Коли почалося повномасштабне вторгнення, продовжили працювати на Донеччині. У 2025 році господарство евакуювалося на Львівщину, де, попри всі складнощі, продовжується робота над розведенням українських порід.
? Пані Ларисо, почнімо з вашого господарства. Після переїзду до Почаєвичів Дрогобицької громади у вас було понад 200 кіз. Скільки зараз?
— Ні, зараз трішки зменшилося, бо ми ж приїхали ще й з цапами, яких я зараз не рахую. То поголів’я десь півтори сотні зараз — це разом із молодими кізочками. Самі окоти відбувалися двома хвилями. Є козенята вже старші трьох місяців, є місячні, і ще буде одна хвиля.
? Мабуть, це єдина ферма, на якій стільки коротковухих кіз?
— В мене там ще нубійців трохи є, але коротковухих більше. Чому я обрали саме коротковухих? Ой, це довга історія. Я була зі своїми козами на виставці 2017 року в Кропивницькому. Всі привезли іноземні породи. А я ж така проста тітка, ухопила своїх місцевих і повезла.
А там був тоді науковець з «Асканія-Нова», який якраз брав участь у підготовці нового класифікатору. Ми з ним розмовляли і я зауважила: «Дивіться, кози то є в Україні — але немає жодної своєї породи. Кожна країна має кілька своїх місцевих порід, а у нас жодної зареєстрованої. Давайте введемо класифікатор: українська біла, українська строката і українська коротковуха». Потім ще в міністерстві нашому виявили зацікавленість. І отак з Божої милості ввели наших кіз в класифікатор, почали працювати над цими породами.
Знаєте, хтось любить троянди, хтось машини, хтось ще що. Я люблю кіз. Це дуже гарні та цікаві тварини. Коза — це як собака, тільки ще й молоко дає. Вона дуже розумна, розумієте? Так, так.
? Ви саме тоді зацікавилась коротковухою породою?
— Коротковухих я обрала неспроста, бо у них дуже гарні властивості молока. Воно не поступається за смаковими якостями молоку знаменитих нубійських кіз. Ці кози непримхливі, дуже пристосовані до наших умов. Легко переносять зиму, добре реагують на хороші корми — і надої дуже непогані.
Те, що за кордоном виставляють, за чим ми ганяємось, бо ж такі у їх порід вже надої великі — це добре. Але у нас у кожної бабусі у селі така молочна коза стоїть. Я вам чесно кажу, бо я об’їздила всю майже всю Україну.
Якщо говорити про наші надої, то деякі кози з першим окотом дають понад чотири літри молока. Ми також працюємо над формою вимені, щоб воно було класичне, гарне, з правильним переднім і заднім прикріпленням.
? Розкажіть детальніше про самих кіз. Які їхні особливості?
— Це кози середнього розміру з характерною породною конституцією. Щоб зробити її більш привабливою зовні, я розпочала свою власну селекційну програму. Завозили навіть не чисто нубійських цапів, бо чистопородних не було. Але нубійська генетика робить козу більш високою на ногах, корпус подовжується, шерсть дещо скорочується, забарвлення хутра з’являється… І ще вони тепер мають цікаві вуха — отакі маленькі, загнуті вперед сантиметрів п’ять. Ми навіть назвали їх гоблінами. Мені сподобалися саме ці вуха, зараз працюємо над тим, щоб закріпити цю особливість.
? А як проходить адаптація кіз, чи змінилося годування після переїзду?
— Дуже. Вони ж раніше жили у степах, зараз у передгірській місцевості. Сіно тут інше, воно з болотистих луків, менш поживне. А нубійці примхливі: скоротиш їм раціон — і коза схудне. Натомість, українська коротковуха може довго триматися «в тілі» за рахунок внутрішніх резервів.
Щодо якості молока, то вона така ж хороша: жирність 4,2–4,8%, білок 3,4-3,9%. Молоко придатне для сироваріння. Якщо зі звичайного козячого молока закладаємо 10 літрів на 1 кг сиру, то тут з 10 літрів можна отримати 1,2–1,3 кг продукту. Він має виразний приємний смак.
І ще скажу, що смак у самого молока дуже приємний — без стороннього запаху. Нубійське молоко дуже жирне та важке для пиття, більше підходить для виготовлення сирів. А це — середнє між звичайним і нубійським. Дуже смакує, як бальзам.
? Які особливості утримання та забезпечення здоров’я тварин?
— Щодо здоров’я, то ці кози дуже міцні, й окоти в них проходять легко. Навіть узимку козенята іноді народжувалися на вулиці — у шелтері для худоби. І прекрасно виживали.
Утримання теж досить просте. Ми тримали їх природним способом, навіть не утеплювали приміщення. Як було надворі, так і жили. Сараї не закривали — були лише штори, щоби кози могли вільно заходити і виходити.
У нас було приблизно 100 гектарів пасовищ. Ми мріяли зробити там культурне ротаційне пасовище, і громада навіть підтримувала цей проєкт. Зараз, правда, утримання стало стійловим. Після мобілізації мого сина ми вже не випасаємо кіз, стоять у загоні, без вигулу. Це, звичайно, впливає на активність і стан тварин. Кози трохи похудали, бо ж і сіно не таке, як було. Раніше основу раціону складало сіно та додавали зерно 300 г. Тепер люцернового сіна знайти важко.
? Ви багато говорите про місцеві породи. Чому це для вас настільки важливо?
— Бо ми не вміємо цінувати те, що маємо. Наприклад, українську білу козу всі називають зааненською, але хіба це дійсно так? У неї ж на морді написано, що вона українська біла. І щодо продуктивної якості наших кіз теж можу сказати. Я не бачила по селах кіз, які давали б менше трьох літрів молока. А часом дають і до шести.
Тому я і почала порушувати це питання — збереження наших порід. Треба плекати наше багатство, генетичне різноманіття. У багатьох країнах власникам місцевих порід платять додаткові дотації, щоб люди їх утримували. У нас такого немає.
? Які найбільші труднощі у розвитку породи?
— Наприклад, для апробації породи потрібно мати 2500 голів. Скажіть мені, де знайти ферму з такою кількістю українських кіз? На кінець 2025 року по всій Україні було зареєстровано 865 голів української коротковухої. І я порушувала питання: чому б не знизити цей поріг?
Є мрія створити породні союзи, проводити навчання для козівників. Бо дуже часто люди просто не знають, як правильно утримувати тварин. У нас були курси обітувальників, яка залишилися у «Асканії-Нова», — і то вони там п’ять днів навчали. Ну що можна навчитись за п’ять днів? Як можна побачити козу за цей час?
Скажу і щодо комплексної оцінки племінних і продуктивних якостей тварин. Ми над цим теж працюємо, бо це важливе і складне питання. Як проводити бонітування, коли у нас немає жодного підготовленого бонітувальника? В Америці для того, щоб брати участь у суддівстві на виставках, навчаються два роки. А на третій рік асистують. І тільки потім отримують сертифікат допуску до бонітування. Розумієте, на якому рівні там козівництво?
Ну, дай Бог, колись і ми до такого доживемо, що наші українські кози так само будуть цінуватися та оцінюватися. Щоби вимоги були жорсткі, а люди розумілися та бажали брати наших кіз.
? Як ви популяризуєте породу та розвиваєте фермерську спільноту?
— Переважно через групу «Кози України», сторінки у соцмережах, форуми. Зокрема, пояснюю різницю нашої породи з ламанча та англо-нубійськими кізками. Вже десять років ми піднімаємо престиж української коротковухої. І люди поступово відмовляються від назви ламанча, та пишуть правильно — українська коротковуха порода. Вона стала популярною у регіонах. Так що гарні кози, чудова робота, все поступово наростає. Потрібно підтримувати та рекламувати нашу породу, інших шляхів немає.
