Торф — природна субстанція, яка утворювалася із рослинних решток (трави, листя, моху, деревини) протягом тисячоліть. Насамперед він є універсальною сировиною для потреб хімічної індустрії. З нього можна отримати багато корисних хімічних сполук: метиловий та етиловий спирт, парафін, молочну й оцтову кислоти, парафін, аміак тощо. З нього у разі подальшої переробки виготовляють ізоляційні матеріали, активоване вугілля, графіт. Він має рідкісні характеристики, що роблять продукти з нього вельми цінними для аграрної сфери.
Завдяки сучасним технологіям із торфу створюються родючі ґрунти, добрива, стимулятори росту різноманітних культур, гербіциди. Отож нині його застосовують в агросфері — як у рослинництві, так і в тваринництві, а ще у біохімії та енергетичній промисловості.
Давно відомо: чудовим способом поліпшити властивості ґрунту — його щільність, провітрюваність, вологоємність, мікробіологічний склад — є внесення у нього торфу. Бо той містить гумінові кислоти, які стимулюють розвиток і зростання рослин, а також амінокислоти. Тому поширеним є використання торфу як органічного добрива. У магазинах для садівників сьогодні можна придбати торф насипом, у пакетах, торфовмісну ґрунтову суміш і компост, торфові горщики й крихту тощо. Тож сьогодні значна частина торфу, що видобуває Україна, пускається на аграрне виробництво і задоволення потреб мешканців сільських територій.
Однак з початку нашого бурхливого ХХІ ст., коли почали стрімко дорожчати природний газ, нафта й нафтопродукти, «старий добрий» торф знову привертає увагу до себе як енергоносій. Це — займиста копалина, непогане паливо, перевірене поколіннями українців. Він містить до 60% вуглецю, а теплота згоряння торфу сягає 24 МДж/кг.
Важливим фактором інтересу до торфу є й те, що його рослинні, спресовані століттями волокна містять у собі чимало кисню. Тому він може горіти навіть без додаткового штучного піддуву повітря. У Фінляндії, де багато боліт і родовищ торфу, близько 7% усієї енергії держави отримується саме з викопного торфу. Це не так вже й мало. Для порівняння скажемо: у нас в Україні 7% енергобалансу дає уся гідроенергетика.
Але щодо України торф якраз становить незначну частину паливного балансу. У приватних домогосподарствах, втім, його знають, використовують і полюбляють. А там якраз статистика буває безсилою, і велика частина споживання знаходиться у «тіні». Тобто, наприклад, десь у селах Полісся мешканці можуть копати у лісі торф й опалювати ними свої хати, але отримані таким чином кілоджоулі ніде не будуть обліковуватися і нібито й не вплинуть на загальний енергобаланс держави.
В Україні розвідано немало торфородовищ. Добування цієї копалини розпочалося активно ще на початку минулого XX ст. Згодом в УРСР побудували кілька заводів із брикетування торфу на Чернігівщині, Житомирщині, Львівщині, Сумщині. Наприкінці 1970-х років торфобрикетів в Україні на максимумі вироблялося близько 800 тис. т/рік.
Однак торф’яники, як правило, зазвичай дуже заводнені й заболочені. Здобувати торф — справа не така проста. У часи незалежності було створено державний концерн «Укрторф», куди увійшло понад 50 держпідприємств у 14-ти областях України. Він в своєму складі об’єднує сім підприємств, що займаються видобуванням і переробкою торфу у Київській, Волинській, Житомирській, Рівненській, Сумській, Чернігівській і Хмельницький областях, машинобудівний завод «Реммашторф» у Коростишеві та державну інспекцію, що контролює якість торфової продукції та паливних брикетів. Усі ці підприємства щороку забезпечують видобуток до 550 тис. т торфу. З них 40 тис. т має сільськогосподарське призначення, решта — це якісне паливо, кусковий торф і паливні брикети. Тож виглядає на те, що видобування торфу знову може стати помітною сферою економічного життя країни.
Григорій МЕРЕФ’ЯНСЬКИЙ, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
