Пліснявіння (цвіль) насіння сої
Захворювання поширене скрізь, де вирощують сою, але найбільшої шкоди завдає у вологі роки, особливо в північних та західних областях.
Захворювання проявляється у вигляді сіро-зеленого, темного і рожевого пліснявіння. Збудниками хвороби є численні грунтові гриби і родів Aspergillus Micheli et Fr., Penicillium Link., Botrytis Micheli, Mucor Micheli, Cladosporium Link., Alternaria Nees, Trichothecium Link.
Інтенсивний розвиток хвороби відбувається за понижених температур і підвищеної вологості в період збирання урожаю, зберігання насіння, ранніх строків сівби сої, коли насіння тривалий час знаходиться у недостатньо прогрітому грунті. Особливо часто цвіль розвивається на недозрілому, здеформованому, щуплому, з тріщинами на оболонці насінні та несвоєчасному збиранні урожаю.
Основним джерелом інфекції є уражені рештки, на яких патоген зберігається у вигляді грибниці. В період вегетації сої поширюється конідіями. Інтенсивніше уражуються рослини за наявності механічних пошкоджень (особливо боби і насіння).
Шкідливість пліснявіння насіння сої залежить від виду збудника хвороби. Заселяючи насіння, патогени порушують нормальний обмін речовин у рослинному організмі, їх метаболіти і токсини пригнічують ріст і розвиток рослин на ранніх фазах. Хвороба викликає загнивання зернівок, а при незначному ураженні різко знижується енергія проростання і схожість, що робить їх непридатними для посіву. Уражені сходи сої гинуть, викликаючи суттєве зрідження посівів. Оскільки уражене зерно є токсичним, воно є також непридатним для виготовлення комбікормів і згодовування худобі.
Проти пліснявіння насіння ефективними заходами є ретельне його очищення та протруювання, сівба сої в оптимальні строки на оптимальну глибину загортання, своєчасне збирання урожаю. Протруйники й фунгіциди, які застосовують на сої проти несправжньої борошнистої роси, аскохітозу, антракнозу, септоріозу та інших хвороб, є ефективними й проти цвілі.
Кореневі гнилі сої
Серед кореневих гнилей сої вирізняють: ризоктоніозну (збудник - Thanatephorus cucumeris Donk., (анаморфа: Rhizoctonia solani Kuehn), чорну (Thielaviopsis basicola Ferr), пітіозну (Pythium ultium Trow, P. debaryanum Hesse та ін.), фузаріозну (Fusarium sp.).
Хвороба поширена повсюди, де вирощують сою. Зовнішні ознаки захворювання проявляються у вигляді загнивання насіння, проростків і сходів, побуріння і загнивання кореневої системи стебла (головного кореня і бокових корінців).
При проростанні насіння перші ознаки хвороби, залежно від її збудника, виявляються на коренях і підсім’ядольному коліні проростків у вигляді бурих або чорних некротичних плям, які розростаються, збільшуються у розмірах, зливаються між собою і охоплюють значну частину поверхні загниваючого кореня або стебла проростка. Уражена тканина часто покривається брудно-білуватим павутинним нальотом. Частина уражених проростків гине ще в грунті, не пробившись на його поверхню. Якщо проросток виживає, то він має слабо розвинену кореневу систему, стебло нерівномірно потовщене, здеформоване. Сім’ядолі сходів і листки у більш дорослих рослин в’януть, жовтіють і засихають, корені чорніють і відмирають. Уражене стебло потоншується, висихає.
У більш дорослих рослин в основі стебла і на коренях формуються червоно-коричневі, чорні плями й виразки, що призводять до ослаблення і загибелі рослин. На зрізі ураженої тканини коренів проглядаються світло-забарвлені товсті колінчасто-зігнуті гіфи гриба, які пронизують уражену тканину.
Для уражених сходів сої фузаріозною кореневою гниллю характерне прилипання оболонки насіння до сім’ядолей. Такі сім’ядолі часто не розкриваються, з обох боків вони вкриваються бурими або некротичними округлими плямами або виразками, зачатки листочків, які знаходяться між ними, з точкою росту загнивають. У вологу погоду уражена тканина покриваються рожевим нальотом з яскраво-рожевими подушечками. Стебло в основі кореневої шийки, стрижневий корінь і бічні корінці розм’якшуються, та рослини часто гинуть після появи на поверхні грунту.
За сприятливих умов для розвитку рослин хвороба може не мати зовнішніх ознак прояву і здатна проявитися лише у пізні фази розвитку сої. У таких уражених рослин буріє основа стебла, на головному корені з’являються видовжені бурі плями, які поступово розростаються й охоплюють весь корінь. Уражена тканина стає м'якою і легко відділяється від деревини, бокові корінці відмирають, рослина легко виймається з грунту.
На бобах фузаріоз проявляється у кінці вегетації у вигляді плям і виразок. Чіткою ознакою фузаріозу слугує знебарвлення стулок бобів у місцях ураження з утворенням на них у вологу погоду жовто-рудого або блідо-рожевого нальоту. На уражених рослинах насіння формується щупле, бородавчасте, має зморшкувату оболонку. У вологу погоду вкривається блідо-рожевим нальотом. При висіві такого насіння у грунт воно загниває і не проростає або дає уражені сходи.
Інтенсивне ураження рослин сої кореневими гнилями відбувається за умов низької температури грунту, надмірного його зволоження за частих опадів, утворення щільної грунтової кірки; на важких за гранулометричним складом грунтах, що запливають; солонцях; солончаках; кислих грунтах, глибокого загортання насіння у грунт, різких коливань температури в період проростання насіння; низької якості насіннєвого матеріалу, недоброякісного відкаліброваного і потруєного насіння та ін. Поширення і розвиток хвороби відбувається у результаті того, що в таких стресових умовах суттєво знижується стійкість рослин проти мікроорганізмів, і ослаблені проростки інтенсивно уражуються кореневими гнилями.
Оптимальний розвиток більшості збудників хвороби відбувається за температури 9–27оС, вологості грунту 60–80%, рН грунту 6,4–7,0.
Джерелом інфекції є рослинні уражені рештки, на яких гриби зберігаються у вигляді спочиваючих стадій: хламідоспор, ооспор, мікросклероціїв. Більшість збудників хвороби у вигляді грибниці зберігаються у зараженому насінні.
Шкідливість кореневих гнилей виявляється у тому, що їх збудники використовують не тільки поживні речовини зернівок під час їх проростання, але й своїми токсичними виділеннями отруюють зародок і паростки, що прискорює загибель рослин, викликаючи суттєве зрідження посівів сої. Хвороба є причиною зменшення асиміляційної поверхні рослин, зниження вмісту хлорофілу, зростання інтенсивності дихання, що в кінцевому результаті призводить до суттєвого зниження продуктивності рослин, погіршення насіннєвих і технологічних якостей насіння. Уражені зернівки часто недорозвинені, мають меншу масу і низьку схожість. Недобір урожаю залежить від ступеня ураження рослин, може коливатися у межах 25–50% і більше.
Сортів, імунних до фузаріозної кореневої гнилі, не існує. Відносно стійкі до чорної кореневої гнилі такі сорти сої, як Говерла, Ентерпрайс, Медісон, Ятрань.
Фузаріозне в’янення
Захворювання частіше проявляється у фазі бутонізації-початок утворення бобів. У посівах сої виявляється у вигляді окремих осередків.
Хвороба становить трахеомікозне в’янення рослин: листки втрачають тургор і жовтіють, окремі закручуються краями вгору у вигляді «човника», вони швидко засихають і обпадають, стебло біля кореневої шийки покривається буруватою штрихуватістю, тканина загниває і набуває темно-коричневого забарвлення. У вологу погоду уражена тканина покривається білим або блідо-рожевим нальотом. У суху погоду рослина в’яне і відмирає, у вологу - загниває. На зрізі стебел і біля кореневої шийки виявляється побуріння судинних пучків. Збудником хвороби в основному є грунтовий мітоспоровий гриб Fusarium oxysporum f. sp. glicines Armstr. Патоген утворює пухку, павутинну рожево-кармінового кольору грибницю, на якій у великій кількості утворюються мікроконідії, і трішки макроконідій з трьома-шістьома перетинками.
Гриб також утворює велику кількість одно- та двоклітинних безбарвних хламідоспор і темних мікросклероціїв. Під час вегетації рослин гриб поширюються макро- і мікроконідіями.
Рослини уражуються більше ніж за місяць до проявлення в’янення. У хворих рослин починає руйнуватися прикоренева частина стебла, потім буріють бокові корінці, що спричиняє в’янення усієї рослини. На ураженому корінні кора легко відшаровується від деревини. Хворі рослини легко виймаються з грунту, зазвичай гинуть або відстають у розвитку й утворюють дрібне і здеформоване насіння.
Основне джерело інфекції - уражені рештки, на яких збудник хвороби зберігаються грибницею, конідіальним спороношенням, хламідоспорами і склероціями, а додаткове - заражене насіння, у якому зберігається грибниця патогена. Гриб, розвиваючись на рослинних рештках, може зберігати життєдіяльність у грунті 3–4 роки.
Підвищеною стійкістю до трахеомікозного в’янення і фузаріозної кореневої гнилі характеризуються сорти сої Одеська 151 А, Полтава, Мельпомена, Смолянка, Ірина, Корада, Ятрань та інші.
Вертицильозне в’янення
У фазі сходів захворювання проявляється у вигляді побуріння підземного стебла і сім’ядоль, уражується точка росту. Уражена тканина стебла набуває темного забарвлення, поступово відмирає і у вологу погоду вкривається ніжним білим нальотом. Зовнішні ознаки ураження сходів сої вертицильозним в’яненням дуже схожі на фузаріоз.
На дорослих рослинах, починаючи з фази бутонізації, хвороба проявляється у вигляді їх в’янення. Уражені рослини втрачають тургор, листкові пластинки частково жовтіють, некротизуються, рослина поступово в’яне і відмирає. На поздовжньому чи поперечному зрізі стебла ураженої рослини виявляється темно-бурі судини провідної системи рослин.
Збудником хвороби є мітоспоровий гриб-поліфаг Verticillium dahliae Kleb, який належить до ґрунтових фітопатогенів, уражує близько 700 видів рослин.
Гриб поширюється конідіями разом із грунтом, який переноситься робочими органами знарядь обробітку грунту і догляду за рослинами, а також дощовою та талою сніговою водою, ґрунтовим пилом при вітровій ерозії. За несприятливих умов для росту і розвитку гриб формує спочиваючу стадію - тверді темні мікросклероції.
Більш інтенсивно уражуються рослини при порушенні агротехніки, вирощуванні сої на важких за механічним складом грунтах, за умов низької температури грунту у період сходів.
Найбільш уразливі рослини сої до ураження вілтом у фазі бутонізації-формування бобів, особливо за умов низької вологості повітря і грунту. Менше уражуються вертицильозним вілтом сорти сої Поема, Седміца, Знахідка тощо.
Біла гниль
Хвороба виявляється у всі фазі вегетації рослин. Уражені проростки та молоді рослини загнивають, а у більш дорослих листки в'януть і закручуються. У фазі цвітіння-початок формування бобів серед нормально вегетуючих рослин трапляються пригнічені екземпляри, які в’януть і відмирають. На ураженому стеблі і коренях поблизу поверхні грунту утворюються водянисті бурі плями, на яких кора легко відшаровується від деревини. Біля кореневої шийки, на стеблі, а також у місцях розгалужень гілок з’являються світлі, світло-бурі плями, які у вологу погоду загнивають і покриваються білим нальотом - це грибниця збудника хвороби. Потім в окремих місцях грибниця ущільнюється і формуються склероції.
Уражені частини рослини в суху погоду знебарвлюються, набувають сіро-білого відтінку. В місцях уражень стебла, гілки і черешки листків стають трухлявими, легко надломлюються і засихають. Насіння у бобах стає зморшкуватим, загниває, боби обпадають.
Збудником білої гнилі є сумчастий гриб Sclerotinia sclerotiorum de Bary, який уражує понад 360 видів культурних і дикорослих рослин, у тому числі гречку, горох, квасолю, соняшник, ріпак, буряки, капусту, цибулю, моркву. Грибниця патогена за несприятливих умов середовища видозмінюється й утворює численні чорні склероції різної форми і величини.
Джерелом інфекції є склероції гриба на рослинних рештках у грунті, склероції у вигляді домішок, які висіваються у грунт разом із насінням. У грунті склероції зберігають життєздатність до 7–10 років. Додатковим джерелом є заражене насіння, у якому зберігається грибниця.
Рослини заражуються від сумкоспор, які утворюються у плодових тілах при проростанні склероціїв. Інкубаційний період становить 7–10 днів. Склероції можуть проростати протягом усього періоду вегетації. Окрім сумкоспор, гриб у вологу погоду може поширюватися вегетативно - шматочками грибниці за допомогою вітру, крапель дощу, комах, тому хвороба часто має у полі осередковий характер.
За сприятливих погодних умов для розвитку патогена ураження посівів сої інколи може досягати до 20–25%. Уражені рослин гинуть через 8–10 днів.
Слабше уражуються білою гниллю сорти сої Аннушка, КиВін, Колбі, Смолянка та інші.
Шкідливість хвороби виявляється у випаданні молодих уражених рослин, ламкості стебел, передчасному дозріванні і формуванні щуплого насіння, розтріскуванні бобів під час дозрівання рослин. У хворого насіння втрачаються або значно знижуються посівні якості. Розвиток хвороб під час дозрівання бобів супроводжується зменшенням маси насіння до 30%. Недобір урожаю може досягати до 50%, а в роки епіфітотійного розвитку хвороби і більше.
Сприяють поширенню інфекції і розвитку хвороби висока вологість повітря, вітряна дощова погода, посів культури після попередників, які уражуються білою гниллю, коротка ротація культури в сівозміні, внесення надмірних доз азотних добрив, загущені, забур’янені посіви.
Сіра гниль
Поширена хвороба скрізь, де вирощують сою. Сірою гниллю соя уражується від проростання насіння у грунті до його достигання. Уражуються цілі рослини або окремі її органи: сім’ядолі, листки, бокові пагони, стебла, боби і насіння.
На проростках з’являються бурі плями, видовжені поздовжні водянисті смуги, які згодом покриваються пухким сірим нальотом, проростки загнивають і часто гинуть ще до виходу на поверхню грунту.
На сім’ядолях, на простих і трійчастих листках з’являються буруваті мокрі плями, на яких у вологу погоду формується густий сірий наліт, який на дотик легко порошить у вигляді сірого туману. Такий прояв хвороби спостерігається часто при висіві у грунт зараженого насіння.
На бокових пагонах, стеблах, бобах і насінні з’являються бурі з розпливчастими краями плями, які поступово переходять на здорову тканину і часто зливаються, охоплюючи значну їх площу. У вологу погоду на їх поверхні утворюється тоненький сіро-бурий наліт. Уражені боби загнивають, на поверхні ураженого насіння утворюються сірі розпливчасті плями. Уражене насіння втрачає схожість, трухлявіє і руйнується.
Збудником хвороби є гриб Botryotiana fuckeliana Whetzel (анаморфа: Botrytis cinerea Pers). Гриб уражує понад 400 видів рослин із різних родин. Джерелом інфекції є склероції і грибниця патогену на уражених рештках у грунті, які зберігають свою життєздатність до 8 років і більше. Додатковим резерватором інфекції є засмічений насіннєвий матеріал склероціями гриба і заражене насіння, у якому зберігається грибниця патогену. Збудник сірої гнилі здатний продовжувати розвиток і під час зберігання вологого насіння сої, викликаючи його псування.
Шкідливість хвороби проявляється у зрідженні посівів сої; зниженні насіннєвих і технологічних якостей насіння. Недобір урожаю може становити 30–35% і більше.
Ураженню рослин сої сірою гниллю і поширенню інфекції сприяють прохолодна погода, висока вологість повітря, часті дощі, випадання рясних рос у нічні години, коротка ротація культур у сівозміні, відсутність просторової ізоляції між культурами, що уражуються збудником хвороби, загущені, забур’янені посіви. Підвищену стійкість до сірої гнили проявляють сорти сої Сяйво, Фарватер, Колбі та інші.
Південна склероціальна гниль
Хвороба поширена переважно в південних районах країни і проявляється впродовж усієї вегетації рослин. Симптоми помітні на стеблах у ділянці кореневої шийки, на полеглих гілках, коренях. Уражені органи покриваються поздовжніми тріщинами і плямами, на яких у вологу погоду тканина загниває і покривається пухким шовкоподібним білим нальотом, на якому пізніше з’являються своєрідні нитковидні тяжі й склероції. Частіше вони розміщуються групами, і зовнішнім виглядом нагадують насіння капусти. Уражені органи або вся уражена рослина в’яне й відмирає.
Збудником хвороби є базидіальний гриб-поліфаг Athelia rolfsii Tu & Kimb. (анаморфа: Sclerotium rolfsii Sacc), який під час вегетації рослин поширюється вегетативно - шматочками грибниці, а зберігається у вигляді склероціїв у грунті протягом кількох років. Уражує близько 200 видів рослин з різних родин, окрім зернових злаків. Уражені органи, а інколи і вся рослина в’яне й засихає.
Для проростання склероціїв та утворення грибниці необхідна висока вологість повітря і температура 30–350С. Гриб у грунті розвивається сапрофітно, але може переходити на живі рослини, проникаючи в кореневу систему від кореневої шийки і декілька сантиметрів вище від неї.
Імунних проти хвороби сортів сої немає. Менше уражуються Равніца, Таврія, Галина тощо. За сильного розвитку хвороби недобори врожаю насіння становлять 25–30%.
Вугільна гниль
Хвороба поширена повсюди, де вирощують сою. Перші ознаки можна виявити у фазі сходів на проростках, які загнивають. Більш типові симптоми прояву характерні для доросліших рослин.
На нижній частині стебла і коренях з’являються сірі сухі дрібні плями. На поперечному розрізі головного і бічних коренів виявляються світло-коричневі плями, іноді зі слабким синім відтінком. На стеблах утворюються невеликі бурі плями, інколи виразки. Пізніше плями розростаються, тканина в місцях ураження знебарвлюється, буріє, у суху погоду розтріскується і поступово руйнується, плями пізніше набувають попелястого забарвлення. Під епідермісом ураженої тканини і стебла формуються помітні дрібні, гладенькі, кулясті, чорні склероції. У місцях ураження тканина розм’якшується, паренхіма руйнується, серцевина всихає, стебла легко ламаються. Листки на уражених рослинах в’януть, некротизуються і відмирають.
Збудником хвороби є мітоспоровий гриб Macrophomina phaseolina Goid. Грибниця патогена розвивається у провідній системі стебла, чим і пояснюється в’янення рослин. Воно відбувається у результаті розростання грибниці, яка закупорює судини рослини, порушуючи цим самим обмін речовин, а також інтоксикації організму через виділення патогеном токсинів.
Основне джерело інфекції - уражені рештки, на яких зберігаються склероції гриба. Вони зберігають життєздатність у грунті до 5–6 років і за наявності кореневих виділень рослини-живителя проростають, утворюючи нову грибницю.
Крім сої, гриб уражує цукрові буряки, кукурудзу, соняшник, картоплю, квасолю, арахіс та інші культури. Оптимальна температура для розвитку гриба 28–30оС. Стійких до захворювання сортів наразі немає.
Несправжня борошниста роса, або пероноспороз
Хвороба виявляється повсюди, але частіше у районах із достатнім зволоженням у вигляді дифузного (загального пригнічення рослин) і місцевого ураження (локального у вигляді плямистості).
При дифузному ураженні на сім’ядолях, і особливо на листках, виявляються хлоротичні плями, які іноді охоплюють повністю всю пластинку, або частину її біля основи. У вологу погоду з нижнього боку пластинки з’являється сіро-фіолетовий наліт. Дуже уражені рослини відстають у рості, мають пригнічений вигляд, на них мало листків і бобів, інколи боби зовсім не утворюються, у більшості випадків рослини засихають. При незначному уражені пероноспорозом рослини продовжують вегетацію, вони майже не відстають у рості й розвитку від здорових, але формують низьку насіннєву продуктивність.
У період цвітіння і формування бобів проявляється переважно місцева форма ураження, яка характеризується утворенням на листках із верхнього боку спочатку блідо-зелених неправильної форми плям, розміром 2–8 мм, які пізніше набувають бурого забарвлення. За сприятливих умов для розвитку захворювання плями розростаються і можуть охоплювати більшу частину литкової пластинки. Пізніше вони жовтіють, стають темно-бурими, й уражена тканина швидко відмирає. З нижнього боку у місцях плям у вологу погоду вони покриваються сіро-фіолетовим нальотом, який конідіальним спороношенням гриба. Сильно уражені листки засихають і передчасно відмирають.
Уражені боби при дозріванні дещо викривлені, менше опушені або з гладенькою поверхнею. На бобах і насінні при їх дозріванні хвороба проявляється у вигляді кремової плівки, що вкриває внутрішні стінки стулок бобів і зовнішню оболонку насіння. Наліт складається в основному з ооспор гриба і залишків гіф грибниці патогену. Уражене насіння має матовий відтінок і біле забарвлення, без глянцевого блиску, характерного для здорового насіння.
Основне джерело інфекції - уражені рештки і насіння, у яких гриб зберігається у вигляді ооспор. Первинне зараження рослин здійснюється навесні від ооспор, а вторинне - від конідій. Для проростання конідій необхідна краплина волога.
Зараження рослин відбувається за температури 1–33оС (оптимум 20оС). Інкубаційний період залежно від температури та віку рослин триває від 4 до 15 діб. Хвороба більш інтенсивно уражує пізні посіви сої.
Імунних сортів сої до пероноспорозу немає. Сорти сої з сильно опущеними листям, із великим числом продихів і більше тонкою кутикулою є найбільш сприятливими до хвороби.
Підвищеною стійкістю до несправжньої борошнистої роси характеризуються сорти: Ворскла, Галина, Даная, Діона, КСБ 938, Бояна, Говерла, Лара, Мельпомена, Монада, Протеїнка, Смолянка, Сяйво, Шарм та ін.
Шкідливість хвороби виявляється у зрідженні посівів сої, зменшенні асиміляційної поверхні рослин, зниженні продуктивності рослин. За інтенсивного розвитку захворювання недобір урожаю насіння коливається у межах 5–7%, а зниження жирності в такому насіння сягає 0,6–1%.
Борошниста роса
Хвороба більш поширена у Степу та Лісостепу. Зовнішні ознаки проявляються на листках, стеблах, рідше на квітках і бобах, які покриваються спочатку білим рідким павутинним, а пізніше борошнистим нальотом, що складається із грибниці й конідіального спороношення гриба. Пізніше наліт ущільнюється, набуває брудно-сірого забарвлення у результаті утворення великої кількості чорних крапок - клейстотеціїв гриба.
Збудником хвороби є гриб Erysiphe trifolii Grev, який уражує всі зернобобові культури. Сумчаста стадія гриба представлена закритими плодовими тілами - клейстотеціями, в яких формуються сумки з сумкоспорами. Дозрівання сумкоспор і викидання їх із сумок відбувається у період появи сходів зернових бобових культур (первинна інфекція). Під час вегетації гриб поширюється конідіями (вторинна інфекція).
Основне джерело інфекції - уражені рештки, на яких гриб зберігається клейстотеціями.
Хвороба розвивається передусім на затінених рослинах і слабкому освітленні. На зрошуваних землях складаються найбільш сприятливі умови для інтенсивного розвитку хвороби на сої. Надмірне внесення азотних добрив різко сприяє інтенсивному ураженню рослин борошнистою росою, суттєво скорочує інкубаційний розвиток хвороби, стимулює формування конідіального спороношення патогену. Розвитку хвороби сприяють також сівба сої в пізні строки, густий стеблостій при завищених нормах висіву насіння, вирощування сприятливих до хвороби сортів на сусідніх полях, вирощування культури в низинних місцях, які погано провітрюються, а також часті тумани.
Підвищеною стійкістю до борошнистої роси характеризуються сорти сої Ірина, Ворскла, Легенда, Фарватер та інші.
Шкідливість хвороби виявляється у передчасному відмиранні уражених листків, зниженні продуктивності рослин. Захворювання може бути причиною недобору 10–15% урожаю зерна.
Іржа
Поширена хвороба у всіх грунтово-кліматичних зонах, де вирощують сою. Вона частіше виявляється у другій половині вегетації рослин. Зовнішні ознаки на листках, стеблах і бобах проявляються у вигляді дрібних, округлих, іржасто-коричневих уредіній, які порошать при розтріскуванні епідермісу. Пізніше формуються темні теліопустули. Уражені листки відмирають, в інфікованих бобах насіння щупле.
Збудником хвороби є однодомний гриб Uromyces fabae de Bary & Fuskel. Протягом вегетації збудник розвивається в уредініостадії.
Основне джерело інфекції - уражені рештки, на яких зберігаються теліоспо-ри гриба. Весною теліоспори проростають, формуючи базидії із базидіоспорами, останні викликають первинне зараження рослин сої.
Більшість районованих сортів сої - Бояна, Лара, Протеїнка, Скеля, Святкова, Ювілейна, Мерлін, Супра тощо слабо уражуються іржею.
Шкідливість іржі на сої виявляється у тому, що гриб, формуючи уредінії і телії, розриває епідерміс і, таким чином, рослині наносить велику кількість ран, на зарубцювання яких вона витрачає значний запас енергетичних і пластичних речовин, що є причиною суттєвого зниження її продуктивності. Недобір урожаю може становити 10–30% і більше. Чим раніше рослини уражуються іржею, тим більший недобір урожаю від хвороби.
Аскохітоз сої
Хвороба виявляється повсюди, де вирощують сою. Уражуються рослини протягом усієї вегетації. Зовнішні ознаки виявляються на усіх надземних органах рослин: сім’ядолях, листках, стеблах, бобах і насінні.
На сім’ядолях сходів рослин утворюються темно-коричневі плями, які пізніше перетворюються у виразки з концентричною зональністю. Пізніше на сім’ядолях виразки стають наскрізними.
На перших трійчастих листках з'являються округлі сірі або світло-коричневі плями розміром 0,5–2 см із добре вираженою коричневою облямівкою. Часто плями зливаються, утворюючи значні площі ураження листкової пластинки, які з боків обмежені великими жилками листка. На ураженій тканині виявляються чорні крапки-пікніди гриба, які розміщуються концентричними колами. У суху погоду уражена тканина в центрі плям викришується, і листки стають дірчастими з залишками бурих облямівок. Листки частково або повністю засихають й обпадають.
На стеблах формуються видовжені сірі або темно-сірі плями, поверхня яких вкрита численними чорними крапками-пікнідами гриба. Уражена тканина плям часто розтріскується на поздовжні смуги. На більш здеревілих стеблах з'являються чорні, витягнуті в довжину, плями, які вкриті численними пікнідами, особливо в місцях прикріплення гілок.
На бобах плями сірі, часто перетворюються у бурі виразки, як правило, вкриті чорними крапками. Уражені боби трухляві, сірі, як правило, стерильні. В центрі плям формуються чорні, добре помітні крапки - пікніди гриба, які часто розміщуються концентричними колами. Уражене насіння у бобах дрібне, здеформоване, часто загниває.
Збудником хвороби є мітоспоровий гриб Ascochyta phaseolorum Suddon & Waterston, який, окрім сої, уражує квасолю.
Під час вегетації гриб поширюється пікноспорами. Для виходу пікнід із пікноспор і їх проростанню необхідна краплина волога на поверхні листків, стебел чи бобів. За оптимальних для розвитку гриба умов інкубаційний період розвитку хвороби триває від 2–4 до 6–8 діб.
Розвитку хвороби сприяють підвищена вологість повітря і загущенні посіви культури. Інтенсивний розвиток аскохітозу спостерігається за температури повітря 20–25оС, що сприяє виходу з пікнід пікноспор, які легко поширюються крапельками дощу і вітром. Аскохітоз найбільш сильно уражує сою у період цвітіння-утворення бобів-на початку дозрівання.
Основне джерело інфекції - уражене насіння, в якому зберігається грибниця патогену, й уражені рештки, у яких містяться пікніди гриба. На насінні гриб може не втрачати життєздатність до п’яти років і навіть більше. На рештках у польових умовах патоген зберігається не більше 1–1,5 року.
Порівняно стійкими до хвороби сорти сої Васильківська, Величава, Вілана, Святкова, Сяйво, Діона, Іна, Монада, Аннушка. Менше уражуються аскохітозом сорти сої із жовтим і світло-коричневим насінням.
Шкідливість хвороби виявляється у зниженні схожості насіння до 40%, зрідженні посівів, затриманні розвитку рослин і достиганні насіння, що в кінцевому результаті призводить до зниження продуктивності рослин, погіршення якості насіння. Недобір урожаю насіння сої від аскохітозу, залежно від часу прояву хвороби і ступеня її розвитку, може становити 10–20% і більше.
Антракноз сої
Хворобу виявляють у північних, центральних і південних областях. Проявляється вона на всіх органах протягом вегетації рослин. На сім’ядолях утворюються дрібні, округлі, вдавлені червоно-бурі, в центрі світліші, виразки. У вологу погоду уражена тканина покривається рожевими подушечками конідіального спороношення гриба. Часто спостерігається ураження сходів, при цьому значна частина їх гине ще до виходу на поверхню грунту.
На листках дорослих рослин виникають кутасті, бурі або темно-бурі плями. Тканина, уражена в суху погоду, випадає, внаслідок чого утворюються дірки на листкових пластинках. На стеблах і черешках з’являються темні, глибокі смуги або виразки з червоною облямівкою, уражені стебла і черешки листків часто розтріскуються. У місцях ураження стебла надломлюються.
При ураженні бобів утворюються дрібні, облямовані бурим обідком плями, які потім поглиблюються, розростаються і зливаються. У вологу погоду в місцях виразок з’являються рожеві подушечки - конідіальне спороношення збудника хвороби. Через стулки гриб проникає всередину бобів і уражує насіння. Хворе насіння зморшкувате, щупле, вкрите бурувато-темними плямами або повністю темно-буре. При ранньому ураженні насіння недорозвинене з низькою схожістю.
Збудником хвороби є гриб Colletotrichum trunctatum Andrus et Moore, який на ураженій тканині формує темно-буре конідіальне спороношення у вигляді концентричних кіл. Поширюється гриб під час вегетації рослин конідіями. Вони проростають у краплинній волозі. Інтенсивний розвиток хвороби спостерігається за вологості повітря вище 60% і температури повітря 15–19оС.
Основне джерело інфекції - уражені рештки і насіння, у яких зберігається патоген у формі грибниці.
Підвищеною стійкістю до хвороби характеризуються сорти сої: Алмаз, Говерла, Монада, Особлива та інші. Шкідливість хвороби проявляється у випаданні сходів, зниженні продуктивності рослин, погіршенні посівних та товарних якостей насіння.
Церкоспороз
Поширена хвороба у всіх районах вирощування сої, але більш шкідлива в Лісостепу та Степу. Зовнішні ознаки проявляються на всіх органах.
На сім’ядолях з’являються коричневі плями з брудно-сірим нальотом або наскрізні виразки. На листках хвороба проявляється у вигляді округлих поодиноких, спочатку темно-коричневих, пізніше - в центрі світло-сірих із темно-коричневою облямівкою плям, діаметром 3–6 мкм. З нижнього боку листка в місцях ураження з’являється темно-сірий наліт.
На стеблах формуються видовжені фіолетово-червонуваті плями з коричневою облямівкою. На стулках бобів утворюються вдавлені, округлі плями бурого кольору з коричневою облямівкою без нальоту. На насінні утворюються різної конфігурації розпливчасті сіро-коричневі або округлі сірі з коричневою облямівкою плями.
Збудником хвороби є мітоспоровий гриб Cercospora sojina Hara, який розвивається лише в конідіальній стадії.
Під час вегетації гриб поширюється конідіями. Інкубаційний період розвитку хвороби становить 6–12 діб. Основне джерело інфекції - уражені післязбиральні рештки і насіння, у яких патоген зберігається у формі грибниці.
Шкідливість хвороби полягає у зниженні асиміляційної поверхні рослин у результаті передчасного відмирання уражених листків, що суттєво знижує їх продуктивність і якість отриманого урожаю. В ураженому насінні вміст жиру зменшується на 2–7%, протеїну - на 4–5%, схожість насіння знижується на 19–36%. Урожай сої, залежно від строків появи хвороби й інтенсивності її розвитку, може зменшуватися удвічі-тричі. До сортів із підвищеною стійкістю до хвороби відносяться Фаетон, Шарм, Ентерпрайс тощо.
Септоріоз, або іржаста плямистість
Хвороба поширена повсюди, де вирощується культура, але більш шкідлива у зоні Полісся. Проявляється на сім’ядолях, листках, стеблах, черешках, бобах і на насінні. На сім’ядолях формуються наскрізні плями з валикоподібними напливами по периферії. Сім’ядолі загнивають або засихають і обпадають.
На трійчастих листках з обох боків з’являються кутасті, спочатку жовтуваті, пізніше рижувато-коричневі, червоно-коричневі і темно-коричневі дрібні плями з сірим центром, діаметром до 3–4 мм, які часто обмежені жилками листка. На стеблах - буро-сірі плями завдовжки до 3–12 мм. Подібні плями формуються і на бобах. У місцях уражень тканина вкривається чорними крапками - пікнідами гриба. За сприятливих умов для розвитку гриба плями зливаються, і уражені листки покриваються суцільним іржаво-бурими плямами, жовтіють і обпадають, боби залишаються недорозвиненими.
Збудником хвороби є мітоспоровий пікнідіальний гриб Septoria glycines Hemmi. Під час вегетації гриб поширюється пікноспорами. Основне джерело інфекції - уражені рештки, в яких зберігаються пікніди, й уражене насіння, у якому знаходиться грибниця.
Оптимальними умовами для розвитку гриба є висока вологість повітря і температура 24–28оС. Хвороба інтенсивно розвивається у вологу погоду у фазі цвітіння-початок утворення бобів сої. Сильніше уражуються листки нижнього ярусу.
Шкідливість хвороби виявляється у зменшенні асиміляційної поверхні рослин у результаті передчасного засихання і обпадання листків (інколи їх обпадає до 50% і більше), що в кінцевому результаті різко знижує продуктивність рослин. Особливо велика шкода від хвороби буває при її інтенсивному розвитку за 3–5 тижнів до збирання урожаю. Недобір урожаю насіння, залежно від інтенсивності розвитку хвороби, може становити 15–30% і більше. Підвищену стійкість до захворювання мають районовані сорти сої: Алмаз, Васильківська, Супра, Шарм, Сяйво, Данко, Ірина та інші.
Стемфільоз
Проявляється хвороба у фазі сходів на проростках у вигляді загнивання стебла і сім’ядоль, а на дорослих рослинах у вигляді темно-бурих на листках, інколи з концентричною зональністю плям, які покриваються чорним сажистим нальотом. Хворі листки засихають і відмирають.
Збудником хвороби є мітоспоровий гриб-поліфаг Stemphyllium botryosum Wallr, який уражує близько 50 видів рослин із різних родин, у тому числі капусту, цибулю, горох, квасолю, люпин, огірки, диню.
У період вегетації гриб поширюється конідіями. Зберігається на рослинних рештках у грунті. Інфекція може передаватися із насінням, на поверхні якого зберігаються конідії гриба. Дуже часто стемфільоз розвивається на сої одночасно з альтернаріозом.
Шкідливість хвороби полягає у зрідженні посівів, зменшенні асиміляційної поверхні рослин, що призводить до зниження їх продуктивності.
Сім'ядольний бактеріоз, або бактеріоз насіння і сходів сої
Захворювання поширене у всіх районах вирощування сої, але найбільше шкоди завдає у Лісостепу. У фазі сходів хвороба проявляється на сім’ядолях проростків у вигляді світло-жовтих, світло-бурих або темно-коричневих масляних плям та виразок різної форми і розмірів. У вологу погоду уражена тканина ослизнюється і вкривається бактеріальним ексудатом різних кольорів і відтінків. Пізніше слиз поступово перетворюються у клеєподібну масу з неприємним запахом. Часто уражені сім’ядолі залишаються недорозвинутими. Підсім'ядольне коліно уражених проростків потовщується, на його поверхні з’являються коричневі, червоно-бурі смуги, виразки, наповнені бактеріальним ексудатом. Більшість уражених проростків гине.
Збудниками хвороби є різні види бактерій із родів Ralstonia, Pseudomonas, Xanthomonas, Erwiniа.
У період вегетації рослин бактерії поширюються механічним шляхом. Вони легко проникають у тканину рослин за наявності механічних пошкоджень насіння, коренів, а також через продихи. Поширенню інфекції сприяють різні комахи, випадання частих дощів із поривчастим вітром, прохолодна погода. Джерелом інфекції є уражене насіння. Уражене сім’ядольним бактеріозом насіння за зовнішнім виглядом не завжди можливо відрізнити від здорового. Частіше на ураженому насіння ознаки хвороби виявляються у вигляді різних за розміром і форм вдавлених білих, або матових плям, виразок та тріщин. Інколи на насінні утворюються великі розпливчасті плями, що займають більше половини поверхні насінини. Характерною діагностичною ознакою ураженого насіння сім’ядольним бактеріозом є набухання і ослизнення поверхні, після його витримування у вологій камері. Сильно уражене насіння, як правило, не проростає, а загниває. При незначному уражені насіння дає проростки, які часто загнивають.
Розвиток сім’ядольного бактеріозу відбувається зазвичай на рослинах, ослаблених діями низьких температур при проростанні насіння, та грунтовими і повітряними посухами у післясходовий період. Шкідливість хвороби виявляється у загибелі сходів, яка може сягати до 70% і більше.
Кутаста плямистість, або бактеріальний опік
Хвороба поширена повсюди, де вирощують сою, але більш шкідлива у зоні Степу і Лісостепу. Зовнішні ознаки проявляються на всіх надземних органах, але найбільш інтенсивно уражуються сім’ядолі і листки.
На сім'ядолях з'являються жовтуваті плями з коричневою облямівкою. На листках захворювання виявляється у вигляді дрібних, світло-коричневих або майже чорних кутастих плям із жовтою маслянистою облямівкою. Пізніше плями зливаються, утворюючи великі за розмірами ураження відмерлої тканини. У суху погоду уражена тканина в місцях плям випадає. На черешках листків хвороба виявляється у вигляді чорних смуг; на бобах - у вигляді округлих вдавлених плям.
На насінні плями невеликі, вдавлені, з темною облямівкою. На всіх уражених органах рослин у місцях плям утворюється біло-сірий ексудат бактерій. Уражене насіння ослизнюється, при проростанні дає проростки з бурими плямами на сім’ядолях, які пізніше гинуть.
Збудником хвороби є бактерія Pseudomonas savastanoi pv. glycinea Gardan et al. Сприяє розвитку хвороби тривала висока вологість повітря і грунту. За вологої та теплої погоди захворювання проявляється протягом усієї вегетації.
Найбільш шкідливе при ранньому ураженні рослин, що призводить до загибелі сходів. Підвищену стійкість до хвороби виявляють сорти сої: Ворскла, Легенда, Говерла, Одеська 151 А, Монада, Ятрань тощо. Основне джерело інфекції - неперегнилі уражені рештки і насіння, в оболонці якого зберігаються бактерії.
Пустульний бактеріоз, або іржасто-бура плямистість
Хвороба проявляється на всіх органах рослин, частіше проявляється у другій половині їх вегетації й уражує здебільшого листки. На сім'ядолях утворюються масляні плями темно-коричневого кольору різної форми і розміру.
На листках хвороба виявляється у вигляді невеликих червоно-рижих або зелено-коричневих масляних плям, які розкидані по листковій пластинці. Пізніше вони поступово збільшуються, їх поверхня трохи здувається вверх, утворюючи пустули. Плями набувають червоного або сіро-коричневого забарвлення і зазвичай слабо просвічуються. Уражена тканина у суху погоду інколи розтріскується і випадає.
На стеблах з’являються поздовжні коричневі смуги, уражена тканина руйнується, стебла надламуються. На бобах плями округлі, темно-бурі. Збудником хвороби є бактерія Xantomonas axonopodis pv. glycines Vauterin et al.
Інтенсивний розвиток захворювання спостерігається у сухе жарке літо. Найбільшої шкоди сої хвороба наносить у районах недостатнього зволоження. Пустульним бактеріозом менше уражуються сорти сої: Величава, Поема, Шарм, КСБ 938. Основне джерело інфекції - післязбиральні уражені неперегнилі рештки і насіння.
Зморшкувата мозаїка
Хвороба поширена скрізь, де вирощують сою. Найбільш типові зовнішні ознаки проявляються на рослинах у вигляді посвітління жилок листків і появи вздовж них темно-зелених здуттів, які є слабо інфікованими ділянками тканини («зелені острівці») і чергуються зі світлими ділянками. Внаслідок затримки росту тканин світлих ділянок виникають деформації заражених листків - пухироподібні здуття на листках, їх зморшкуватість внаслідок більш глибокого розташування жилок, а в деяких випадках руйнування листкової паренхіми, яка зберігається тільки в безпосередній близькості від жилок.
Часто краї листків скручуються вниз, стають ложкоподібними, уражена пластинка потовщується, зморщується, стає крихкою, шкірястою. За високої температури повітря (30оС і вище) характерні симптоми хвороби маскуються.
Інфіковані вірусом рослини відстають у своєму розвитку, на них менше зав’язується бобів, ніж на здорових. Уражені боби деформовані, часто вигнуті у вигляді серпа, вони блискучі, гладенькі, мають строкату пігментацію (особливо у жовтозерних сортів). Насіння в уражених бобах крапчасте.
Збудником хвороби є вірус Bean wrinkle mosaic virus (BWMV). Протягом вегетації рослин він передається інокуляцією соком, багатьма видами попелиць і насінням. Зморшкувата мозаїка сої є одним із найбільш шкідливих вірусних захворювань. Вірус спричиняє різке зниження продуктивності рослин. Недобір урожаю може сягати до 40% і більше, в ураженому насінні знижується вміст білка до 20%, олії - до 2,5%.
Основним джерелом інфекції є заражене насіння, у якому інфекція зберігається впродовж двох років. Чим більше пігментованого насіння у посівному матеріалі сої, тим інтенсивніше уражені сходи зморшкуватою мозаїкою. При висіві зараженого насіння отримуємо уражені сходи сої у вигляді затримки росту й розвитку проростків, недорозвиненості сім’ядоль, сильного здуття листкових пластинок між жилками трійчастих листків.
Жовта мозаїка сої
Хвороба поширена у всіх грунтово-кліматичних зонах України. Характерні симптоми виявляються на листках у другій половині вегетації рослин у вигляді суцільно яскраво-жовтих плям, жовто-зеленої крапчастості або жовтуватих смуг, які межують із жилками, або розкидані по всій поверхні листкової пластинки. Деформації пластинок уражених листків при цьому не спостерігається. Пізніше листки жовтіють, стають ламкими, крихкими, засихають і відмирають.
Збудником хвороби є вірус жовтої мозаїки квасолі - Bean yellow mosaic virus (BYMV). Він уражує всі бобові культури. У період вегетації рослин вірус передається різними видами попелиць, інокуляцією соком хворих рослин.
Джерелом інфекції вірусу є заражене насіння зернових бобових культур: сої, гороху, кормових бобів, квасолі, люпину, сочевиці, нуту, чини, вики, конюшини та інших видів. Місцем резервації вірусу є багаторічні бобові трави, цибулини гладіолусів, різні види осотів, у соку яких він може зберігатися до поновлення вегетації сої.
Шкідливість жовтої мозаїки виявляється у зниженні продуктивності рослин. Недобір урожаю насіння може сягати до 30–40%, суттєво знижується якість отриманого врожаю. Вміст білка у насінні із хворих рослин зменшується до 15% і більше. Підвищеною стійкістю до жовтої мозаїки характеризуються сорти сої: Аура, Анастасія, Галина, Даная, Легенда, Таврія тощо.
