Ріпак за останнє десятиріччя зміцнив свої конкурентні позиції на світовому ринку серед олійних культур, суттєво збільшились валові збори насіння та розширились ринки збуту, ринкові ціни на насіння і продукти його переробки досягли досить високого рівня.
Площа посівів ріпаку в світі сягає 24 млн га за середньої врожайності 13-15 ц/га. Світове виробництво цієї культури у 2011 році прогнозується на рівні 59,9 млн т. У 2010-2011 МР світова пропозиція ріпаку становитиме 66,4 млн т.
Найбільшими виробниками ріпаку у світі на сьогодні є країни ЄС-27 (21,6 млн т), Китай (13,5 млн т), Канада (11,8 млн т), Індія (7,2 млн т), Австралія (1,9 млн т). Україна з виробництва насіння ріпаку ділить з Австралією 5-6 місце.
Ріпак - друга в Україні олійна культура за площею посіву та валовим виробництвом. Він поступається лише соняшнику. Під вирощування культури залежно від року використовується майже 1-2% ріллі. Вирощуванням культури зайнято більш ніж 3 тис. сільськогосподарських підприємств. Валовий збір насіння ріпаку в країні був рекордним у 2008 році і становив понад 2,87 млн т, що майже втричі перевищувало показники попереднього року. В результаті зниження посівних площ і незадовільної перезимівлі озимого ріпаку в 2009 і 2010 роках під культурою було зайнято відповідно 1013,6 і 913,3 тис. га. (зокрема, 799,38 тис. га. озимого ріпаку і 107,17 тис. га - ярого). Валове виробництво насіння у 2009 році дорівнювало 1,818 млн т, у 2010-му - 1,331 млн т. Середня урожайність озимого ріпаку в 2008 році становила 20,8 ц/га; у 2009 - 18,7 ц/га; у 2010 - 17,5 ц/га.
Під урожай 2011 року засіяно озимим ріпаком 1033,8 тис. га. За даними МінАПК, станом на 18 листопада 2010 року озимий ріпак зійшов на площі 1030 тис. га або на 99,6% посіяної. У доброму стані перебуває 525,8 тис. га посівів озимого ріпаку (51%). У задовільному - 376,1 тис. га (36,5%), слабкі і проріджені - 128,1 тис га (12,8%).
Ґрунтово-кліматичні умови України сприятливі для нормального росту та розвитку рослин ріпаку як озимого, так і ярового та відповідають його біологічним вимогам. Зокрема, достатньо висока родючість ґрунтів, їх задовільна водо- та повітропроникність, велика кількість опадів і температурний режим сприяють при застосуванні рекомендованих агротехнологічних заходів вирощування цієї культури в усіх регіонах та отримувати понад 40 ц/га насіння.
Враховуючи пристосованість ріпаку до помірного клімату, а також потенційні його можливості, набутий великий досвід вирощування, переробки і реалізації продуктів його переробки, посівні площі під озиму і яру форму в Україні можна суттєво розширити до 2,0-2,2 млн га з метою повного забезпечення внутрішніх потреб країни в харчовій олії, макусі, шроту, виготовлення біодизельного палива, мастил, а також експорту як насіння, так і високоліквідних продуктів його переробки й отримання твердої валюти.
Програмою розвитку ріпаківництва в Україні на 2008-2015 роки передбачається комплексний розвиток цієї галузі, починаючи від оптимізації площ, їх розміщення, підвищення урожайності до поглибленої переробки насіння та впровадження сучасних промислових технологічних розробок, в загальному рільництві ріпаківництво розширити до 7%, довести посівну площу у 2013-2015 років до 2000 тис. га, отримати 5600-6000 тис. т високоякісного насіння ріпаку за урожайності 28-30 ц/га.
Розвиток цієї галузі буде успішним за умов створення регіональних зон концентрованого вирощування озимої і ярої форми ріпаку на значних площах від 10-15 до 30-40 тис. га, що дасть можливість оптимально сконцентрувати й ефективно використати сучасну техніку, інші ресурси для забезпечення технологічного процесу на великих площах, вчасно і без втрат зібрати і сертифікувати вирощений урожай згідно з вимогами сталого агровиробництва Європейського Союзу до імпортованої сировини для виробництва біопалива, знизити собівартість вирощеної продукції.
Ріпак - надзвичайно цінна олійна культура, один із важливих джерел рослинної олії. Насіння озимого ріпаку містить 45-50% олії, ярого - до 35%, 24-31% білка, 6-12% клітковини. Ріпакова олія за своїм жирнокислотним складом і смаковими якостями наближається до маслинної, і є більш корисною для людини, ніж соняшникова і соєва.
До складу олії з насіння сучасних сортів входить значна кількість гліцеридів ненасичених жирних кислот, що знижують можливість тромбоутворення і, відповідно протидіють серцево-судинним захворюванням, знижують вміст холестерину в крові, регулюють рівень кров’яного тиску. Ріпакова олія містить речовини, стійкі проти опромінювання. Вона належить до групи напіввисихаючих харчових рослинних олій і може використовуватися для споживання у натуральному вигляді за безпосереднього її додавання до кулінарних страв, а також при виготовленні овочевих, рибних, м’ясних консервів та маринадів. Ріпакова олія є найкращою сировиною для виробництва маргаринів, бутербродного масла, різноманітних харчових продуктів.
Завдяки цим властивостям ріпакова олій користується популярністю. За обсягами виробництва вона стала третьою у світі після маслинної і соєвої, а за обсягам імпорту-експорту займає четверту позицію після маслинної, соєвої та соняшникової.
Згідно з європейським стандартом (ЄЕС) харчова олія із сучасних безерукових сортів ріпаку (00) повинна мати тільки сліди ненасичених кислот - ерукової та ейкозенової, 5-8% насичених кислот, 60-65% мононасичених кислот і 30-35% полінасичених кислот.
Не втрачає своєї актуальності і використання олії з високим вмістом ерукової кислоти. Вона використовується у багатьох галузях промисловості: металургійній, машинобудівельній, лакофарбовій, поліграфічній, хімічній, текстильній.
Як високобілкова культура озима і яра форма ріпаку є джерелом забезпечення протеїном кормів для сільськогосподарських тварин. В 1 кг насіння міститься 1,7-2,1 кормових одиниць. Однак у насінні крім протеїну (18-22%) є ще й сірчані органічні сполуки - тіоглюкозиди або глюкозинолати, котрі в організмі утворюють шкідливі для тварин сполуки - ізотіоціанати та нітрити. Тому для поповнення раціону протеїном краще використовувати побічні продукти виробництва ріпакової олії: шрот і макуху, що містять 30-32 і 25-28% протеїну відповідно та 8-11% жиру. У 100 кг ріпакового шроту міститься у середньому 90 кормових одиниць. Коефіцієнт перетравності його органічних речовин становить 70%, тоді як соняшникового шроту - лише 56%.
Ріпаковий шрот і макуху доцільно включати до кормових раціонів бройлерів і курей-несучок - до 15%, свиней - 10-15%, дійних корів - 20-30%.
Важливим резервом виробництва кормів і білка є посіви ріпаку, що використовуються на зелений корм худобі, для приготування силосу, виготовлення трав’яного борошна. Найвища поживна цінність зеленої маси спостерігається у період бутонізації-початку цвітіння рослин і становить 0,08 кормових одиниць на кілограм корму. На одну кормову одиницю припадає 200 г перетравного протеїну, в сухій речовині 244 г/кг.
Ріпак є прекрасним попередником для зернових, особливо озимої пшениці. Він поліпшує фітосанітарний стан наступних посівів зернових, знижує ураження цих культур кореневими гнилями, різними плямистостями листя і стебел на 15-20%, оскільки його кореневі рештки згубно діють на збудників хвороб, що знаходяться у грунті. Завдяки наявності сіркових сполучень (глюкозинолатів) у рослині за розкладання у грунті ріпак проявляє фумігантний ефект - дезінфікує грунт для наступних культур. Значно покращує структуру грунту, розпушує підґрунтя, оскільки майже 90% коренів знаходиться в орному шарі на глибині до 20%. Збільшення врожаю зернових після озимого ріпаку сягає від 3 до 6 ц/га без додаткових витрат на придбання і внесення добрив.
Важливе агрономічне значення має ріпак при його вирощуванні на зелене (сидератне) добриво, яке сприяє підвищенню органіки в грунті, еквівалентної 10-15 т/га гною. З кореневими і пожнивними залишками при заорюванні в грунт повертається понад 15 кг азоту, 15 кг фосфору, 70 кг кальцію і 12 кг сірки.
Велика користь ріпаку як медоноса. За період його цвітіння можна отримати 80-90 кг меду з гектара.
Останнім часом стрімко розвивається новий напрям використання ріпакової олії - біопаливо для двигунів внутрішнього згорання. Воно значно екологічніше й більш економне. Використання біопалива дає можливість частково скоротити споживання обмежених запасів природної нафти і знизити навантаження СО2 на навколишнє середовище. За врожаю насіння ріпаку 30 ц/га можна виробити 1300 л біодизельного палива.
Отримання високого і якісного врожаю ріпаку неможливо без дотримання загальної технології вирощування культури, інтегрованої системи захисту від шкідників, хвороб та бур’янів.
Інтенсивна технологія вирощування як озимого, так і ярого ріпаку базується на комплексному і раціональному використанні грунтово-кліматичних, біологічних, технічних, матеріальних і грошових ресурсів для максимально можливого задоволення потреб рослин в основних факторах життя з метою отримання високого і стабільного врожаю. Вона органічно поєднує три основні напрями господарської діяльності: технологічний, технічний і розрахунково-економічний.
Технологічний напрям передбачає розробку й послідовність проведення технологічних операцій та агротехнічних вимог до них.
Технічний напрям - комплектацію машинно-тракторних агрегатів, марочний підбір тракторів, сільськогосподарських та спеціальних машин і знарядь, установлення норм виробітку та кількості обслуговуючого персоналу.
Розрахунково-економічний напрям - визначення потреб у робочій силі й техніці, матеріально-грошових витрат за видами робіт і в цілому по культурі, а також собівартості вирощеної продукції.
Інтенсивна технологія спрямована на виконання цілого комплексу науково обгрунтованих агротехнічних, фізико-механічних, селекційно-насіннєвих, хімічних заходів, які обумовлюють отримання якісного врожаю при найменших витратах праці та ресурсів на одиницю отриманої продукції.
Основні складові інтенсивної технології вирощування озимого та ярого ріпаку полягають у наступному:
- створення регіональних зон концентрованого вирощування озимого і ярого ріпаку, від 10-15 до 30-35 тис. га;
- вирощування районованих високопродуктивних безерукових і низькоглюкозинолатних «00» сортів і гібридів озимого та ярого ріпаку, які характеризуються груповою стійкістю до найбільш поширених хвороб і шкідників. На рослинах таких сортів інкубаційний період захворювання подовжений, а плодоношення патогенів недорозвинене. Хімічна обробка посівів в окремих випадках виключається, а у разі проведення, - у незначних масштабах. Використання стійких сортів не тільки заощаджує витрати на пестициди, але й, що найважливіше, - відвертає небезпеку забруднення навколишнього середовища та продуктів урожаю токсичними речовинами. У кожному господарстві рекомендується вирощувати кілька «00» сортів ріпаку, які мають генетичні відмінності щодо стійкості проти хвороб. Це дає можливість продовжувати строки сортозміни внаслідок повільнішого утворення нових вірулентних рас патогенів;
- сівбу проводити лише високоякісним насінням високих репродукцій районованих безерукових і низькоглюкозинолатних сортів озимого та ярого ріпаку в оптимальні строки для кожної конкретної грунтово-кліматичної зони;
- агробіологічне обгрунтування розміщення ріпаку в сівозмінах після найкращих попередників і оптимальних строків щодо його повернення на попереднє поле;
- дотримання просторової ізоляції між окремими сортами ріпаку, між посівами озимого і ярого ріпаку та іншими капустяними культурами;
- застосування обгрунтованих зональних систем основного і передпосівного обробітку грунту залежно від його стану та забур’яненості;
- забезпечення рослин елементами мінерального живлення під запрограмований урожай;
- використання спеціалізованого комплексу сучасних сільсько-господарських машин для якісного виконання всіх робіт в оптимальні строки;
- запровадження інтегрованої системи захисту ріпаку від шкідників, хвороб і бур’янів.
- суворе дотримання технологічної дисципліни при вирощуванні озимого та ярого ріпаку.
Вивчення біологічних особливостей озимого ріпаку засвідчило, що кліматичні умови є одним із вирішальних чинників при вирощуванні цієї культури і отриманні високих урожаїв насіння.
Ріпак вважається холодостійкою волого- і світлолюбивою культурою. Озимий ріпак здатний витримувати морози під сніговим покривом до -30оС, а без снігового покриву - до -15-18оС. Ця культура може загинути і в результаті випрівання, коли восени сніг випадає на не промерзлий ґрунт і рослини, тривалий час знаходячись під його товстим покривом, виснажуються і гинуть. Весняні заморозки до травня також можуть викликати розрив стебла, ушкодження бруньок, відмирання окремих квіток або суцвіть на рослині.
Стійкість ріпаку до морозів залежить і від вологості грунту. Якщо грунт перезволожений, то навіть за температури -6-8оС він може вимерзнути. Якщо грунт сухий, то ріпак витримує низьку температуру в межах -18-20оС протягом декількох днів. Ріпак негативно реагує на раптові коливання і тривале зниження температури восени, коли рослини ще не встигли загартуватися, або навесні, після відновлення вегетації рослин. При тривалій холодній зимі, або контрастно мінливій температурі на початку весни при поновленні вегетації рослини озимого ріпаку масово вимерзають.
Насіння ріпаку починає проростати за температури грунту +2оС, оптимальна температура для його проростання - 15-18оС. Сприятливих умов сходи озимого ріпаку з’являються через 6-7 діб. Сума ефективних температур повітря вище 10оС для одержання дружних сходів озимого ріпаку становить 60-90оС. Сходи можуть переносити заморозки до 3-5оС, а рослини у фазі розетки - до -8оС. Вимоги озимого ріпаку до кліматичних умов наведені в таблиці.
Вимоги озимого ріпаку до кліматичних умов
|
М’які кліматичні умови з достатньою вологістю повітря
|
|||||||||||||||||||
|
Серпень
|
Вересень
|
Жовтень
|
Листопад
|
Грудень
|
Сі-чень
|
Лютий
|
Березень
|
Квітень
|
Травень
|
Червень
|
Липень
|
||||||||
|
Достатня волога для проростання насіння
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||
|
Вегетація рослин не менш ніж 100 днів із температурою вище 2оС
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||||
|
|
|
|
Рослини у фазі 8-10 розеткових листків. Помірна зима з невеликим сніговим покривом, без тривалих морозів нижче 15оС
|
|
|
|
|
|
|||||||||||
|
|
|
|
|
|
Не менше 3-х тижнів з температурою 0оC
|
|
|
|
|
|
|||||||||
|
|
|
|
|
|
|
Без раптових короткочасних похолодань
|
Помірне тепло, достатня кількість опадів
|
|
|||||||||||
Крім кліматичних чинників, що наведені в таблиці, зимостійкість ріпаку залежить значною мірою від агротехнічних заходів, проведених восени: строк і якість підготовки грунту, якість насіння, строк сівби, норма висіву, кількість внесених мінеральних добрив тощо.
Сума активних температур повітря вище за +10оС для гарантованого отримання насіння озимого ріпаку становить 2400оС.
У період вегетації ріпак віддає перевагу помірно прохолодній температурі. Висока продуктивність рослин спостерігається за умови, коли середньомісячна температура повітря у квітні знаходиться у межах +8-10оС, у травні - +13-15оС, у червні - +16-17оС, у липні - +18-20оС.
Ярий ріпак порівняно з озимим невимогливий до температури. Його насіння проростає при +1-3оС тепла. Сходи переносять приморозки до -4оС, а після утворення перших розеткових листків - до -7оС.
Для отримання дружних сходів ярого ріпаку необхідна сума активних температур вище за +5оС у межах 70-90оС. Для гарантованого одержання урожаю насіння ярого ріпаку потрібна сума активних температур вище за +10оС близько 1700оС.
Ріпак - вологолюбна культура. Оптимальна вологозабезпеченість рослин озимого та ярого ріпаку відбувається при річній сумі опадів 600-700 мм, задовільна - при 500-600 мм, при сумі опадів нижче 400 мм і в посушливі роки врожай насіння його істотно знижується.
Для отримання сходів і початкового розвитку рослин необхідно не менш як 20 мм опадів. Що пізніше сходить ріпак, то повільніше розвивається.
Дефіцит вологи в грунті у фазі стеблування-цвітіння призводить до слабкого галуження рослин, фізіологічного в’янення, опадання бутонів і квіток, скорочення фази цвітіння, зниження продуктивності рослин. Під час цвітіння ріпаку бажана вологість грунту становить понад 80%. Під час вегетації на кожний гектар площі для одержання насіння ріпаку 20 ц/га необхідно 400-500 мм опадів.
Для вирощування ярого ріпаку найкращим є вологий клімат із рівномірними опадами протягом вегетації рослин. Для проростання води потрібно 50-60% від маси насіння. Волога вкрай необхідна у верхньому шарі грунту, у фазі сходи-розетка, коли рослини формують кореневу систему.
Озимий і ярий ріпак добре розвиваються при частих, але помірних дощах. Розподіл опадів під час вегетації є найбільш оптимальним, коли в квітні випадає майже 50-60 мм, у травні - 70-75 мм, у червні - 75-80 мм, у липні - 30-40 мм для озимого і 60-80 мм - для ярого ріпаку.
За вегетаційний період ріпак витрачає у 1,5-2 разу більше води, ніж зернові колосові культури. Найбільше вологи потребує у фазі бутонізація-цвітіння-наливання стручків. Для формування однієї частки сухої речовини ярий ріпак витрачає 500-700 частин води.
Наука і практика свідчить, що ріпак добре росте і розвивається на середньозабезпечених поживними елементами грунтах з нейтральною або слабокислою реакцією сольового розчину - чорноземах опідзолених, темно-сірих та сірих лісових грунтах, дерново-підзолистих, дерново-карбонатних, дернових і дерново-глеюватих грунтах з легко- та середньосуглинковим механічним складом. Найбільш придатними для нього є грунти з вмістом гумусу не менш як 0,9-1,1%, кислотністю сольового розчину за показником рН 6,2-6,5, калію (мг на 100 г грунту) - 12,0-14,5; фосфору - 6,0-7,5; магнію - 5,0-7,0; бору (мг на 1 кг грунту) - 0,25; сірки - 30-60; марганцю - 10-15. Найбільш поширені такі грунти в зонах Лісостепу та Степу.
Кислі грунти потребують вапнування. Для нейтралізації кислотності та солонцюватості грунту використовують вапно і гіпс, які в результаті поліпшують його загальну родючість. Вапнування грунту проводять, як правило, під попередник восени. Норми витрат меліорантів визначають на основі даних гідроекологічної кислотності грунту.
Непридатні для вирощування ріпаку грунти важкі за механічним складом, з водонепроникним підорним шаром, а також торфовища, грунти, легкі за механічним складом, з недостатньою теплопровідністю, солонці та кислі без вапнування грунти. Можливість вирощування озимого та ярого ріпаку на піщаних грунтах залежить від їх забезпеченості поживними речовинами і вологою.
Ріпак у своєму розвитку проходить 8 основних фаз вегетації, тривалість яких залежить від погодних умов, поживних речовин, особливостей сорту (див. табл.).
Тривалість основних фаз розвитку ріпаку
|
Фази розвитку
|
Етапи органогезу
|
Тривалість фаз розвитку, дні
|
|
|
озимий ріпак
|
ярий ріпак
|
||
|
Сходи
два справжніх листки
чотири справжніх листки
Формування розетки
Період зимового спокою
Стеблування
Бутонізація
Цвітіння
Плодоутворення і дозрівання
Всього, днів
|
I
II
III
IV-V
VI-VII
VIII
IX-XI
XII
|
6–12
10–12
12–14
60–65
105–130
12–14
10–12
30–36
30–35
300–330
|
10–14
8–10
12–14
10–14
-
9–12
9–10
14–2
18–21
90–120
|
Агротехнічні заходи по-різному впливають на агроценоз культури і його складові частини, а також на формування врожаю, рівень його якості та розміри потенційних і фактичних втрат від шкідливих організмів. Вони є основою сучасних систем інтегрованого захисту посівів ріпаку від комплексу шкідливих об’єктів. Основними позитивними якостями агротехнічних заходів є велике профілактичне значення, комплексний і різнобічний вплив на середовище мешкання патогенів, розвитку збудників хвороб та бур’янів, зниження втрат урожаю від шкідливих чинників шляхом підвищення стійкості рослин до них, незначні спеціальні додаткові витрати на агротехнічні заходи.
Основним профілактичним заходом, що дає змогу істотно обмежити шкідливість або цілком нейтралізувати певну групу потенційних, переважно спеціалізованих шкідників, хвороб і бур’янів, є сівозміна. Її провідним принципом є розмежування у часі і просторі біологічно споріднених культур.
Правильне включення ріпаку у сівозміну має суттєве значення для отримання високих і стабільних урожаїв і економічно вигідного виробництва. У зв’язку важливу роль відіграє як попередник, так і витримка необхідної паузи в його вирощуванні на полі, а також максимально допустима частка ріпаку у сівозміні. Чергування культур у сівозміні грунтується на потребах постійного підвищення родючості грунту, знищення бур’янів, падалиці та інших капустяних культур, обмеження шкідливості потенціальних, переважно спеціалізованих шкідників і хвороб. Високі й стабільні врожаї озимого та ярого ріпаку отримують при запровадженні в господарствах спеціалізованих ріпакових сівозмін (частка ріпаку займає до 20-25%) з максимальним насиченням їх зерновими культурами.
Дослідження свідчать, що насичення сівозміни ріпаком до 33% порівняно із сівозміною, де він займає лише 13%, призводить до збільшення ураження рослин вертицильозним в’яненням від 0,4 до 29,6%; циліндроспоріозом - від 3,3 до 44,7%, білою гниллю - від 0,7 до 9,5%, фомозом - від 2,5 до 5,0%; альтернаріозом - від 2,2 до 4,1%. Крім цього, впровадження спеціальних сівозмін дає можливість виключити ріпак із бурякових сівозмін, суттєво зменшити шкідливість бурякової нематоди на обох культурах, поліпшити фітосанітарний стан грунту, обмежити розповсюдження хвороб на озимому та ярому ріпаку, звести до мінімуму зараження зернових культур кореневою гниллю, частково виключити або зменшити обсяг застосування пестицидів, забезпечити підвищення родючості грунту й отримати екологічно чисту продукцію.
Також читайте: Боротьба з нематодами - нові альтернативи
За відсутністю таких сівозмін ріпак розміщують у кормовій або в польовій сівозміні з таким розрахунком, щоб він повертався на попереднє місце не раніше, ніж через 4-6 років, дотримуючи розрив між ріпаком і цукровими буряками не менше 5 років.
Багаторічними дослідженнями встановлено, що повернення озимого й ярого ріпаку та інших капустяних культур у сівозміні на попереднє поле через 4-5 років дає змогу оздоровити грунт, істотно зменшивши заспорення його збудниками пероноспорозу, альтернаріозу, фомозу, білої і сірої гнилей, чорної ніжки, циліндроспоріозу та інших. Так, при поверненні ріпаку на попереднє поле через рік ураження рослин альтернаріозом у фазі зеленого стручка дорівнювало 80-100%, а розвиток хвороби коливався у межах 39,0-46,5%; при поверненні ріпаку через два роки ці показники становили відповідно 62-76 та 20-41,2%; через три роки - 36-44 і 6-11,5%; через чотири - 20-32,5% і 1,5-4,5%.
Дотримання сівозміни обмежує чисельність на ріпаку у фазі сходів хрестоцвітніх блішок, ріпакового квіткоїда, ріпакового пильщика, стеблового хрестоцвітного прихованохоботника, ріпакового насіннєвого прихованохоботника, капустяної попелиці, різних видів клопів, капустяної стрічкової галиці, біланів.
Вибір попередника насамперед визначається часом його збирання. Це особливо стосується озимого ріпаку, який вимагає в силу своїх біологічних особливостей значного проміжку часу між збиранням попередньої культури і підготовкою грунту до його сівби.
Основними вимогами до попередників озимого ріпаку є:
- вони мають швидко звільняти площі;
- залишати поле чистим від бур’янів;
- залишати в грунті достатню кількістю поживних речовин і добру структуру грунту.
Таким вимогам сповна відповідають такі попередники: люцерна, конюшина після першого укосу, зернобобові культури, зернобобові суміші на зелений корм, зернові колосові культури (за винятком ярої пшениці і вівса), рання картопля, удобрена органічними добривами.
Найкращими попередниками ярого ріпаку є чорні та зайняті пари, зернобобові, зернові колосові культури, картопля, кукурудза, однорічні та багаторічні трави. Добрим попередником вважаються посіви загиблого озимого ріпаку, що дає змогу ефективно використати післядію внесених восени в грунт добрив і гербіцидів. У цьому разі весняну оранку на такому полі слід замінити передпосівним обробітком одночасно з сівбою ярого ріпаку, що дасть змогу зберегти значний запас вологи в грунті.
Забур’яненість посівів ріпаку значною мірою залежить від попередника (див. табл.). Із даних, наведених у таблиці, помітно, що після просапних попередників зростає частина мишію та лободи, а після культур суцільної сівби - гірчиці польової. Просапні попередники забезпечують практично повну відсутність у посівах ріпаку підмаренника чіпкого, в той же як після решти попередників частка усього злісного бур’яну серед інших сягає 12,7-24%. Що ж до багаторічних бур’янів, то їх частка вища при вирощуванні ріпаку після просапних попередників.
Як наголошувалося, найбільш сприятливі умови для росту і розвитку рослин, а відповідно для формування високих, доброї якості врожаїв озимого ріпаку, складаються при розміщенні його у сівозміні після багаторічних трав. Однак це погіршує фітосанітарний стан посівів, виникає необхідність в інтенсивному застосуванні інсектицидів, особливо проти дротяників, личинок пластинчатовусих, підгризаючих совок.
Таким чином, в отриманні високих урожаїв насіння озимого та ярого ріпаку важливим є правильний вибір попередника, максимально допустима частка ріпаку у сівозміні та витримка паузи в його вирощувані, які диктуються фітосанітарними умовами. Що більш різноманітна сівозміна, то менша небезпека масового розповсюдження таких захворювань на ріпаку, як несправжня борошниста роса, фомоз, альтернаріоз, циліндроспоріоз, ризоктоніоз, кила, розмноження капустяної мухи, прихованохоботників. Тому висівати ріпак після ріпаку, або після інших капустяних культур, а також після соняшнику і льону, які також уражуються збудниками білої і сірої гнилей, вертицильозним і фузаріозним в’яненням, не рекомендується.
Частка озимих видів бур’янів у посівах ярого ріпаку в середині його вегетації після різних попередників, %
|
Назва бур’янів
|
Попередники
|
||||||
|
Озима пшениця
|
Ярий ячмінь
|
Горох
|
Ярий ріпак
|
Цукрові буряки
|
Кукурудза
|
Соняшник
|
|
|
Осот жовтий польовий
|
33,0
|
2,2
|
4,5
|
6,2
|
11,1
|
6,7
|
6,0
|
|
Мишій сизий
|
24,9
|
21,7
|
18,5
|
20,5
|
32,5
|
33,9
|
35,5
|
|
Гірчиця польова
|
18,0
|
19,9
|
34,8
|
26,7
|
8,3
|
8,5
|
6,1
|
|
Лобода біла
|
14,7
|
14,3
|
0,0
|
15,9
|
23,7
|
28,5
|
26,2
|
|
Берізка польова
|
2,8
|
1,2
|
0,4
|
0,0
|
0,0
|
15,5
|
13,5
|
|
Підмаренник чіпкий
|
20,5
|
24,0
|
18,8
|
14,3
|
0,0
|
0,0
|
0,0
|
|
Щириця звичайна
|
2,8
|
2,5
|
8,6
|
4,1
|
16,4
|
0,9
|
1,5
|
|
Інші
|
13,0
|
14,2
|
14,4
|
12,3
|
8,0
|
6,0
|
11,2
|
|
Абсолютна кількість усіх бур’янів, шт/м2
|
42,5
|
52,1
|
50,9
|
52,6
|
39,1
|
38,9
|
37,8
|
Дотримання науково обгрунтованої сівозміни дає можливість суттєво зменшити запаси насіння бур’янів у грунті, знищити вегетуючі бур’яни та знизити накопичення спеціалізованих для посіву ріпаку видів бур’янів. Просторова ізоляція площ цьогорічних посівів ріпаку від посівів минулого року також обмежує розповсюдження основних шкідників, аерогенної інфекції збудників хвороб ріпаку, зменшує занесення насіння бур’янів, що переносяться вітром.
При розміщенні ріпаку необхідно також ураховувати, що ця культура перехреснозапильна, а тому потребує просторової ізоляції не менш ніж 500 м від інших капустяних культур, або від решти сортів ріпаку, які відрізняються вмістом ерукової кислоти і глюкозинолатів.
Добрива є одним із факторів, від якого залежить умови розвитку як рослин, так і шкідливих організмів. Їх вплив проявляється у зміні мікроклімату в посівах, морфо-фізіологічних особливостей рослин, зміщенні фенологічних фаз їх розвитку.
Забезпечення рослин озимого та ярого ріпаку основними поживними речовинами є одним із визначальних чинників доброго їх розвитку і високої продуктивності.
Ріпак добре реагує на мінеральні добрива. Для формування 1 т насіння він виносить із ґрунту: 48-80 кг азоту, 18-40 кг фосфору, 25-100 кг калію, 30-150 кг кальцію, 5-15 кг магнію, 30-45 кг сірки. Для одержання урожаю насіння у межах 30 ц/га і більше під озимий ріпак необхідно внести на гектар: 140-160 кг азоту, 70-90 кг фосфору, 190-220 кг калію. Величину дози добрив розраховують залежно від родючості ґрунту, стану посівів і отримання запланованого урожаю.
Азотні добрива є важливим фактором формування високої врожайності і якості насіння. Вони істотно впливають на фітосанітарний стан посівів і рівень потенціальних втрат врожаю.
На ґрунтах з високою родючістю азотні добрива під озимий ріпак з осені не вносять, запобігаючи переростанню рослин до початку зими, що погіршує зимостійкість рослин і сприяє розвитку бактеріозу коренів, снігової плісені, пероноспорозу, внаслідок чого почасти спостерігається загибель посівів у ранньовесняний період. Надмірні дози азоту сприяють розмноженню капустяної попелиці, хрестоцвітих клопів, біланів. Подібна картина нерідко спостерігається при оптимальних, але не збалансованих норм калієм і фосфором.
На бідних ґрунтах рекомендується вносити з осені до 25% сумарної потреби. Внесення азоту восени перед або під час сівби в нормі 30 кг в д.р. доцільно також за пізніх строків висіву озимого ріпаку і мінімальному обробітку грунту. Навесні азот вносять у два строки: 2/3 частини повної норми до початку відновлення весняної вегетації, а решта - у фазі стеблування-бутонізація рослин. За раннього внесення азотних добрив краще використовувати амонієву селітру та амонієвий сульфат, з метою запобігання можливого вимивання нітратів у грунтові води. Якщо рослини не ушкоджені морозами, з цією метою можна також вносити водний розчин аміаку. Рідкі аміачні добрива покращують не тільки ріст і розвиток рослин ріпаку, а й викликають масову загибель шкідників, що живуть у грунті, виявляють репелентну дію проти рослинних клопів.
В окремих випадках цілеспрямований добір форм і строків внесення азотних добрив дає змогу одночасно вирішувати завдання безпосередньої токсичної їх дії на шкідливі види комах і оптимізації режиму живлення рослин. Зокрема, внесення аміачної води або безводного аміаку в грунт зменшує чисельність дротяників личинок пластинчатовусих та інших ґрунтових шкідників. Проте слід мати на увазі, що ця форма азоту має широкий спектр згубної дії, зокрема, на корисних безхребетних.
Підживлення рослин азотом навесні суттєво підвищує рівень урожайності озимого ріпаку. За дефіциту азоту в грунті рослини яскраво-зелені, згодом набувають жовто-бурого кольору, листки забарвлюються в оранжево-червоний колір з червоними прожилками, передчасно опадають, стебла стають пурпурно-червоними.
Фосфорні і калійні добрива в повній мірі вносять під основний або передпосівний обробіток ґрунту озимого ріпаку. Фосфор потрібен для створення добре розвиненої кореневої системи, збільшення насіннєвої продуктивності і прискорення дозрівання. Калій сприяє формуванню більшої кількості насінин у стручках, підвищує масу 1000 насінин і вміст олії у насінні. За збалансованих норм внесення фосфору і калію підвищується зимостійкість рослин ріпаку, зменшується пошкодження шкідниками і ураження збудниками хвороб, посилюється нектароутворення, що приваблює на посіви запилювачів.
Ознакою дефіциту калію найчастіше є передчасне в’янення листя, виникнення жовтої облямівки на нижніх листках, що поступово засихають і відмирають.
Оптимальні дози фосфорно-калійних добрив під ярий ріпак на важких грунтах вносять під оранку на зяб, а на легких - дробно: 2/3 фосфорних добрив вносять під зяб, а решту разом із калійними й азотними добривами під передпосівну культивацію. Для стимулювання розвитку кореневої системи та молодих рослин ярого ріпаку необхідно зробити припосівне внесення азоту в рядки: 80-100 кг/га д.р., з мінімумом 100 кг/га N16P16K16. Пізніше внесені мінеральні добрива в умовах весняної посухи вже не будуть ефективно використані рослинами і не зможуть позитивно вплинути на збільшення урожайності.
Дефіцит кальцію спостерігається на кислих грунтах і стримує розвиток кореневої системи рослин ріпаку. Вапнування кислих грунтів збільшує продуктивність рослин на 20-25%.
Для визначення доз мінеральних добрив під заплановану врожайність використовують балансово-розрахункові методи, які дають можливість конкретизувати дози залежно від умов живлення рослин на кожному полі за результатами агрохімічного аналізу поля на вміст у грунті доступних для рослин форм азоту, фосфору та калію:
Д = [(100 xB) - (З0 х П х КП)] : КУ х С
де: Д - дози добрив у фізичній масі, кг/га;
В - внесення елемента живлення запланованого врожайністю основної і відповідної кількості побічної продукції, кг/га;
30 - коефіцієнт перерахунку поживних елементів із мг у кг на мінеральних грунтах;
П - вміст у грунті доступних форм поживних елементів, мг/100 г грунту;
КП - коефіцієнт використання поживного елемента культурою із грунту, %;
КУ - коефіцієнт використання поживного елемента культурою із мінеральних добрив, %;
С - вміст поживного елемента у добриві, %.
Середні показники вмісту рухомих форм фосфору і калію визначають за картограмами агрохімічного обстеження обласними агрохімічними станціями. За відсутності картограм щодо вмісту у грунті легкогідролізованого азоту можна користуватися середніми показниками для різних типів грунтів (див. табл.).
Середній вміст легкогідролізованого азоту в орному шарі різних типів грунтів
|
Тип грунту
|
Вміст легкогідролізованого азоту, мг/100 г грунту
|
|
Дерново-підзолисті супіщані
|
3–6
|
|
Сірі лісові
|
5–8
|
|
Темно-сірі лісові
|
8–10
|
|
Чорноземи опідзолені і вилугувані
|
9–11
|
|
Чорноземи типові малогумусні
|
10–14
|
|
Чорноземи південні і каштанові грунти
|
6–10
|
Сірка інтенсивно засвоюється у період весняного росту і необхідна для синтезу ряду амінокислот для утворення білків. У рослині сірка є компонентом ряду ферментів, які підтримують утворення глюкозидів, що мають фітосанітарну дію. Сірка підвищує використання азоту та стабілізує вміст олії у насінні. Про дефіцит сірки в грунті свідчать поява на листках рослин між жилками жовтих плям, бліде забарвлення рослин, уповільнений їх ріст і слабке цвітіння, формування на них дрібних стручків з незначною кількістю насіння. Вміст олії у них незначний. Ріпак для свого росту і розвитку потребує сірки в межах 30-40 кг/г. Поповнювати вміст сірки можна внесенням у грунт гіпсу, вапняного борошна. Одним із легкодоступних, дієвих і економічно вигідних заходів є листове внесення сірки у вигляді елементарної сірки - застосування препарату Тіовіт Джет, що містить 80% сірки (норма позакореневого живлення становить 812 кг/га)
Магнієве голодування ріпаку спостерігається на грунтах з низькою поглинальною здатністю, особливо на закислених. Магній бере активну участь у фотосинтезі рослин. За дефіциту магнію у грунті на листках ріпаку з’являється жилковий хлороз, мармуровість, вони згодом набувають червоного або коричневого забарвлення і відмирають. Внесення магнієвих добрив підвищує урожайність насіння, збільшує у ньому вміст сирого протеїну. На грунтах, які потребують магній, вносять калімагнезію.
Насіннєва продуктивність ріпаку значною мірою задлежить від наявності в грунті мікроелементів. Вони сприяють синтезу в рослинах повного спектру ферментів, які дають змогу інтенсивніше використовувати сонячну енергію, воду, макроелементи живлення (NPK).Мікроелементи підвищують імунітет рослин, їх стійкість до ураження хворобами, запобігають фізіологічній депресії. Вони покращують обмін речовин і позитивно впливають на урожайність та якість насіння ріпаку.
Дефіцит мікроелементів може виникнути за несприятливих грунтово-кліматичних умов. На легких піщаних грунтах може спостерігатися вимивання бору, магнію. На торф’яниках недоступною для рослин стає мідь. У лужному середовищі доступність більшості мікроелементів (Zn, Cu, B, Mn, Fe) обмежена. Кисле середовище є серйозною перепоною для поглинання рослинами N, P, K,Mg. Ранньовесняні холоди призводять до затримки розвитку кореневої системи, що негативно впливає на засвоєння грунтових мікроелементів, фосфору і магнію.
За дефіциту бору в грунті істотно гальмується ріст рослин, спостерігається хлороз молодих листків, знижується зав’язування стручків на рослині, зменшується кількість насінин у стручку, спостерігається опадання сформованих стручків. Характерною ознакою нестачі бору є поява червоно-фіолетових плям по краях листя, що поступово охоплює всі листкові пластинки. На слабо забезпечених бором грунтах урожайність ріпаку після внесення цього мікроелементу зростає. Бор слід вносити при передпосівному обробітку грунту. У разі необхідності грунт поповнюють фосфорними добривами у вигляді борного або марганізованого суперфосфату, а навесні вносять азотні добрива у вигляді сірчанокислого амонію або сульфат калію.
Найвища продуктивність рослин спостерігається за наявності бору в грунті в дозі 0,4-0,8 кг/га. Надлишок цього елемента викликає у рослин токсикоз, старі листки по краях скручуються, відмирають і обпадають, черешки стають рожевими, іноді червоніють. Рослини в’януть, квітки формуються дрібними і блідими. Не рекомендується вносити одноразово більш як 3 кг/га бору, оскільки це може негативно вплинути на ріст наступної (зернової) культури. Оптимальна норма внесення становить 1,5 кг/га бору для рослин з великою і середньою потребою у цьому елементі живлення.
Молібденове голодування рослин ріпаку спостерігається на кислих грунтах. Характерна діагностична ознака дефіциту елемента виявляється у повільному рості рослин, деформації листків, потовщенні листкових пластинок. Для поповнення молібдену в грунті, особливо за умов, коли його запаси становлять 0,15 і менше мг/кг в сухому грунті, доцільно вносити восени молібденово-кислий амоній або молібдат амонію-натрію чи молібденізований суперфосфат. Норми їх внесення слід корегувати відповідно до результатів агрохімічного аналізу грунту. Оптимальна доза молібдену в грунті для росту й розвитку ріпаку становить 0,2 кг/га. Під дією молібдену суттєво зростає продуктивність рослин, підвищується вміст сирого протеїну в насінні.
Марганець у рослинах активізує дію різних ферментів, впливає на синтез білків і вуглеводів, сприяє засвоєнню рослинами як нітратного, так і амонійного азоту. Дефіцит магнію найчастіше спостерігається на грунтах із нейтральною або лужною реакцією, особливо на піщаних і супіщаних, а також на торфовищах. Зовнішні ознаки нестачі марганцю на ріпаку проявляються у вигляді хлорозу листків. Брак марганцю призводить до формування на рослинах значно менше стручків та зниження вмісту жиру в насінні.
Марганець доцільно вносити у вигляді позакореневого підживлення рослин сульфатом марганцю у фазі стеблування-бутонізації на грунтах із нейтральною або лужною реакцією, при цьому зростає продуктивність рослин, підвищується вміст олії у насінні. Оптимальною дозою для росту і розвитку ріпаку є наявність марганцю у грунті в дозі 0,3 кг/га.
Слід пам’ятати, що при середній забезпеченості грунту мікроелементами за допомогою мікродобрив можна отримати прибавку врожаю 4-10% від бору; 4-7% - від молібдену і 5-20% - від марганцю. Мікроелементи доцільно вносити у вигляді позакореневого підживлення рослин ріпаку разом з обприскуванням посівів пестицидами.
В останні роки доказана висока ефективність широкого застосування обробки посівів ріпаку баковими сумішами пестицидів з рідкими комплексними добривами, в складі яких містяться необхідні рослинам макро- і мікроелементи: Адоб (макро + мікро), кр. (2,5-5,0 кг/га); Альфа-Гроу Екстра, р. (2,0 л/га); Альфа-Нано-Гро, в.р.к. (30 мл/га); Амколон, р. (0,5-5,0 л/га); Вермибіомаг,р. (4-12 л/га); Гумекс, р. (0,6-4,5 л/га); Добрива рідкі азотні (КАС), р. (50-80 кг/га); Еколист багатокомпонентний, р. (2-5 л/га); Еколіст моно, р. (1-2 л/га); Кода, в.р. (2,5 л/га); Максплант, кр. (2-4 кг/га); Мікробіологічне добриво «Ембіонік», р. (1-5 л/га); Новалон (нітріфлекс), п. (4-16 кг/га); Новоферт, п. (25-50 кг/га); Новоферт М, кр. (25-50 кг/га); Нутрі-файт Магнум, р. (5 л/га); Оракул, р. (1-6 л/га); Пролік, р. (0,5-10 л/га); Реаком Плюс, р. (4-6 л/га); Рут, р.к. (0,8 л/га); Сократ, р. (1-6 л/га); Солю, в.р. (1-8 л/га); Солюбор ДФ, гр. (5-6 кг/га); Фанат, гр. (0,2 кг/га); Фокус, гр. (1 кг/га); Хелпер, гр. (2-3 кг/га); Цеоліт (мако+мікро Р), р. (2-5 л/га). Позакореневе підживлення рослин проводять у фазі розетки, стеблування або бутонізації.
При вирощуванні ріпаку передбачено внесення органічних добрив, насамперед гною, при чому, як правило, під основний обробіток попередника, оскільки безпосереднє його внесення під ріпак спричиняє нерівномірність у розвитку рослин і дозрівання насіння. Крім того, свіжий гній містить у собі велику кількість життєздатного насіння різних видів бур’янів, у зв’язку з чим внесення його в грунт викликає значну загрозу засмічення посівів. Для запобігання цього потрібно перш за все використовувати гній тільки в перепрілому стані, норма внесення коливається у межах 25-30 т/га.
Слід пам’ятати, що збалансоване живлення рослин ріпаку за макро- і мікроелементами суттєво підвищує компенсаторну стійкість рослин до пошкодження шкідниками та ураження хворобами, прискорює ріст і розвиток ріпаку, в результаті цього сходи пізніх ярих бур’янів надійно затінюються, а згодом і гинуть.
Забур’яненість посівів ріпаку негативно впливає на продуктивність рослин. Важливим елементом шкодочинності бур’янів є їх конкуренція за фактори живлення рослин: світло, мінеральне живлення, водозабезпечення. На забур’янених полях знижується польова схожість культури і значною мірою затримується її ріст і розвиток. При високій засміченості орного шару грунту втрати врожаю досить істотні. Так, при наявності 20 шт/м2 бур’янів у посівах ярого ріпаку зниження продуктивності культури становить 2,3 ц/га. У випадку збільшення їх чисельності втрати врожаю насіння зростають до 25-30%.
Завдаючи прямої шкоди посівам, бур’яни протягом вегетації є ще й кормовою базою у ланці трофічних зв’язків ряду шкідників (хрестоцвітих блішок, ріпаковий квіткоїда, капустяні мухи, біланів, озимої совки). Вони сприяють поширенню хвороб, погіршують якість продукції, ускладнюють збирання врожаю та його переробку.
Однак у порівнянні з іншими культурами рослини ріпаку, особливо озимого, мають значно вищу конкуренту активність проти бур’янів. При дотриманні технології вирощування, насамперед, системи обробітку грунту, строків сівби, густоти стояння рослин, систем удобрення і захисту рослин ріпак формує велику наземну масу, його рослини здатні самостійно ефективно пригнічувати бур’яни, особливо у другій половині вегетації.
Система захисту ріпаку від шкідників, хвороб та бур’янів
|
Строки проведення заходу
|
Зміст заходу
|
Мета й умови проведення заходу
|
|
Озимий ріпак
|
||
|
Червень-липень
|
Добір кращих попередників, просторова ізоляція, лущення стерні на глибину 8-10 см, не пізніше як за три тижні до сівби оранка поля, оптимальна система удобрення
|
Обмеження чисельності шкідників та бур’янів, розвитку хвороб, зберігання вологи в грунті
|
|
Липень
|
Очищення, калібрування і протруєння насіння препаратами та регуляторами росту рослин
|
Оздоровлення насіннєвого матеріалу від зовнішньої та внутрішньої інфекцій. Захист сходів від хрестоцвітних блішок
|
|
Червень
|
Передпосівний обробіток грунту, внесення у грунт досходових гербіцидів і мінеральних добрив
|
Обмеження чисельності бур’янів, підвищення стійкості рослин до стійкості проти хвороб і шкідників
|
|
Серпень
|
Сівба в гранично стислі оптимальні строки з дотриманням рекомендованих норм висіву і глиби загортання, встановлених для зони
|
Створення оптимальних умов для розвитку у рослин та їх стійкості проти шкідників та хвороб
|
|
Кінець серпня-початок вересня (не пізніше ніж на 7-8 день появи сходів)
|
Боронування впоперек для знищення кірки на поверхні грунту. Обприскування посівів інсектицидами, якщо не оброблялось насіння, а чисельність шкідників вище ЕПШ
|
Знищення бур’янів, захист від чорної ніжки, кореневих гнилей і хрестоцвітних блішок
|
|
Вересень (фаза 3-4 розеткових листків)
|
Обприскування посівів інсектицидами та фунгіцидами за чисельності шкідників та хвороб вище ЕПШ
|
Захист проти ріпакового пильщика і капустяного білана. Обмеження розвитку хвороб
|
|
Вересень-початок жовтня
|
Обприскування післясходовими гербіцидами за чисельності, що перевищує ЕПШ
|
Знищення однорічних та багаторічних злакових і дводольних бур’янів
|
|
Березень (відновлення весняної вегетації)
|
Підживлення рослин азотними добривами, боронування посівів, а на широкорядних - обробіток міжрядь
|
Підвищення стійкості рослин до бактеріозу коренів, снігової плісняви, знищення бур’янів
|
|
Навесні (при відростанні 2-4 листків)
|
Обприскування посівів фунгіцидами проти хвороб, розвиток яких прогнозується вище ЕПШ
|
Обмеження поширення та розвитку фомозу, альтернаріозу, пероноспорозу тощо
|
|
Фаза 4-6 листків-бутонізація
|
Обприскування посівів інсектицидами проти шкідників, чисельність яких перевищує ЕПШ. При співпаданні строків обробки фунгіцидами й інсектицидами використовувати суміші цих препаратів
|
Захист рослин від метеликів, біланів, совок, пильщиків, попелиць, прихованохоботника та інших
|
|
Квітень (кінець бутонізації)
|
Обприскування посівів інсектицидами проти ріпакового квіткоїда (при чисельності вище ЕПШ)
|
Захист посівів від ріпакового квіткоїда
|
|
Побуріння 70% стручків
|
Обприскування посівів десикантами
|
Вирівнювання дозрівання урожаю і зниження ураження насіння хворобами
|
|
Повна стиглість насіння і після збирання врожаю
|
Своєчасне та у стислі строки збирання врожаю, не допускання втрат. Очистка і сушіння насіння
|
Зменшення недобору врожаю від білої і сірої гнилей, фомозу, альтернаріозу
|
|
Ярий ріпак
|
||
|
Серпень-вересень
|
Видалення рослинних решток після збирання попередника. Лущення стерні на 8-10 см і зяблева оранка на глибину 20-30 см залежно від попередника
|
Зниження чисельності шкідливих організмів
|
|
На початку вересня польових робіт
|
Передпосівний обробіток грунту, внесення мінеральних добрив, гербіцидів
|
Підвищення стійкості рослин проти шкідників і хвороб, зниження забур’яненості посівів
|
|
Лютий-березень
|
Протруювання насіння фунгіцидами й інсектицидами
|
Оздоровлення насіннєвого матеріалу проти пліснявіння, пероноспорозу, альтернаріозу, циліндроспорозу, білої і сірої гнилей, фомозу, хрестоцвітих блішок
|
|
Березень-квітень
|
Сівба в строки, які співпадають зі строками сівби ярого ячменю з дотриманням рекомендованих для зони норм висіву і глибини загортання
|
Отримання дружних сходів
|
|
Поява сходів
|
Боронування впоперек рядків, або розпушування грунту в міжряддях
|
Зниження бур’янів, підвищення стійкості рослин проти чорної ніжки
|
|
Квітень-травень (сходи)
|
Обприскування посівів інсектицидами, якщо не проводилась обробка насіння або чисельність шкідників вище ЕПШ
|
Зниження чисельності хрестоцвітих блішок
|
|
Фаза розетки
|
Обприскування посівів фунгіцидами, якщо розвиток хвороб прогнозується вище ЕПШ
|
Обмеження поширення і розвиток хвороб
|
|
Фаза 4-6 листків- бутонізація
|
Обприскування посівів інсектицидами при чисельності вище ЕПШ. При співпаданні строків обробок фунгіцидами застосовують суміші цих препаратів
|
Зниження чисельності лускокрилих, клопів, прихованохоботника, попелиць, ріпакового пильщика
|
|
Кінець бутонізації
|
Обприскування посівів інсектицидами
|
Зниження чисельності ріпакового квіткоїда
|
|
Побуріння 70% стручків
|
Обприскування посівів десикантами
|
Вирівнювання дозрівання урожаю, зниження ураження насіння хворобами
|
|
Повна стиглість насіння і після збирання
|
Збирання урожаю у стислі строки і без втрат, чистка і сушіння насіння
|
Зберігання врожаю насіння від фомозу, альтернаріозу, гнилей, отримання якісного насіння
|
Ріпак збирають роздільним і прямим способами. Строки і способи збирання визначають за кольором і вологістю насіння.
За нерівномірного дозрівання насіння, при значній насіннєвій масі і полях з великим ступенем забур’яненості ріпак збирають роздільним способом. Збирати починають, коли половина стручків на рослинах набули лимоно-зеленого кольору, а насіння - жовто-коричневого. Вологість насіння у стручках у цей період повинна становити 30-33%. Рослини скошують у валки на висоті на 2-5 см нижче рівня нижнього ярусу стручків жниварками ЖВС-6, ЖВН-6, ЖВН-6А, ЖВП-6, FLEX; Premium Flow$ тощо. Валки не повинні бути великих розмірів. Висота стерні впливає на якість збирання урожаю.
Вплив висоти скошування ріпаку на якість збирання урожаю
|
Висота стерні, см
|
Втрати насіння, ц/га
|
Вологість насіння, %
|
Домішки, %
|
|
70
|
1,5
|
12,4
|
2,5
|
|
35
|
2,8
|
13,5
|
3,8
|
|
15
|
3,6
|
16,2
|
7,8
|
|
НІР05
|
0,3
|
1,8
|
3,3
|
Із даних, наведених у таблиці, видно, що за високого зрізу знижуються не лише втрати насіння, а й значно зменшується вологість насіння та кількість домішок.
Обмолот валків проводять через 5-8 днів після скошування, при досягненні вологості насіння 10-12%.
За рівномірного дозрівання та на чистих від бур’янів посівах проводять лише пряме комбайнування у фазі технологічної або фізіологічної стиглості рослин, при вологості насіння 12-14%. У цей період насіння має чорне забарвлення. При збиранні врожаю з вологістю насіння більш ніж 14% значно зростають витрати на його післязбиральну доробку, при цьому погіршується якість олії. За вологості нижчій за 10% втрати насіння у результаті розтріскування стручків можуть сягати 50% і більше. З метою зниження втрат насіння збирання ріпаку слід проводити у вечірні і нічні години.
Для збирання ріпаку використовують вітчизняні комбайни Лан, Славутич, а також комбайни зарубіжного виробництва Agros 560; Дон-1500А, Єнісей, Джон Дір, Кейс, Sampo, Lexion Class, Dominator, Massey Fergusson, Bizon, New Holland CR 9080; Torum тощо.
Швидкість руху комбайнів типу Дон-1500 А, Єнісей та інших при обмолоті валків має бути 3-6 км/год, при 600 обертах барабана за хвилину. Комбайни обов’язково мають бути оснащені спеціальним обладнанням для збирання дрібнонасінних культур - «ріпаковим столом» або «гумовими полицями». Збирання урожаю непереобладнаним комбайном можуть призвести до втрати насіння на рівні 15-25% і більше.
Для вирівнювання дозрівання рослин ріпаку, особливо на забур’янених посівах підмаренником чіпким, ромашкою, та з метою зниження ураження рослин збудниками альтернаріозу, фомозу, сірої і білої гнилей, чи за необхідності прискореного збирання урожаю на 5-6 днів раніше оптимальних строків прямим комбайнуванням, застосовують десиканти. Посіви ріпаку обприскують до початку збирання урожаю при пожовтінні та побурінні 70-75% стручків у культури одним із препаратів, згідно з Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні: Вулкан Плюс (3,0), Клінік, в.р. (3,0 л/га); Клінік Дуо, в.р. (3,0 л/га), Раундап, в.р. (3,0 л/га), Раундап Екстра, в.р. (2,6 л/га), Реглон Супер 150 SL, в.р.к. (2,0-3,0 л/га), Ричард, в.р. (3,0 л/га), Суховій, в.р. (1,5-2,5 л/га).
Це дає змогу підсушити рослини бур’янів та обмолочувати ріпак за базової вологості насіння у стручках 12-10%.
При виборі десиканта необхідно зважати на одну дуже важливу особливість застосування препаратів із групи гліфосатів:
- забороняється використовувати ріпак на корм тваринам та ріпакову олію у харчовій промисловості;
- завчасне застосування гліфосатів позначиться на зниженні вмісту олії в ріпаку на 8-12%, оскільки максимальне її накопичення відбувається перед збиранням;
- контроль насіння за вмістом олії трейдерами на елеваторах призведе до значного зменшення ціни на ріпак.
Єдиним класичним десикантом є Реглон Супер 150 SL, в.р.к., який не впливає на кількість олії у насінні ріпаку та на її якість.
Останнім часом запобігають втратам урожаю насіння під час збирання, обприскуючи посіви адьювантами, стікерами (антирозтріскувач стручків) Нью-Філм-17 (пінолен) або Еластик. Прилипачі утворюють навколо стручка тонку еластичну полімерну плівку з властивостями дифузії, яка не перешкоджає випаровуванню вологи зі стручка, проте запобігає його набуханню від атмосферної вологи, що дає змогу недозрілому насінню висихати без погіршення якості. Утворена плівка допомагає стручкам уникати розтріскування до повного висихання рослин та дає змогу дочекатися передзбиральної вологості насіння 10-12%, що значно зменшує витрати на його сушіння (див. табл.).
Ефективність склеювача Еластика на озимому ріпаку проти розтріскування стручків (ВП НАУ «АДС», 2008 рік)
|
Варіант
|
Норма витрати, л/га
|
Урожай, т/га
|
Збережений урожай, т/га, (%)
|
|
1. Контроль
(рослини не обприскували)
|
0
|
2,96
|
|
|
2. Еластік
|
0,8
|
3,13
|
0,17 (5,7%)
|
|
3. Еластік
|
1,0
|
3,18
|
0,22 (7,4%)
|
|
НСР 05
|
|
0,07
|
|
Наведені експериментальні дані в таблиці свідчать, що за обприскування рослин озимого ріпаку ад’ювантом Еластик із нормою витрати 0,8 л/т в умовах ВП НАУ «АДС», урожай насіння сорту Ксаверівський становив 3,13 т/га, або був вищим в порівнянні з контролем на 0,17 т (5,7%). При обробці рослин ріпаку Еластиком з нормою витрати 1 л/га урожай ріпаку дорівнював 3,18 т/га, або перевищував урожай у контролі на 0,22 т (7,4%).
Препарат Еластик був ефективним не лише проти передчасного розтріскування стручків озимого ріпаку, але й суттєво впливав на вологість насіння у стручках (див. табл.).
Вплив ад’юванта Еластика на підсушування насіння у стручках ріпаку перед збиранням урожаю (ВП НАУ «АДС», 2008 рік)
|
Варіант
|
Вологість насіння у стручках після обприскування рослин, (%)
|
|
|
на 7-й день
|
на 14-й день
|
|
|
Контроль (рослини не обприскували)
|
21,5
|
18,5
|
|
Еластик (0,8 л/га)
|
12,9
|
11,9
|
|
Еластик (1,0 л/га)
|
11,5
|
10,3
|
|
НІР 05
|
0,6
|
0,5
|
Дані таблиці свідчать, що на 7-й день після обприскування рослин Еластиком, за норми використання препарату 0,8-1,0 л/га, насіння ріпаку на 40-46,5% віддає вологу швидше, ніж у контрольному варіанті; відповідно на 14-й день ці показники становили 35,7-44,3% відповідно.
Застосовують Еластик з нормою витрат 0,8-1,0 л/га, Нью-Філм-17 - 0,7 л/га (200-500 л/га робочого розчину) за 2-3 тижні до збирання урожаю за пожовтіння 70-75% стручків. Препарат Нью-Філм 17 можна використовувати і в суміші з Реглон Супер 150 SL, в.р.к., у рекомендованих нормах витрати.
Найвищий економічний ефект отримують при авіаобробці посівів ріпаку стікерами, застосовуючи літаки, гвинтокрили, гелікоптери або наземну обробку з використанням висококліренсних обприскувачів (Spra-Coupe 3440; Spra-Coupe 3640; Spra-Coupe 3430, Spra-Coupe 3410, Nitro, Apache, Dammann тощо.
Післязбиральну доробку насіння проводять у стислі строки, позаяк воно має підвищену вологість і містить також значні домішки насіння бур’янів, що призводить до швидкого самозігрівання і його псування. Спочатку насіння очищують, використовуючи пересувні повітряно-решітні машини ОВС-25; ОВП-20А; зерноочисні агрегати ЗВС-20; ЗВС-20А; КЗС-25Ш+М-18. За первинної очистки з партії насіння виділяється до 40-60% домішок. Після очистки насіння просушують, використовуючи установки активного вентилювання, бункери активного вентилювання, екранні або шахтні сушарки, подові сушарки при нагріванні його не вище за +30-35оС, а за їх відсутності - сушать у сонячну погоду на відкритих майданчиках, насипавши його шаром завтовшки 5-10 см, постійно перемішуючи. Товарне насіння ріпаку після первинної очистки доводять до вологості 8% і реалізують або залишають на зберігання у складських приміщеннях насипом чи в мішках.
Посівний матеріал ріпаку потребує вторинної очистки і сортування на машинах ОС-4,5А; СМ-4; «Петкус-Гігант К-231»; «Петкус-Супер К-541»; «Петкус-Селектра К-218» з трієрним блоком К-553; К-547А. Якщо насіння засмічене підмареником чіпким, для очистки використовують електромагнітні машини СМЩ-0,4; ЕМС-1А; К-590А, а від насіння важковідокремлюваних бур’янів - сепаратори «Змійка», СОМ-300, пневматичні столи ПСС-2,5 тощо.
Насіння ріпаку зберігають у чистих, сухих насіннєсховищах, вентиляційних установках. Перед завантаженням насіння складські приміщення знезаражують, білять свіже гашеним вапном або вапняно-гасовою емульсією; проти шкідників запасів проводять фумігацію дозволеними фумігантами, суворо дотримуючись регламентів їх застосування та допуску людей до роботи після обробки приміщень.
Насіння ріпаку у засіках зберігають насипом, недовантажуючи на 15-20 см до кінця перегородок, висотою 1,5 м. При зберіганні насіння у мішках, їх кількість у штабелі не повинна перевершувати 6-8 шт.
Вологість товарного насіння під час зберігання повинна бути в межах 7-8%, насіннєвого: для озимого ріпаку - 10-12%; для ярого - 8-10%; насіння страхового фонду обох форм ріпаку не вище 8%. Температура в приміщенні повинна бути в межах +10-15оС.
Насіння ріпаку необхідно забезпечити належним доступом повітря, яке сприяє надходженню кисню і відведенню тепла й вологи, що виділяються при диханні. Температура насіння у насипі заввишки 1,5 м вимірюється на 3-х глибинах. У вентиляційних установках насіння охолоджують атмосферним повітрям або з допомогою охолоджувача до температури, яка відповідає рівню його вологості.
Періодичність контролю свіжезібраного насіння ярого ріпаку становить двічі на тиждень. Температура в сховищах не повинна перевищувати +15оС, а вологість навколишнього повітря - не вище за 65%. За кожною партією і контрольною одиницею ведуть постійні спостереження.
На оригінальне й елітне насіння сортове насіння, що відповідає нормам посівного стандарту, при реалізації видають «Атестат на насіння», на репродукційне насіння - «Свідоцтво на насіння».
За матеріалами Інституту економічних досліджень та політичних консультацій перше місце в світі з експорту насіння ріпаку посідає Канада, друге - Україна, третє - США. Останніми роками в Україні встановилася тенденція, коли експорт насіння ріпаку становить не менш ніж 95% валового збору.
За період липень-квітень 2008-2009 МР Україна експортувала 2630,08 тис. т ріпаку. За аналогічний пероід 2009-2010 МР вивезла на зовнішні ринки 1757,76 тис. т ріпаку. Найбільшими імпортерами українського ріпаку є країни Європейського Союзу (ЄС-27). Вони імпортують ріпак як сировину для біодизельної промисловості. Зокрема, за період липень-квітень 2009-2010 МР у Нідерланди було експортовано 469,32 тис. т ріпаку (27%), до Бельгії -346,01 тис. т (20%), Франції - 291,75 тис. т (17%), Польщі - 134,49 тис. т (8%). Імпорт ріпаку з України в ЄС-27 у 2010-2011 МР прогнозується на рівні 1,35 млн т.
Великий попит на насіння ріпаку дозволяє тримати ціни на нього на досить високому рівні. Динаміка цін на насіння ріпаку з грудня 2009 по грудень 2010 років свідчить, що в грудні 2009 року вона становила 3000 грн/т, з січня 2010 року ціна поступово знижувалася і в червні-липні стабілізувалася на рівні 2600-2650 грн/т, а потім знову почала зростати. В жовтні вона коливалася у межах 3900-4000 грн/т, в грудні 2010 року зросла до 4200 грн/т. За таких цін заводи не мають економічної вигоди переробляти ріпак на олію, їх простіше експортувати його як сировину за кордон.
Чистий дохід (виручка) від реалізації насіння ріпаку у 2009 році дорівнював 3589,7 млн грн; прибуток - 654,0 млн грн; рентабельність - 41,7% (у 2008 році - 18,4%).
Прогноз отримання урожаю озимого ріпаку в поточному році прогнозується у діапазоні 1,3-1,8 млн т.
Вивчення різних технологій вирощування озимого і ярого ріпаку проводилося в Івано-Франківському інституті АПВ УААН та Коломийській науково-дослідній станції цього ж Інституту. Для порівняння були обрані такі технології: мінімальна, невисокого рівня, раціональна та інтенсивна. Нижче наводимо їх особливості.
Мінімальна - (без внесення добрив) + засоби захисту від хвороб (Круїзер FS, 35, т.к.с. - 0, 02 к/т) та шкідників (Децис Форте, 12,5, к.е. - 0,06 л/га).
Невисокого рівня - (N60 Р30К50) + засоби захисту від хвороб (Круїзер FS, 35, т.к.с. - 0, 02 к/т) та шкідників (Децис Форте, 12,5, к.е. - 0,13 л/га) і бур’янів (Дуал Голд 96%, к.е - 1,0 л/га).
Раціональна - (N90 Р40К80) + засоби захисту від хвороб (Круїзер FS, 35, т.к.с. - 0,02 кг/т; шкідників (Децис Форте, 12,5, к.е. - 0,13 л/га) та бур’янів (Дуал Голд 96%, к.е - 1,0 л/га + Коммманд 48%, к.е. - 0,15 л/га).
Інтенсивна - (N170 Р70К120) + засоби захисту від хвороб (Круїзер FS, 35, т.к.с. - 0,02 кг/т); шкідників (Децис Форте, 12,5, к.е. - 0,14 л/га); бур’янів (Дуал Голд 96% к.е - 1,0 л/га + Коммманд 48%, к.е. - 0,15 л/га), стимулятори росту рослин, стікери і десикатори (Вермістим - 10 л/га, Нью-Філм 17 - 0,7 л/га; Реглон Супер, 150 SL, в.р.к. - 3 л/га).
Аналіз економічної ефективності вирощування озимого ріпаку на Коломийській науково-дослідній станції засвідчує, що більшість технологій забезпечують достатньо високий рівень рентабельності (див. табл.).
Економічна ефективність вирощування озимого ріпаку за різних технологій
|
Показники
|
Технології
|
|||
|
мінімальна
|
невисокого рівня
|
раціональна
|
інтенсивна
|
|
|
Урожайність, ц/га
|
15,0
|
25,0
|
35,0
|
50,0
|
|
Вихід товарного насіння, ц
|
8,0
|
18,0
|
27,0
|
43,0
|
|
Витрати на вирощування, грн
|
956,0
|
1594,0
|
2060,0
|
2900,0
|
|
Собівартість 1 ц/грн
|
64,0
|
64,0
|
59,0
|
58,0
|
|
Виручка від реалізації, грн
|
1120,0
|
2520,0
|
3780,0
|
6020,0
|
|
Чистий дохід, грн
|
155,0
|
926,0
|
1720,0
|
3120,0
|
|
Рентабельність, %
|
16,0
|
58,0
|
84,0
|
107,0
|
Як бачимо, економічно найбільш доцільно вирощувати ріпак за інтенсивною технологією, попри те, що при її впровадженні, порівняно з іншими технологіями, зростають витрати з 956 до 2900 грн/га. Собівартість одного центнера ріпаку знижується при цьому в 1,1 разу, а рівень рентабельності зростає у 3,6-7 разів. Інтенсивна технологія забезпечує максимальну врожайність у розмірі 50 ц/га, або в 1,4-3,3 разу вищу порівняно з іншими технологіями, вихід товарного насіння збільшується на 16-35 ц/га, а чистий дохід - на 1400-2955 грн відповідно.
Виробничі витрати на вирощування ріпаку наведені на діаграмах.
Виробничі витрати й економічні показники вирощування озимого ріпаку, урожайність 35 ц/га
Виробничі витрати й економічні показники вирощування ярого ріпаку, урожайність 20 ц/га
Вирощування озимого і ярого ріпаку на Агрономічній дослідній станції НУБіП України показує, що високі врожаї культури можна отримати за інтенсивної технології її вирощування, яка потребує не лише високих витрат у порівнянні з іншими технологіями, а й своєчасного і якісного проведення всіх технологічних операцій: від підготовки грунту до посіву ріпаку і до збирання й очистки насіння нового врожаю (див. табл.).
Економічні показники з вирощування озимого і ярого ріпаку (ВП НУБіП України «Агрономічна дослідна станція», 2010 рік)
|
№ пп
|
Показники
|
Озимий ріпак
|
Ярий ріпак
|
|
1
|
Урожайність, ц/га
|
40
|
20
|
|
2
|
Ціна реалізації 1 т, грн
|
3900
|
3900
|
|
3
|
Виручка від реалізації, грн
|
15600
|
7800
|
|
4
|
Витрати на вирощування, грн
|
3430
|
3160
|
|
5
|
Чистий дохід, грн
|
12170
|
4640
|
|
6
|
Собівартість 1 ц, грн
|
85,3
|
158
|
|
7
|
Рентабельність, %
|
354,8
|
146,8
|
Отримання високих урожаїв значною мірою залежить від технічного оснащення і наявності сучасних сільськогосподарських машин у господарстві, від рівня кваліфікації і високої виконавської майстерності спеціалістів, механізаторів, всіх робітників, задіяних у технологічному ланцюгу з вирощування ріпаку.
