Якщо ви практикуєте регулярну оранку полів, отже, мусите на кожен гектар витратити щонайменше 50 л «солярки», а то й усі 60. Відповідно, кожен зекономлений літр пального на гектарі відгукується відчутною економією.
Крізь які шпарини у нас зазвичай протікає пальне? Відразу ж напрошується порівняння: крізь пальці деяких механізаторів та інших небайдужих до чужого добра працівників. На жаль, прагнення відлити пару каністр із бака та продати — річ майже ментальна і лікується комплексними заходами. Це системи контролю витрати пального та місцезнаходження транспорту, неухильне дотримання принципу «крадіжка дорівнює автоматичному звільненню» і, звичайно ж, нормальна оплата праці, яка робить зливання пального справою недоцільною. Хоча…
Розповідали мені історію про агрохолдинг, котрий вирішив створити ударний загін механізаторів-асів. Суворо відібрали п’ятьох найкращих трактористів по всій Україні, створили їм ідеальні фінансові та побутові умови, однак за місяць лишилося їх лише двоє. Інші ж троє… саме те, що ви подумали — зливали «солярку» і дали волю «зеленому змію». Тому у цьому питанні не варто покладатися на щось одне, наготувши водночас і батога, і пряника. Це не лише механізаторів стосується, до речі…
Логістика і маршрути техніки також відбирають у пікові моменти чимало марно витраченого пального. Ну, по-перше, багато де ще живе традиція: я зганяю додому пообідаю (за 20 кілометрів на 450-сильному тракторі), тому краще наперед вирішити питання із харчуванням людей. По-друге, якщо ми щось возимо із поля у поле, наприклад зібране зерно, то ліпше встановити на техніку GPS-трекери, заздалегідь встановивши маршрут. Заразом можна буде приблизно прикинути, де просипалося по дорозі зерно…
Ну то речі доволі елементарно вирішувані, а от справжніх проблем, які поглинають щороку тонни додаткового пального, ми часто навіть не помічаємо. Мовляв, працює техніка? Працює! Отже, все нормально.
Мова, по-перше, про правильний вибір техніки для господарства та співвідношення характеристик рушія (трактора) і причіпного обладнання. А по-друге, про ефективну експлуатацію сучасних тракторів і агрегатів.
Прикладів тому безліч, починаючи із банальної неуваги як покупців та продавців до нюансів, котрі можуть стати визначальними. Доводилося чути, скажімо, історії, коли досвідчені розумні люди примудрялися так скомпонувати шлейф агрегатів, що їх трактор був спроможний тягнути або «в надрив» із останніх сил, або ж взагалі не міг… Тобто це відразу означає намарно витрачені кошти (потрібно продати або трактора, або борони з плугами) чи неймовірну перевитрату пального та ресурсуйого.
Ясна річ, що до такого доводити в жодному разі не можна, і певний запас номінальної (а не додаткової!) потужності двигуна обов’язково повинен бути. Втім, без фанатизму, бо ще одна поширена помилка полягає у тому, що купуючи, скажімо, 320-сильний трактор господар чіпляє до нього усі без винятку агрегати, в тому числі і ті, для яких вистачило б 150- чи 200-сильної машини. Та ще й вихваляються цим: от як ми, мовляв, гарно ним обходимося… Хай буде гарно, але краще для виконання операцій, що не потребують високої потужності, взяти додатковий недорогий трактор, і не витрачати додаткові літри пального на рівному місці.
— Скільки повинен ваш глибокорозпушувач брати «солярки» на гектар? — Ну, літрів 14–15… — А у нас усі 30 бере!
Цей коротенький діалог я підслухав на одному з польових семінарів щодо обробітку грунту. Головний інженер одного з господарств запідозрив, що йому банально чіпляють локшину на вуха. Мовляв, розказують про 15 л, а на ділі доводиться витрачати зайвих гривень 300 на гектарі. Своєю чергою, консультант виробника техніки зробив висновок, що проблема криється в особливостях грунтів та в… неправильних налаштуваннях. На мою думку, істина тут криється, як завжди, посередині.
І у великих, і в середніх, і у малих господарствах досить часто питання налаштувань агрегатів ігнорується або пускається на самотік. Інженер може не володіти спеціальними знаннями щодо конкретної моделі, не звертаючись чи не маючи змоги звернутися до кваліфікованого сервісника. Ще гірше, коли на власний розсуд гайки крутить недосвідчений або, навпаки, занадто досвідчений механізатор, котрий у цьому випадку послуговується принципом «хіба я тут не розберуся сам?».
Тому головне правило під час освоєння нових агрегатів — розібратися, як його рекомендують застосовувати виробники. Тобто що конкретно написано в інструкції, чи що порадить представник виробника чи дилера.
Те ж саме слід сказати і про трактори, які нерідко оператори експлуатують нещадно попри жодні розумні трансмісії та системи, призначені, зокрема, для раціонального споживання пального. Не та передача, небажання перемикатися чи відключати диференціал, гонитва за кількістю гектарів — це все призводить до підвищеної витрати пального та псує техніку. В цьому плані варто звернути увагу на повністю автоматичні трансмісії, котрі фактично самостійно обирають оптимальне навантаження двигуна та співвідношення його із витратою дизпалива.
Особливо такі речі відчутні на оранці, коли правильно налаштований плуг і кваліфікована робота оператора машини дозволяють заощаджувати часом по 4–5 літрів «солярки» на кожному гектарі.
Наголосимо також на тому, що навіть якщо технологія обробітку грунту в господарстві є усталеною, це однак не означає, що ми не можемо заощадити пальне у цьому разі. Визначальним є наявність декількох варіантів грунтообробних агрегатів та сівалок, здатних провадити прямий висів чи принаймні сіяти по мінімальному обробітку. Це особливо стосується полів, де росли культури із невеликою кількістю пожнивних решток, та коли ми не робимо ставки на якесь поле. Виорати його можна і наступного року.
Радимо також звернути увагу на комбіновані посівні комплекси, що забезпечують прямий висів, а також на технології смугового обробітку грунту. Правильне їх застосування дає змогу заощаджувати вже не літри, а десятки літрів пального. Для порівняння можу навести дані з вирощування озимого ріпаку за класичною технологією та застосуванням стриптільного комплексу прямого висіву в одному з провідних господарств Центральної України. У першому разі мова йшла про 55–60 л/га, а у другому — про 18–20 л/га…
Однак не варто впадати і в іншу крайність, зводячи роботу передусім до питання економії пального. В середньому господарстві незначна кількість дизелю ролі не відіграє, тому мови не може бути про те, аби з метою заощадити дизпалива на суму 150 грн, порушити технологію і недоотримати кілька тонн кукурудзи чи тонну соняшнику. Завжди потрібно рахувати, та при цьому стежити, щоб «солярка» нікуди не витекла сама собою!
Ігор ПАВЛЮК, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
