— Цей виноградник заклав мій батько Анатолій Петрович Пащенко у 2000-му році. Колись його дядько висадив виноград у селі Бородаївка в рідній домівці, це приблизно 25 км звідси. Батькові ідея сподобалася, і він теж посадив ту лозу у нас на дачній ділянці. У Бородаївці виноград ріс зовсім звичайний — здається, сорт Молдова. Потім ми знайшли в місті Кам’янському виноградаря, який роздавав серед своїх людей вдалі саджанці та чубуки. І з 2002 року батько став займатися виноградарством уже системно. Напевно, років п’ять йому знадобилося, щоб зрозуміти, куди треба рухатися. Це починалося як хобі. А у винограду є така властивість — він затягує, не можеш зупинитися. До душі припало, почало виходити… І хочеться пробувати нові сорти, шукати незвичайні підходи.
Я батькові допомагав і раніше: косив траву у винограднику, підв’язував лозу, вникав потроху… І ось його не стало 2016 року. Я тоді жив і навчався у Дніпрі за фахом промислове і цивільне будівництво. Мені довелося повернутися у Верхньодніпровськ і взяти справу в свої руки — мама б сама не впоралася. Навчання я призупинив… Відповідальність тепер на мені, і я поринув у нюанси й хитрощі виноградарства. Маю дружину, троє дітей ще малих. Якщо десь проколюся — втрачу не тільки гроші, а й авторитет, який батько заробляв роками. Наша сімейна праця піде нанівець. Ім’я заробляється довго — це стосується будь-якої сфери. Виноград — не типу «купи-продай» бізнес. Це праця, яка вимагає часу — виростити виноградник, домогтися від нього результату… Тут треба врожаю чекати 3–4 роки.
Андрій Пащенко
- Андрію, але ж не вважається Придніпров’я виноградарським регіоном? Як Крим, Одещина, Миколаївщина…
— Ну й ми вирощуємо все ж таки. У Кривому Розі — Володимир Маєр. У Кам’янському — Володимир Шпак. Коли я занурився у справу, виявилося, що і у Верхньодніпровську вже є люди, які захоплені цим: четверо осіб конкретно займалися виноградом і саджанцями. Однак місцеві виноградарі — люди у віці вже. А мені лише 31 рік, у мене 170 кущів на 20 сотках. Колеги кажуть: «Ти молодий — експериментуй, саджай щось нове. Результати побачиш — тобі життя вистачить».
Тут північний схил спускається до Дніпра, точніше до Кам’янського водосховища. Сонця досить. Бачили, напевно, мої сусіди поставили сонячні електростанції? Але північна сторона, може, й справді не вельми підходить винограду. Тут бувають холодні вітри, що для лози некомфортно, звісно. Ми вкриваємо кущі, укутаний витримує морози –23°C. Але все одно частково вимерзає. І в мене тут трохи пізніше дозріває, ніж у багатьох.
З’являються у нас і нові ентузіасти виноградарства. Сусіди ось навіть зробили крапельний полив… Але невдало — виноград у них весь жовтий, попікся на сонці. У спеку коріння просто зварилися у цій воді.
Так що у нашому регіоні ніби і є виноградарство! Але немає своїх брендових вин, коньяків, як на Миколаївщині або Одещині. А хотілося б, щоб були.
- Якщо тут прохолодно, чому ви не вирощуєте ягоду в теплицях?
— У нашій родині це не було заведено. Ось, наприклад, тут неподалік у селі Аули теплиць багато. Бо там влаштовано централізований водозабір на весь район, їм подають технічну воду. Тому там чимало в тому числі тих, хто займається тепличним виноградом. Вони можуть вийти на ринок раніше за інших, вихопити кращу ціну, що непогано, звісно ж. Однак вирощувати в закритому ґрунті — на це потрібні додаткові вміння і навички.
- Які сорти ви культивуєте, і чому саме такі, а не інакші?
— У мене близько 70 сортів. Мені приємно, що я можу заохочувати різних покупців, запропонувавши широкий вибір. Ось круглий білий виноград, ось довгастий темний — який хочете. Є чорний, білий, червоний — усі різновиди. Є кишмиш — червоний, білий, синій. Солодший і кисліший. Хтось, наприклад, говорить: мені лікар дозволив їсти тільки червоний виноград і ніякий інший! Будь ласка: ось сорт «Супер 877». У мене завжди є що запропонувати. Є молоді модні сорти, наприклад «Дубовський рожевий» — ранній, морозостійкий, з великими гронами.
Не всі сорти приживаються. Вони повинні підходити під клімат, ґрунт…У 2010 році батько купив сорт «Румба». На той рік то був один із найбільш ранньостиглих: поспівав десь у кінці липня. А зараз вже є сорти, які дозрівають до 20 липня. І я вже жодного саджанця «Румби» не можу продати — довелося його викорчувати. А в деяких сортів є особливість, яку нелегко виявити відразу: розтріскування ягід. Потрісканий столовий виноград стає нетоварними. На переробку? Але він ще кислий, куди його…
Кожен сорт має свої особливості. Як би хтось не бажав уніфікувати догляд за виноградом, а не виходить. Спочатку ми культивували сорти радянських селекціонерів. Раніше ж працювали науково-дослідні інститути, які по 10–15 років випробовували сорти, перш ніж вивести їх на ринок. До сих пір у мене залишилися деякі з них. Наприклад, є «Пам’яті Голодриги» або «ПГ-12» — ще по-іншому він називається «Шоколадний». Павло Голодрига був передовим селекціонером, директором інституту в Ялті. Коли комуністи в запалі боротьби з алкоголізмом вирізали його виноградник, він покінчив життя самогубством.
А нині у нас ситуація яка? Селекціонер, у якого є кілька гібридних форм, викидає їх на ринок. Ми купуємо — я, той же Шпак, той же Маєр. І ось вирощую… Років зо три все йде нормально. На п’ятий-шостий він починає показувати себе підозріло, а на сьомий уже горошиться, дрібніє. Хоча є, звичайно, добрі перевірені сорти, які з року в рік проявляють себе відмінно. Наприклад, «Юліан» і «Преображення». Класні, але у всіх вже вони є, і тому ціна саджанця — лише 40 грн, не більше.
Припустимо, хтось вивів супер-сорт. Я його купив — саджанець або чубук — скажімо, за 1000 грн. Але через два роки на ринку з’являється ще більш суперський — ультра-ранній, який, кажуть, ще краще себе показує. І тоді попередній сорт впаде в ціні і коштуватиме вже тільки 100 грн.
- Ключові питання в агробізнесі — збут і ціни на продукцію. У малих містечках ми часто бачимо проблему недостатнього збуту через низьку платоспроможність населення. Як із цим у вас?
— Приблизно так само. У людей справді мало грошей. Перекупники в Верхньодніпровськ приїжджають, забирають виноград у деяких виробників, віддають на базар тіткам-реалізаторкам… Але я сам краще можу розповісти про свій продукт, ніж будь-який посередник. Мені подобається результат справи, якою я займаюся. Однак, звісно ж, хочеться і гроші з цього отримувати. Ми з мамою самі їздимо на ринки, не наймаючи продавців. Виноград, родзинки продаємо в сусіднє велике промислове місто Кам’янське. Хоча це теж всього лише райцентр, але там живе 300 тис. мешканців. Є оптовий магазин, який брав би у мене все. Але я їм не здаю. Чому? У мене товарообіг такий, що я за робочий день сам можу продати те, що вирощував тиждень. Навіщо ж віддавати відсоток перекупникам? Я скількись там років пропрацював у торгівлі — і менеджером нижчої ланки, і в оптових продажах. Мені подобається процес спілкування з кінцевими споживачами. Це додає мотивації, щоб створювати гарний продукт. Коли люди пробують ягоду, задоволено цмокають — ти розумієш, що привіз саме те, що їм подобається. На базарі я можу продати майже будь-кому.
Іноді возимо в Дніпро — обласний центр. Щоправда, туди добиратися довше і складніше. Дороги зараз трохи підлатали, але все одно… Я збирався їхати у Запоріжжя на виставку-конференцію «3олоте гроно України». Але дорога туди автомобільна ніяка. А якщо поїздом?.. Ні, хочеться ж привезти щось показати своє, а не тільки подивитися на інших. Загалом тутешня інфраструктура не сприяє просуванню продукції.
Через проблеми з Донбасом ринок теж змінився. Донецьк, Луганськ розташовані на північ від нас — там свій виноград росте не дуже, тому вони брали його у нас багато. Це впливало і на збут, і на ціноутворення. Тепер по бізнесу вдарило те, що Донбас став недоступний для об’ємної легальної торгівлі. Загалом для наочності наведу такий маркер. Раніше ціна кілограму винограду у нас була приблизно вдвічі нижча, ніж м’яса. Зараз він дешевший втричі.
А минулого року був випадок: у Кам’янське завезли партію винограду, оброблену якоюсь китайською сумішшю. Продавали по 12 грн/кг, потруїли півміста. Але і у нормальних виробників ціни впали до 20 грн/кг за звичайних на той період 40 грн/кг.
- Андрію, ну а собівартість виробництва при цьому як себе поводить?
— Кризи останніх кількох років призвели до того, що долар почав зростати, відповідно, імпортні препарати піднялися у ціні. Щоб побризкати 15 кущів із ранцевого обприскувача, витрачаю бак ємністю 20 л. Суміш такого обсягу обходиться у 70–80 грн. Це тільки препарати без вартості трудовитрат і пального для агрегату. Далі: водопостачання — теж подорожчало… Тому шукаємо нові шляхи. Я намагаюся організувати в Верхньодніпровську службу доставки винограду додому на замовлення, як піцу доставляють. Але поки позитивних результатів небагато. Ми перестали продавати саджанці лози на базарі, і зараз торгуємо ними переважно в глобальній мережі. Інтернет-ринок простий: зібрав замовлення, відправив їх «Новою поштою» — і все. Гроші отримую післяплатою або на платіжну картку.
- А викиди з труб Каменського металургійного комбінату не вливають на тутешню рослинність?
— Не помічав — це все-таки далеко, десь за 25 км. Більше впливають традиційні шкодочинники. Два-три тижні у нас йшли короткі сліпі дощі. Виноградне листя зараз мокре, і на ньому — бачите? — білий наліт, як борошном посипано. Це оїдіум. Небеса його полили, дали трохи тепла — і він проявився. Що ж: обробляємо рослини від хвороб препаратами «Сингента». З ними завжди видно результат. Основні проблеми все-таки — мілдью та оїдіум. І дуже важливо вгадати період обробки. Але якщо навіть вгадав — може перешкодити погода. День-два, і оїдіум бере своє, то така гидота… Побачив проблему — потрібно діяти швидко. За сезон — із квітня по липень — обробляємо 5–6 разів, по голій лозі, листу. Особливо небезпечні моменти цвітіння і дозрівання.
- А як удобрюєте? І чим займаєте землю між шпалерами?
— Спочатку саджу саджанець і викладаю у лунку перегній, курячий або коров’ячий. Це натуральна органіка. Додаю обов’язково дернову землю. Дерн пухкий, і молодий саджанець починає у ньому швидко розвиватися. Іноді даю мінеральні добрива, ту ж нітроамофоску або карбамід, хоча він може вимиватися. Мені подобається «Плантафол». Кладу стимулятори росту фірми «Байєр», захищало від капустянки.
І виноград росте. У нас тут в ґрунті мало азоту. Тому я на початку вегетації вношу на підгодівлю знову ж таки свіжий коров’як. Його ми беремо на тваринницький фермі. Якщо трошки, то дають безкоштовно, а якщо машину треба — тоді купуємо. Маєр каже, що підживлення органікою — справа непроста… Також привезли ось кілька рулонів-кругляків пресованої соломи. Є сорти, які люблять «похандрити» навесні. Але удобрив його додатково, полив — і добре.
Між лозами дехто саджає сидерати або часник. У нас он цибуля росте. Хтось любить лаванду. Але щось серйозне саджати собі під ноги, щоб потім незручно було ходити, це ні до чого. І поруч не має бути дерев — вони глушать виноградник.
- А як щодо переробки? Вино робите чи сік?
— Ми робимо родзинки. Виходить непогано. У наших родичів є магазин — через нього намагаємося торгувати. Технічним виноградом не займаємося. Вино якщо і робимо, то тільки для себе. Ліцензія на алкоголь дуже дорога, а продавати що-небудь «із-під поли» — це руйнувати свою репутацію. Не для того люди довго і ретельно займаються виноградом, щоб «погоріти» через якісь дурниці. Столові сорти взагалі-то вирощувати складніше, ніж технічні. Вони вибагливіші, стійкість до хвороб та морозів у них слабша. А з технічними простіше: у них і запилюваність краща, і резистентність. Але ягідки менші, звісно.
- У держбюджеті на 2019 рік передбачена державна фінансова підтримка для тих, хто закладає молоді сади, виноградники і ягідники. Ви вже встигли це якось відчути на собі?
— Швидше за все, для отримання державної підтримки має бути більш масштабне виробництво, ніж у нас. А може, потрібна певна бюрократична спритність, якою я не володію… Навіть отримати кадастровий реєстр на землю — для мене ходіння по дев’яти колах пекла. Я в рідному Верхньодніпровську не відчуваю себе впевнено. І не виходить тут нічого розвинути до серйозних масштабів. Не можу банально взяти кредит в банку хоча б на 200 тис. грн. При тому, що у мене добра кредитна історія і репутація, є майно. Але в малому бізнесі кредит — це проблема для всіх.
- Чи є у вас на Придніпров’ї професійні об’єднання виноградарів?
— Здається, ну що хитрого в цій справі? Встромив лозу в землю — росте собі виноград і росте… Але потім щось починає йти не так… З ким порадитися? Тому спільнота однодумців — це зручно. Батько їздив до Шпака в Кам’янське обмінюватися досвідом. А сьогодні є такий форум виноградарів в Інтернеті — Vinograd.info. Там люди дуже розумні збираються. Точаться суперечки щодо роботи препаратів, хтось демонструє свої досягнення. Там реально можна знайти майже всю потрібну інформацію.
Ігор ПЕТРЕНКО, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
