На фоні низьких цін на зерно кукурудза може дати потрібний ефект завдяки валу. Навіть якщо віддати 10 тонн зерна по 3000 грн, господарство все одно матиме зиск.
Нерідко кукурудзу сіють у посушливих районах, де її врожайність сягає 6–7 т/га, майже нічого не вкладаючи в землю. Все одно якийсь прибуток буде. Натомість монокультура — це переважно прерогатива тих господарств, де кукурудза добре вдається і дає врожайність понад 10 т/га.
Нещодавно ми побували в одному із таких господарств — «Альтаїр» у Драбівському районі, що на Черкащині. Там з-поміж 2000 га загального земельного банку, 1600 га займають посіви «королеви полів». Тут збирають від 12 до 14 т/га зерна на коло. Якщо із дощами не пощастило, усе одно менше 10 т/га не буває.
Григорій Плічко, керівник ФГ «Альтаїр», орієнтується на сучасні технології вирощування кукурудзи. У господарстві здійснюються аналізи ґрунтів, широко використовуються технології точного землеробства та застосовуються сучасні легкорозчинні добрива. Для обробітку землі зроблено вибір на користь глибокого розпушення.
Григорій Іванович не вбачає якоїсь проблеми у монокультурі кукурудзи. Головне — усе зробити вчасно та правильно, зокрема чітко розрахувати потребу в поживних речовинах та підібрати до десятка гібридів із різними характеристиками. На полях господарства не зафіксовано збіднення мінерального складу чи спалаху захворювань та шкідників.
Аналогічним чином прокоментував власний досвід вирощування кукурудзи в монокультурі і головний агроном «ТАК-Агро» В’ячеслав Нескоромюк: «Просто потрібно усе робити вчасно і за технологією».
Усім, мабуть, відомий досвід компанії «Земля і воля», якою керує Леонід Яковишин. Тут вирощують кукурудзу в монокультурі багато років поспіль. Технологія побудована на заорюванні пожнивних решток, трихограмі, а також внесенні безводного аміаку. Періодичні аналізи ґрунту свідчать про те, що його якість поступово зростає завдяки постійному внесенню органіки із рослинних решток. При цьому не спостерігається спалахів захворювань чи зростання численності шкідників.
Ми навмисне навели на початку статті ці приклади (їх може бути значно більше), аби показати, що монокультура «королеви полів» є, вона працює і може бути ефективною. Адже проти монокультури свідчить уся агрономічна наука, яка наводить переконливі аргументи щодо негативного результату беззмінного вирощування однієї культури, зокрема кукурудзи.
Основні загрози в цьому випадку зрозумілі: збідніння мінерального складу ґрунту, особливо це стосується калію, цинку та інших елементів живлення; зростання ризиків поширення збудників хвороб та шкідників; втрата вологи; поширення особливо злісних і проблемних для кукурудзи бур’янів тощо. Класична агрономічна наука передбачає регулярне чергування культур із різною кореневою системою, споживанням елементів живлення та різним характером впливу на ґрунтове середовище. Крім того, вона ще й передбачає регулярне включення парів у сівозміну з метою накопичення вологи та поживних речовин, а також механічного усунення частини бур’янів.
Сучасна практика вирощування кукурудзи в монокультурі все спростовує, демонструючи, без перебільшення, вражаючі результати. Хто ж тут правий?
Ми ретельно вивчали результати різних досліджень вітчизняних спеціалістів, які проводили відповідні дослідження. Їхні висновки можна приблизно звести до єдиної тези: кукурудзу вирощувати без сівозміни можна, однак це набагато складніше. Так, потрібно вдосконалити та урізноманітнити живлення посівів. Необхідно уважніше поставитися до гербіцидного обробітку ґрунту, бо в монокультурі рівень забур’яненості посівів зростає на 30%. Потрібно продумати оптимальний спосіб обробітку з метою максимального накопичення вологи. Звісно, зростають ризики поширення діабротики, стеблового метелика, західного кукурудзяного жука, дротяника та інших шкідників. Та тим не менше, монокультура може працювати. Супроти неї не існує якихось критичних застережень, що, власне, і підтверджує досвід згаданих нами господарств.
Ми переконані, що коли ведемо мову про доцільність чи недоцільність такої практики, потрібно враховувати два ключові моменти. Перший –особливості конкретних ґрунтово-кліматичних умов господарства та ефективність технології вирощування. Це стосується і родючості ґрунтів, і їх специфіки, і кількості опадів, поширеності тих чи інших бур’янів, збудників захворювань та шкідників, успішності перезимівлі і т. д. Існують десятки і сотні нюансів, окремі з яких можуть стати визначальними.
Другий момент можна сформулювати за аналогією до відомого гасла: «Не впевнений — не обганяй!» За кукурудзу в монокультурі може братися те господарство, керівники якого чітко усвідомлюють, з чим доведеться мати справу. У них повинна бути доведена до ідеалу технологія вирощування кукурудзи в цілому, знайдена відповідь на кожне проблемне питання: як здійснювати боротьбу із бур’янами, як продумати систему мінерального живлення? У такому разі можна буде обійтися без несподіванок, хоча кожна нова спроба повторного вирощування кукурудзи на одному й тому ж місці — суто індивідуальна. Будь-хто із агрономів обов’язково здобуде власний як позитивний, так і негативний досвід.
Інша річ, якщо мислити на глобальну перспективу: чи настільки гострою є потреба в переході на таку технологію? Втім, тут кожен аграрій вирішує на власний розсуд.
Ігор ПАВЛЮК, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
