Втрати у цифрах
Важливим резервом наповнення земельних угідь органічними речовинами нині є використання соломи як органічного добрива. Це підтверджується збільшенням питомої ваги зернових культур у структурі посівних площ. Застосування соломи та інших рослинних решток за відсутності гною є одним із шляхів поповнення органічної речовини ґрунту, адже з рослинними рештками в ґрунт повертається певна кількість поживних речовин у більш доступній формі.
Перехід до технологій інтенсивної відгодівлі худоби у тваринництві, в раціонах якої соломи немає або вона становить незначний відсоток, уможливлює широко використовувати її для інших потреб. На полях багатьох сільськогосподарських підприємств країни солому безвідповідально спалюють, не усвідомлюючи, що внесення соломи до ґрунту збільшує вміст гумусу, поліпшує його структуру, зменшує схильність до ерозії, стимулює процеси азотфіксації.
Враховуючи лише площу озимих культур (близько 7 млн га), загортання післяжнивних решток дозволяє економити понад 100 тис. тонн азоту, 70 тис. тонн фосфору та 250 тис. тонн калію щороку.
Науково обґрунтоване застосування соломи як органічного добрива. Доведено, що вона позитивно впливає на гумусний стан ґрунтів. За гумусовим еквівалентом, 37 ц соломи відповідають 100 ц підстилкового гною, або 270 ц зеленого добрива. Підраховано, що з 50 ц/га сухої речовини соломи до ґрунту надходить 5 ц/га органічних речовин, з післяжнивними рештками — 10 ц/га, з кореневими рештками (за масою 25 ц/га) — 4 ц/га.
Неприпустимим є спалювання післяжнивних решток, особливо соломи зернових культур. Це завдає величезної шкоди родючому шарові ґрунтів — це найбільший руйнівний фактор деградації ґрунтового покриву на глибину до п’яти сантиметрів, адже вигоряє значна кількість гумусу, гинуть корисні мікроорганізми, з одного гектара безпосередньо втрачається близько 1,5 т органічних речовин та 10–15 кг азоту. Окрім того, спалювання соломи погіршує фізико-хімічні властивості ґрунту, знижує інтенсивність процесів амоніфікації й нітрифікації, що зумовлює погіршення азотного живлення сільськогосподарських культур. Спалювання стерні та післяжнивних решток на тривалий період змінює усталений перебіг мікробіологічних процесів, що теж негативно впливає на формування органічної складової ґрунту, спричинює погіршення азотного живлення рослин і фітосанітарних властивостей, сприяє загибелі значної частини флори й фауни. Ґрунти, що зазнали спалювання рослинних решток, вразливіші до ерозії, особливо вітрової. За обсягом площі посіву зернових та ряду технічних культур, в Україні щороку можна використовувати як органічні добрива не менше 40–45 млн т побічної продукції рослинництва, що еквівалентно внесенню 120–140 млн тонн гною.
Спалювання стерні призводить до низки негативних результатів:
• знищення органічних речовин у верхньому шарі ґрунту;
• збільшення у 2–4 рази промерзання ґрунту;
• загибель природної фауни, активних мікроорганізмів і вигоряння активних речовин, що призводить до збіднення ґрунту;
• погіршення структури ґрунту й зменшення його родючості;
• нанесення великої шкоди навколишньому природному середовищу.
Як отримати із соломи максимальну користь
У процесі розкладання соломи до ґрунту надходить не тільки певна кількість необхідних рослинам мінеральних сполук, але й багато вуглекислого газу (до 25% від загальної маси соломи). З’єднуючись із водою, він утворює вугільну кислоту, яка сприяє переведенню в розчинну форму певної кількості поживних елементів ґрунту, що й поліпшує повітряний і поживний режими живлення рослин.
Важливо зауважити, що в результаті внесення на 1 га до 4 тонн соломи в ґрунт надходить 3,5 т органічних речовин, 14–22 кг азоту, 3–7 кг фосфору, 22–25 кг калію, 9–37 кг кальцію та 2–7 кг магнію. Ґрунт збагачується також мікроелементами: сіркою, бором, міддю, марганцем, молібденом, цинком, потрапляє також 42% целюлози та 25% лігніну. Вміст у соломі лігніну зумовлює подовження терміну перебігу її розкладання, упродовж якого вона позитивно впливає на агрофізичні властивості, мікробіологічну діяльність та поживний режим ґрунту. Крім того, солома містить 35–40% вуглецю, який є матеріалом для утворення гумусу та вуглекислого газу. Тому необхідно значно більше надавати уваги використанню соломи на органічне добриво.
Коефіцієнти гуміфікації соломи в 1,5–2, а іноді й більше, разів вищі, ніж у зеленоукісних решток. Але солома злакових культур містить лише 0,5% азоту, у той час, як мікроорганізмам для її розкладання необхідно 1,5–2% азоту в загальній масі рослинних решток. Тому вони змушені вбирати його з ґрунту, що негативно впливає на живлення більшості наступних культур. Цього можна уникнути, вносячи під час оранки із розрахунку на 1 т соломи 7–10 кг поживних речовин азоту або 10 т рідкого гною чи гноївки.
За сучасних умов господарювання, важливе наукове й практичне значення має застосування деструкторів соломи та післяжнивних рослинних решток. З метою пришвидшення деструкції (розкладання) соломи та інших рослинних решток, вченими й спеціалістами асоціації «Біоконверсія» та Подільського державного аграрно-технічного університету розроблено та запатентовано нову технологію використання соломи й інших рослинних решток на органічні добрива, яка вже впроваджена в багатьох агропідприємствах країни.
Поставленої мети досягають унаслідок обприскування подрібненої соломи та інших рослинних решток перед загортанням у ґрунт сумішшю спеціального деструктора з невеликою кількістю азотних добрив. Ще більшої ефективності можна досягти, якщо після внесення деструктора висівати культури на сидерат (редька олійна, гірчиця біла та ін.).
В органічному землеробстві для деструкції соломи й рослинних решток вносять спеціальні препарати, зокрема замість азотних добрив вносять органічні добрива — 3–4 т/га, або гноївку — 8–15 т/га з наступним висіванням культур на сидерат.
Отже, застосування соломи та інших рослинних решток з кожним роком зростає та набуває важливішого значення. Адже внесення соломи як органічного добрива збагачує ґрунт на гумус, а також позитивно впливає на його фізичні властивості, зокрема структуру та водний режим, завдяки чому створюються умови для кращого протистояння водній та вітровій ерозії. Унаслідок розкладання 1 кг соломи в ґрунті вже через 3 місяці утворюється близько 50 г гумусу, а через 2 роки новоутворення закінчується, досягаючи максимального значення — близько 90–100 грам.
Факторами збереження органічної частини ґрунту необхідно вважати й такі передумови: науково обґрунтовану структуру посівних площ із дотриманням сівозмін та обробіток ґрунту з врахуванням ґрунтово-кліматичних умов зони вирощування. Кисла або лужна реакції ґрунтового розчину є причиною втрат органічних речовин ґрунту. Запобігає таким втратам вапнування кислих або гіпсування солонцюватих ґрунтів через закріплення гумусу на поверхні мінеральної частини ґрунту, а також зміщення реакції ґрунтового розчину в бік нейтральної.
Іван ШУВАР, д. с.- г. н., професор, заслужений діяч
науки і техніки України, Львівський НАУ
