Знамениті музиканти з ансамблю «Бітлз», втомившись від успіху й грошей та шукаючи, на що б корисне й цікаве переключитися у житті, звернули увагу на сільське господарство. Джон Леннон вирощував корів, Пол МакКартні - розводив овець, Джоррдж Харрісон і Рінго Стар зайнялися садівництвом.
В усьому світі сільське господарство - респектабельна справа. У нас аграрій у масовій свідомості - усе ще недолугий «колгоспник». Навіть якщо він володіє потужним агрохолдингом і є мільйонером. Діти селян тікають у міста - вже не від побутових негараздів (бо у селі є газ, тепло, електрика). І не від нудьги - зараз навіть у чистому полі можна спіймати Інтернет, подивитися кіно чи будь-яке світове спортивне змагання. Тікають від непрестижності цього заняття - вирощувати хліб і худобу.
Чи справді ми - аграрна країна? За статистикою, в Україні переважає міське населення. Його на загал більше 50 %… Якщо містами всерйоз вважати райцентри і с. м.т. Але ж численні «одноповерхові мегаполіси» живуть так само від землі. Навіть такі крупні міста як Бердянськ, Конотоп чи Очаків складаються не лише з багатоповерхівок (у центрі), але й з невеликих обійсть на околицях, де вирощують картоплю і тримають корів чи кіз. І саме з таких домогосподарств країна отримує 85 % картоплі та 80 % молока.
Як би там не було, годує Україну таки сільське господарство. З металургії висмоктують останні ресурси олігархи кумівської (трайбалістської) хвилі прихватизації. Більшість металургійних комбінатів дихає на ладан і, якщо не зводимуться нові (як у Нікополі - але це поодинокі випадки), то Україна може взагалі втратити цю галузь.
Машинобудування, причому усяке - важке, легке й побутове - дай Боже, щоб забезпечувало хоча б половину потреб внутрішнього ринку. Решту покривають імпортні станки, інструменти й засоби праці. А після приєднання у листопаді ц. р. до зони вільної торгівлі з Євросоюзом нашому машинобудівникові стане ще складніше конкурувати з провідними світовими виробниками. Хоча, з іншого боку, легше стане запроваджувати виробничі контакти з європейцями: скажімо, створювати спільні підприємства.
Щоб підтягнути до європейського рівня машинобудівну галузь, металургію, ІТ-технології - потрібні мільярди доларів. Поки що їх узяти ніде. Натомість у сільське господарство інвестиції йдуть, і неабиякі. Ні, ми маємо на увазі не тих французів, німців і голландців, які інвестують чималі кошти в оренду землі і вже зараз обробляють тисячі гектарів. Йдеться також не про товарні вкладення в український ринок від зарубіжних виробників техніки, засобів захисту рослин, насіння. Все це сьогодні є, і слава Богу. Але найбільший наш, найвідданіший інвестор - природа-матір. Енергія Сонця й вода з небес (дощ, сніг) - це безкоштовні засоби виробництва, які ми отримуємо завдяки тому, що у нас є наша країна - широка й благодатна, дана Богом. Колись дисидент Микола Руденко потрапив до в’язниці у тому числі й за твердження, що основну додаткову вартість створює не праця (як вчив бородатий Карл Маркс і атеїстичні попи-парторги), а саме сонце й земля.
Комуністи знищували насамперед селянство: успішних фермерів (називаючи їх куркулями) і навіть цілі села - мовляв, вони контрреволюційно налаштовані, непрогресивні. Трагедія українського селянства у ХХ ст. тепер відгукується нехіттю молоді до сільського господарства, аграрного трибу життя, зневагою до роботи на фермах. Хоча на Заході - у США, Канаді чи Німеччині - цим пишаються. Коли ми спитали в Міхаєля Хорша, ким він почується, яка його самоідентифікація - машинобудівник чи винахідник, бізнесмен чи просто мільйонер-буржуа? Бо оборот його компанії перевищує 200 млн євро… Пан Хорш із гордістю відповів: «Я насамперед фермер, землероб». А у нас цим пишатися поки що не заведено. Ми усе ще - країна мрій, а треба б ставати країною діла. І провідною верствою суспільства добре б уважати не поп-співаків, не банкірів, навіть не видатних спортсменів, - а тих, на кого усі опираються, і без кого справді немислиме життя: аграріїв, оратаїв, хліборобів.
Наші видатні й великі, знані в усьому світі співвітчизники теж не приховували своєї любові до сільської праці і не соромилися її. Кінорежисер Олександр Довженко саджав яблуневі сади. Астрофізик Юрій Кондратюк (Шергей), за розрахунками якого американці розробили програму «Аполло» й полетіли на Місяць, проектував і будував елеватори й викладав теорію механізації зерносховищ. Та навіть перший український космонавт Леонід Каденюк займався на орбіті чим? Біологічними дослідами - тобто, по суті, тим самим аграрним господарством.
Згідно з відомим анекдотом ще радянської доби, найбільша в світі країна - це Україна. Бо її столиця - в Кремлі, її тюрми - на Сибіру, її банки - в Швейцарії, її ветерани - в Уругваї, а її церкви - в Канаді. Тепер можемо додати, що її престижні лікарні й курорти - в Євросоюзі. А її олігархи - в Женеві… Сіль цього доволі чорного гумору в тому, що ми не вміємо цінувати своє, й не бачимо головного. Витягнути українську економіку із застою й манівців на широкий шлях цивілізації може тільки - і насамперед! - сільське господарство. Тобто ми з вами.
