З одного боку, збирання пожнивних решток на полі в тюки і застосування їх як палива для сушіння зерна — рішення конгеніальне. Ми беремо з поля фактично безкоштовну біомасу, задешево вирішуючи складне і дороге завдання зняття зайвих відсотків вологості із врожаю. Сьогодні можна придбати відносно недорогий агрегат чи звичайний теплогенератор, пристосувавши його для роботи на соломі. Деякі агровиробники виготовляють теплогенератори власними силами. Всупереч поширеним побоюванням, біля теплогенератора не потрібно чергувати вдень і вночі. Зазвичай, тюк соломи закидають за допомогою навантажувача у «піч» раз на декілька годин, залежно від потреби інтенсивності горіння. Авторові неодноразово доводилося бачити як працюють котли на соломі, які аграрії встановлюють для опалення виробничих приміщень та шкіл. Фактично всередину потрібно закидати лише два-три тюки на добу.
Поряд з тим, опалення та сушіння зерна — це лише на перший погляд схожі операції. Якщо у першому випадку достатньо підтримувати нормальну температуру в трубах системи опалення, то для сушіння зерна потрібно дотримуватися чітких параметрів. Наприклад, витримувати рівномірну температуру горіння всередині на рівні 120 °C впродовж 4 годин. Із газовою зерносушаркою, обладнаною надсучасною автоматикою, у цьому плані не виникає жодних проблем.
Натомість конструкція більшості зерносушарок на твердих видах палива за цими показниками значно відстає. Якщо ми ведемо мову про сучасні агрегати хороших виробників, то працювати із ними не набагато складніше, аніж із газовими зерносушарками. Однак сьогодні таке обладнання почали робити ледь не в кожному другому селі, тому є ризик придбати теплогенератор поганої якості. У такому разі це буде не сушіння зерна, а суцільна мука із великим відсотком браку та низькою продуктивністю. Саме такі випадки і формують загальний негативний імідж експлуатації зернових сушарок на соломі.
В Україні все ж можна знайти десятки, а може й сотні прикладів ефективного сушіння зерна пожнивними рештками. Використовують для цього і тюки соломи, і соняшникові чи ріпакові брикети, і полову. Все це працює, а їх власники не розуміють, чому сусіди палять природний газ, адже на соломі/полові виходить у декілька разів дешевше.
Відтак, можна вивести першу умову ефективності сушіння зерна на соломі — якісне обладнання та кваліфікований персонал. В іншому разі не буде ані ефективної температури горіння, ані рівномірності сушіння, ані потрібної продуктивності. Саме тому популярне твердження, що зерносушарки на соломі можна використовувати лише у невеликих господарствах. Це далебі не так. Ми знаємо господарство у Тернопільській області, де врожай із 7000 (!) га сушиться пожнивними рештками та половою. Ми знаємо великий елеватор у тому ж регіоні, де замість газу використовують біомасу. Ми знаємо господарства площею по 2000 га у Київській та Черкаській областях, де в хід іде солома. Тому ефективно працювати за цією технологією цілком можливо.
Інша річ: де ж набрати соломи чи полови на те, щоб посушити кукурудзу, зібрану на площі 1000 чи 2000 га? Адже потрібно витратитися на те, щоб її зібрати з поля, зібрати рулони і вивезти звідти, потім десь їх скласти… До того ж, сьогодні солома перетворилася на альтернативу внесення органічних добрив на наших полях. Звісно, запустити прес-підбирачі, щоб зібрати в тюки солому після озимих культур на площі, скажімо, 200–300 га — це доволі дороге задоволення. Зібрати їх за допомогою навантажувачів із вилами, закидати на спеціальні причепи і перевезти на місце складування — також недешево. До того ж, доведеться цю техніку ще докупити, якщо її немає в наявності. Додамо ще й підвищені витрати на робочу силу і витрачений час. Потрібно ще й знайти, де скласти декілька тисяч тюків чи рулонів. Це все влетить у відчутну копійку, час та сили.
Звідси, виводимо другу умову ефективності сушіння зерна соломою — наявність у господарстві техніки для збирання та транспортування пожнивних решток, а також — нормальної логістики від поля до складу. Одна справа, якщо везти тюки до зерносушарки 3–5 кілометрів, і зовсім інша — якщо 20–25 км.
Вважається також, що солому не можна забирати із поля, оскільки таким чином ми відбираємо поживні речовини із ґрунту. У нашому випадку це не зовсім так, адже не обов’язково вичищати всю солому під «нуль» на всіх полях, де були посіяні озимі зернові. Якщо в господарстві нормальна сівозміна, то забравши раз на 5 років частину соломи на 1/10 чи навіть 1/5 площ ми нічого непоправного не вчинимо. Для сушіння зерна та опалення приміщень вистачить порівняно невеликого відсотка біомаси, яка лежить на полях.
Тим паче, що поширене нині прагнення агровиробників залишити в ґрунті усі 5–7 тонн соломи після збирання пшениці, не завжди забезпечує бажану ефективність. Адже це не перегній, і потрібно, щоб жорстка біомаса якісно мінералізувалася. Для цього бажано вносити ефективні деструктори стерні чи хоча б додатково азотні добрива. За умов дефіциту вологи в ґрунті і нестачі азоту зароблена у великих обсягах у грунт солома, навпаки, може справити негативний вплив на врожайність у наступному сезоні. До речі, внаслідок згоряння соломи у теплогенераторі утворюється певна кількість цінного попелу, який можна вносити на поля.
Тому третя умова ефективності сушіння зерна соломою — наявність у господарстві напрацьованої технології грамотного поводження із пожнивними рештками у полі.
Підсумовуючи наш короткий огляд, зазначимо, що солома — це дешевий вид палива, який постійно доступний для кожного керівника господарства. Нею можна сушити зерно, опалювати приміщення, в тому числі об’єкти соціальної інфраструктури. Однак для економічної ефективності цього процесу необхідно мати хорошу зерносушарку і потрібну для збирання та перевезення соломи техніку. Окрім цього, слід прорахувати усю логістику та економіку вивезення/залишення пожнивних решток у полі.
Ігор ПАВЛЮК, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
