У суспільстві триває дискусія довкола земель сільськогосподарського призначення… Суперечки інтенсивні. І на цьому тлі особливо дивним виглядає майже суцільне мовчання стосовно лісу. Але хіба він росте не на землі?
Ліс — сфера різноманітних інтересів саме аграрної спрямованості. Ягоди, гриби, горіхи, лікарські трави, березовий сік — це лише найбільш очевидні продукти, які постачає ліс без особливих зусиль та інвестицій на їх виробництво. Додамо сюди квіти, у тому числі й рідкісні (конвалії, проліски). У лісі водяться не лише дикі тварини. Тут системно вирощують цесарок, нутрій, розводять риб. Уся ця продукція дорога, зокрема, й на ринках ЄС. Недешеві також скипидар і каніфоль, які отримують із живиці сосни. Оцет і ацетон добуваються з берези. Дубильні препарати й барвники виготовляють із кори дуба.
Ліс — це чимало бізнес-можливостей. Це й кормові угіддя: там заготовляють сіно, віття для кормової суміші, хвойно-вітамінне борошно. Додамо до всього й зелений туризм — і краще, коли він здійснюється організовано, а не «дико». Недаремно доходи від дарів лісу (по суті, продуктів аграрної сфери) у багатьох країнах набагато перевищують найпростіший прибуток від ділової деревини.
За радянщини лісівництво не сприймалося як галузь рослинництва і землеробства. Ще на початку 1930-х років воно було об’єднане з деревообробною промисловістю, тобто підпорядковане їй. Так зване «лісове господарство» приносилося у жертву мегаіндустріалізації й великій енергетиці, стало її придатком. Основним його завданням було забезпечення деревиною одержавлених підприємств: шахт, гігантських будівництв, таборів ГУЛАГу.
Нині лісове господарство знаходиться під егідою держави. Ліси України адміністративно поділені між кількома розпорядниками. Це, зокрема, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство), яке є органом влади, діяльність котрого регулюється через Міністерство аграрної політики та продовольства. А також Мінприроди, Міноборони, МНС, місцеві громади, Товариства мисливців та рибалок.
І досі наші лісгоспи базуються на державній власності. Тому їхня економічна ефективність, по суті, така ж, як і в колгоспів. Скажімо, найочевидніше: урожай ягід грибів збирається бодай наполовину. Решту з’їдають дикі звірі — це в кращому разі, або ж воно все згниває, бо нікому збирати, і ніхто, зрештою, це пильно не контролює.
Коли ми довідуємося про незаконні вирубки й експорт лісу, то у людей виникає обурення, звісно. ЗМІ пишуть про існування на західних митницях коридору контрабанди лісоматеріалів. В Україні діють і тіньові механізми вилучення деревини та виробництва лісових матеріалів. І до цих загальновідомих проблем додамо ураження соснових лісів жуком-короїдом, а також пожежі і браконьєрство.
Як не дивно, на цих бідах дехто системно наживається «у тіні». Експерти звертають увагу, приміром, що за звітністю по Україні 55,5% лісових матеріалів, які використовуються, це «паливна деревина», тобто дрова. Для опалення у нас рубають дуже багато лісу. Але ж, для прикладу, в Японії, лісистість якої близько 68% (учетверо більша, ніж в Україні!), тільки 1% із заготовленої деревини припадає на дрова, решта — сировина для промисловості. Куди ж дівається українська ділова деревина? Мабуть, іде наліво під маркою «дрова»… І ніякі фіскальні чи господарські органи чомусь не в змозі це контролювати.
До речі, про лісистість. У згаданій Японії вона удвічі вища, ніж у середньому по земній кулі — на планеті маємо глобальні 32% лісів. А в Україні? Вдвічі менше! Офіційно в державі заліснено близько 16% території — це велика площа, приблизно як ціла країна Австрія. Але у відносних цифрах треба розуміти, що Україна є лісодефіцитною державою, і розбазарювати ресурси, яких і так нам не вистачає, нераціонально.
Можливо, проблеми у лісовому господарстві не такі брутальні й очевидні, як у ситуації із бурштином, але вже стають досить помітними. Однак замість того, щоб навести порядок, українські політики пропонують обмежити зовнішню торгівлю, продовжити мораторій на експорт кругляку. Івано-Франківський бізнес-ресурс «Курс» пише: «Вирубкам українських лісів сприяють високі ціни, а також попит на деревину». Виходить, високі ціни й гарний попит — це погано? Ні. Недолугим є той економічний і суспільний устрій, який не дозволяє використовувати на благо суспільства цінні державні ресурси і високий попит на них.
На українських лісівників (по суті, держслужбовців) покладено багато функцій. Вони виготовляють шпаківні, вирощують новорічні ялинки, заготовляють лікарські трави, консервують гриби — живуть своїм цікавим і корисним життям. Проте навіть найкращі і передові українські лісівництва працюють із дуже низьким коефіцієнтом корисної дії… Ліс дає сьогодні суспільству мало, а більше приносить користі майстрам оборудок, які в тому числі присутні у місцевій лісовій та адміністративній владі. Корупція роз’їдає ліс не менше, ніж жуки-короїди.
Як відомо, у семи няньок дитина іноді страждає. Наприклад, вважається, що Міністерство оборони — один із господарів українського лісу — надає своїм підприємствам замовлення щодо виготовлення дерев’яних ящиків для снарядів і зброї. Якість і ціна їх часто у рази перевищує ринкову. Тоді як у США, яка має наймогутнішу армію світу, постачання військовим спорядженням йде через приватні компанії.
За роки незалежності в Україні інколи лунають декларації про реформування лісового господарства. Але дій поки що небагато. Президент України Петро Порошенко нещодавно підписав закон про охорону пралісів та сталий розвиток Карпат. Йдеться про важливу, але все ж таки досить невелику частину вітчизняних лісів. Загалом проблеми залишаються. З лісовими реформами у нас — темний ліс, як у новорічній пісеньці. Пропонують віддавати ліси в концесію… Для цього потрібно змінювати законодавство — земельне, податкове і, власне, лісове. Реформування у лісовому господарстві України, що поволі нібито здійснюється з 1991 року, поки що не досягло помітних успіхів.
Група вчених Національної академії аграрних наук України вже зверталася із пропозиціями до вищого керівництва держави: мовляв, варто законодавчо закріпити, що об’єктом лісівництва є земля, земельні угіддя, «землі лісогосподарського призначення».
Об’єктом людської праці у лісівництві є земля й рослинництво… Хтось займається кукурудзою, хтось ріпаком, а ще хтось, можливо, сосною чи лісовими ягодами. Яка різниця? Тільки у технологіях.
Але для справжнього реформування необхідні рішучі заходи. Вірогідно, в основу нового законодавства можна було б покласти чинні європейські практики. Зокрема, непоганим зразком міг би стати польський Устав (Ustawa) про ліси. Ліс — це складне багатоярусне природне утворення. Ним керують біологічні закони. Але є й закони економіки, суспільного життя, які слід гармонізувати із природними.
Минулого року Європейська економічна комісія ООН оголосила, що Послом європейських лісів призначений казковий Санта-Клаус. Це у європейців такий піар лісової справи. Чудово! Ну, а нам треба займатися реформуванням лісівництва, бо поки не зробимо це самі, ніякий Санта-Клаус не допоможе.
Віктор БОРЗНЕНКО, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
