Гречана наддержава. Ця нішева нині сільськогосподарська культура не лише ввійшла в народну культуру, а в Україні стала символом землеробства взагалі. Як казав герой Івана Карпенко-Карого: «Хочу хліборобом стать, гречкосієм». Історики твердять, що культивування гречки найбільшого поширення досягло у XVI–XVII століттях. Можна сказати, що тоді ми стали гречаною наддержавою, виробляючи цього злаку значно більше, ніж усі разом взяті інші країни-гречкосії. Напевне тоді й з’явилась приказка: «Гречана каша — матінка наша, а хлібець житній — батько наш рідний».
Культура-мучениця. І це дужа поважна культура, в неї є навіть своя свята. Так, православні віряни 26 червня шанують пам’ять святої мучениці Акиліни, яку в народі ще називають «Килина-гречишниця». А в Індії під час 9-денного фестивалю Наваратрі тримають піст, вживаючи тільки воду, молоко й особливу страву з гречаного борошна. Вважається, що в гречки є і магічний вимір, оскільки в ній таїться енергія життя — і по її зернятах дівчата можуть ворожити на судженого.
Символ ажіотажу. І святі люди наших днів — кандидати в народні обранці, мери й ін. — теж так уподобали гречку, що отримали назву «гречкосії». Напевно, їх стараннями ця культура завжди лишиться з нами в негативному сенсі, бо стала символом соціально-економічних негараздів і продуктового ажіотажу. Кажуть, що в період розвалення СРСР був період, коли гречку видавали тільки діабетикам за медичними довідками.
Спустилась із гір. А щодо ареалу походження, то вчені схиляються до того, що гречка походить із передгір’їв Гімалаїв. На Русі назва цього злаку пов’язана з Грецією, мовляв, занесли та вирощували її в нас у монастирях спочатку грецькі ченці. Хоча археологічні дані свідчать про те, що ця культура була відома в наших краях ще на початку нашої ери. І по Європі гречане зерно рознесли скіфи, сармати й гуни під час переселення народів і міграцій.
Віднесена вітром. Скіфське походження гречки, звичайно, може здатися міфом. І про гречку їх вистачає. Зокрема, про те що ця культура відома тільки на пострадянському просторі. Це зовсім не так. Монголо-татарські тумени, які завоювали свого часу не лише Русь, а й добрих пів світу, їли багато каші, саме гречаної. І тепер поленту італійці роблять не лише з кукурудзяного борошна, а й із гречаного, а також підсушені зерна гречаної крупи їдять, як у нас насіння соняшнику. У Франції, зокрема, в провінції Бретань гречане борошно входить до складу традиційної національної страви кігафарсе. І навіть Америка, яка швидше кукурудзяна країна, увічнила гречані млинці в таких всесвітньовідомих романах, як «Віднесені вітром» Маргарет Мітчелл і «Вершник без голови» Майна Ріда.
Локшина для самураїв. Китайці, які перші почали вирощувати гречку й досі мають значні площі під нею, використовують гречане борошно для приготування шоколаду. А у Японії гречана локшина собо — різновид місцевого фаст-фуду — не менш популярна, ніж у нас суші чи сашимі. Взагалі вважається, що найбільшу кількість гречки вживають у їжу японці, а не українці, росіяни чи білоруси.
Тібетське Мінохоронздоров’я рекомендує. Тібетська та китайська традиційна медицина залічує цю культуру до повноцінних лікарських рослин. Страви з неї рекомендують за атеросклерозу, хвороб печінки, гіпертонії, набряків різного походження. І сучасна медицина визнає, що препарати з квітів і листя зменшують крихкість і проникність кровоносних судин завдяки вмісту рутину й фолієвої кислоти, покращують роботу серця, пришвидшують загоєння ран, цілюще діють у разі захворювань верхніх дихальних шляхів, скарлатини, кору, променевої хвороби.
Їжа мужніх і щасливих. Навіть простий чай із гречаного насіння містить безліч вітамінів і мікроелементів — магній, залізо, вітаміни групи В1, В2, сприяє нормалізації тиску, виводить зайву рідину, покращує сон, а також очищає організм від накопичених токсинів і шлаків. А вживаючи банальну гречану кашу, ви зміцнюєте імунітет, підвищуєте гемоглобін, покращуєте кровообіг і зберігаєте зір. Уважається також, що гречка надає сміливості (з давніх часів солдатська каша — гречана каша) та гарного настрою, оскільки сприяє виробленню серотоніну — гормону щастя.
Гречана попелюшка. Чимало міфів склалося й про вирощування гречки. А очевидні переваги привели певним чином до поблажливого чи навіть зневажливого ставлення до культури. Справді, гречка прижилася в наших краях завдяки тому, що невибаглива до ґрунту, сама досить успішно бореться з бур’янами, може спокійно рости без додаткового мінерального живлення. І тому її сіяли, де доведеться і як доведеться — останньою. А потім нарікали, що це маловрожайна культура.
Принцеса на гречаному зерні. Насправді гречка досить примхлива культура за всієї своєї невибагливості. Щодо температурного режиму, то вона боїться заморозків, а навіть відносно посухостійкі сорти потребують значної кількості води у вирощуванні. Звичайно, гречка може рости на низькому агрофоні й бідних ґрунтах, але його структура має бути пухкою, щоб забезпечити належний водно-повітряний режим. Слід також урахувати, що процес дозрівання зерен затягнутий, немає одночасного їх дозрівання. Коли всі ці чинники врахувати й трішки додати добрив, то врожайність гречки може досягти і 40–45 ц/га, як показують дані сортовипробувань.
Вчорашня каша? Багато хто нині вважає гречку вчорашнім днем, пережитком давнини глибокої. Але це, швидше, застарий міф. Ц 1920-х роках гречку вже скидали «із зерновоза сучасності», мовляв, вона низьковрожайна, малокалорійна і, взагалі, шкідлива для здоров’я будівника світлого майбутнього. Але тоді й тепер це досить далеко від реальності.
Суперфуд на всі часи. Екзотичними культурами, на зразок чіа, кіноа чи годжі сьогодні вже не здивувати. Але багатьох може вразити той факт, що звичайна гречка — ще який суперфуд. Тобто вкрай цінне джерело поживних речовин у значній концентрації. Недарма з усіх злаків найкориснішим уважають саме її. Якщо порівнювати з іншими зерновими, тим самим рисом чи пшеницею тощо, то гречка значно випереджає їх за вмістом міді, цинку, марганцю, містить селен. Також у гречаному зерні вищі рівні вітаміну B1 (тіамін), B2 (рибофлавін), E (токоферол) і B3 (ніацин і ніацинамід), як порівняти з більшістю злаків.
Королева круп. Автор популярної системи правильного харчування — макробіотики — японський медик-дієтолог Джордж Осава у її основу поклав крупи, які забезпечують найкращий баланс потрібних для людини поживних речовин й інших компонент. І на перше місце за корисністю й енергетичною цінністю поставив гречку. І це вже не таке й відкриття. Ще раніше відомий учений-фізіолог Іван Павлов визнав, що найоптимальніше співвідношення вуглеводів, білків і жирів для людського організму забезпечує гречана каша з молоком.
Чистка від фаст-фуду. Гречка — це чудове рішення для тих, хто стежить за своєю вагою: адже в ній мало легкозасвоюваних вуглеводів і до того ж вона на довгий час втамовує голод. А гречаний білок за змістом амінокислот наближається до продуктів тваринного походження, може слугувати чудовим замінником м’яса для вегетаріанців. І окрім того, гречка очищає кишківник від продуктів обміну, токсинів і шлаків, які накопичуються в організмі через споживання дуже якісної та здорової їжі, особливо швидкого приготування. Так що гречана каша — це не морально застарілий фаст-фуд наших дідусів і бабусь, а справжній доступний суперфуд сучасності.
Гречка любові нашої. А отже, для тих, хто зі знанням справи вирощує гречку, є добрі перспективи. Фахівці взагалі вважають, що на основі правильного культивування гречки можна створити майже безвідходні, багатопрофільні господарства. Для прикладу, виробляти гречану крупу, гречане борошно, мед, віск і прополіс, солому на корм тваринам, поташ, органічні добрива, екологічний пакувальний матеріал, гіпоалергенне набивання для подушок тощо. Так що не треба «скакати в гречку» від цієї культури, зраджувати перлині національної кухні й традицій. Вона варта нашої любові й уваги.
Олекса СТЕРНІЙ, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
