Переважно це окремі просунуті технологічно агрохолдинги та міцні середні господарства. Дійсно, там чітко за усіма схемами вноситься належна кількість NPK з осені, а навесні – азоту, а також сірки і магнію. При цьому звертається пильна увага на забезпечення сільгоспкультур ключовими елементами живлення.
Якщо ж говорити назагал, то заїхавши до першого-ліпшого фермера, який обробляє декілька сотень гектарів землі, можна переконатися, що людина провадить мінеральне живлення кукурудзи чи соняшнику, так би мовити, по ситуації. Тобто, є волога в землі і кошти на рахунку – даємо більше, немає – вносимо, те що є на складі, зовсім немає – то нічого й не вносимо…
Найчастіше за такої технології вирощування, скажімо, соняшнику, усе мінеральне живлення, яке вноситься – це буквально 100 кг/га селітри чи карбаміду навесні, чи як варіант - амофосу. Якщо у якийсь сезон виходить непогано заробити, то з осені можуть розкидати ще по 100 кг/га нітроамофоски.
Що цікаво, у частині випадків врожайність того ж таки соняшнику від такої помірної технології мінерального живлення фактично не страждає. В тому разі якщо фермер має більш-менш нормальну сівозміну, вміє зберегти вологу в грунті, розпорядитися пожнивними рештками, а також ефективно внести гербіцид і фунгіцид.
Понад те, в окремі сезони такі фермери взагалі не вносять мінеральних добрив, найчастіше через брак коштів чи очевидний дефіцит вологи в грунті. І нічого ніби, якось вони працюють та вирощують по 3-4 т/га соняшнику.
Відповідно, навряд чи можна вважати таку стратегію мінерального живлення сільгоспкультур хибною чи недоречною. Адже це все – однорічні культури, і головним критерієм оцінки успішності їх вирощування є саме показник рентабельності. І якщо фермер уміє виростити такий самий врожай вносячи по 100 кг/га, як інші - по 300 кг/га міндобрив, то його можна лише похвалити.
Але, ясна річ, що землю не обдуриш і така стратегія може працювати лише до пори, до часу. Та з іншого боку, якщо фермер щороку вміло розпоряджається пожнивними рештками, забезпечуючи їх якісну мінералізацію, а також бодай раз на 5 років вносить органічні добрива, то такий підхід може бути цілком ефективний.
Тому зазначимо, що нічого страшного не трапиться, якщо ви замість 200 кг/га карбаміду під кукурудзу, дасте 100 кг/га чи навіть 60-70 кг/га. Запаси поживних речовин у грунті, за котрим стежили хазяйським оком та регулярно провадили основне внесення добрив, є досить значними.
Інша річ, що паралельно слід вживати застережних заходів щодо недопущення інших стресів у рослин. Так, необхідно рішуче контролювати бур’яни, спроможні витягнути велику частку елементів живлення із грунту. З цією метою слід використати хороші гербіциди, якщо вони є, і здійснити їх внесення якомога більш правильно, орієнтуючись на рекомендації виробника із застосування препаратів.
Пильну увагу слід звертати і на застосування інсектицидів (само собою), а також на фунгіцидний захист рослин. Соняшник у обмеженій сівозміні цілком може вижити та дати нормальний врожай без міндобрив, але якщо не здійснити бодай одну фунгіцидну обробку, то справа може повернутися дуже кепсько.
Не зайвим буде і застосування якогось недорогого органічного стимулятора росту – гумату чи комплексу амінокислот. Це дасть змогу запустити додаткові механізми всередині рослини і вона, зокрема, буде ефективніше засвоювати поживні речовини із грунту.
Без чого не можна обійтися в плані мінерального живлення при вирощуванні сільгоспкультур за суперекономічною схемою?
По-перше, бодай 40-50 кг/га азотного, азотно-фосфорного чи азотно-сірчаного добрива під передпосівний обробіток чи разом із насінням рослинам не завадять. Особливо, якщо у грунті є волога та високі шанси на те, що діюча речовина буде швидко засвоєна. Тому якщо є якісь кошти на міндобрива господарстві є, цим потрібно скористатися.
По-друге, кожна культура має критично важливі для себе мікроелементи, від забезпеченості якими багато в чому залежить стійкість рослин до стресів та фінальна врожайність посівів. Так, скажімо, для кукурудзи це цинк, частково молібден, для ріпаку – бор та сірка, для соняшнику – бор і цинк. Тому листові внесення бору, цинку та деяких інших ключових мікроелементів повинні обов’язково виконуватися. Від цього безпосередньо залежить фінальна рентабельність вирощування сільгоспкультур.
По-третє, якщо ми вирішуємо використовувати якісь додаткові стимулятори росту, антистресанти чи листові мікродобрива, то це потрібно робити до, а не після настання стресових умов для розвитку рослин. Жоден, навіть найкращий гумат чи екстракт водоростей не допоможе, якщо його внести на вже пожухлі від спеки рослини.
Хочемо отримати бажану ефективність – даємо їх перед ключовими фазами розвитку, коли рослини активно ефективно засвоїти активні речовини своїм листовим апаратом.
