За сівби озимого ріпаку повинно бути дотриманим ключове правило — вона має бути своєчасною. По-перше, «упіймати» вологу в грунті чи розрахувати таким чином, аби за декілька днів пройшли опади. По-друге, підібрати гібрид (рідше сорт) так, аби він увійшов у зиму у належній фазі. З цієї точки зору обов’язковим є зазвичай дворазове застосування регуляторів росту.
Для сівби озимого ріпаку використовують різноманітний арсенал посівних агрегатів. Передусім це класичні механічні чи пневматичні універсальні сівалки, здатні провадити висів досить широкого спектра культур. Також це спеціальні навісні міні-сівалки, спроможні виконувати висів одночасно із підготовкою грунту. І нарешті це досить широко розповсюджена впродовж останніх років технологія сівби ріпаку із використанням агрегатів для стріп-тілл.
У чому полягає специфіка сівби посівного матеріалу ріпаку? Саме так, це дрібне насіння, яке у випадку використання неправильно налаштованого чи просто неякісного агрегату не ляже у ґрунт на задану глибину та на оптимальній відстані одне від одного. В результаті виникає загроза отримання недружніх і нерівномірно розташованих сходів, із якими буде чимало мороки під час подальшої вегетації ріпаку. Це зумовлює підвищені вимоги до обробітку ґрунту та якісного прикочування насіння.
Чималу загрозу для майбутнього врожаю становить і неправильне поводження із рослинними рештками після збирання культури-попередника. Зазвичай це ранні зернові або ж досить популярний впродовж останніх років горох. Дрібне насіння ріпаку не повинно контактувати із пожнивними рештками, оскільки, особливо за посушливих умов виникне великий ризик того, що воно не проросте або ж проросте запізно.
Тому правильний висів озимого ріпаку має починатися із якісного збирання культури-попередника, а саме рівномірного розподілення та ефективного подрібнення рослинних решток комбайном чи спеціальним подрібнювачем. Після того у поле потрібно запустити такий ґрунтообробний агрегат, який здійснить фінальну «розправу» із пожнивними рештками, рівномірно змішавши їх із ґрунтом. Своєю чергою на глибині принаймні до 5 см земля має бути ідеально розпушеною і мати дрібногрудкувату структуру.
Наразі ми маємо на увазі класичну технологію, що передбачає або застосування сівалок точного висіву, або ж міні-сівалок, що чіпляються до ґрунтообробного агрегату. Останні вважаються досить ефективним рішенням у плані економії часу, пального та збереження вологи в ґрунті. Підраховано, що застосування саме такої спареної технології дає змогу економити на підготовці ґрунту та сівби сумарно приблизно 50–60 хв. часу на 1 га. Це особливо важливо, коли мова йде про сівбу ріпаку у посушливих умовах. В цьому разі випаровування вологи зводиться до мінімуму, оскільки встановлений попереду культиватор, рихлячи землю та перемішуючи її із подрібненою соломою, дає змогу відразу ж провести висів міні-сівалці, а спеціальні котки знову ж закривають грунт. Правильно налаштована така технологія за сумою переваг цілком може переважати традиційну — із одним-двома проходами ґрунтообробних агрегатів та подальшим проходом сівалки.
Однак цей варіант може не спрацювати у разі наявності великої кількості пожнивних решток чи занадто вологого грунту, який постійно забиватиме сошники. В такій комбінації ці моменти проконтролювати набагато складніше.
Доволі ефективною виглядає технологія прямого висіву насіння ріпаку просто у стерню — смугами чи у класичному розміщенні, за допомогою спеціальних агрегатів, оснащених потужними лапами чи дисками. В цьому разі обов’язковим є попереднє якісне подрібнення стерні без втручання у грунт. Сприятливе середовище для проростання насіння ріпаку створюють розпушувальні робочі органи, які розрізають верхній шар необробленого грунту та розпушують землю на глибину до 20 см з одночасним внесенням добрив. Така технологія дозволяє не просто зберегти вологу у грунті, а «підтягнути» її із нижніх шарів, завдяки утвореній системі мікротріщин. Більш ефективною у такому разі виглядає і внесення мінеральних добрив, оскільки воно є цільовим, а не загальним, як у разі застосування класичної технології.
Слід також наголосити на тому, що агрегати для сівби ріпаку дедалі частіше оснащуються спеціальними котушками для максимально точного припосівного внесення гранульованих добрив, фактично до 5 кг/га. Ця дрібнонасінна культура, насінини якої переважно розташовуються на однаковій відстані одна від одної, ідеально підходить для припосівного підживлення багатокомпонентними спеціалізованими видами добрив. І що важливо, у доволі невеликих обсягах — від 30 до 60 кг/га. Ріпак є надзвичайно чутливим до забезпеченості легкодоступними азотом, фосфором і сіркою, які йому потрібно дати за можливості відразу і в такій формі, яка допоможе відразу ж засвоїти їх. Надалі ж, навесні, обов’язковим є підживлення таким ключовим елементом, як бор.
Відповідно, сформулюємо вимоги до сівалки, якою ми провадитимемо висів озимого ріпаку. За можливості це має бути модель, зорієнтована на сівбу дрібнонасінних культур. У тому разі, якщо мова йде про універсальну сівалку, зростають вимоги до налаштувань, які краще провадити разом із фахівцями. Робочі органи агрегату повинні класти насіння ріпаку у землю на точно заданій глибині, а система котків — максимально ущільнювати посівне ложе.
Наголосимо на тому моменті, що оптимальним є застосування саме пневматичних сівалок. Річ у тім, що дрібне насіння ріпаку не боїться травмування, і воно майже не відскакує від грунту, на відміну від насінин кукурудзи. Тому система висіву повинна забезпечити досить потужний і головне рівномірний тиск, завдяки якому насіння не просто падатиме в посівне ложе, а точно і швидко туди спрямовуватиметься, на задану глибину і з заданим інтервалом.
При цьому зростає роль системи одночасного внесення мінеральних добрив, які повинні потрапляти бажано в зону розвитку майбутньої кореневої системи рослин ріпаку. Також чудовим варіантом для посівного агрегату буде наявність у сівалці ґрунтообробних робочих органів. У багатьох випадках сьогодні доцільним може бути прямий висів озимого ріпаку із попереднім подрібненням стерні.
