Чи не кожен власник господарства, оглядаючи змарнілі від тривалого бездощового періоду посіви, бодай раз розмірковував щодо доцільності штучного зрошення. Мова не лише про Херсонщину чи Донеччину, але й про регіони із нібито достатньою нормою опадів, починаючи від Вінниччини та Черкащини і закінчуючи Чернігівщиною. Однак ці опади розподіляються нерівномірно впродовж сезону. Найбільше клопотів завдає посушливий період, котрий багато де триває з кінця квітня і майже до липня. Тому мислять агровиробники в цьому плані приблизно однаково: це хоча один раз дати кубів по 300 води на гектар у травні. А тоді ще раз — у червні, перед цвітінням. Гарантовано була б нормальна і кукурудза, і соняшник, і соя…
Однак таке задоволення доступне не всім, причиною чого є не лише фінансові фактори, але й низка інших особливостей, включно з наявністю остатньої кількості води. Тому пропонуємо короткий огляд особливостей вибору та експлуатації зрошувальних установок, призначених для дощування посівів.
Почнімо з вибору типу установки. Найпоширенішими є фронтальні, витягнуті в довжину агрегати, котрі пересувають на колесах, або ж кругові, які «ходять» по колу, рясно поливаючи площу по всій своїй довжині.
Обов’язковою умовою, яку при цьому слід враховувати, є форма і рельєф полів, на яких працюватиме установка. Адже вони можуть мати неправильну форму чи розташовуватися на крутосхилі. Відразу зазначимо, що на нерівній поверхні фронтальна установка завдасть своїм власникам чимало мороки і може постійно збиватися із курсу чи ковзатися. Тут краще впорається агрегат кругового типу, який можна чітко вписати в відносно однорідне коло.
А ось на рівному полі з довгими гонами чудово себе покаже саме фронтальна установка. Якщо ж розміри і рельєф поля дозволяють «вписати» коло, найбільш ефективним рішенням буде придбання установки кругового типу. В принципі, її продуктивність роботи буде вищою.
Найбільш популярна довжина установок фронтального типу перебуває у межах від 300 до 600 м. Причому у виборі цього параметра потрібно враховувати не лише різницю у ціні чи в продуктивності роботи, але й такі нюанси, як достатня забезпеченість водою та розміри поля. Якщо останні дозволяють, можна сконструювати зрошувальну конструкцію довжиною до 850 м — це фактичний максимум. При цьому установки монтуються не довільно, а шляхом додавання окремих прольотів, середній розмір яких становить 50 м. Тому розраховуючи параметри конструкції, слід подумати і про зручність монтажу, транспортування обладнання та інші пов’язані аспекти.
Хоча за великого бажання можна замовити і машину, що має довжину 1000 м і більше, однак це недоцільно з точки зору зручності та забезпечення потрібного напору води.
Окремої розмови заслуговує і пересування різних типів зрошувальних установок. Агрегати кругового типу є порівняно простішими в цьому плані. Їх потрібно встановити на обраній ділянці, і вона в автономному режимі пересуватиметься по колу. Заразом це забезпечує і економію трудових ресурсів. Декілька установок кругового типу водночас може обслуговувати лише один працівник.
Натомість для роботи з фронтальними установками потрібен окремий оператор на кожен агрегат. Вона пересувається від гідранта до гідранта — щоразу на відстань 200 м. Нерівність рельєфу, ковзання — машина може відхилитися від курсу, відповідно, бажано використовувати точну навігацію. Адже ця громіздка конструкція внаслідок людського фактору чи природних чинників може зазнати серйозних пошкоджень. Тому краще керувати таким обладнанням, використовуючи GPS-сигнал.
Ще один важливий чинник, який слід враховувати у виборі кількості і типу установок, — логістика. Майже скрізь у середніх і великих господарствах поля розташовані на значній відстані один від одного. Ще гірше, коли мова йде про цілі філії, площі в яких нарізані «клаптями».
У цьому разі вкрай важливо точно визначитися: скільки установок потрібно, якого типу і якого розміру? Це може бути декілька порівняно невеликих установок кругового типу, які можна перетягнути трактором та встановити на новому полі, або ж декілька фронтальних, які чітко стоять на місці постійної дислокації. Як варіант: зрошення застосовується лише на найкращих полях, і вся логістика продумується саме під них.
Господарства, розташовані на півдні України, нерідко мають змогу використовувати налагоджену систему подачі води з каналів, там де вони є. Та досить часто агровиробники забирають воду з відкритих водойм — річок і ставків. Найзручніше та й більш екологічно добувати її з глибоких свердловин, але поки цей напрям в Україні лише тільки розвивається, внаслідок цілої низки причин.
Адже звичайна пробурена свердловина найчастіше не в змозі забезпечити необхідний дебіт води, а для того щоб його збільшити до потрібного показника, доведеться серйозно витратитися. Окрім цього, гостро стоїть питання правового забезпечення процедури забору води з самостійно пробурених свердловин.
Втім, так само як зі ставків. Свого часу автор спілкувався із керівником господарства на сході України, в якому планували реалізувати грандіозний зрошувальний проект. З цією метою збиралися використовувати величезний став на території села обсягом 4 млн куб. м води. Щороку 3,5 млн куб. із нього хотіли пустити на зрошення посівів. На жаль, я маю підозри, що нічого доброго з цього не вийде. Висмоктавши майже повністю головну водну артерію у місцевості, тамтешні аграрії ризикують лишитися цілковито без грунтових вод і, можливо, навіть без тих скупих дощів, які тут випадають. Я вже мовчу про те, що далеко не факт, що ця вся вода набиратиметься знову…
Тому зрошення — це річ не така однозначна, якою може видатися на перший погляд. І відповідно, братися за нього варто лише в тому разі, якщо ми знаємо, що матимемо гарантований обсяг води. Коштує саме обладнання та його обслуговування недешево, і тому потрібно розуміти, чи окупить воно себе. Скажімо, за допомогою зрошувальних установок можна провадити підживлення посівів.
Якщо у південних регіонах альтернативи зрошенню практично не існує, коли не враховувати озимих зернових, соняшнику та гороху, то у Лісостепу ситуація не така однозначна. Цілком можливо, що природа ту воду, яку ми у неї заберемо на поливання, компенсує відсутністю опадів. Тому у штучного зрошення серед агровиробників є не тільки прихильники, але й чимало опонентів. Природу, мовляв, не обдуриш — воно потім вилізе боком…
Загалом дощування — це добре, але значно вищу ефективність забезпечують більш економічні види зрошення, такі як крапельне чи підземне. Однак мороки з ними може бути більше і, ясна річ, для забезпечення вологою площ у тисячі гектарів вони не підійдуть. Хоча, скажімо, на насіннєвих ділянках чи площах, засіяних високоврожайними гібридами інтенсивного типу, доречно дати вдосталь води та налагодити відповідне мінеральне живлення посівів. І взагалі, якщо судити за результатами останніх років, то найвищу перспективу має цілковито автоматизоване і комп’ютеризоване зрошення посівів із чітко визначеною витратою води, точною навігацією та іншими електронними перевагами. Адже в цьому разі щось можна планувати, в тому числі і в фінансових розрахунках.
Ігор ПАВЛЮК, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
