Насамперед варто зазначити, що Закон не є суто формальним, а гармонізація з європейськими нормами відбулась не заради самої гармонізації. Він однаково важливий як для споживачів, так для виробників, так і для загального зовнішньополітичного курсу України. Закон містить загальні вимоги, актуальні для всіх продуктів, з деякими винятками. Проте законодавчо може встановлюватися ще ряд спеціальних вимог до окремих продуктів харчування, які цього потребують (наприклад, дитяче харчування, мед, цукор чи інші продукти). Свого часу в ЄС такі загальні вимоги до інформування споживачів щодо харчових продуктів визначили на основі досліджень Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), які також є актуальними для України. За інформацією ВООЗ, 70–80% здоров’я людини залежить від того, що вона їсть. Найбільш розповсюджені хвороби пов’язані з харчуванням: серцево-судинні, ожиріння, діабет, онкологолія, гіпертонія, різні види алергій тощо… І з кожним роком середній вік хворих на ці хвороби знижується. Цей Закон не регулює склад чи технологію виготовлення харчових продуктів, які можуть вплинути на здоров’я споживачів, а лише зобов’язує виробника надавати повну інформацію про них, щоб дати споживачеві змогу зробити вибір на її основі.
Важливо також, що Законом передбачений перехідний період — 3 роки. За цей час виробники повинні адаптувати роботу до нових вимог. Жанна Пастовенська зазначила, що Закон не є уніфікованим нормативно-правовим актом стосовно маркування. «Він стосується тільки сфери надання інформації споживачам різними шляхами, — зазначає експертка. — Це може бути маркування, можуть бути супровідні документи чи інший спосіб. Але важливо, щоб форма надання інформації була наочною та доступною споживачеві. І обов’язок надати повну інформацію та проконтролювати, щоб вона не загубилася на ланцюжку до кінцевого споживача, — саме на виробнику».
Серед основних вимог до інформації, які стосуються як реклами харчових продуктів, так і їхнього представлення, тобто форми, зовнішнього вигляду, упаковки, розміщення на вітринах тощо:
- вона не повинна вводити в оману;
- має бути точною, достовірною та зрозумілою для споживача;
- не повинна приписувати будь-яким харчовим продуктам профілактичні властивості, здатність лікувати чи зцілювати від хвороб і не повинна посилатися на такі властивості.
До нововведень Закону належить також розподіл інформації на два види: обов’язкову і необов’язкову. Перша регламентована статтями 6 та 7 Закону і має винятки, тому виробникам рекомендовано особливо ретельно вивчити ці дві статті, щоб знати, чи вся інформація має бути надана стосовно конкретного продукту. До обов’язкової інформації належать такі дані: назва харчового продукту; перелік інгредієнтів (для деяких продуктів й кількість певних компонентів); алергени; кількість продукту в установлених одиницях вимірювання; мінімальний термін придатності або дата «вжити до»; особливі умови зберігання та/або умови використання; найменування та місцезнаходження оператора ринку, який відповідає за інформацію про харчовий продукт (для імпортованих продуктів — компанія-імпортер); країна або місце походження продукту; у разі необхідності — інструкція для використання. Новою є також вимога щодо позначення фактичного вмісту спирту: якщо в напої спирту більше 1,2%, то споживача про це слід проінформувати. До слова, такий відсоток спирту може бути навіть у кефірі чи у квасі. Якщо до складу продукту входить складний інгредієнт і в загальному обсязі його більше 2%, то потрібно вказувати всі його складові. Якщо ж такого компоненту в загальному обсязі продукту менше 2%, то деталізувати не обов’язково. Ця вимога стосується й суміші прянощів.
Добровільна (необов’язкова) інформація — це те, що виробник вважає за потрібне вказати на свій розсуд, однак вона не повинна спотворювати обов’язкову і не може її заміщувати. Добровільна інформація має бути зрозумілою для споживача та чіткою, не повинна вводити в оману і в разі необхідності має базуватися на відповідних наукових даних. На обов’язкову та добровільну Закон також окремо поділяє інформацію для фасованих та нефасованих харчових продуктів. До останніх належать ті, що продаються розсипом, та продукція закладів громадського харчування.
«До важливих нововведень Закону належить також встановлення вимог до мінімального розміру шрифту обов’язкової інформації про харчовий продукт, — зазначила Жанна Пастовенська. — Висота малих літер без виносних елементів повинна бути не меншою 1,2 мм або 0,9 мм в окремих випадках. Ця вимога впроваджена, щоб забезпечити розбірливість інформації для споживача. Також новий Закон вимагає надавати інформацію про алергени, виділяючи їх у переліку інгредієнтів. Яким чином виділяти — шрифтом, кольором чи стилем — вирішує виробник. Але інформація про них повинна бути в переліку інгредієнтів із чітким зазначенням назви речовини або продукту-алергена. Скажімо, якщо у складі є тофу, то як алерген треба позначити сою, вказавши її, наприклад, у дужках і виділивши іншим шрифтом: тофу (соя). Важливо, що ця вимога стосується конкретних 14-ти алергенів, перелік яких є у 1-му додатку до Закону. Підставою для визначення цих компонентів алергенами є наукові дослідження, результати яких підтвердили в Європейському агентстві з безпечності харчових продуктів. Загалом, індивідуальна непереносимість може виникнути на будь-який харчовий продукт чи компонент, але саме ці 14-ть найчастіше її викликають, тому Закон і зобов’язує їх позначати. Якщо виробник хоче виділити інші компоненти зі складу як алергени, то може це робити, але обов’язкова вимога стосується лише цих 14-ти».
Перелік алергенів, обов’язкових для зазначення
Зазначимо, що перелік алергенів, які обов’язково слід позначати, може доповнюватись, і якщо в Міністерстві охорони здоров’я матимуть наукові обґрунтування, то інші компоненти також можуть додати до цього списку. Згідно із Законом, позначка «без глютену» може бути на продукті тоді, коли глютену не більше 20 мг на 1 кг продукту, позначка «з дуже низьким вмістом глютену», коли його не більше 100 мг/1 кг.
Варто згадати про нововведення щодо інформації про продукти, які були заморожені й продаються у розмороженому вигляді: Закон зобов’язує вказувати це поряд з назвою. Винятками є випадки, коли розмороження не впливає на безпечність і якість харчового продукту. Наприклад, про дефростацію не обов’язково вказувати для масла. Також винятком є продукти, в яких використані попередньо заморожені компоненти, наприклад йогурт з розмороженими фруктами чи піца з замороженим лососем.
Змінився і підхід до позначення термінів придатності харчового продукту. Жанна Пастовенська прокоментувала: «Відповідно до вимог нового Закону, мінімальний термін придатності виражається словами: «Краще спожити до…». Таке формулювання слід застосовувати тоді, коли вказується конкретний день. Фразу «краще спожити до кінця…» варто вживати тоді, коли йдеться про місяць. Фраза «вжити до» вказує на те, що продукт є швидкопсувним через свої мікробіологічні властивості. Цю фразу варто вживати для продуктів, термін зберігання яких до 3-х місяців, у такому випадку вказується конкретна дата. Якщо харчовий продукт зберігається більше 3-х місяців, але менше 18-ти, тоді треба використовувати фразу «Краще спожити до» із зазначенням кінця конкретного місяця конкретного року. Якщо продукт зберігається більше 18 місяців, то достатньо вказати тільки кінець року. В усіх випадках дата повинна бути чіткою, зрозумілою і ніяким чином не закодованою».
Закон містить і пункт про продукти, для яких мінімальний термін придатності вказувати не обов’язково. До прикладу, свіжі овочі та фрукти, вина, лікерні вина, напої з вмістом 10% і більше об’ємних одиниць спирту, хлібо-булочні вироби, які треба спожити впродовж 24 годин від моменту випікання, оцет, харчова сіль, цукор, жувальна гумка, кондитерські вироби, виготовлені винятково з цукрів, та деякі інші продукти.
Для свинини, баранини, козлятини, м’яса свійської птиці та субпродуктів із неї, відповідно до Закону, слід надавати інформацію про країну походження (country of origin) або місце походження (place of provenance). Також ця інформація обов’язкова у випадках, коли її відсутність може ввести споживача в оману. Наприклад, якщо у дизайні упаковки використана Ейфелева вежа, а продукт виготовлений не у Франції, чи якщо упаковка будь-яким іншим чином може ввести в оману щодо походження продукту. Зазначимо, що країною походження вважається та, у якій харчовий продукт повністю вироблений. Якщо ж у виробництво були залучені декілька країн, то країною походження вважається та, де харчовий продукт пройшов достатню економічно обґрунтовану переробку.
Місцем походження може вважатися будь-яка місцевість, місто або регіон, звідки походить харчовий продукт, до прикладу, карпатський чай чи херсонські кавуни. Важливо, що у випадку, коли походження основного інгредієнта не збігається з походженням самого продукту, то це теж обов’язково потрібно зазначати.
Обов’язковою відтепер є інформація про енергетичну цінність продукту та кількість білків, жирів, вуглеводів і солі. Надання деталізованої інформації про кількість насичених, мононенасичених, поліненасичених жирів, кількість цукрів, поліолів, крохмалю, харчових волокон — на розсуд виробника. Інформацію про вітаміни й мінеральні речовини можна надавати тільки тоді, коли вони містяться в значних кількостях. Одиниці вимірювання «значних кількостей» визначені пунктом 1 розділу I додатку № 9 до цього Закону.
Отож, якщо виробник хоче зазначити кількість вітамінів та мінералів у продукті — попередньо слід звіритися з цим пунктом. Важливо, що енергетичну цінність і кількість поживних речовин у продукті треба вказувати в тому стані, в якому продукт продається. Значення після приготування можна зазначати за умови надання достатніх докладних інструкцій.
Усі ці нововведення стосуються як безпосереднього, так і дистанційного продажу харчових продуктів. Тобто, у разі реалізації продукту через інтернет або телефонні замовлення, виробник повинен подбати, щоб споживач мав усю інформацію про харчовий продукт на момент доставки. Способи, якими споживача можна проінформувати про продукт, за умови дистанційного продажу, повинні бути безкоштовними, наприклад, гарячі лінії чи онлайн чати, а інформація на сайті має бути відкритою.
Як нововведення вплинуть на фермерів, які є постачальниками сировини для харчових продуктів, наразі не зрозуміло. Більш точно про вплив цього Закону на аграріїв можна буде говорити після закінчення трирічного адаптаційного періоду. Припускаємо, що виробники харчових продуктів вимагатимуть детальнішої інформації про продукцію від аграріїв і загалом орієнтуватимуться на якіснішу сировину, але, в будь-якому разі, у вигіднішій позиції будуть ті виробники харчової продукції, які зважатимуть на нові вимоги Закону і намагатимуться максимально застосовувати їх у своїй роботі.
Наталія КУЗЬО, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
