• Пане Іване, як Ви оцінюєте цьогорічні коливання температур і їхній вплив на озимі зернові?
— На жаль, слід зазначити, що є певні підстави для хвилювання щодо стану озимих зернових. Початок сезону був непоганим. У вересні рівень вологості досягнув нормального рівня майже в усіх регіонах України, була можливість сіяти. Проте, маючи досвід зими 2019–2020 років, коли практично не було морозів і снігопадів, аграрії вирішили трохи зачекати з посівними роботами. Та слід ураховувати, що погода непередбачувана, адже ми живемо в країні з високою ймовірністю перебігу зими у її класичному розумінні. В такому разі починаються проблеми із зимівлею озимих культур.
• Чим це загрожує?
— Особливо негативно суворі погодні умови можуть позначитися на пізніх посівах. А в Україні рівень відносно пізніх посівів становить приблизно 70%. Аграрії звикли сіяти наприкінці жовтня, а дехто ще й у листопаді веде посівну кампанію. Це, на мій погляд, не зовсім правильний підхід. Траплялося, що пізні посіви опинялися у вкрай несприятливих умовах. Що стало головною причиною цього? Посіви нерозкущеними входять у зиму, також відбувається дуже пізнє відновлення вегетації. З мого досвіду, найраніше відновлення вегетації відбувалося 4 лютого, найпізніше — 10 квітня. Квітневий початок вегетації — це, практично, загибель пізніх посівів пшениці.
Іван Свидинюк, агроном-консультант
• Чому? Розкажіть детальніше, що відбувається з посівами в такій ситуації.
— У цей період, ураховуючи подібні умови, складається фізіологічно дуже складна та стресова для рослини ситуація. Одразу із зими ми переходимо, можна сказати, в літо. Температура може сягати +20 °С і вище. До того ж довжина світлового дня на цей час уже становить більше як 15 год. За таких умов озимі зернові культури перестають кущитися. Особливо це стосується української селекції. Річ у тому, що сорти вітчизняної селекції зазвичай формують продуктивний стеблостій з осені. Якщо в осінню пору пшениця не кущилася, то навесні це можна надолужити вкрай рідко, щоб весняні пагони сформували гарний урожай. Саме тому підстави для тривоги сьогодні, на жаль, існують.
• На які ще проблеми наразилися аграрії цього сезону? І що за прогнозами на них чекає далі?
— На відміну від вересня жовтень видався дуже сухим. На мою думку, за рівнем зволоження цей місяць був найнесприятливішим за останні роки. Брак вологи спостерігався практично в усіх регіонах. Навіть ті посіви, що вже зійшли, певною мірою постраждали від посушливих явищ. Спостерігалася ґрунтова й повітряна посухи. Це не могло не позначитися на загальному стані посівів озимих культур. Ураховуючи перелічене вище, немає підстав очікувати майбутніх великих урожаїв. Хоча, слід зазначити, що така сама ситуація складалася і 2020 року. Проте того разу врятували погодні умови квітня й травня 2021 року — стояла помірна прохолодна погода, випадали дощі, забезпечуючи поля достатньою кількістю продуктивної вологи. То ж завдяки весняному кущінню ми таки отримали нормальний стеблостій, а в результаті й рекордні врожаї озимої пшениці.
Проте така ситуація є нічим іншим як випадковим везінням, можна лише сподіватися, що погода цьогоріч змилостивиться й дасть нам шанс на добрий результат.
Також можуть виникнути проблеми із зимівлею, із відновленням вегетації та формуванням належної густоти продуктивного стеблостою. Окрім усього, в цьому тривожному контексті свою роль може відіграти й інший аспект — захмарні ціни на мінеральні добрива. Гадаю, в цьому питанні ситуація навряд чи покращиться, швидше — навпаки.
На посіви, що в такому проблемному стані вийдуть із зими, ранньої весни слід давати хоча б півтора-два центнери аміачної селітри. Такі заходи будуть необхідними, щоб дати рослинам необхідне живлення, енергію для кущення та формування нормального стеблостою. Проте багатьом це буде не по кишені. Навіть потужним агрохолдингам. За нинішніх умов перше підживлення в необхідній кількості азоту для забезпечення продуктивного посіву — ще те завдання.
• Розкажіть, будь ласка, про оптимізацію азотного живлення. Нині це питання дуже жваво обговорюється аграріями.
— Так, це правда. Варто сказати, що це питання є дуже непростим у сучасних реаліях. Скажімо, за часів радянської економіки ми сіяли приблизно 1,5 млн гектарів озимої пшениці після гороху. Це чудовий зернобобовий попередник, він накопичує достатньо азоту і лишає його в ґрунті. Таке рішення є оптимальним. Також багато сіяли озимих культур після багаторічних трав, оскільки було розвинуте тваринництво і виникала потреба в кормовій базі. Люцерна, еспарцет та інші трави теж сприяли оптимізації азотного живлення. Важливим агротехнічним заходом були пари, які накопичували достатньо азоту. За таких умов і підходів можна було розраховувати, що завдяки попереднику отримаємо в ґрунті чималу кількість азоту перед сівбою озимої пшениці. Відповідно, можна було вносити дещо менше мінеральних добрив.
Сьогодні приблизно 60% озимої пшениці висівається після соняшнику. Іноді навіть після кукурудзи. А після таких сприятливих попередників, як горох, за статистичними даними, не більше як 200–250 тис. гектарів по всій Україні. До того ж ці посіви в основному розташовані на Півдні (Миколаївська, Херсонська області й інші). Тому, як бачимо, з попередниками, які можуть забезпечити накопичення азоту під посів озимої пшениці, наразі багато проблем.
Хоча треба зазначити, що в Україні сіють багато сої, яка також є зернобобовим попередником. Соя акумулює азот, проте вона має дуже грубу стеблову масу. Як наслідок, розкладаючись у ґрунті, азот стає доступним десь у липні, коли пшениця вже дозріла або дозріває. То ж, наприклад, для кукурудзи соя — один із кращих попередників щодо забезпечення азотом, а от для озимих зернових — ні.
• Як розрахувати потрібну кількість азоту?
– Зазвичай аграрії прагнуть отримати 100 ц/га. Щоб мати ці 10 т/га з 12% білка в зерні (3-й клас), потрібно ці 12% поділити на 5,75 (коефіцієнт перерахунку на чистий азот). Це означає, що в зерні має бути 2,11–2,12% чистого азоту. Якщо помножимо бажані 10 т на цю кількість, то матимемо таке: урожай винесе з ґрунту як мінімум 215 кг чистого азоту. За умови нормального зернобобового попередника — гороху, багаторічних трав — у ґрунті накопичується 500–600 кг азоту. З них приблизно 25% є доступними для озимої пшениці, тобто приблизно 125 кг можемо отримати після хорошого попередника. Але ж лишається ще 100 кг — їх слід додати у вигляді мінерального добрива. З урахуванням того, що засвоюється не 100% добрива, а приблизно 80%, то слід додати 20 кг чистого азоту. Якщо перерахувати на аміачну селітру, це 4 ц/га. За нинішніми цінами виходить приблизно 10 000 грн.
Варто також згадати про листкові підживлення, які певною мірою знімають стреси у рослини. Але це тимчасове, симптоматичне рішення. Ними неможливо забезпечити ту кількість живлення, яка потрібна для формування продуктивного стеблостою.
• Чи потрібне ще якесь підживлення крім азотного?
— Звісно, для збалансування живлення потрібні фосфор, калій. Також не слід забувати про кислотність ґрунту. Оскільки азотні добрива фізіологічно кислі, варто додати хоча б 250 кг вапна на 100 кг/га азоту, щоб зняти підкислення. Хоча саме про вапнування ґрунту багато агровиробників забули. Ті важкосуглинкові та легкосуглинкові чорноземи з pH 6,5–7 вже переходять у чорноземи опідзолені, бо відбувається підкислення ґрунтів, що також є проблемою. Окрім усього, на таких ґрунтах засвоєння азоту приблизно на 15–20% менше, ніж на нейтральних.
• Яке Ви бачите розв’язання цих та інших проблем?
— Передусім треба сказати, що ці проблеми комплексні, глобальні, де одне питання тісно пов’язане з іншим. Щоб мати в майбутньому хороший результат, слід потроху вертатися до класичної сівозміни, обираючи культури-попередники з думкою про наступний урожай, находити азотоощадні рішення. Для прикладу, я надаю перевагу сидеральній парі на основі еспарцету. Гадаю, приблизно 150 кг азоту можна накопичити тільки таким способом. То ж зважений підбір попередників, вирощування сидератів тощо — це не забаганка, а чиста агрономічна та економічна доцільність.
