цілком порівнювана із урожайністю кукурудзи. Зокрема, це підтверджено кількарічними випробуваннями в промислових посівах у різних регіонах України. Так, на півдні Київської області взагалі отримали рекордні світові результати — понад 150 ц/га.
Єдині фактори, які стримують стрімке поширення сорго в Україні — поки що незначне ознайомлення більшості українських агрономів із ефективною технологією вирощування та неосвоєність світових ринків збуту врожаю. Перший фактор — річ набувна і, гадаємо, вже за два-три роки можна буде упевнено підібрати ефективну технологію для будь-якого регіону країни. Із другим фактором поки складніше. Як кажуть самі власники господарств, добре обізнані з питанням: «Виростити сорго можна, а от куди його потім збути…». Однак сорго у світі доволі затребувана культура і, поза сумнівами, свою частку ринку Україна займе.
Дещо по-іншому виглядає проблематика вирощування альтернативи гороху і сої — нуту. Так, він більш посухостійкий, так, зазвичай має більшу ціну, однак про прорахунки окремих фермерів із цією культурою вже ходять легенди. Лише кількаденна затримка зі збиранням нуту разом із невеликим дощиком, призвела до того, що більша частина врожаю стала непридатною для реалізації… До того ж, як виявилося в процесі вирощування культури, доволі складно підібрати дієві гербіциди, як і деякі інші препарати. Однак справжні несподіванки агровиробника можуть очікувати після збору урожаю. Років зо два тому я побував у великому холдингу на сході України, де планувалася реалізація проекту із вирощування нуту на зрошенні. Із розрахунку, що 2 т/га в регіоні дає нут без зрошення і понад 4 т/га — на зрошенні. При цьому за основу економічних розрахунків рентабельності проекту бралася тодішня ціна — близько 30 тис. грн за 1 тонну! Фантастика та й годі! Еге ж, особливо якщо взяти до уваги, що нині цю культуру можна придбати за 9 тис. гривень за 1 тонну…
Такі гігантські стрибки ціни загалом характерні для більшості нішевих культур. І проблема полягає у тому, що і агровиробник, і зернотрейдер невпевнено почуваються у цьому сегменті. Якщо із кукурудзою хоч щось можна спрогнозувати, якщо її можна закласти на зберігання до літа, в крайньому разі — продати із мінімальною рентабельністю, то із сочевицею чи сорго не дуже зманевруєш. Хіба що гайнути кудись до Лаосу чи Нігерії і спробувати пошукати покупців самотужки…
Поряд із цим більшість нішевих культур характеризуються цінними харчовими та кормовими властивостями. На відміну від кукурудзи, їх можна продавати у магазині на сотні грамів чи кілограми із націнкою. Однак: скільки? Ринок таких продуктів в Україні не сформований і навряд чи сформується у найближчій перспективі. Пересічна більш-менш забезпечена українська родина купує півкілограма сочевиці чи нуту у кращому разі декілька разів на рік. І часто — лише з тестовою метою. Відповідно, щоб вирощувати посухостійкі нішеві культури необхідно або мати певний ринок збуту за кордоном, уклавши угоду із надійним трейдером (не всякий трейдер за це візьметься!). Як варіант — шукати покупців самотужки. Або ж — знайти, куди їх можна вигідно збувати в Україні. Те ж таки сорго є надзвичайно цінною кормовою культурою, зокрема, у птахівництві. Потрібно створювати замкнутий цикл виробництва із птахофабрикою, що можуть потягнути лише великі холдинги, або ж прямувати довгим шляхом для набуття репутації надійного постачальника цінного корму.
Звісно ж, виростити кукурудзу, соняшник і ріпак, продавши їх ледь не просто з поля простіше. Тим не менш, ми маємо враховувати кліматичні зміни останніх десятиріч. Є усі підстави вважати, що у частині регіонів традиційні культури даватимуть дедалі менше зиску. Зокрема, та ж примхлива до погодних умов соя, вологолюбна кукурудза і, навіть, соняшник. Тому аграріям бажано вже сьогодні пригледжувати їм альтернативу.
Ігор КОВАЛЕНКО, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
