На минулорічній «Агрітехніці», як завжди, не бракувало сміливих концепцій розвитку сільгоспмашин. Електричні та метанові агрегати, розумні додатки, засоби для безхімічної боротьби із бур’янами та інші потенційно революційні технології. Однак головним трендом, який було помітно неозброєним оком, став курс на цілковиту автономізацію сільгосптехніки. Якщо декілька років тому над такими концептами працювали лише окремі виробники, такі як Case IH та New Holland, то нині трактори-роботи, комбайни-роботи, самохідні платформи-роботи можна знайти в арсеналі ледь не кожного відомого бренду.
Звісно, більшість таких моделей перебуває на стадії розробки або випробувань на не дуже близьку перспективу. Та, поза сумнівами, під час наступної виставки їх буде представлено набагато більше, у тому числі й машин, готових до використання.
Переваги автономних сільгоспмашин є очевидними. Перш за все, це засіб подолання такої гострої проблеми, як людський фактор. Річ у тім, що сучасне сільське господарство рухається у бік зростання продуктивності, точності виконання операцій та раціонального використання ресурсів. Кожен заощаджений день у полі, кожна точно покладена насінина в ґрунт, кожен зекономлений літр ЗЗР чи кілограм мінеральних добрив підвищують шанси фермера на зростання рентабельності агровиробництва.
Це стосується як європейських фермерів із їхніми «іграшковими», на український погляд, площами в декілька десятків чи сотень гектарів, так і американців, котрі обробляють значно більші території. Як би не старався німець чи голландець, який прагне довести до ідеалу кожен квадратний сантиметр площі на своєму полі, однак особливості людського організму дають своє. Десь людина втомилася, десь помилилася чи прорахувалася. Нібито нічого страшного, проте ці суто людські помилки зрештою коштують частини врожаю.
При цьому сільське господарство з кожним роком приймає дедалі більше викликів. Це і кліматичні умови, і подорожчання засобів виробництва, і зміни у законодавстві, спрямовані на зниження рівня хімічного навантаження на довкілля. Агровиробник змушений крутитися як білка в колесі, не забуваючи сплачувати податки та відсотки за кредитами.
Ще серйозніші виклики людський фактор висуває на вітчизняних теренах. Адже в українській інтерпретації звичайний працівник часто має вигляд нетверезого чи низько кваліфікованого механізатора, нечистого на руку і байдужого до своєї роботи. Проблема із кадрами в сільській місцевості з’явилася не сьогодні й не вчора. Тому власники господарств іноді просто не можуть набрати достатньої кількості надійних працівників, шукаючи їх в інших регіонах і роблячи більшу ставку на техніку. Тут вже не до точності виконання операцій і економії ресурсів. Хочеться бодай встигнути все зробити в полі більш-менш вчасно…
У більшості випадків вітчизняні аграрії готові до застосування цілковито автономних машин. Ті із них, хто встиг переконатися в перевагах точного землеробства, вже сьогодні стверджують, що із задоволенням перейшли б на роботизовану сільгосптехніку. Мовляв, заклав карту завдань у термінал — і лишень час від часу подивляйся у монітор в офісі, не переживаючи, що хтось щось зробить не так!
Поза сумнівами, так воно може й бути. Не існує жодних технічних контраргументів проти того, щоб, скажімо, культиватор із комп’ютером замість оператора спокійно заїхав на поле і чітко відпрацював програму на максимально можливій швидкості, без перекриттів та перекурів.
Поряд з тим, автономна техніка і досі застосовується у світовому сільському господарстві більше із тестовою метою, хоча такі розробки ведуться вже давно. Які фактори заважають широкому її впровадженню?
По-перше, це юридичні моменти. Хто нестиме відповідальність, якщо у машини щось десь «переклинить» і вона, замість розвороту, поїде прямо і почне орати озимину на сусідньому полі? А якщо посуне на дорогу і наїде на припарковану автівку чи на людину? Це проблема фермера, виробника техніки, виробника навігаційної системи чи самих постраждалих? На ці запитання поки що чітких відповідей не існує. Бо ми чудово знаємо, що збій може дати будь-яка система.
По-друге, не потрібно недооцінювати людину. Скільки розумних систем не було б інтегровано в «мозок» машини, їй все одно буде байдуже щодо якості обробітку ґрунту чи стану оброблюваних посівів. Хороший механізатор, поглянувши назад себе на оброблену стерню чи придивившись ретельно до сходів ріпаку, обов’язково просигналізує агроному: тут щось не те… Тому як би нам не розповідали, що в недалекому майбутньому агрономів замінять гаджети зі спеціальними програмами, навряд чи це буде економічно доцільно. Крім того, за обмеженої кількості працівників у господарстві, важливо, аби механізатори мали бодай базові агрономічні знання. Зокрема, такий підхід практикується у відомому вітчизняному агрохолдингу «Західний Буг». Там одним із критеріїв допуску оператора машини до роботи є його вміння розпізнати очевидні загрози для рослин у полі. Це може бути неправильний розвиток сходів, ураження рослин хворобами чи шкідниками тощо. І краще, аніж людина, це не зробить жодна електроніка.
По-третє, хочемо ми того, чи ні, однак Україна — це патріархальна аграрна держава, де до сьогодні одним із визначальних для нормального бізнесу явищ залишається соціум. Фермер, котрий орендує землі в конкретному населеному пункті, просто змушений враховувати певні соціальні запити. Нехай навіть буде запроваджено найближчим часом ринок землі, у чому автор має сумнів, все одно потрібно підтримувати добрі стосунки із місцевими мешканцями. Підхід у стилі «сьогодні у нас 20 робочих місць, а завтра — жодного» може вилитися у жорстке протистояння та саботаж.
І, нарешті, очевидним є те, що лінійки автономної техніки щороку будуть вдосконалюватися, і більшість таких моделей потрібно ще доробляти і доробляти. Тому, якщо і придбає їх хтось із українських агровиробників, то працюватимуть вони у напівекспериментальному режимі ще багато років поспіль. Причому на найкращих, найрівніших полях.
Ми ж гадаємо, що людину в полі замінити поки що повноцінно неможливо. Тому краще якісно вкладатися у виховання майбутніх кадрів, починаючи ще зі шкільної лави. В окремих господарствах успішно функціонують школи підготовки молодих аграріїв на базі початкових навчальних закладів. Дітей учать не боятися працювати в аграрному секторі, усвідомлювати, що земля в селі може запропонувати можливостей не менше, аніж офіс у великому місті. Однак, це вже тема іншої, не менш важливої розмови…
Василь ЧЕРКАС, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
