Іван МАРКОВ,
Звичайна (гельмінтоспоріозна) коренева гниль (темно-бура плямистість) поширена переважно в степовій та лісостеповій зонах. Більш інтенсивний розвиток захворювання спостерігається у посушливі роки, особливо на пшениці ярій. На корінцях і листках проростків пшениці з’являються поздовжні темні смуги і витягнуті бурі плями, спостерігається побуріння і гниль колеоптиле, пожовтіння і пліснявіння листків.
На листках рослин у фазі кущення спочатку виникають дрібні темні плями, які згодом розростаються у довжину до 1,5 см, в центрі темно-бурі або темно-сірі, по краях бліді. На ураженій тканині у вологу погоду утворюється бархатистий чорний або оливково-бурий наліт конідіального спороношення гриба. За інтенсивного розвитку хвороби основа стебла чорніє і загниває аж до нижнього вузла стебла. У хворих рослин темніють і піхви листків.
Звичайна коренева гниль пшениці у фазі сходів
На первинних і вторинних коренях, а також на підземному міжвузлі утворюються темно-коричневі продовгуваті виразки, які часто зливаються, уражена тканина набуває чорного забарвлення. У фазі наливання зерна у хворих рослин спостерігається недорозвиненість колосків, вони часто стерильні, колосові лусочки білі з чорними плямами, їх остюки темно-бурі, часто біліють і стебла рослин. Іноді в колосі формується зерно, але воно щупле, часто із чорним зародком.
Захворюванню сприяє м’яка зима, спочатку суха, потім волога погода, недотримання сівозміни, пошкодження посівів низькими температурами. Сорти пшениці твердої більш інтенсивніше уражуються хворобою у порівнянні з сортами м’якої.
Звичайна коренева гниль пшениці у фазі повної
стиглості рослин
Джерелом інфекції є рослинні рештки, в яких патоген зберігається у формі конідій, сумкоспор, а також грибницею в ураженому насінні. Інфекція зберігається в ґрунті більше одного року.
Шкідливість хвороби полягає у порушенні фізіолого-біохімічних процесів у хворих рослин, затриманні росту, послабленні мінерального живлення, що призводить до зниження їх продуктивності, погіршенні якості зерна. Недобір урожаю зерна від звичайної кореневої гнилі може сягати 5–10%. У посушливі роки шкідливість хвороби суттєво зростає.
Захисні заходи. Дотримання сівозміни з помірним насичення зерновими колосовими культурами, ретельне загортання післяжнивних решток у ґрунт, своєчасний полив пшениці в умовах зрошення, збалансоване живлення рослин, здоровий насіннєвий матеріал, інкрустація насіння протруйниками.
Фузаріозна коренева гниль поширена повсюди, де вирощують пшеницю озиму і яру. Зовнішні ознаки хвороби дуже схожі з ознаками звичайної кореневої гнилі. На колеоптилі, первинних і вторинних коренях, підземному міжвузлі і в основі стебла виявляються некротичні смуги, плями, які, розростаючись, викликають також загальне побуріння ураженої тканини. За інтенсивного розвитку хвороби проростки відмирають у ґрунті, не досягнувши його поверхні.
На рослинах у фазі повної стиглості на коренях, підземному міжвузлі виявляються коричнюваті продовгуваті плями без вираженої середини. На поверхні плям іноді спостерігаються помаранчеві або рожеві подушечки конідіального спороношення збудника хвороби. У хворих рослин стебла стають білими, часто з рожевим розмитим малюнком на піхвах листків і міжвузлях. У суху погоду інфіковані колоски або частина колосся набувають білого забарвлення, у той час, як здорова тканина лусочок залишається зеленою.
Фузаріозна коренева гниль пшениці у фазі сходів
Більшість збудників фузаріозної кореневої гнилі у період вегетації рослин викликають фузаріоз колоса (Пересипкін, 2000). Тому розподіл хвороби на фузаріозну кореневу гниль і фузаріоз колоса вважається умовним.
Залежно від виду патогени утворюють макро- і мікроконідії, хламідоспори. Більшість збудників хвороби, крім конідіального спороношення, у своєму циклі розвитку формують також одноклітинні або жовто-бурі хламідоспори і темно-коричневі чи темно-сині мікросклероції. Під час вегетації збудники поширюються конідіями. Зараження рослин відбувається за температури від 3 до 35 °С (оптимум становить 15–22 °С) та вологості ґрунту понад 40%. Найбільш інтенсивно коренева система уражується за надмірної вологості ґрунту або її різких коливаннях.
Фузаріозна коренева гниль пшениці у фазі повної
стиглості рослин
Основне джерело інфекції — ґрунт, у якому на уражених рештках зберігаються збудники у вигляді грибниці, хламідоспор і мікросклероціїв. Додатковим джерелом інфекції є заражене насіння. Фузаріозна коренева гниль дуже шкідлива у фазі проростків, уповільнюючи їх ріст і розвиток. В період вегетації хвороба викликає зріджування посівів і відмирання продуктивних стебел. Частина уражених стебел утворює недорозвинений колос із щуплим насінням, інколи спостерігається пустоколосість.
Захисні заходи. Проти фузаріозної кореневої гнилі ефективні всі заходи, які проводяться проти звичайної кореневої та фузаріозу колоса.
Офіобольозна коренева гниль виявляється переважно в районах з достатнім зволоженням у західному регіоні поліської та лісостепової зон. На рослинах у фазі 3–4 листки хвороба проявляється на коренях і основі стебла у вигляді бурих плям, які поступово стають чорними. У зв’язку з цим у багатьох країнах світу хвороба отримала другу назву — чорна ніжка пшениці. Уражені рослини слабо кущаться, відстають у рості, жовтіють і гинуть. На пізніших фазах розвитку корені й основа стебла стають чорними і загнивають. Коренева система часто відпадає біля вузла кущення. Перед колосінням і пізніше під піхвою нижнього листка утворюється буровато-темний наліт — сумчасте спороношення гриба. На інфікованих рослинах спостерігається в’янення листків, відставання рослин у рості й відмирання продуктивних стебел. У колосі зерно щупле або зовсім відсутнє. На прикореневій частині стебла за інтенсивного ураження виявляється чорний глянцевий наліт.
Офіобольозна коренева гниль пшениці у фазі сходів
Уражені рослини легко виймаються з ґрунту, в них часто спостерігається ураження провідної системи, вони передчасно відмирають. У більшості випадків в уражених рослин насіння щупле, недорозвинуте або зовсім відсутнє. Уражені рослини часто характеризуються білостеблістю та білоколосицею. Характерною ознакою ураження рослин офіобольозом є чорне забарвлення з глянцевим відтінком кореневої шийки, крихкість і легка ламкість коренів.
Рослини уражуються у ґрунті переважно грибницею патогена. Цим і пояснюється осередковий характер прояву хвороби в посівах пшениці. Оптимальними для росту гриба є температура в межах 19–24 °С та підвищена вологість. Ураженню сприяє волога і прохолодна погода навесні, теплий і сухий початок літа, висока вологість у період дозрівання рослин, часті дощі, випадання рясних рос у нічні години.
Озимі зернові злаки уражуються інтенсивніше збудником хвороби, ніж ярі. Епіфітотійний розвиток хвороби спостерігається за надмірного насичення сівозміни зерновими злаковими культурами, ущільнення ґрунту, за наявності твердої поверхневої кірки. Крім зернових злаків, патоген інтенсивно розмножується і зберігається на костриці лучній, пирії повзучому та інших дикоростучих злаках.
Основне джерело інфекції — уражені рештки, на яких збудник зберігається грибницею і хламідоспорами. Роль статевої стадії як джерела інфекції остаточно не доведена. Інфекція зберігається у ґрунті до десяти років (зазвичай до трьох). Спочатку збудник проникає у тканину кореня, а згодом в його провідну систему. Патоген краще розвивається у вологому ґрунті з нейтральною або слабо-лужною реакцією за температури 12–20 °С.
Офіобольозна коренева гниль пшениці у фазі повної
стиглості рослин
Шкідливість хвороби у фазі сходів полягає у суттєвому зниженні маси коренів і проростків рослин, порушується водний баланс, уповільнюються процеси засвоєння поживних речовин з ґрунту, закупорюється провідна система. Інфіковані рослини відчувають гострий дефіцит вологи і поживних речовин. Величина недобору урожаю залежить від фази розвитку, коли відбулось зараження рослин, факторів зовнішнього середовища. За інтенсивного розвитку хвороби недобір урожаю може сягати до 70%.
Захисні заходи. Дотримання сівозміни, обмеження у ній частки зернових, внесення органічних і азотно-аміачних дорив, які трохи підкислюють ґрунт, уникнення ущільнення ґрунту під час вегетації рослин, ретельне загортання післяжнивних решток, протруєння насіння, за необхідності обприскування посівів пшениці фунгіцидами.
Церкоспорельоз (гниль кореневої шийки, очкова плямистість стебел, ламкість стебел) поширена повсюди, але найбільшої шкоди завдає на Поліссі, у Західному і Центральному Лісостепу, в Степу на зрошенні. Розвивається протягом усієї вегетації рослин пшениці. У фазах сходів-кущення церкоспорельозна гниль проявляється на колеоптилі та листкових піхвах у вигляді медово-коричневих плям із розмитою облямівкою у формі «очка», часто в центрі з «зіницею».
Церкоспорельозна коренева гниль на проростках пшениці
На рослинах у пізніші фази розвитку хвороба виявляється найчастіше на нижньому міжвузлі, рідше — на другому і третьому міжвузлі у вигляді еліпсо-очкоподібних медово-коричневих плям із розмитою каштановою облямівкою, яка поступово переходить у здорову тканину. Слід зазначити, що протягом вегетації плями можуть змінювати забарвлення і форму, але завжди нагадують вічко. В кінці вегетації на плямах появляється темно-сірий або димчастий наліт — конідіальне спороношення збудника хвороби. У фазі дозрівання уражена соломина повністю заповнена сіро-білою або мишино-сірою грибницею, при цьому відбувається побіління колосу.
В кінці вегетаційного періоду збудники на ураженій тканині формують інколи відкриті плодові тіла — апотеції. Зимують збудники хвороби на уражених рештках у вигляді грибниці, мікросклероціїв, конідій і сумчастого спороношення. Найбільш інтенсивне поширення інфекції восени (жовтень-листопад) і весною (березень-квітень). Тривалість життєздатності патогенів на рештках у ґрунті до трьох років і більше.
Церкоспорельозна коренева гниль пшениці у фазі
воскової стиглості рослин
Шкідливість хвороби полягає у безладному виляганні рослин та ламкості стебел біля основи. Внаслідок розвитку захворювання руйнується провідна та опорна системи стебла. Недобір урожаю зерна, залежно від інтенсивності розвитку хвороби і фази, в якій відбулося зараження рослини, може сягати 30% і більше.
Захисні заходи. В регіонах, де збудником хвороби є О. аcuformis, слід уникати ранніх строків сівби озимої пшениці, а там, де захворювання викликає О. yallundae, необхідно проводити весняні обробки посівів фунгіцидами, дотримуватися сівозміни з мінімальним насиченням зерновими колосовими культурами, забезпечувати збалансоване живлення рослин.
Ризоктоніозна прикоренева гниль (гостро облямівкова плямистість) поширена переважно в Степу та південних районах лісостепової зони. Найбільш інтенсивно з’являється у районах достатнього зволоження та на зрошенні. У фазі сходів пшениці проявляється на колеоптиле і листкових піхвах у вигляді окоподібних плям із чіткою червоно-коричневою облямівкою. Середина плями світліша, ніж при ураженні церкоспорельозом, але найчастіше має характерний дірчастий вигляд.
У пізніші фази розвитку рослин ризоктоніоз виявляється на стеблах у вигляді еліпсоподібних плям із тонкою червоно-коричневою облямівкою. На піхвах листків спостерігаються «водяні знаки», які є важливою діагностичною ознакою. Протягом вегетації рослин забарвлення плям змінюється від червоно-коричневого до солом’яного. За сильного ураження порожнина соломини заповнена попелясто-білою грибницею. По центру плям формуються темно-коричневі подушечки гриба, які легко стираються, згодом на них формуються спочатку світлі, пізніше коричневі склероції. Хвороба може спричиняти вилягання посівів, але рідше ніж церкоспорельоз.
Ризоктоніозна коренева гниль пшениці
Джерелом інфекції є мікросклероції гриба на уражених рештках, які зберігаються в ґрунті до 5 років. Розвитку хвороби сприяє тривала суха і холодна погода восени і навесні, утворення ґрунтової кірки. Ризоктоніоз хоч і знижує кількість зерен у колосі, проте в пізніших фазах вегетації він менш шкідливий, ніж церкоспорельоз.
Захисні заходи. Всі заходи, які проводяться проти звичайної, фузаріозної, церкоспорельозної кореневих гнилей, є ефективними і проти ризоктоніозної.
