«Пластилінова», або ж «особлива» соя — культура парадоксальна. Офіційно її немає в Україні взагалі (крім спеціальних дослідницьких лабораторій), а на практиці площа посівів в окремі роки перевищує посіви сої традиційної. Відповідно, технологія вирощування і без того непростої культури ускладнюється іншими факторами, котрі розпочинаються із питання: а яка у вас соя?
У цьому разі пригадується підслуханий діалог в одному із великих господарств, де власник, телефонуючи своєму підлеглому, намагався втямити, у якій машині у нього їде нормальна соя, а в якій — «пластилінова». Зрештою він отримав вичерпну характеристику: «хароша!», себто яка треба, така й буде…
Як уже мовилося, і практично кожен агроном це може підтвердити, соя є дуже непростою культурою для того, аби забезпечити господарству прийнятну стабільну рентабельність. І проблема полягає не лише у високих вимогах сходів сої до вологи і тепла, а ще й у примхливому ставленні до культур-попередників і пов’язаною із цим проблемою з падалицею та бур’янами. По-доброму гербіциди на традиційній сої потрібно застосовувати, як мінімум, двічі, причому по-справжньому дієві та недешеві. При цьому соя залишається вразливою до більшості зареєстрованих препаратів у разі їх невчасного застосування чи внесення у вищій нормі. Зовсім недарма чимало агрономів саме вирощування сої вважають головним випробуванням власної майстерності.
Натомість свого часу поява у наших краях генно-модифікованої сої спричинила справдешній фурор серед фермерів, котрий нескладно було спрогнозувати. Її стійкість до препаратів на основі ізопропіламінної солі на практиці означала майже цілковиту гарантію того, що обробивши посіви гліфосатом, агроном позбувався вічного головного болю із бур’янами. Гербіцид можна було внести двічі, якщо потрібно — тричі, і нічого особливого не вигадувати. Певна фітотоксичність може мати місце, однак зазвичай тоді, коли гліфосат вносився невчасно, скажімо, у період цвітіння сої…
Який контраст із традиційними та на перший погляд істотно дорожчими системами захисту сої чи застосування спеціалізованих гербіцидів на кшталт Базаграну! Адже там потрібно вгадати період внесення, правильно розрахувати норму та ще й часто в суміші з іншими препаратами, а іноді давати додатково оригінальні продукти! Дорого і ризиковано, бо якщо не вгадати з дорогими препаратами на традиційній сої, то можна отримати подвійний збиток: витратити намарне кошти на гербіциди і спалити рослини.
Окрім цього, у сої є купа спільних хвороб із деякими іншими культурами, що змушує якомога більш ретельно підбирати попередника та витрачатися на фунгіциди. «Пластилінова» соя у цьому плані не є такою вибагливою, а тому її можна втулити там, де виходить, хоч і по сої.
Та цей весь захват потихеньку минає, поступаючись місцем суто прагматичним висновкам. Почнімо з того, що до самого рішення вирощування сої у кожному господарстві підходять вельми обережно. І пов’язане це з тими, вже раніше нами згадуваними проблемами із нестачею вологи, гербіцидним захистом тощо та відповідно незадовільною урожайністю і нестабільністю показників по цій культурі загалом.
Здавалося б, що тут якраз успішно показала б себе ГМ-соя, та багаторічний її напівпідпільний досвід вирощування свідчить про те, що навіть за напрочуд сприятливих умов мало кому вдається досягнути показника 3 т/га. Втім, які тут 30 ц — у переважній більшості випадків «пластилін» дає у межах 18–20 ц/га.
Що таке 20 центнерів сої? Якщо ви працюєте у посушливому регіоні, не хочете гратися із технологією і вкладати значні кошти у кожен гектар, то, мабуть, це непоганий результат. Та якщо подивитися з іншого боку… Ми ж сіємо, а тоді не зводимо ока з посівів, вочевидь, не для того, аби заробити «три рублі». Окрім суто меркантильних міркувань, існує нагальна проблема у розвитку господарства, починаючи з придбання нової техніки та нарощення інфраструктури і закінчуючи вдосконаленням технології. ГМ-соя у цьому ключі — як стерилізований бик. Воза вона потягне, та майбутнього у неї немає.
Натомість, коли ми ведемо мову про те, що сьогодні аграрії часто постають перед вибором: або вирощувати сою ефективно, або відмовитися від неї взагалі, я згадую просте, мов двері, судження одного керівника господарства: «Аби щось на тій сої заробити, мені потрібно гарантовано збирати мінімум 3 т/га. За 5 років я зібрав стільки лише одного разу, тому краще висіватиму горох».
Це відверта позиція, яка заслуговує на повагу. Так само як і уміння багатьох аграріїв, котрі працюють у тих самих грунтово-кліматичних умовах, вирощувати від 3,5 до 4,2 т/га. Кожен сам вирішує, на чому він заробить кошти для розвитку господарства, і це не обов’язково має бути соя. Однак якщо вже її вирощувати, то робити це так, аби зібрати хоча б уже згадуваний мінімум 3 т/га.
Тому гадаємо, що генно-модифікована соя хоча й збереже свою присутність на наших полях, проте як культура, що дає змогу отримати стабільну невисоку врожайність. Це, по-перше, наділи одноосібників, котрі кладуть насіння добутої «пластилінової» сої у грунт, поливають це все гліфосатом, а тоді дивуються, чого ж це вона так заросла бур’янами. Їх чомусь влаштовують зібрані таким чином 10–15 ц/га (аж із двох гектарів площі!), хоча вже краще, мабуть, посадити сакральну картоплю чи кукурудзу. По-друге, ГМ-сою лупитимуть тисячами гектарів окремі «пластилінові» агрохолдинги, в котрих намагаються отримати підвищену рентабельність не з кожного гектара, а «на круг». Мовляв, помножимо на 20 тис. га, і вийде непогана сума…
А от найбільш активні — середні господарства та технологічно просунуті агрохолдинги навряд чи залазитимуть собі у кишеню, висіваючи ГМ-сою там, де можна замість 18 ц/га виростити по 38 ц/га нормальної. У переважній більшості своїй вони вже пройшли етап зачудування «пластиліновою» соєю, на практиці вивчили її особливості, тому радше взагалі відмовляться від цієї культури, аніж орієнтуватимуться на наперед відомий низький урожай.
Василь ЧЕРКАС, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
