Дія азоту у ті чи інші фази росту та розвитку рослин озимої пшениці абсолютно різна. Чим раніше проводиться ранньовесняне підживлення, тим більшими є сподівання на підвищення урожайності, а чим пізніше — тим більш ймовірне поліпшення якісних показників зерна.
Надто важливе значення залежить від норми використання азотних добрив. Існує декілька підходів щодо їх визначення. Найбільш популярним є метод за рекомендаціями науково-дослідних установ. Норма внесення при цьому встановлюється на основі проведення польових досліджень. Головний недолік його полягає у тому, що він не враховує реального різноманіття ґрунтової родючості та вмісту основних елементів живлення у ґрунті того чи іншого підприємства і є середньозваженою величиною. В одних випадках ця норма буде завищеною, в інших — навпаки, заниженою.
Другий метод базується на визначенні вмісту доступного азоту в ґрунті та розрахунок його потреби на заплановану врожайність. Його головна перевага в тому, що розрахована норма внесення азоту буде відображенням реального стану родючості того чи іншого поля. Але при цьому абсолютно не враховується стан розвитку рослин озимої пшениці на початку ранньовесняного періоду та фітоценотичні зміни у посівах озимини протягом весняно-літнього періоду.
Ми пропонуємо інший підхід до визначення норми використання азотних добрив у ранньовесняних підживленнях. Головна суть у тому, що норма внесення азотних добрив розраховується за показниками виносу азоту однією тонною зерна та відповідною кількістю соломи з обов’язковим урахуванням запасів азоту у ґрунті і головне — стану розвитку рослин у ранньовесняний період. Результати наукових досліджень свідчать, а практика сільськогосподарського виробництва переконує, що сподіватися на однакову урожайність посівів зі щільністю стеблостою 1100–1300 і 350–500 стебел майже неможливо. Тому фізіологічні потреби таких посівів у азотному живленні різні. Внесення однієї і тієї ж норми азоту для перших посівів може виявитися недостатньою, а для других надто великою, що вкрай неприпустимо за нинішніх економічних умов господарювання.
Таким чином, для визначення норми використання азотних добрив необхідно мати інформацію про наявність азоту у ґрунті та оцінити стан розвитку рослин пшениці озимої на кожному полі. Він необхідний для прогнозування можливого рівня урожайності. Оцінивши реально цей показник, на кожному полі можна розрахувати загальні потреби азотного живлення рослин за наявними показниками виносу одиницею продукції та відповідною кількістю соломи. Норма внесення азоту буде рівнятися різниці між розрахованими нами потребами рослин на формування певного рівня урожаю та наявністю його у ґрунті.
Такий підхід дозволяє диференційовано підійти до кожного окремого поля і чітко засвідчує, що навіть для сільськогосподарських підприємств із невеликими посівними площами озимини не може бути однієї і тієї ж норми. Це забезпечує найвищу ефективність використання мінеральних добрив і, що головне, може наблизити умови азотного живлення до фізіологічних потреб рослин.
Стан розвитку рослин та запаси азоту у ґрунті того чи іншого поля становлять основу для визначення строків, способів та послідовності проведення підживлення різних полів. Ці фактори, звичайно, будуть залежати від строку відновлення вегетації. Передусім необхідно буде підживити ті посіви, які найбільшою мірою потребують додаткового азотного живлення. Посіви, які добре або ж середньо забезпечені азотом і мають гарний стан свого розвитку, підживлюються пізніше. Тому у них намагаються стимулювати не процеси кущення, а збільшення продуктивності колоса.
В основному ранньовесняне підживлення по мерзлоталому ґрунті, прикореневе у фазі кущення та на початку виходу рослин у трубку сприяє зростанню урожайності пшениці озимої і, як свідчать численні дослідження, майже не впливає на якісні показники зерна. Проте такий підхід для виробників, котрі намагаються отримати високоякісне зерно внаслідок застосування позакореневого підживлення рослин сечовиною, є надто небезпечним.
Прикореневі підживлення рослин, дійсно, передусім стимулюють репродукційні процеси у рослин, в результаті чого збільшується рівень урожайності. Але при цьому досить часто упускається те, що саме вони забезпечують певний вміст азоту у вегетативних частинах рослин, який виступає основою для формування високоякісного зерна. Ефективність дії позакореневого підживлення рослин у фазі колосіння перш за все залежатиме від вмісту азоту у вегетативних частинах рослин. Якщо він буде низьким, то позакореневе підживлення виявиться цілком неефективним щодо поліпшення якісних показників зерна.
Назар УМРИХІН, завідувач науково-технологічного відділу
рослинництва й тваринництва ІСГС НААН, к. с.-г. н.;
Микола МОСТІПАН, завідувач кафедри загального
землеробства ЦНТУ к. б. н., професор;
Олег ГАЙДЕНКО, вчений секретар, завідувач науково-
технологічного відділу селекції, насінництва і трансферу
інновацій ІСГС НААН, к. т. н., с. н. с.
