Якщо з трейдерів братимуть мито, то на цю суму вони знизять закупівельні ціни на зерно й недоплачуватимуть аграріям. З цього приводу в столиці й було зібрано прес-конференцію, куди підтягнулася й «важка артилерія» з колишніх та нинішніх депутатів та високопосадовців. Сам захід, як годиться, назвали «Скасування зернових квот і продовольча безпека України». Можна припустити, що повертаються часи, коли трейдери погрожували зсипати збіжжя у столиці під стінами керівних установ, позаяк за багатьма пунктами їх інтереси не враховано.
- Що нас у поточному сезоні не влаштовує? - запитав президент Української аграрної конфедерації Леонід КОЗАЧЕНКО. - Починає діяти норма з податку на додану вартість - не буде повернення ПДВ. Сільське господарство недоотримає 12 млрд грн від її введення - не відшкодовуватимуть ПДВ при експорті зерна. Казали, що це спрямоване проти трейдерів, але останні абсолютно нічого в цьому не втрачають, вони просто на 20% зменшать закупівельну ціну та й усе. Втрачає фермер.
Пан Козаченко переконаний, що торговці не платитимуть вигідної сільгоспвиробникам ціни за зерно нового врожаю і по тій причині, що через запроваджені торік обмеження на експорт на внутрішньому ринку накопичилося чимало запасів збіжжя.
- Мабуть, за всю історію у нас не було на початку жнив перехідних залишків більш як 8 млн т зерна з минулого сезону, які, безумовно, тиснутимуть на поточний урожай і битимуть по ціні також. Росія оголосила ціну у своєму порту Новоросійську - $275 за т пшениці третього класу. Коли я цю цифру називав у Мінекономіки, вони заявили: ми змусимо продавати по $300 з України. У відповідь я дивуюся, хто ж її купить, якщо поруч продають по $275, кого ви заставите прийти купити дорожче: китайця, саудівця? Хто заплатить на $25 більше на тонні, коли поруч, у Новоросійську, по $275? ...Візьміть $275 доларів, відніміть вартість перевалки в наших портах, яку зараз збільшили, експортне мито, ПДВ, вартість перевезення залізницею до елеватора, трейдери сьогодні ставлять 30-50 грн/т прибуток - відніміть його теж і порахуйте...
Президент Української аграрної конфедерації припускає: якщо врахувати витрати на вирощування збіжжя - подорожчання енергоносіїв, мінеральних добрив, пального, електроенергії тощо - аграрії змушені будуть продавати зерно нового врожаю нижче за собівартість.
Чи є позитив?
Доповідачам на прес-конференції «Скасування зернових квот і продовольча безпека України» авторка цих рядків поставила наступне питання: «Президент підписав закон про встановлення ставок експортного мита на зернові. Якщо такий закон приймає Верховна Рада та підписує Президент, значить, хтось у цьому зацікавлений. Певне, ви, як люди державні, прораховували не лише збитки для сільгоспвиробників, а й можливі прибутки для галузі птахівництва, тваринництва, для хлібопекарів? Які позитиви кожен із вас бачить у цьому законі?».
Сергій ТЕРЕЩУК, народний депутат, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин:
- По-перше, я не бачу позитивів у тому, що замінили квоти вивізним митом. Які цілі? Мінфін хоче збалансувати видатки та надходження - ось і все. Порахували, що декілька мільярдів буде надходжень, які можуть збалансувати видатки. Окремі депутати, і ті, хто не розбирається, сьогодні намагаються втручатися у сільське господарство і говорити, що вони - фахівці: і бізнесмени, і лікар, і вчитель - вважаючи, що трейдери будуть менше заробляти. Трейдер своє заробить. Хто виграв у цій ситуації? Виграли ті, хто займається виробництвом м’яса птиці - це українські компанії. Позаяк введення експортного мита зменшить внутрішню ціну на зерно. Відповідно вони виграли, оскільки на внутрішньому ринку буде ціна нижча. Маючи запас, вони могли й по тих цінах закупити продукцію. У них виробництво рентабельне. Якоюсь мірою виграють, можливо, й ті, хто виробляє хліб, - вони зможуть дешевше купувати зерно для виробництва продукції.
Але, на думку Сергія Терещука, міністерство аграрної політики та продовольства повинно навпаки турбуватися про те, щоб ціни на сільськогосподарську продукцію були адекватними. Міністерство економіки, міністерство соціальної політики мають шукати шляхи, як компенсувати витрати тим, хто не може цю продукцію купити: шляхом виробництва соціального хліба, дотацій тощо. А загалом більшою мірою програли всі.
Катерина ВАЩУК, народний депутат, секретар Комітету Верховної Ради з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики
- Якби не було ситуації із неповерненням ПДВ зернотрейдерам, а лише з`явилася відміна квот та мито, то можна було б вважати, що тут більше позитиву, ніж негативу. Позаяк зменшувалася можливість корупції, і доступ до ринку отримувало набагато більше компаній. Не було б такого, що одна чи дві наближених до влади компаній отримують можливість бути головними на зерновому ринку. І коли ми зустрічалися із зернотрейдерами, вони казали, що з двох бід, обираємо другий варіант - і це було б позитивно.
…Все, що стосується великого капіталу, то їхні інтереси захищаються і в митному, і в Податковому кодексах. Все те, що стосується селянина - село по всій Україні розкидане, разом не прийде бастувати - його можна образити. І знову всі ці моменти б’ють по цінах, а ціни - по рентабельності. І в кінцевому варіанті - маємо те, що маємо.
Володимир КЛИМЕНКО, президент Української зернової асоціації:
- У нас в Україні ситуацію створено, коли аграрне лоббі повністю розвалене. Воно відсутнє, і нікому не приходить у голову запровадити мито на експорт мінеральних добрив. Нікому, хоча вони досить дорогі. Здавалося б, добре, пригальмуй цю справу, і сільгоспвиробники отримають більш дешеві мінеральні добрива.
Нікому не спадає на думку зробити неповернення ПДВ для хімічних підприємств, тому що за цим стоїть одна людина - Фірташ. Його всі знають, він лобіює свої інтереси. Якщо говорити про метал, ви знаєте кілька відомих осіб, які стоять за цими заводами, і там простіше усю цю справу робити.
А аграрії - це двадцять тисяч підприємств, які неорганізовані, яких легко бити, позаяк вони розпорошені. Ось головна у них така біда. Зникла Аграрна партія кудись, як і останніх п’ять відсотків її у парламенті. Лоббі відсутнє. А в результаті, люди, які пишуть бюджет, фактично ніколи не бачили й не бачать реальної економіки - у них своя пісня. Й боротися проти всього цього нікому.
…Незважаючи на те, що окремі виробники, експортери й переробники звернулися до Президента із проханням не підписувати цей закон. Але уряд, на чолі з нашим «любим» мінфіном, у цій ситуації переміг. Очевидно, є дуже великі складнощі з бюджетом та Міжнародним валютним фондом.
Василь КОРОБЕЙКО, фермер з Маловисківського району Кіровоградщини:
- Селянину-фермеру діватися нікуди, він продаватиме збіжжя, оскільки йому треба розраховуватися за кредити, паї, платити заробітну плату. Йому необхідно орати, сіяти, і він змушений продавати цю продукцію за безцінь. Хто її скупить? Трейдери. Куди її продадуть і за якою ціною? За кордон. Тому що світові ціни зниження не передбачають, практично всі поля у Європі погоріли, хліба немає. І Євросоюз робить ставки на Росію та Україну, які можуть удвічі збільшити експорт зерна за кордон. Тільки ці дві країни, де сьогодні склалися нормальні, сприятливі умови для отримання доброго врожаю. Тепер самі подумайте, хто заробить? Трейдери зароблять. А селяни залишаться з тим, з чим були...
Точка зору
Генеральний директор Української аграрної конфедерації Сергій СТОЯНОВ: «Втрата шалених можливостей не дає нашому зерну стати нашими «газом та нафтою»
Хто б що не казав, але, за великим рахунком, усі двадцять років своєї незалежності аграрна Україна буксує, розповідаючи собі і всьому світові про свої аграрні переваги, багаті чорноземи, працьовитих людей.
Попри успіхи у птахівництві (щоправда, лише у кількох холдингів), деяку стабілізацію у свинарстві, ми усе ще тупцюємо на місці у зерновиробництві, а порівняно з 1991 роком утричі зменшили поголів'я ВРХ та виробництво молока, у структурі якого «бабусин» продукт становить майже 80%. З такою сировинною базою шлях до світових ринків нашій «молочці» закрито, упевнений генеральний директор Української аграрної конфедерації.
- Якби не олійні культури: соняшник, ріпак, соя, - продовжує він, - не знаю, як би аграрії зводили кінці з кінцями у рослинництві, оскільки рентабельність виробництва саме зерна в останні роки становить 7-1%.
Основна причина відсутності українського «аграрного прориву» - надзвичайно низька капіталізація тих потенційних галузей сільського господарства, що «пасуть задніх» порівняно зі світовими показниками, насамперед рослинництва. А все через їх низьку прибутковість і технологічну відсталість!
Бо ми з року в рік не використовуємо «подарунки» світової продовольчої, насамперед зернової, кон'юнктури.
Втрата шалених можливостей не дає вітчизняному зерну стати «газом та нафтою», причому відновлюваними щорічно! За таких умов наші намагання виробляти (і збирати) через п'ять років 80 млн т зерна є занадто самовпевненими! Де ж ми візьмемо, наприклад, ті $4 млрд на закупівлю потрібних країні для такого «зернового стрибка» 20 тис. нових сучасних комбайнів?
Випереджаючи можливі закиди в упередженості, зазначу, що ми тут, у цих роздумах, маємо справу із «впертою» статистикою, і йдеться про зведені середньоукраїнські показники!
Насправді видатні досягнення наших провідних аграрних холдингів, якими ми пишаємося, ще надто довго не «робитимуть погоди» у підсумкових рядках Держкомстату - поки не розквітнуть середні та малі аграрні підприємства.
Прибутки українських аграріїв «з'їдаються» обмеженнями, що встановлюються з того чи іншого приводу. Це в сучасній Україні робиться, головним чином, шляхом надзвичайно незграбного квотування, а тепер вже й фактично оподаткування експорту (а що ж таке мито?), жорсткого адміністрування рівнів рентабельності, вимивання коштів контрабандними м'ясними потоками. І практично без усіляких компенсацій виробникам! Позаяк та жалюгідна забюрократизована бюджетна підтримка, на яку сьогодні спроможна молода й небагата українська держава, ще й обмежена СОТівськими зобов'язаннями, жодним чином не відшкодовує багатомільярдних втрат виробників від державного втручання у ринки.
За такої «легендарної» привабливості нашого сільського господарства ми маємо той, вважаю, ганебний рівень кваліфікованих іноземних інвестицій у сільське господарство України - $40 млн за 2010 рік та близько $800 млн за всі останні 20 років! Включаючи наші «рідні», кіпрські, гроші!
Останнім із сумних «подарунків» для наших аграріїв є ухвалення парламентом, усупереч публічним запереченням галузевого міністерства, зверненням громадських професійних організацій АПК, урядового законопроекту «Про внесення змін до Податкового кодексу України та затвердження ставок вивізного (експортного) мита на деякі види зернових культур», збитки виробників зерна від запровадження якого, за експертними оцінками, перевищать 6 млрд грн. Це на додаток до втрат виробників зерна через скасування Податковим кодексом оподаткування ПДВ операцій із зерновими та олійними культурами та нульові ставки ПДВ за операціями з їх експорту. Тут втрати - за очікуваного у 2011 році врожаю зернових в обсязі 46 млн т та 1,8 млн т ріпаку - обраховуються у понад 12 млрд грн. Це порівняно з умовами функціонування ринку зерна в 2009-2010 МР, коли не було експортних обмежень, ПДВ експортерам зерна відшкодовувався, хоча із проблемами. Зазначені «ПДВ-новації» також розроблені із нехтуванням думки та численних заяв аграрної громади. В обох випадках цілилися у зернотрейдерів, а влучають - у виробників зерна!
Ще один законодавчий «експеримент»: зі зміни випробуваного роками порядку субсидування виробників м'яса і молока за рахунок ПДВ, що відбувся перед і під час змін до Податкового кодексу, у розрахунку на 2011 рік «коштуватиме» для селян через фактично втрату такої підтримки понад 2 млрд грн.
Сільгоспвиробники сьогодні вже спересердя кажуть, мовляв, не потрібна нам бюджетна «підтримка», краще не чіпайте ринки, і ми візьмемо з них те, що нам потрібно!
Упевнений, без перебільшення, увійде в історію (як Столипін у Росії чи президент Лула да Сілва у Бразилії) те керівництво сучасної української держави, за якого припиниться використання сільського господарства як соціального донора для решти суспільства, і аграрій з «дійної корови» перетвориться на «священну»!
Цього можна досягти одним-єдиним способом - визнати на державному рівні раз і назавжди пріоритетність економічного інтересу сільськогосподарського товаровиробника! Його вищість і первинність! І не тільки на словах, а й на ділі!
На підтвердження цього треба небагато: припинити втручання у ринки, жорстке «керування» рентабельністю, обмеження експорту сільгосппродукції, його дискримінацію відмінностями в оподаткуванні та невідшкодуванням ПДВ, скасувати невдалі законодавчі «експерименти», що порушують інтереси аграріїв.
Значна частина з цих пунктів, власне, якщо майже не дослівно, то контекстно, передбачені в аграрному розділі Програми економічних реформ Президента України, проте вони не виконуються.
Поза сумнівом, такій зміні «ринкової поведінки» держави у нашій країні мало б передувати, разом з уже відпрацьованими інтервенціями Аграрного фонду, запровадження продовольчого субсидування малозабезпеченого населення, що має одночасно і захищати населення від продовольчої інфляції, і стимулювати попит. Таких механізмів не соромляться ні у США, ні в Євросоюзі, ні в Бразилії! Тому ті країни процвітають в аграрній сфері. А у нас чомусь у разі натяку на це політикам та чиновникам маряться післявоєнні «хлібні картки»!
Чекали ми такого цивілізованого інструменту два десятиліття, та не дочекалися. Тому на часі - окреме, «настоящее», як казав професор Преображенський, доручення від Президента, уряду - запровадити в Україні вже з 2012 року продовольче субсидування малозабезпеченого населення як засобу щеплення проти втручання чиновників у функціонування аграрних ринків, насамперед, зернового - нашої української нафтогазової свердловини.
Могла ж царська Росія на початку XX сторіччя за рахунок експорту переважно українського зерна, без нафти й газу, мати одну із провідних економік світу.
