Саме тому отримати врожай класичних бобових культур — сої та гороху — вдається не завжди. Особливо у зоні недостатнього зволоження. Так само як і значно більш посухостійкого нуту, технологія вирощування якого досі в Україні добре не випробувана. Тому, ясна річ, поява такої альтернативи, як озимий горох істотно розширює можливості власників господарств, а надто використання в повному обсязі зимових запасів вологи.
Не можу сказати, що в Україні озимий горох відноситься до поширених культур. Фактично в цьому напрямі здійснюються лише перші кроки. Результати поки що неоднозначні, однак є всі підстави вважати, що площі під цією культурою виростуть найближчими роками.
Перші поля під озимим горохом в Україні з’явилися, напевно, років п’ять-шість тому. Може, і раніше, але ми будемо описувати досвід, про який маємо підтверджену інформацію. Це кілька невеликих фермерських господарств на півдні, а також досить значні площі під цією культурою у лісостеповій частині країни — в Житомирській і Вінницькій областях (сумарно приблизно 220 га). Зупинимося на цьому досліді вирощування озимого гороху детальніше, оскільки ці посіви закладалися за канонами класичної агрономічної науки, причому не стільки в експериментальному, скільки в промисловому ключі.
Перші посіви озимого гороху на Вінниччині та Житомирщині на полях ТОВ «Українка-Агро» були закладені восени 2016 року. Використовувався сербський сорт НС «Мороз», селекції всесвітньо відомого Інституту рослинництва та садівництва в м. Новий Сад. Слід зазначити, що сербська селекція цієї культури на сьогодні є провідною.
Так склалося, що перші досліди були закладені за не найкращих погодних умов. Сівба здійснювалася наприкінці вересня-початку жовтня. В принципі, це гарантувало принаймні 30–40 днів безморозного періоду, аби встигли з’явитися сходи рослин, і в них був час для зміцнення. Однак тієї осені морози вдарили досить рано, а сходи з’явилися саме перед ними. Проте озимий горох витримав і нормально перезимував.
До речі, зазначимо, що у Вінницькій області озимий горох був посіяний на класичних чорноземах, а в Житомирській — на піщаних ґрунтах. У першому випадку попередником гороху був соняшник, а в другому — гірчиця. У підсумку фінальна врожайність на чорноземі сягала 4,3 т/га, а на піску — 3,7 т/га.
Багато це чи мало? В принципі, це нормальна врожайність для ярого гороху в Україні з урахуванням регулярних кліматичних несподіванок. Причому і тут позначився ряд факторів, про які слід згадати. Це і суха осінь, і ранні морози, а найголовніше весна 2017 року характеризувалася на більшій частині території України пізніми приморозками: наприкінці квітня і травня. Тому результат з озимого гороху можна назвати нормальним, і навіть дуже добрим.
Сівба здійснювалася на глибину 3–4 см із густотою 1,1 млн/га насінин. На бідних ґрунтах за інтенсивної технології вирощування було внесено 150 кг нітроамофоски і 200 кг аміачної селітри. За інших умов, себто на родючих ґрунтах, на яких регулярно вноситься достатня норма добрив під основні культури, вистачить по 100 кг NPK і азотних добрив, таких як аміачна селітра чи карбамід. Хоча цілком реально обійтися основним внесенням добрив під культуру-попередника, наприклад кукурудзу, й отримати непоганий урожай. Аби лиш склалися більш-менш нормальні погодні умови…
Крім того, вкрай бажаним у фазі появи 4–5 листочків є позакореневе внесення сірки, магнію, молібдену та кобальту. А в фазі бутонізації — бору.
Досвід вирощування озимого гороху на згадуваних уже площах розміром 220 га можна назвати вдалим. І вочевидь, технологія розвиватиметься надалі і в цьому господарстві, і в інших по всій території України.
Поговоримо тепер про ті безперечні переваги запровадження до сівозміни озимого гороху, які можна виділити за результатами ї вирощування.
1. Висока стійкість озимого гороху до низьких температур. По-перше, це стосується уже згадуваних ранніх та пізніх приморозків, що істотно знижує ризики під час вирощування. Мабуть, усі вітчизняні агрономи добре пам’ятають, що вони наробили на полях навесні 2017 року. По-друге, сходи озимого гороху нормально перенесли взимку морози до мінус 17 градусів, що для багатьох інших озимих культур становить серйозну проблему. По-третє, пошкоджені морозами окремі рослини озимого гороху з відновленням вегетації навесні показали здатність до оновлення, а заодно до кущення, що означає наявність потенціалу до зростання урожайності цієї культури за сприятливих умов.
2. Озимий горох можна висівати досить пізно, а це означає, що цю бобову культуру можна сіяти після збирання кукурудзи з невисоким і середнім ФАО, і соняшнику на півдні, а отже, більш ефективно керувати сівозміною. При цьому завдяки відносній невибагливості озимого гороху можна сіяти просто в стерню після попереднього неглибокого лущення або мульчування пожнивних залишків. І таким чином, заощадити кошти на підготовку поля до сівби.
3. Завдяки раннім строкам збирання озимого гороху (в умовах півдня України це 10–15 червня) є всі шанси отримати другий урожай на тому ж полі, висіявши, наприклад, ультраранні гібриди соняшнику або гречку. Додатковим чинником, що сприяє урожайності другій культурі, стане наявність солідної кількості доступного азоту в ґрунті.
4. Найголовніше — рентабельність озимого гороху є цілком порівняною із середньостатистичними результатами традиційного вирощування сої. А ось ризики, завдяки більш ефективному використанню вологи навесні (і восени), є набагато нижчими. Якщо порівнювати озимий горох із його ярим родичем, то можна стверджувати, що врожайність озимого «побратима» повинна бути на 20–25% вищою за тих самих витрат.
Ігор ПАВЛЮК, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
