Лідером у вирішенні цієї проблеми є Бразилія, де річне виробництво біоетанолу з цукрової тростини перевищило 150 млн гкл. Таку ж кількість біоетанолу планують виробляти США з кукурудзи, а в 2012 році підняти планку до 284 млн гкл, одночасно розвиваючи виробництво біодизельного палива - біодизеля з ріпаку, сої та соняшнику.
В Європі нарощується виробництво біодизеля переважно з ріпакової і соєвої олії, а також біоетанолу з кукурудзи та інших зернових культур. Європейські країни відрізняються за пріоритетами у виробництві біопалива - Франція віддає перевагу кукурудзі, пшениці, цукровим бурякам, Німеччина орієнтується наразі на біодизель з ріпаку. Як джерела для виготовлення біопалива почали використовувати також відходи сільського господарства, харчової і лісової промисловості (солома, стебла кукурудзи, стебла і лузга соняшника, тирса тощо).
В Україні, виходячи з ґрунтово-кліматичних умов, джерела для біопалива можна розташовувати в такій послідовності: кукурудза, тритикале, пшениця, різні види сорго та проса, соняшник, ріпак, відходи сільського і лісового господарства. Відомо, що в Україні щороку використовується близько 60 млн т нафтопродуктів, з яких лише 10-12% добувають із власних джерел. Решту треба купувати і, звичайно, за світовими цінами. Ряд європейських країн, що, як і наша, мають дефіцит власних ресурсів нафти, взялися за освоєння ріпаку як енергосировини, яка щороку росте на полях і самовідновлюється. З одержаного врожаю, крім біопалива, можливо одержати ще макуху - концентрований корм для годівлі тварин. У Німеччині, Бельгії, Нідерландах, Швейцарії та інших країнах технологія виробництва біодізеля добре вдосконалена, його широко використовують для машин у сільському господарстві, для громадського транспорту, техніки, яка працює на ріках та озерах, у лісах й інших екологічно вразливих місцях.
Незаперечна цінність біодизеля в його екологічний чистоті й можливості одержувати з відновлюваної сировини. У природних умовах біодизель та мастила з ріпаку знешкоджуються мікроорганізмами впродовж 7-8 днів на 95%, а звичайні нафтопродукти - на 16%. Найголовнішим фактором, що стримує практичне використання біодизеля, є те, що енергія цього пального занадто дорога. Не може бути мови про виробництво біодизеля при врожайності насіння ріпаку 0,9-1,8 т/га. Лише за умови підвищення її до 2,5-3,0 т/га цей процес набере певного розмаху і стане рентабельним. Середня врожайність озимого ріпаку в Україні в період з 1990 до 2008 роках перебувала на рівні між 0,8-1,8 т/га, що набагато нижче за європейський рівень середньої урожайності, який становить від 2,5 до 3,5 т/га. Ця різниця базується переважно на низькому рівні застосування інтенсивних технологій вирощування, особливо внесення азотних добрив, засобів захисту рослин та добору сортів. В успішних українських господарствах, де правильно враховують вплив наведених факторів на урожайність ріпаку, все ж таки досягають рівня 4,5-5,5 т/га.
Вітчизняна олійна галузь протягом 20 років демонструє зростання. Посівні площі та валові збори олійних культур за роки незалежності України збільшились у 3,4 разу, що вплинуло на структурні зміни в обсягах виробництва.
За період 1990-2010 роки посівні площі ріпаку збільшились у 12 разів, а валовий збір - у 14,4 разу. Рекордний урожай, який становив 2,9 млн т зафіксовано у 2008 році. У 2009 році підприємства знизили виробництво на 36% до 1,9 млн т. Основним фактором зниження обсягів виробництва було зниження посівних площ на 30%. Обмеженню посівних площ під ріпаком сприяло скорочення попиту на нього з боку країн ЄС. Площу під ріпаком у 2009 році розподілили між ячменем і соєю. Сучасний стан на ринку ріпаку нагадує ситуацію на ринку соняшнику в 90-х роках, коли експортувалася насіннєва сировина, а переробні заводи простоювали. Тому на сьогодні необхідно здійснювати стимулюючі заходи щодо налагодження переробки ріпаку в Україні, що підвищить рівень завантаженості переробних заводів.
Динаміка світового виробництва ріпаку (за даними Департаменту сільського господарства США)
Ціни на ріпак також знаходяться на високому рівні, а тому ця культура залишається економічно привабливою для українських фермерів. Рентабельність цієї культури у 2008 році становила 51%, а у 2009-му знизилася більш ніж удвічі - до 23%. Таке зниження рентабельності можна пояснити зростанням собівартості виробництва (близько 25%) та зниженням цін у 2009 році. Високий рівень загибелі посівів озимого ріпаку у 2010 році (36%) сприяв зростанню внутрішніх цін. Якщо в 2009 році середня ціна реалізації становила 2500-2700 грн/т, то з початку 2010 року ціна не знижувалась нижче за 2800-2850 грн/т, а вже в середині серпня 2010 року стрімко зросли до 3500 грн/т. Станом на лютий 2011 року ціна на насіння продовольчого ріпаку збільшилася до 4900 грн/т.
Варіювання вартості 1 т ріпаку суттєво впливає на показники економічної ефективності вирощування цієї культури та вимагає ретельно підходити до вибору технології вирощування. Для більш практичного аналізу наводимо основні показники економічної ефективності виробництва озимого ріпаку та структуру витрат за різних технологічних моделей його вирощування.
Економічна ефективність вирощування насіння озимого ріпаку
|
Статті витрат
|
Варіанти технологій
|
||
|
екстенсивна
|
ресурсоощадна
|
інтенсивна
|
|
|
Витрати на 1 га
|
4405
|
5032
|
6518
|
|
Реалізаційна ціна 1 т продукції
|
4200
|
4200
|
4200
|
|
Умовно-чистий дохід на 1 га
|
3155
|
5468
|
6082
|
|
Затрати праці на 1 га, люд-год.
|
11,8
|
16,4
|
19,2
|
|
Собівартість 1 т
|
2447
|
2013
|
2173
|
|
Урожайність, т/га
|
1,8
|
2,5
|
3
|
Екстенсивна технологія передбачає сівбу озимого ріпаку по пару з використанням засобів захисту рослин, але без мінеральних добрив. Інтенсивна технологія передбачає використання всіх агрозаходів вирощування з внесенням мінеральних добрив перед сівбою (180 кг нітроамофоски), у ранньовесняне підживлення по мерзлоталому ґрунту (180 кг аміачної селітри) та підживлення карбамідом при застосуванні засобів захисту в весняний період. При ощадливій технології не використовувався гербіцид в осінній період та вносилася нітроамофоска. Розрахунки на засоби захисту, добрива та насіння подані в цінах, що склалися на лютий 2011 року.
Провівши аналіз структури витрат у технологіях вирощування озимого ріпаку, відмічаємо зростання у витратній частині видатків на мінеральні добрива та засоби захисту рослин. Так, якщо в 2005-2007 роках, коли посівні площі ріпаку були незначні, застосування інсектицидів в осінній період майже не проводилося, весною ж достатньо було проведення одного обприскування інсектицидами в період стеблування-бутонізації, аби ефективно захистити посіви від шкідників. То нині, зі значним зростанням частки озимого ріпаку в структурі посівних площ, значно збільшилася чисельність і шкодочинність низки фітофагів, технологія вирощування передбачає обов’язкове осіннє обприскування інсектицидами та двократне, а іноді й більше весняне. Вартість мінеральних добрив також значно зросла до 4300 грн/т ніторамофоски, 3800 грн/т - карбаміду, 3400 грн/т - аміачної селітри. Перераховані чинники збільшили витратну частину технології вирощування озимого ріпаку, водночас, постійний експортний попит та висока ціна на насіння ріпаку дають перспективи ліквідності та високій рентабельності вирощування цієї культури.
За період 1990-2010 роки посівні площі ріпаку збільшились у 12 разів, а валовий збір - у 14,4 разу
Якщо в 2009 році середня ціна реалізації становила 2500-2700 грн/т, то з початку 2010 року ціна не знижувалась нижче за 2800-2850 грн/т, а вже в середині серпня 2010 року стрімко зросли до 3500 грн/т
