Тетяна КОВАЛЬЧУК, спеціально для "АС"
Що посієш — те й пожнеш,
або яке насіння — такі й прибутки
На українському ринку зараз переважає іноземний посівний матеріал. Насіння українські виробники зазвичай купують за кордоном, переважно у Канади, США та Франції. Проте вітчизняні селекціонери у питанні виведення нових сортів також не пасуть задніх і можуть забезпечити наших фермерів якісним матеріалом для посіву. До слова, вітчизняне насіння не лише якісне та адаптоване до наших природно-кліматичних умов, але й дешевше.
Як відомо, на вартість імпортованого накладається перш за все логістика, бо його ж треба привести, а далі — технологія зберігання, з відповідним рівнем температури та вологості, щоб насіння не проросло завчасно чи не пересохло. Варто зазначити і про те, що сучасні методи, які практикуються провідними світовими компаніями з виробництва насіння і передбачають використання методів біотехнології та штучного клімату, дозволяють створювати нові сорти та гібриди рослин досить швидко — за 5-6 років. Проте витрати на таке виробництво колосальні. І це також впливає на ціну.
Українські ж селекціонери не можуть собі дозволити такі витрати, а тому і досі користуються традиційною (екстенсивною) схемою вирощування, яка використовувалася ще в минулому сторіччі. Вона тривала за часом та передбачає обробку великої кількості посівного матеріалу. Для створення нового сорту чи гібриду потрібно від 10 до 15 років та капіталовкладень на суму як мінімум 1,5-2,0 млн грн. Проте це невеликі кошти у порівнянні з витратами транснаціональних компаній.
Тому саме на внутрішній ринок і орієнтується вітчизняна селекція. Щоправда, і наші фермери закуповують дуже мало українського насіння. Натомість використовують або сумнівного походження, або низької якості. Як наслідок, це позначається на врожайності. Наприклад, зараз фермери збирають сої у середньому 2,1 т/га. Це лише 50% від можливого, бо потенціал урожайності цієї культури становить 4-4,5 т/га. Зі слів Голови асоціації виробників та споживачів сої в Україні Віктора Тимченка, якби аграрії сіяли сорти української селекції, то досягли б потенціалу врожайності майже в 100%.
Перебуваючи в складних економічних реаліях, наші аграрії зазвичай економлять, а тому уникають рекомендацій науковців-селекціонерів про сівозміну та дотримання технології вирощування. Як наслідок, в наукових установах сучасні сорти озимих зернових майже щороку показують урожайність на рівні 80-100 ц/га. А по Україні у фермерських господарствах середня урожайність дорівнює 29-32 ц/га, лише інколи цей показник наближається до 35 ц/га. Селекціонери переконані, лише за рахунок сортооновлення Україна могла б збільшити валовий збір зерна на 25-30%. «Все частіше використовується насіння низьких репродукцій або невизначеної історії. Дрібні фермери заради економії коштів, щоб закупити паливо, нехтують покупкою насіння високих репродукцій, нових сортів, а висівають своє, зібране на загальному полі, зі слабкими характеристиками, пересіваючи з року в рік», — констатує кандидат с.-г. наук, заступник директора з наукової та інвестиційно-інноваційної роботи Селекційно-генетичний інститут Олег Бушулян.
Бюрократичні перепони для насіння
Україна має такий потенціал, що з легкістю могла б стати світовим лідером з реалізації не тільки товарного зерна, але й посівного матеріалу, тобто насіння. Підтвердженням цьому є висновки експертів Продовольчої та Ветеринарної Служби Європейської Комісії. У цьому році вони провели аудит з метою оцінки системи офіційного контролю та сертифікації насіння зернових в Україні і її відповідності вимогам Європейського Союзу. Результати перевірки — позитивні, а діяльність відповідальних державних органів за контроль та сертифікацію насіння відповідає стандартам Європейського Союзу. Це означає, що насіння, вироблене та сертифіковане в Україні, визнається еквівалентним виробленому та сертифікованому у країнах ЄС.
Спираючись на висновки європейських експертів, у профільному міністерстві переконані, що виробництво та експорт насіння може стати ще однією перспективною нішею для розвитку вітчизняного агросектору. «Позитивні результати цього важливого аудиту є ще одним доказом, що ми виробляємо якісну продукцію, яка відповідає світовим стандартам. Це сприятиме відкриттю ринку ЄС та інших країн для ще однієї експортної позиції — насіння, що стане значним кроком у розвитку вітчизняного агросектору», — наголосив Міністр аграрної політики та продовольства України Олексій Павленко.
До слова, прикладом для наслідування у цьому процесі для нас має стати Туреччина, яка за останні п’ять років, за рахунок стимулювання та фінансових преференцій для виробників насіння, стала одним зі світових лідерів з виробництва та експорту посівного матеріалу.
Експортні перспективи великі, але реалії дещо інші. Наразі українське насіння користується попитом тільки на ринках сусідніх країн, а саме Молдови, Росії, Казахстану, Туреччини і деяких інших. Найбільшим ринком збуту вітчизняного насіння донедавна була Російська Федерація, але у зв’язку з останніми подіями співпраця має тенденцію до зниження.
На щастя, існують та налагоджуються й нові зв’язки з іншими країнами. Але й тут виникають свої перепони. Зі слів виробників насіння, процес реформування контрольно-насіннєвих інспекцій, що проходить останні два роки в Україні, дуже ускладнив процес отримання дозвільних документів для реалізації насіння за кордоном. Наприклад, був такий інцидент, коли через несвоєчасне оформлення документів з боку насіннєвої інспекції, партнери з Туреччини не змогли отримати від України посівного матеріалу, а Селекційно-генетичний інститут і український бюджет — необхідних коштів. «І такі випадки суттєво знижують рейтинги нашої країни на світовому ринку насіння, від нас відмовляються на користь більш передбачуваних і стабільних постачальників. Замість того щоб стимулювати насіннєві компанії вирощувати та реалізовувати насіння за кордон, у нашій країні щороку процес отримання дозволу на це тільки ускладнюється», — акцентує заступник директора з наукової та інвестиційно-інноваційної роботи Селекційно-генетичного інституту Олег Бушулян.
Сіяти традиційні культури української селекції
економічно вигідно у контексті експортного потенціалу
На сьогодні жодного сорту сільськогосподарських культур, які містять генетично-модифіковані організми, у нас не зареєстровано, тобто не внесено до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні. Отже, таке насіння сіяти не можна. Проте, за неофіційною інформацією, українські фермери все ж таки використовують посівний матеріал, який є генномодифікованим, і частка таких посівів становить 50-60%. Чому ж так відбувається, що попри заборону на державному рівні та заклики до вирощування органічної продукції аграрії все ж таки вдаються до цієї негативної практики? Відповідь на питання полягає у простому поясненні: так простіше і дешевше, сьогодні вклав гроші, а завтра їх отримав.
Не секрет, що виробництво не ГМ-продукції вимагає більшої уваги, ретельного дотримання правильної технології вирощування, а також передбачає використання якісних засобів захисту рослин. Натомість, якщо вирощувати культури, які завдяки генній інженерії стали стійкими до шкідників та хвороб, то можна суттєво зекономити. Достатньо лише обробити їх відповідними засобами декілька разів під час росту, і вони готові до збирання. Це зменшує витрати, а хто подумав про землю та що з нею стане через 10 років інтенсивного використання?
Як це не дивно, проте багато аграріїв, маючи в руках землю, не завжди знають як правильно з нею поводитися. Зі слів експерта з аграрних питань Олександра Ткача, мало таких господарств, де агрономи разом із власником розробляють сівозміну та приймають ключові рішення у веденні сільського господарства. «Земля — це основний ресурс агробізнесу, який потрібно правильно використовувати. Для багатьох найголовніше сьогодні вкласти гроші, а завтра отримати прибуток. Тому такі «фермери» і роблять акцент на ГМ-продукції або насіннєвому матеріалі сумнівного походження», — каже Олександр Ткач. Але, додає він, на щастя, не все так погано на українському полі. Є серед фермерів і більш помірковані, з іншою системою цінностей та стратегічним мисленням. Такі аграрії люблять свою справу і вирощують чисту продукцію. «Якщо одному фермеру з певних причин складно займатися, наприклад, органічним виробництвом, то можна створювати кооперативи і спільними зусиллями вести далі бізнес на високому рівні», — закликає експерт.
Проте лише любов’ю до аграрного бізнесу справі не зарадиш, та не примусиш відмовитися від ГМО на користь органічного. Треба акцентувати на прибутках, а їх дійсно можна збільшити за рахунок вирощування чистих культур. На зовнішньому ринку різниця між органічною та ГМ соєю може бути досить суттєвою. «Незважаючи на заборону вирощування генетично-модифікованої сої в Україні її площі займають від 40 до 60%. Кілька років тому майже ніхто із зернотрейдерів не звертав увагу, яка це соя: ГМ чи звичайна. Ціна пропонувалася однакова. А останніми роками, коли українська соя вийшла на ринок Європи та Китаю, і при настанні випадків повернення великих партій через вміст у ній лише 1-2% ГМ організмів, зернотрейдери почали дуже ретельно відокремлювати різні партії, уникаючи їх засмічення. За сою без ГМО почали боротися, укладаються договори закупівлі ще з весни, і ціна сої без ГМО потрохи почала збільшуватися, стимулюючи аграріїв вирощувати традиційні сорти», — розповів кандидат сільськогосподарських наук Олег Бушулян.
Найвищу якість і найнижчу ціну — це те, що ми може запропонувати Європі. Варто зазначити, що зараз країни ЄС купують у нас переважно сировину. Але вони зацікавлені у тому, щоб змінити цю тенденцію, і купувати вже готову продукцію відмінної якості, а саме: борошно, заморожене тісто, макарони, кондитерські вироби тощо. Це і є продукція доданої вартості. Просто сировину потрібно переробляти, а година праці європейця коштує набагато дорожче, ніж година праці українця. Крім того, оренда землі в Європі набагато вища, ніж в Україні. Та й землі придатної для землеробства в країнах Європи замало. Коли всі ці фактори звести до одного знаменника, то вартість кінцевої продукції у них буде суттєво дорожча, ніж у нас.
І насамкінець, у кожного своє ставлення до генної інженерії, але треба вести мову не про ставлення, а про перспективи для нашої держави. Головна мета полягає у тому, щоб в Україні вирощувати чисті культури, адже, маючи такі чорноземи, вона просто приречена бути країною походження органічної продукції на міжнародному ринку. У людей завжди спрацьовує інстинкт самозбереження, і вони робитимуть вибір на користь органіки, чистих продуктів харчування. Якщо в Україні ми ще не зовсім розуміємо, із чим маємо справу, але перспектива така, що споживач за якість готовий платити більше і не економити на власному здоров’ї.
Коментар
Олег БУШУЛЯН, канд. с.-г. наук, заступник директора з наукової та інвестиційно-інноваційної роботи Селекційно-генетичного інституту
— Незважаючи на складні фінансово-економічні реалії, українська селекція не вмерла, а продуктивно розвивається. Створені сорти та гібриди успішно конкурують із закордонними за продуктивністю, стійкістю до несприятливих факторів навколишнього середовища, а за якістю їх набагато перевершують. Вся сучасна вітчизняна селекція базується лише на традиційній схемі, тобто не використовуються генетично-модифіковані форми. Наприклад, одеський Селекційно-генетичний інститут (Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення) забезпечує українських фермерів насінням 11 культур, зокрема пшеницею м’якою та твердою озимою, ячменем ярим та озимим, кукурудзою, соняшником, соєю, нутом, горохом, сорго та соризом, а також багаторічними травами, а саме люцерною та еспарцетом. Чимало сільськогосподарських виробників на своєму досвіді дійшли до висновку, що вітчизняне не гірше добре розрекламованого закордонного. Гібриди соняшнику та кукурудзи вітчизняної селекції при дотриманні технології вирощування не поступаються гібридам відомих світових фірм, а при настанні несприятливих умов, перевищують їх. Крім того, за ціною вітчизняне насіння набагато дешевше закордонного.
