Так, незабаром з ураженого колоска обпадають остюки. Всі частини його, крім остюків, перетворюються на чорно-буру масу спор, прикритих прозорою плівкою. Теліоспори склеєні в грудочки і колосок не пилить. Маса теліоспор у колоску спочатку м’яка, а при дозріванні ячменю стає твердою (кам’яною). Вміст колоска руйнується лише під час обмолочування рослин.
Збудником хвороби є базидіальний гриб Ustilago hordei Lagerh.
Під час збирання і обмолоту урожаю теліоспори розпилюються, окремі із них попадають на зерно. На заспореному насінні збудник хвороби може зберігатися тривалий час. Так, у лабораторних умовах теліоспори гриба зберігають свою життєздатність до 25 років, у вологому грунті — до одного року, тому роль ґрунтової інфекції незначна.
За сівби заспореного насіння в грунт проростає насіння і одночасно проростають теліоспори гриба, їх інфекційні гіфи проникають у тканину проростків рослин. Інтенсивне зараження рослин відбувається за температури грунту 15-20°С. Оптимальна вологість грунту для проростання теліоспор — 60-70%. Найбільш сприйнятливі до зараження патогеном проростки ячменю, які ще не досягнули 5 см у довжину.
Після зараження грибниця патогена поширюється міжклітинно по всій рослині, при цьому вона не завдає великої шкоди рослині. Вона спочатку локалізується в основі першого листка, а потім дифузно поширюючись, досягає конуса наростання і проникає у листки, стебла і колоски. У фазі колосіння гриб повністю руйнує вміст зерна, за винятком оболонки і остюків. В цей період грибниця інтенсивно видозмінюється, вона розпадається на численні теліоспори, які склеєні в грудочки і ззовні прикриті тоненькою плівкою.
У гриба U. hordei ідентифіковано 12 фізіологічних рас, які різняться вірулентністю до окремих сортів ячменю.
Джерело інфекції — заспорене насіння. Тип інфекції — поверхневий.
Шкідливість хвороби виявляється у руйнуванні колосків, зниженні схожості насіння. Зерно ячменю з домішками часток уражених колосків сажкою є дуже токсичним для годівлі тварин. За інтенсивного ураження рослин хворобою недобір урожаю зерна може становити 15% і більше.
Колоски стають чорною порошнистою масою? Обережно, це летюча сажка!
Летюча сажка поширена повсюди. В останні роки найчастіше хвороба домінує на ярому ячмені. Поширення хвороби коливається по роках від 0,2 до 3,0%, а в окремі роки до 6% і більше.
Захворювання проявляється на ячмені ідентично летючій сажці пшениці. У фазі колосіння уражений колос виходить із пазухи верхнього листка, спочатку прикритий тоненькою прозорою плівкою, через яку добре просвічується чорна спорова маса. Потім плівка швидко підсихає, розтріскується, спори розпилюються. Уражені колоски колосу повністю руйнуються, за винятком стрижня, і перетворюються в чорну порошисту масу. Інколи виявляються хворі рослини, у яких колоски уражені лише у верхній чи нижній частині. В окремих випадках уражуються листки. Уражені рослини різко виділяються на фоні здорових.
Збудником хвороби є базидіальний гриб Ustilago nuda Rostrup. Наразі ідентифіковано понад 20 фізіологічних рас патогена, які різняться вірулентністю до сортів ячменю.
Цикл розвитку патогена ідентичний збуднику летючої сажки пшениці. Зараження рослин відбувається під час цвітіння за температури від 10 до 30°С і відносної вологості повітря від 50 до 100%. Оптимальними умовами вважається відносна вологість повітря — 80% і температура 20°С.
Теліоспори гриба поширюються вітром, окремі з них потрапляють на рильце квітки, проростають та утворюють грибницю, яка проникає у зав’язь. При цьому грибниця не перешкоджає нормальному формуванню зародка і насіння. Інфіковане насіння за формою, кольором, виповненістю і масою не відрізняється від здорового. Наявність грибниці патогена в насінні визначається анатомо-гістологічними методами в лабораторних умовах. В насінні ячменю гіфи гриба можуть бути виявлені не лише в зародку, а також у перикарпії, ендоспермі, алейроновому шарі, насінній оболонці. Грибниця патогена знаходиться у насінні у стані спокою і може зберігатися у непророщеному зерні понад три роки. Таким чином, основним джерелом інфекції хвороби є заражене насіння. Тип інфекції — внутрішній.
За сівби зараженого насіння в грунт починає проростати зерно і пробуджується спочиваюча грибниця патогена. Гіфи гриба дифузно поширюються міжклітинно по рослині. Досягаючи конуса наростання, гриб руйнує всі елементи колоса, за винятком стрижня, і закінчує свій розвиток видозміною грибниці, яка розпадається на теліоспори. Фаза колосіння, як правило, настає першою у хворих рослин, а згодом — у здорових рослин.
Сприяє розвитку хвороби жарка погода під час проростання насіння, а також тривале цвітіння рослин. Посіви ячменю ярого пізніх строків сівби уражуються летючою сажкою більш інтенсивно порівняно з посівами оптимальних строків.
Шкідливість хвороби обумовлена відкритими і прихованими недоборами урожаю зерна. Відсоток уражених колосків у посівах ячменю відповідає відсотку прямого недобору зерна. Прихований недобір зерна, зазвичай у декілька рази більший у порівнянні з прямими втратами.
Якщо виколошення відбувається раніше, це підоза на чорну сажку
Чорна (несправжня летюча) сажка виявляється повсюди, де вирощують ячмінь ярий і озимий. Зовнішні ознаки дуже подібні до летючої сажки. Хвороба з’являється під час колосіння рослин. В уражених рослин всі елементи колоса, за винятком стрижня, остюків і частково лусочок повністю зруйновані у вигляді темно-шоколадно-коричневої порошистої маси спор, в результаті цього ця сажка майже не відрізняється за зовнішніми ознаками від летючої сажки ячменю. Характерною особливістю хвороби є те, що чорні колоски у хворих рослин виколошуються пізніше, ніж це відбувається у здорових рослин. Інколи спостерігається неповне руйнування колосу, особливо у верхній його частині. Дуже рідко хвороба виявляється на верхніх листках рослин.
Збудником хвороби є базидіальний гриб Ustilago nigra Tapke. Біологічні особливості патогена ідентичні збуднику твердої сажки ячменю.
У кожному ураженому колосі є маса теліоспор, які переносяться вітром на молоде насіння незаражених колосків. Процес поширення теліоспор закінчується під час збирання і обмолоту врожаю. Теліоспори гриба заспорюють насіння, на якому зберігають свою життєздатність до 18 місяців, у вологому грунті до 1-1,5 місяця. Основним джерелом інфекції є заспорене насіння.
Теліоспори гриба знаходяться на поверхні або під насіннєвою оболонкою. Тип інфекції — поверхневий. Зараження рослин відбувається в грунті під час проростання насіння. При проростанні теліоспори утворюють членисті базидії з чотирма базидіоспорами, які розмножуються багаторазовим брунькуванням і дають початок інфекційним гіфам. Останні проникають у молоду тканину проростка рослини. У фазі кущіння рослин гіфи гриба виявляються уже в точках росту. Подальший розвиток хвороби аналогічний розвитку збудника твердої сажки ячменю.
Оптимальна температура для проростання теліоспор гриба в грунті в межах 22-25°С, оптимальна вологість грунту 60-70%. Крім ячменю, U. nigra уражує Agropyrum tsukushiense L.
Хвороба надзвичайно шкідлива. Крім відкритих втрат врожаю (руйнування колосків), гриб викликає приховані втрати, які зумовлені зниженням схожості насіння, випаданням уражених рослин, зниженням продуктивного кущіння, зниженням маси 1000 зерен.
Захисні заходи. Обов’язкове протруєння насіння, дотримання сівозміни, оптимальних строків сівби озимого і ярого ячменю, норм висіву і глибини загортання насіння, збалансованого живлення рослин, вирощування стійких сортів.
Якщо колос став рожевим, значить його уразив фузаріоз
Фузаріоз колоса проявляється у вологі роки з помірним температурним режимом в другій половині вегетаційного періоду, що сприяє продовженню строків дозрівання ячменю та інших хлібних злаків. В окремі роки кількість уражених рослин ячменю у західних і північних областях коливається від 5 до 19%.
Захворювання проявляється у фазі колосіння і наливання зерна. Уражується колос, колосові лусочки, зерно. Колос стає рожевим, на лусочках з’являються блідо-рожеві або оранжево-червоні подушечки, які зливаються в суцільний наліт грибниці. Іноді червонуваті подушечки формуються і на зерні. Насіння набуває рожевого відтінку, стає щуплим.
У жарку суху погоду хвороба легко діагностується тим, що уражені колосочки, частини колоса або весь колос біліє, а здорові органи зберігають зелене забарвлення. При настанні вологої погоди на уражених частинах колоса з’являються дрібні чорні з синюватим відтінком крапки — перитеції збудників хвороби.
Фузаріоз колосу ячменю, як і пшениці викликають гриби з роду Fusarium: F. culmorum Sacc., F. avenaceum Sacc., F. graminearum Shwabe., F. avenaceum Sacc., F. sporotrichella, F. graminearum Shwabe, F. gibbosum Ap., F. oxysporum Sch., F. solani App. et Wr. та ін.
Під час вегетації збудники поширюються за допомогою конідій. Сумчасте спороношення здебільшого формується на колосових лусочках у вигляді чорних крапок. Сумкоспори дозрівають і викидаються із сумок у середині літа, викликаючи первинне зараження рослин. На рослинних рештках у грунті окремі види патогенів утворювати рожеві або темно-червоні склероції і хламідоспори.
Зараження рослин здійснюється сумкоспорами і конідіями. Розвитку хвороби сприяють підвищена вологість повітря (понад 70%) протягом 24-40 годин, часті дощі та температура повітря вище 20°С. За температури нижче 20°С розповсюдження інфекції в польових умовах не відбувається. Критичним періодом для зараження є фаза цвітіння. Багатий поживними речовинами пилок сприяє проростанню конідій і сумкоспор патогенів.
Збудники хвороби забруднюють зерно мікотоксинами, роблячи його непридатним і навіть небезпечним для вживання в їжу або на корм тваринам. Шкідливість хвороби виявляється у тому, що в колосі формується щупле токсичне насіння. Зерно уражених рослин буває настільки легким, що під час обмолоту воно відвіюється. Уражене зерно або повністю втрачає схожість, або при його висіві в грунт формуються проростки з ознаками фузаріозної кореневої гнилі.
Основне джерело інфекції — уражені рештки і заражене насіння. Конідії і сумкоспори збудників можуть бути життєздатними протягом одного року, хламідоспори і склероції — до 2-3 років.
Захисні заходи. В профілактиці фузаріозу колоса важливе місце відводиться збиранню урожаю в стислі строки, просушуванні і очистці зерна, використанню стійких ранньостиглих сортів ячменю, дотриманню науково обгрунтованої сівозміни, збалансованого живлення рослин, використанню здорового посівного матеріалу, своєчасному і ретельному заорюванню рослинних рештків, протруюванню насіннєвого матеріалу. Для запобігання втрат урожаю і його якості хімічний захист посівів фунгіцидами доцільний під час формування зернівок колоса.
Рослини ячменю швидко жовтіють?
А чи не сітчаста плямистість уразила посіви? Сітчаста плямистість проявляється повсюди, але найбільш відчутної шкоди завдає ячменю ярому в центральних областях. Максимальний розвиток хвороби спостерігається під час цвітіння і наливання зерна. На листках хвороба проявляється у вигляді овальних дрібних бахромчастих бурих плям з біло-рожевою облямівкою. Уражена тканина покривається смолянистими взаємно перпендикулярними чорними лініями, що утворюють сітчастий візерунок. У вологу погоду в місцях ураження з’являється темно-сірий наліт конідіального спороношення збудника хвороби. Іноді сітчасті плями спостерігаються на колосових лусочках насіння.
Збудником хвороби є гриб Pyrenophora teres Drechsler (анаморфа: Drechslera teres Shoem (син. Helminthosporium teres Sacc.). У період вегетації ячменю збудник хвороби поширюється конідіями. Дифузне поширення грибниці в рослинах не відбувається, кожна пляма бере свій розвиток від поверхневої інфекції. Гриб на уражених рештках може формувати псевдотеції з сумками і сумкоспорами. Найбільш інтенсивне формування сумчастої стадії відбувається на ячмені, який використовують як покривну культуру багаторічних трав.
Джерело інфекції — уражені рослинні решки, на яких збудник зберігається грибницею і конідіями; конідії на поверхні насіння; грибниця і конідії на уражених рослинах ячменю озимого. Додатковим джерелом інфекції є уражені рештки, на яких патоген може зберігатися сумчастим спороношенням.
Шкідливість хвороби виявляється у зниженні асиміляційної поверхні рослин в результаті швидкого пожовтіння і відмирання уражених листкових пластинок, зниженні їх продуктивності. У хворих рослин кількість зерен в колосі знижується на 40% і більше, формується щупле насіння.
Листки передчасно відмирають
Якщо посіви ячменю уражені облямівковою плямистістю (ринхоспоріоз)... Хвороба проявляється повсюди, проте відчутної шкоди завдає посівам ячменю ярого в Поліссі та західному Лісостепу.
Зовнішні ознаки захворювання на сходах проявляються у вигляді невеликих сіро-зелених водянистих, а пізніше сірувато-білих, більш овальних або неправильної форми плям з темно-бурою облямівкою. Пізніше плями розростаються на всю ширину листкової пластинки, в місцях ураження пластинка згинається, що призводить до затримки росту і розвитку.
У пізніші фази розвитку рослин хвороба проявляються на листках і листкових піхвах спочатку у вигляді дрібних сіро-зелених плям, які швидко розростаються, набувають неправильної форми. Плями спочатку водянисті, потім підсихають, світліють у центрі, а по краях утворюється темно-бура облямівка. З нижнього боку листка в місцях ураження формуються у вологу погоду сірувато-голубі дрібні подушечки — конідіальне спороношення збудника хвороби. Уражені листки передчасно відмирають.
У суху жарку погоду ознаки хвороби дуже стають подібними до опіків листків. За високої вологості повітря у фази наливання-дозрівання зерна ознаки хвороби можна виявити і на зерні у вигляді світло-коричневих плям з темно-бурою облямівкою.
Збудником хвороби є мітоспоровий гриб Rhynchosporium secalis J. Daevis. Він формує конідіальне спороношення у вигляді спороложа під епідермісом. Поширюється збудник під час вегетації за допомогою конідій. Крім ячменю, уражує жито та інші злакові культури. Інкубаційний період, залежно від температури повітря і стійкості сорту, коливається у межах 5-14 діб. За умов вологої погоди з частими дощами і температури повітря 16-20°С розвиток хвороби може набути епіфітотійного характеру. При запізненні сівби ячменю ярого спостерігається більш інтенсивний розвиток хвороби.
Основне джерело інфекції — грибниця в уражених тканинах рослин ячменю озимого, жита озимого, в уражених рештках, а також в зараженому насінні.
Шкідливість хвороби виявляється у зменшенні асиміляційної поверхні рослин, що призводить до зниження їх продуктивності, різкого погіршення пивоварних якостей зерна. Недобір урожаю може сягати 3-4 ц/га, в роки епіфітотій — до 10 ц/га і більше.
Чому небезпечні дощі під час цвітіння ячменю
Септоріоз проявляється повсюди, проте відчутної шкоди завдає посівам ячменю у вологі роки в поліській і лісостеповій зонах.
Захворювання проявляється на листках, листових піхвах, стеблах і колосках у період достигання ячменю озимого і ярого. На листках спочатку утворюються неправильної форми світло-зелені плями, які потім стають жовтуватими, а згодом коричнюватими. Плями дуже схожі на опіки від мінеральних добрив. Вони часто зливаються і утворюють суцільні великі некротичні плями, які займають більше половини листової пластинки. На ураженій тканині з обох боків листкової пластинки з’являються чорні крапки, плодові тіла збудників хвороби. При масовому ураженні рослин нижні листки поступово біліють і передчасно відмирають.
На місці ураження листових піхв, стебел і колосків утворюються також плями різного кольору — світлі, бурі, жовті, світло-бурі, нерідко з темною облямівкою. У центрі їх містяться чорні дрібні плодові тіла грибів — пікніди. При сильному ураженні листки передчасно засихають, стебла зморщуються і перегинаються, колос стає пістрявим, бурим. Зерно в колосі щупле.
Найчастіше септоріоз на ячмені викликають сумчасті гриби, що і на пшениці: Phaeosphaeria avenaria O. Eriksson f. sp. triticea Shoemaker & C.E. Babc (анаморфа: Stagоnospora avenae f. sp. triticea Bissett) і Phaeosphaeria nodorum Hedjaroude (анаморфа: Stagоnospora nodorum Casellani & E G. Germano). Гриби, крім ячменю, уражують пшеницю, овес та інші злаки. Нестатеве розмноження грибів представлене утворенням пікнід з пікноспорами.
Септоріоз на ячмені викликає також мітоспоровий гриб із роду Septoria: S. graminum Desm.
При дозріванні пікнід епідерміс рослини розривається і пікноспори грибів поширюються у навколишньому середовищі. За допомогою пікноспор здійснюється зараження рослин падалиці і первинне зараження молодих рослин сходів ячменю озимого, пшениці озимої та інших злаків. Зараження відбувається за наявності крапель води на рослинах та температурі в межах 5-30°С (оптимум — 20-25°С). Інкубаційний період хвороби за оптимальних умовах становить 6-9 днів. За вегетацію збудники дають декілька генерацій пікнідіального спороношення. За умов теплої дощової погоди в період фаз виходу в трубку-формування зерна розвиток хвороби може набути епіфітотійного характеру. Ураження колосся визначається відповідним накопиченням інфекції на листках до фази колосіння і характером погоди в наступний період.
Крім пікнід, гриби на рослинних рештках за достатнього тривалого зволоження інтенсивно формують сумчасте спороношення у вигляді псевдотеціїв. Дозріває сумчасте спороношення восени або весною. В кінці вересня, протягом жовтня-листопада із псевдотеціїв вивільнюються сумки з сумкоспорами і розповсюджуються вітром, краплями дощу в навколишньому середовищі. Сумкоспори, в свою чергу, додатково уражують молоді рослини ячменю озимого з осені. Зараження рослин від сумкоспор може відбуватися також протягом теплої зими за відсутності снігового покриву і плюсових температурах і також весною.
Збудники хвороби можуть тривалий час зберігатися на післяжнивних решках, на сходах падалиці, посівах озимих, на дикорослих злакових травах, а St. nodorum — і в зараженому насінні.
Ураженню посівів септоріозом сприяють тривала волога і тепла вітряна погода, опади, особливо у фазі колосіння-цвітіння, пізні строки сівби, внесення тільки азотних добрив. Інтенсивніше хвороба розвивається по краях поля, а також на зріджених посівах. Сорти ячменю з довгим вегетаційним періодом, як правило, уражуються сильніше, ніж скоростиглі. Інтенсивність розвиток септоріозу зростає на рослинах, уражених вірусом жовтої карликовості та карликовою іржею.
Шкідливість хвороби виявляється у зменшенні асиміляційної поверхні рослин, знижені вмісту хлорофілу, зростанні інтенсивності дихання, що в кінцевому підсумку призводить до суттєвого зниження продуктивності. У хворих рослин формується менша кількість зерен, воно часто невиповнене, щупле, суттєво знижується маса 1000 зерен. Недобір урожаю може досягати до 30% і більше.
