Земельна статистика
Площа сільськогосподарських угідь України становить 41569,4 тис. га, з них 32478,4 тис. га (78% - рілля, 2409,8 тис. га (5,7%) - сіножаті; 5489,7 тис. га (13,1%) - пасовища; 897,7 тис. га (2,1%) - багаторічні насадження; 320,8 тис. га (0,7%) - перелоги. Загалом земельний фонд України становить 60,4 млн га.
Фактична розораність території України сягає 53,8%, чого немає в жодній країні світу. Для порівняння: у США цей показник становить 27%, Франції - 42%, Німеччині - 33%. У середньому на одного жителя України припадає 0,71 га ріллі.
Розораність та проблема охорони грунтів
Високий показник розораності зумовлений низкою чинників. По-перше, це спадок колишньої радянської системи сільськогосподарського виробництва, що ґрунтувалася на інтенсивній системі землеробства, по-друге, високий рівень розвитку продуктивних сил, а також те, що практично вся територія України характеризується сприятливими ґрунтово-кліматичними умовами для ведення сільського господарства.
Землі сільськогосподарського призначення, від яких залежить продовольча безпека країни, характеризуються низькою віддачею через ряд причин: безгосподарне, споживацьке ставлення до землі, максимальне залучення земель до обробітку, порушення (нехтування, недотримання) сівозмін, недосконалі техніка і технології обробітку ґрунту та виробництва сільськогосподарської продукції, недодержання науково обґрунтованих систем ведення землеробства, зокрема, внесення недостатньої кількості органічних добрив, низький науково-технічний рівень проектування, будівництва та експлуатації меліоративних систем, недосконала система використання і внесення мінеральних добрив та невиконання природоохоронних, комплексно-меліоративних, протиерозійних та інших заходів.
Особливої актуальності проблема реалізації високого потенціалу продуктивності сільськогосподарських культур у нашій державі набула у роки, коли бур’яни, за висловлюванням фахівців, стали «національним лихом». Засміченість орних земель за останні 20 років збільшилась у 10–12 разів, і часто в орному шарі ґрунту зосереджено понад 1,5–2,0 млрд штук насіння бур'янів.
Розвиток різних форм власності та господарювання на землі без суворого і надійного державного екологічного контролю, брак відповідної законодавчої бази призвели до споживацького ставлення до землі, а у сільському господарстві - до ігнорування екологічних вимог на догоду економічним інтересам. За таких умов надмірне розширення площі ріллі, у тому числі на схилах, призвело до порушення екологічно збалансованого співвідношення сільськогосподарських угідь, лісів та водойм, що негативно позначилося на стійкості агроландшафтів і зумовило значне техногенне навантаження на екосферу.
За сучасних умов господарювання важливого значення набула проблема охорони земель. Реформування земельних відносин продовж 1991–2011 рр. значною мірою вплинуло на розміри та сталість землекористування сільськогосподарських підприємств, унаслідок чого порушено і практично знищено сівозміни, що стало причиною нераціонального і неефективного використання землі та її охорони. За час здійснення земельної реформи відбувся перерозподіл і подрібнення земель, зруйновано систему їх використання, яка передбачала впровадження системи сівозмін, бездефіцитний баланс гумусу і поживних елементів та ґрунтозахисну систему землеробства. Як наслідок, втрачається родючість ґрунтів, особливо небезпечних масштабів набула їх деградація, погіршення стану, складу, корисних властивостей та функцій ґрунтового покриву. До найбільш істотних факторів, що впливають на зменшення продуктивності земельних ресурсів належать водна та вітрова ерозії, а також антропогенний вплив на земельні ресурси.
Необхідно дбати про родючість
Процес становлення агроформувань нового типу, заснованих на різних формах власності на землю, відбувається, зокрема, й на орендних відносинах. Більшість із них здійснює свою діяльність за відсутності не тільки проектів земле-устрою, які б обґрунтовували організацію території, вони навіть не мають юридично сформованих і технічно оформлених землеволодінь та землекористувань і планово-картографічних матеріалів. Використання земельних ділянок і розміщення на них сільськогосподарських культур здійснюється переважно за кон’юнктурою ринку та за відсутності заходів, які б забезпечували охорону земель і поліпшення родючості ґрунтів. Тому в період трансформації земельних відносин особливе значення належить землеустрою, під час якого визначають нові методи та підходи до формування та організації територій новостворених землеволодінь і землекористувань сільськогосподарських підприємств.
На жаль, серед великих товаровиробників та дрібних землевласників склалася хибна думка про те, в аграрному виробництві важливо застосувати таку технологію, яка б забезпечила максимальний вихід продукції з одиниці площі! При цьому зовсім відсутня система науково обґрунтованого запровадження технології - важливо внести мінеральні добрива, захистити рослини від шкідників, збудників хвороб та бур’янів. За отриманням прибутку (не завжди) сучасні «творці врожаїв» не бачать перед собою майбутнього землеробства, адже вони внесенням тільки мінеральних добрив (не завжди достатньої кількості та науково обґрунтованого співвідношення макроелементів без мікроелементів…) підживлюють тільки рослини та у короткий період їх вегетації. А що відбувається у грунтi? Відповідь коротка: нехай на це запитання відповідають ті, кого воно цікавить! На жаль, відповіді чекати ніколи, необхідно ефективно діяти та дбати про родючість усіх типів грунтів на різних рівнях влади, кожному власникові національного багатства.
Сівозміна - основа культури землеробства
Зростання культури землеробства передбачає впровадження у виробництво заходів, що становлять науково обґрунтовану його систему. Серед них важливе значення має запровадження науково обґрунтованих сівозмін, які є головною і незамінною її ланкою та посідають особливе місце за різноманітним сприятливим впливом на родючість ґрунту, врожайність сільськогосподарських культур, якість продукції, стан екології. На основі сівозмін створюють системи удобрення, механічного обробітку ґрунту і захисту посівів від бур’янів, шкідників та збудників хвороб. Безсистемне виконання цих заходів, без урахування того, що вирощували на полі у попередні і що буде висіяно у наступі роки, призводить до низької ефективності й занедбання полів. У науково обґрунтованих сівозмінах ефективніше проявляються об’єктивні закони землеробства, а дотримання їх дає змогу регулювати кругообіг елементів живлення рослин у сільському господарстві.
Основні причини зменшення урожайності і погіршення якості продукції за беззмінного вирощування сільськогосподарських культур обумовлені однаковим використанням поживних речовин з ґрунту, значною кількістю бур'янів у посівах, катастрофічним збільшенням насіння та вегетативних органів бур’янів у ґрунті, їх ураженням шкідниками і хворобами, нагромадженням у ґрунті різних токсичних речовин - продуктів життєдіяльності рослин, тварин і мікроорганізмів.
Сівозміни забезпечують найраціональніше використання орних земель, матеріальних і трудових ресурсів. Вони є організаційно-територіальною основою сталого землеробства. Порушення їх, нехтування елементарними вимогами до чергування культур, біології ґрунту і рослин завдає непоправної шкоди культурі та сталості землеробства, продуктивності землі (табл. 1).
Таблиця 1. Забур’яненість і врожайність пшениці озимої та ячменю ярого у сівозміні й за монокультури (Zawilak K., 1997)
Сівозміна дає можливість розробляти технологію вирощування сільськогосподарських культур з урахуванням їх взаємного впливу, а також післядії кожного заходу, що застосовують під найближчі попередники. Тому зростання культури землеробства може бути забезпечено тільки за умов освоєння науково обґрунтованих сівозмін, які відповідають конкретним ґрунтово-кліматичним умовам і спеціалізації сільськогосподарського виробництва.
Реалізація потенціалу рослини - тільки через сівозміну
Багаторічними дослідженнями наукових установ розв’язано низку питань теорії й практики застосування сівозмін в окремих ґрунтово-кліматичних зонах України, а саме: місце, тривалість вирощування, сумісність і період повернення культур у сівозмінах з урахуванням вимог інтенсивних технологій, збільшення виробництва рослинної продукції; значення чорного і зайнятого парів за інтенсифікації землеробства; ступінь насичення сівозмін основними культурами і культурами проміжного вирощування в господарствах різного виробничого напряму та ін.
На основі багаторічних досліджень кафедри загального землеробства Львівського НАУ та опрацювання матеріалів публікацій нами розроблено модель впливу сівозміни та інших сфер на екологічне аграрне виробництво (див. рис.).
Рис. Сівозміна та сфери впливу на екологічне аграрне виробництво (І. А. Шувар, 2013)
Проте відсутність спеціальних нормативних актів та відповідальності за нераціональне використання землі дозволяли власникам землі та землекористувачам по-споживацьки ставитися до національного багатства - землі.
Лише при застосуванні науково вивірених і апробованих сівозмін та ефективних агротехнічних заходів можна реалізувати генетичний потенціал сортів і гібридів сільськогосподарських культур, що особливо важливо за нинішніх умов при виконанні програми щодо забезпечення продовольчої безпеки нашої держави.
За результатами багаторічних досліджень кафедри загального землеробства Львівського НАУ в орному (0–30 см) шарі темно-сірого лісового ґрунту п'ятипільної польової сівозміни нагромаджувалось у середньому 46,8 ц/га повітряно-сухої органічної маси, а зі збільшенням частки культур проміжного вирощування її кількість зростала на 20,4–40,3%.
Дослідження оптимізації умов живлення, росту й розвитку рослин у п’ятипільних сівозмінах у середньому за дві ротації (1978–1987 рр.) забезпечили вихід з одного гектара у кормовій конвеєрній сівозміні 88,7–109,8 ц кормових одиниць і 11,2–14,2 ц перетравного протеїну; у кормовій та польовій сівозмінах - відповідно 98,5–119,0 і 11,3–13,0 та 70,2–88,4 і 7,7–9,9 ц.
В іншій п’ятипільній польовій сівозміні (1989–1998 рр.) за рахунок внесення гною, використання соломи злакових культур, сидерату, стартових доз мінеральних добрив та інших агрозаходів продуктивність становила 68,7 ц/га кормових одиниць. Біологізація землеробства сприяла поліпшенню агрофізичних і агрохімічних показників родючості ґрунту, зменшенню забур’яненості посівів на 25–40% та кількості шкідників сільськогосподарських культур, посиленню біологічної активності ґрунту на 6,5–7,5%, зменшенню вмісту нітратів у сільськогосподарській продукції на 10–12% порівняно з продукцією, яку вирощено за традиційною технологією.
За беззмінного вирощування впродовж 45 років низки культур: пшениця озима, ячмінь ярий, кукурудза, картопля, жито озиме їх врожайність була значно меншою порівняно до показників у сівозміні. Особливо чутливі до беззмінного вирощування пшениця озима, буряки цукрові та картопля.
На превеликий жаль, і з великими господарськими втратами для господарств за сучасних ринкових умов, коли пшениця на зовнішньому ринку має великий попит, частка її у структурі посівних площ країни у багатьох випадках розширена до такого рівня, що із-за вирощування великої кількості інших культур, без повторного вирощування озимини обійтися нереально. Адже за таких умов ураження пшениці озимої, за даними В. О. Єщенка, може сягати більше 40%, а рівень забур’яненості контролювати необхідно з використанням гербіцидів!
Значні відхилення у дотриманні науково обґрунтованих сівозмін пов’язані з вирощуванням соняшнику - провідної олійної культури у зонах Степу і Лісостепу. В окремих господарствах практикують навіть повторні посіви соняшнику!!! при тому, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України (№ 164 від 11.02. 2010 р.) частка соняшнику у північно-степовому регіоні не повинна перевищувати 10%, а у південному Степу - 12–15%.
Нещодавно Голова комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин Григорій Калетнік зазначив, що соняшник у структурі сівозмін окремих областей сягає не 15–17%, як було раніше, а більше половини посівів. Аналогічний стан справ із вирощуванням ріпаку!
Сучасні ефективні сівозміни неможливо уявити без такої культури, як ріпак. Підвищена частка ріпаків у сівозміні потребує високої гнучкості під час посівної та збирання врожаю. Це означає, що строки висівання та збирання врожаю мають бути подовженими у часі, аби, з одного боку, дотриматися оптимальних умов для сівби (стан ґрунту, час), з іншого - мати період понад десять днів для жнивування без великих втрат унаслідок осипання насіння.
З подальшим розширенням площ вирощування цієї високорентабельної культури виникають запитання щодо того, скільки ріпаку може витримати сівозміна і як в оптимальні строки провести посівну та зібрати врожай у сівозміні з підвищеною часткою ріпаку. За врожайності 40 ц/га він залишає після себе 120 ц/га біомаси у вигляді соломи та кореневих решток, що в сумі становить близько 100 кг азоту на гектар. Завдяки ріпакові озима пшениця забезпечує переконливі прирости врожаю, саме тому в загальному обігу культур у багатьох господарствах економічною перевагою є використання сівозмін із підвищеною часткою в них ріпаку.
Зрозуміло, що спрощені сівозміни призводять до значної шкодочинності від збудників хвороб та шкідників, а відповідно, - й до втрат урожаю. Зі зростанням частки ріпаку понад 25% його врожайність зменшується.
Боротьба зі шкодочинними організмами полягає у тому, щоб перервати їхній життєвий цикл і цим перешкодити їхньому розмноженню. Просторова ізоляція зібраних та запланованих під новий засів площ потребує особливої уваги, для того щоб нові посіви не інфікувалися. Зокрема, на стерні розвивається хвороба фомоз, або гниль кореневої шийки й стебла (Phoma lingam). Приблизно через три тижні після збирання врожаю ріпаку збудник хвороби утворює поверхневі пікніди, у яких розвиваються одноклітинні пікноспори, що переносяться на відстань 300–3000 м та уражують нові посіви. Тому всі агротехнічні заходи мають бути спрямовані на те, щоб зруйнувати такий «зелений міст» не пізніше, ніж розпочнеться нова посівна.
Разом із фомозом, особливо у західній частині Україні, з’являється альтернаріоз (Alternaria brassicicola). Тому за збиранням врожаю необхідно лущити стерню на глибину до 2 см для провокування появи сходів інфікованого насіння. Важливо й те, що таке лущення слугує обмежувальним чинником у подальшому проростанні падалиці ріпаку, насіння якого може зберігатися у грунтi та проростати продовж десяти років. Уражена альтернаріозом стерня повинна бути оброблена до початку висівання нового ріпаку.
Вкрай небезпечним, неприпустимим і шкідливим як для довкілля, так і для населення є спалювання стерні та соломи на полях сівозміни після збирання врожаю культур. Їдкий дим, який утворюється під час спалювання стерні, загрожує здоров’ю людини, негативно впливає на навколишнє природне середовище, погіршується родючість ґрунту, забруднюється повітря, гине фауна і флора. Спалювання органічних решток на полях, за умов нестачі органічних добрив для внесення на поля, поживних речовин у ґрунті свідчить про безвідповідальність таких осіб, про низьку загальнолюдську культуру та культуру землеробства зокрема. Це призводить до масових пожеж на сільськогосподарських вгіддях, у лісосмугах, лісах, фермах, населених пунктах, а іноді до нещасних випадків, що також завдає значних матеріальних збитків.
А чого можна очікувати від включення до структури посівних площ (якщо це можна так вважати) попередників пшениці озимої - кукурудзи на зерно, соняшнику, буряків цукрових?
