Перлини в стручках
С.В. ТКАЧОВА, молодший науковий співробітник ІЗР НААН України
Ріпак (Brassica napus L. var. oleifera Metzg.) - однорічна олійна рослина родини хрестоцвітих. Існують дві форми: ріпак ярий (кольза) і ріпак озимий, який має основне значення. Ріпак - найбільш поширена олійна культура з родини капустяних. Насіння містить 38-52% олії, 16-29% білка, 6-7% клітковини, понад 17% вуглеводів, 24-26% безазотистих екстрактивних речовин.
Олія - основна ціль вирощування ріпаку. У складі ріпакової олії є значна кількість шкідливої для організму ерукової кислоти, яка знижує її харчові якості. Останнім часом виведено сорти озимого ріпаку, в олії яких майже зовсім немає ерукової кислоти, а вміст олеїнової кислоти - найціннішого компоненту рослинної олії - доведено до 60-70 %, що значно підвищує її харчові властивості. Олеїнова кислота знижує рівень холестерину у крові, попереджує атеросклеротичні зміни судинної системи людини, регулює рівень кров'яного тиску, знижує рівень гіпертонічної хвороби і позитивно впливає на діабетиків. З точки зору фізіології харчування людини, у порівнянні з іншими рослинними оліями ріпакова має перевагу у тому, що вона містить всі фізіологічно важливі кислоти в оптимальному співвідношенні.
Ріпакову олію безерукових сортів широко використовують у їжу, а також у кондитерській, консервній, харчовій промисловості; олію звичайних сортів ріпаку - лише після рафінування. Її застосовують у миловарній, текстильній, металургійній, лакофарбовій та інших галузях промисловості.
Макуха і шрот озимого ріпаку - високобілковий концентрований корм для тварин. Шрот безерукових сортів ріпаку містить до 0,5% шкідливих глюкозинолатів (замість 6-7% у звичайних сортів) і за кормовими якостями прирівнюється до соєвого. Макуху і шрот звичайних сортів також згодовують тваринам невеликими дозами; 1 кг макухи прирівнюється до 1 корм. од.
Озимий ріпак як високоврожайну культуру з коротким вегетаційним періодом широко використовують для вирощування раннього зеленого корму. В 100 кг його зеленої маси міститься до 4 кг протеїну, 14-16 корм. од. На 1 корм. од. у зеленій масі ріпаку припадає 180-190 г протеїну.
Озимий ріпак - добрий медонос, з 1 га його посіву можна отримати до 100 кг меду. Він мало висушує ґрунт і рано звільняє поле, тому є добрим попередником для озимих і ярих зернових культур. Кореневі рештки ріпаку після мінералізації залишають у ґрунті 60-65 кг/га азоту, 32-36 фосфорної кислоти і 55-60 кг/га калію. Проте слід ураховувати, що він може засмічувати поля падалицею.
У зв'язку з тим, що озимий ріпак рано достигає (особливо при використанні на зелений корм), його вирощують як озиму проміжну і післяжнивну культуру.
Нині його світові посіви становлять понад 12 млн га. Як озиму культуру ріпак вирощують у Франції, Голландії, Бельгії, Англії, Швеції, Польщі. В Україні посіви озимого ріпаку зосереджені переважно в правобережній частині Лісостепу.
Перспективним є вирощування озимого ріпаку на зрошуваних землях півдня України як в основних, так і в проміжних посівах.
Озимий ріпак - високоврожайна культура. Кращі господарства України отримують по 22-28 ц/га насіння із вмістом олії 45-48%.
Ріпак у культурі був відомий за 4 тис. років до н. е. Батьківщина його - Середземноморські країни, звідки він розповсюдився в Азію, а в XIV ст. - у Західну Європу, де й понині є однією з головних олійних культур. До середини XIX ст. ріпак разом з іншими олійними хрестоцвітими (суріпицею і гірчицею) був у Європі досить поширеною культурою. Площа під ним в одній тільки Німеччині досягала у той час 300 тис. га. Таке порівняно широке розповсюдження до цього часу культури ріпаку пояснюється використанням його олії для технічних потреб у зв'язку із загальним промисловим розвитком попиту на технічні оливи. Молода нафтова промисловість тоді ще не була в змозі задовольняти цей попит, і ріпак, що опинився у європейських агрокліматичних умовах однією з найпродуктивніших олійних рослин, широко культивувався.
Проте поява на міжнародних ринках великої кількості дешевих нафтопродуктів, у тому числі мінеральних олив для змащування й освітлення, викликала різке падіння обсягів вирощування ріпаку, особливо в Європі, де з 1909-1917 рр. площі під ріпаком скоротилися зі 178 до 92 тис. га. В Азії посіви ріпаку продовжували триматися на більш-менш стабільному рівні, з року в рік займаючи (в основному в Індії, на яку доводилося 3/4 всієї світової площі ріпаку) від 2,5 до 3 млн га. Вдосконалення методів очищення олії стало поштовхом до інтенсивного використовування її як харчового продукту, особливо в Першу світову війну, коли виникла потреба в харчових оліях і жирах у Центральній Європі.
З Німеччини ріпак потрапив до Західної України, де до сьогодні займає досить стійке становище. Значно раніше, очевидно, ще на початку XIX ст., і не з Середньої Європи, а з районів Середземномор'я культура ріпаку з'явилася на півдні України під назвою «ріпове сім'я».
У кінці XIX ст. разом із пом'якшенням хлібної кризи і підвищенням попиту світового ринку на зерно з Російської імперії, в основному на пшеницю, почали скорочуватися посіви ріпаку. Разом з тим, ріпак ще деякий час (аж до революції) утримувався в Україні, займаючи досить значні площі (порядку 30-40 тис. га) і залишаючись основною олійною культурою, оскільки соняшник займав тоді в Україні всього близько 10 тис. га.
До початку 50-х років виробництво ріпаку в СРСР було майже повністю згорнуто. Основна причина - інтенсивний розвиток виробництва соняшнику, з яким ріпак не міг конкурувати економічно. Свою роль зіграла також відсутність продуктивних сортів і ефективних засобів захисту рослини від шкідників.
Завдяки тому, що ріпак може ефективно використовуватися для виготовлення біопалива, на початку XXI ст. в Україні ця культура почала завойовувати все нові й нові площі. Однак необхідно зважено ставитися до вибору форм озимого чи ярого ріпаку. Це залежить як від грунтово-кліматичних умов, так і від технічної спроможності господарства. Ярий ріпак має таке саме значення, що й озимий, проте відрізняється нижчою продуктивністю насіння і зеленої маси порівняно з озимим ріпаком. Господарська цінність ярого ріпаку полягає у тому, що його успішно культивують у зонах, ризикованих щодо вирощування озимого ріпаку. Він є також доброю страховою культурою - у роки, коли озимий ріпак вимерзає, його площі без великих витрат можна пересівати ріпаком ярим. За оптимальних умов вирощування ярий ріпак формує біологічну врожайність на рівні 25-35 ц/га, а озимий - 45-55 ц/га і більше.