Усе ніби правильно, і така схема періодично доводить свою ефективність, надто, коли йдеться про вирощування «королеви полів» на родючих ґрунтах із достатньою кількістю опадів. Тоді, як скажімо, у сезоні 2018 року, ми збираємо в Лісостепу й на Заході по 120–140 ц/га зерна і закриваємо рік із непоганим фінансовим балансом.
Утім, як свідчить досвід американських фермерів, генетичний потенціал кукурудзи можна реалізувати значно повніше. Наразі не говоримо про те, що десь під Уманню чи на Тернопільщині всі мають збирати рекордних 356 ц/га, що спромігся зібрати американець Девід Хул. Однак було б вельми непогано, якби ми вийшли на ті самі гарантовані 120–140 ц/га, а у сприятливі роки — й на істотно вищі показники.
Ми зважаємо на вологу й на те, що у Штатах традиційно серйозно займаються кукурудзою. Проте ми не можемо не брати до уваги останні дослідження спеціалізованих компаній, які безпосередньо займаються мінеральним живленням цієї культури. Зокрема, маємо на увазі результати досліджень американської компанії 360 Yield Center, спрямованих конкретно на відстеження особливостей споживання кукурудзою азоту.
Ця тема доволі багатогранна і стосується двох ключових аспектів проблеми. Перший — час і спосіб внесення азотних добрив. Другий — види азотних добрив, що їх вносять.
Американці звернули увагу на загальновідомий факт, а саме — високу мобільність азоту у ґрунті й суттєві ризики його втрат унаслідок таких природних явищ, як промивання і випаровування. Метою досліджень було також визначити реальну потребу кукурудзи в азотному живлення залежно від фази вегетації рослин. Проблему можна сформулювати простіше: чи вірно ми робимо, коли даємо кукурудзі всю заплановану норму «короля елементів» одразу під основний та передпосівний обробіток ґрунту восени і навесні? І чи взагалі правильно вносимо азотні добрива?
Численні дослідження у різних регіонах США та з різними вихідними даними дали вельми цікаві результати. Умовно спростимо їх до чотирьох різних варіантів, які дають змогу зрозуміти специфіку споживання азоту кукурудзою.
1. Внесення повної норми азоту винятково восени під основний обробіток ґрунту.
2. Половинне внесення восени та навесні — під передпосівний обробіток ґрунту.
3. Винятково весняне внесення — під час передпосівного обробітку.
4. Роздільне внесення азоту — частину перед сівбою і під час сівби, решту — у більш пізні фази вегетації у вигляді рідких добрив у прикореневу зону рослин починаючи з появи десятого листка.
Нескладно здогадатися, що найнижчу врожайність зафіксували у першому випадку, коли весь азот внесли восени. А от найвищими були результати, причому дуже відчутні — коли на старті кукурудза отримала лише частину необхідної діючої речовини.
Згодом з’ясували нібито очевидний факт, однак досі на нього мало хто зважав: під час проростання насіння й у ранніх фазах вегетації рослини кукурудзи здатні спожити лише 25% усього азоту, потрібного їм для нормальної вегетації. Тобто, лише чверть загальної потреби.
Тому, коли ми вносимо до сівби повну норму азотних добрив, ми пропонуємо культурі таке «меню», яке вона аж ніяк не здатна «з’їсти», стільки азоту на цьому етапі не потрібно. Отже, ми змарнували більшу частину азотних добрив, що так дбайливо запасли та якісно внесли. А за відсутності потрібної кількості вологи він навіть зашкодить рослинам.
А от починаючи із фаз V10–V12 «королева полів» починає відчувати справжній азотний голод, потребуючи дедалі більше цього елемента живлення для нормального розвитку і наповнення зернівок у качанах. Якщо його не вистачить, проте загальний агрофон буде сприятливим, отримаємо прийнятний врожай, хоча могли б цього сезону зібрати значно більше. Якщо ж, натомість, із погодними умовами не пощастить, то без належної норми азоту посіви навряд чи потішать фермера.
Отже, маємо переглянути дві світоглядні речі. По-перше, чи варто давати рослинам повну норму азоту на старті, якщо не зможемо повноцінно внести азот додатково, починаючи з фази десятого листка? Можливо, більш доцільно заощадити і внести, скажімо, половинну норму?
По-друге, потрібно поміркувати, як ми зможемо дати азот у більш-менш ефективній кількості тоді, коли кукурудза вже вимахає принаймні до пояса. Можна поекспериментувати на більш ранній стадії з просапними культиваторами, встановивши на них ємності для внесення рідких добрив. Ідея непогана, однак знову ж таки це можна робити лише у перших фазах розвитку рослин, інакше ми пошкодимо посіви. Ніхто не скасовує позакореневих підживлень карбамідом, однак ті 5 кг/га по листу погоди не зроблять, навіть якщо двічі-тричі повторити процедуру.
Тому є сенс звернути увагу на сучасні американські розробки з використанням спеціальних насадок-трубок на форсунки самохідних обприскувачів. Вони буквально «волочаться» по землі, вносячи КАС безпосередньо у прикореневу зону рослин кукурудзи. Саме так можна додати азот у належній нормі. Ясна річ, він спрацює, якщо у потрібний час випаде бодай невеликий дощик.
Із цього випливає ще один важливий привід для роздумів: наскільки ефективно застосовувати традиційні сухі гранульовані добрива? Річ у тім, що їх насправді зручно вносити під основний чи передпосівний обробіток ґрунту. Згодом навесні внесли 200 кг карбаміду, додали 60–70 кг сульфату амонію разом із насінням під час сівби — усе зручно, жодних технічних проблем.
Однак, як ми вже з’ясували, такої кількості азоту кукурудзі на старті не потрібно. Окрім цього, сухі добрива — це сухі добрива. Щоб вони вчасно розчинилися і, коли треба, віддали поживу кореневій системі сходів рослин, потрібні відповідні умови, і передусім — достатня кількість вологи. А от із цим не вельми складається.
Тому сьогодні особливо на часі живлення кукурудзи рідкими азотними добривами, зокрема КАС. Це може бути традиційне внесення за допомогою обприскувачів під передпосівний обробіток ґрунту, внесення безпосередньо у смуги у разі стріп-тіллу, а також припосівне внесення рідких добрив. Головне, що кукурудза отримає легкодоступний азот, навіть якщо вологи буде недостатньо. При цьому, щоб такий спосіб був ефективним, КАС обов’язково має містити сірку, яка активізує засвоєння азоту рослинами.
Ясна річ, тут є безліч нюансів, починаючи з якості КАС, що їх пропонують в Україні, й закінчуючи труднощами їх зберігання чи технічною неможливістю цільового внесення. Однак цю тему потрібно якомога ретельніше вивчити з погляду як агрономічного, так і економічного.
Очевидним є одне — мусимо ставитися до азотного живлення кукурудзи зважено, обмірковуючи варіанти більш дробного і більш пізнього внесення «короля елементів» і підвищення його доступності для рослин. Цілком доцільно було б закладати невеликі дослідні ділянки у межах господарства, на яких випробовувати різні способи азотного живлення кукурудзи: половинне внесення цього елемента живлення на старті вегетації, активне позакореневе підживлення рідкими азотними добривами.
І ясна річ, що прикореневе внесення КАСів у великих кількостях має вельми перспективний вигляд. тим більше, що в Україні вже пропонують такі технології, і вони є доступними для фермерів.
Ігор ПАВЛЮК, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
