Чому з виробництвом зерна озимої м’якої пшениці в Україні не все гаразд

Чому з виробництвом зерна озимої м’якої пшениці в Україні не все гаразд

/ Експертна думка / Середа, 28 жовтня 2020 11:37

Високий і стабільний урожай високоякісного зерна пшениці можна отримати, тільки вирощуючи високопродуктивні, адаптовані до екологічних, несприятливих умов (посуха, морози, хвороби), з високим генетичним потенціалом якості зерна сорти озимої пшениці. Велике значення має також придатність сортів для ефективного застосування сучасних технологій.

Цього року в південних, центральних і північно-східних областях, де посіви озимої пшениці перенесли значний температурний стрес від пізніх (березневих, квітневих) заморозків (до –8...–18 °С) і були в умовах тривалої і жорсткої посухи, закордонні сорти значно більше постраждали, ніж вітчизняні, або повністю загинули. Постає запитання, чому очевидний негативний чинник розповсюдження закордонних сортів в регіонах, де вони непридатні, наявний в Україні.

 

Україна входить до сімки лідерів із виробництва пшениці

За роки незалежності України після суттєвого спаду сільськогосподарського виробництва на початку 90-х років минулого сторіччя відбувається поступове збільшення виробництва зерна загалом і основної продовольчої культури озимої м’якої пшениці. За даними ФАО, за врожайністю та валовими зборами зерна цієї культури наша країна ввійшла до сімки основних виробників і експортерів зерна (рис.). З 1996 по 2019 рр. середня величина врожайності за п’ятирічні періоди збільшилася з 2,3 т/га до 4,2 т/га, а валовий збір з 11,8 млн тонн до 24,4 млн тонн.

 

Динаміка урожайності пшениці в основних експортерів за останні 20 років (середнє значення за 5 років)

18 433 53

 

Аналіз чинників, які вплинули на цей ріст, виявляє передусім значне зростання кількості агропідприємств і посівної площі озимої пшениці, які вирощують за інтенсивними технологіями з використанням сучасної (переважно закордонної) техніки, значного збільшення в (1,8–3,2 раза) кількості внесення мінеральних добрив, засобів захисту рослин та інших енергозатратних елементів інтенсифікації виробництва. Якщо на початку 90-х років за цими технологіями озиму пшеницю вирощували 10–12% господарств на площі близько 20% від всієї посівної площі, то в період 2016–2019 рр. майже 40% господарств та 60% посівної площі займають інтенсивні технології вирощування озимої пшениці. Найбільш виражені зі значними затратами не відновлюваної енергії інтенсивні технології розповсюджуються з утворенням великих за землекористуванням та мате­ріально-фінансовими ресурсами господарств-холдингів, які безпосередньо використовують зі збереженням усіх складових елементів інтенсивних технологій закордонних, переважно західноєвропейських компаній. Можна привести безліч прикладів, коли такі підприємства на значних площах отримують урожай на рівні 7–8 т/га, а в окремі роки 10 т/га і більше. Утворився клуб 100 ц/га урожаїв пшениці, досвід яких добре висвітлюється у різних виданнях та засобах інформації агроспрямування. На жаль, інформація про отримання високих вро­жаїв озимої пшениці не супроводжується економічним аналізом собівартості і прибутковості виробленого за цими технологіями зерна.

Крім цього, аналіз показує, що відносно стабільних успіхів у роки інтенсивного зерновиробництва озимої пшениці досягають господарства, які розташовано в агрокліматичних зонах України з достатнім природним вологозабезпеченням (західні та північно-західні області) з кількістю річних опадів понад 500 мм. В південному регіоні, де середньорічна кількість опадів становить 320–380 мм (за всіма нормами це зона ризикованого землеробства), хороші результати вирощування пшениці за інтенсивними технологіями господарства отримують тільки в роки достатнього і своєчасного випадання опадів, що, залежно від району, буває один раз на 5–6 років.

 

Курс на інтенсивне вирощування

У світовій практиці виробництва зерна озимої пшениці можна виділити крім інтенсивного високозатратного напряму розвитку (досвід західноєвропейських країн) вирощування пшениці за енергозберігальними технологіями, які розробили і удосконалюють українські вчені, і третій американський напрям — вирощування пшениці за технологіями, які забезпечують максимальний економічний ефект. У рамках однієї статті неможливо зробити порівняльну характеристику цих напрямів. Проте абсолютно очевидно в силу різних причин, що сільське господарство України віддає перевагу інтенсивному виробництву зерна пшениці.

Цей напрям набув особливо значного підсилення, коли міжнародна соціально-економічна ситуація України змусила вітчизняного виробника йти на докорінні зміни структури посівних площ с.-г. культур з непомірним розширенням кон’юнктурно «вигідних» ліквідних культур, які продиктовані переважно міжнародним ринком, а не внутрішніми потребами України у всьому різноманітті с.-г. продукції.

Якщо розглянути структуру посівних площ за останні 5 років, то обсяги посіву озимої пшениці набули тенденції до зменшення і становлять у середньому 5,6 млн гектарів, тоді як площі під соняшником зросли в порівнянні з науково обґрунтованими 3 млн гектарами до 6,2 млн гектарів (в 2 рази), кукурудзи з 2,5 млн гектарів до 5,7 млн гектарів (в 2,3 раза). Поширилися раніше мінорні культури до значних посівних площ: ріпак озимий (ярий) — 1,3 млн гектарів, соя — 1,2 млн гектарів. За катастрофічно зниженого поголів’я сільськогосподарських тварин площі озимого ячменю розширилися до 1,1 млн гектарів, але з орієнтацією експорту зерна за кордон, а площі під кормовими культурами знизилися до критично низької площі близько 0,5 млн гектарів. Під впливом цих змін порушилася раніше розроблена вітчизняною наукою система землеробства і її основа — сівозміни. Практично такого елементу технології, як сівозміна, просто не існує. Натомість введено систему ситуативного чергування 2–3 культур. Компенсувати практично беззатратну позитивну роль науково обґрунтованих сівозмін сільськогосподарські виробники намагаються використанням високозатратних енергоємних інтенсивних технологій вирощування декількох ліквідних культур.

18 433 52

 

Експортоорієнтованість призвела до негативних наслідків

Негативні наслідки такого розвитку вітчизняного рослинництва стають очевидними. Передусім слід наголосити, в загальнодержавному полі експортна орієнтація рослинницької галузі призвела до того, що значну частину продукції, яку виробляли на базі традиційних для України культур, останніми роками експортують з-за кордону. Внутрішню потребу країни забезпечують імпортом на 40–60% овочевих культур, картоплі, круп’яних культур, які в ґрунтово-кліматичних умовах України дають високі врожаї вищої якості, ніж імпортні.

Нашу країну в минулі часи називали країною «гречкокосів» за великі площі і високі врожаї цієї цінної круп’яної культури. Останніми роками все частіше гречку завозять із Китаю. Не можна вважати об’єктивними причинами те, що Україна, яка була центром Європи за обсягами виробництва білого бурякового цукру і за обсягами його виробництва та експорту посідала провідні позиції у світі, опинилася перед необхідністю імпорту цієї продукції.

Ще більш негативна ситуація склалася у виробництві кормових культур — багаторічних злакових і бобових трав, кукурудзи на силос і зелений корм, соковитих коренеплодів: у 2–3 рази зменшилися площі посіву під бобовими культурами — горохом і люпином. Це мотивують тим, що в Україні в рази скоротилося поголів’я великої рогатої худоби, корів, овець і найбільш «феноменально» — традиційне свинопоголів’я, а отже, немає потреби в кормових та фуражних культурах. Що ж тоді первинне? Адже за окремими видами м’ясо-молочної продукції імпортне постачання досягає 50–60%.

Втім, постає ще більш важлива проблема: руйнується природна родючість ґрунтів від перенасичення сільськогосподарських угідь такими високоагресивними культурами, як соняшник, ріпак, кукурудза на зерно за інтенсивною технологією та відсутності в сівозмінах ґрунтоутворювальних кормових і зернобобових культур. Винос поживних речовин із ґрунту з урожаєм найбільш поширених технічних і зернових культур в 1,5–2,2 раза перевищує їх внесення. На жаль, хімічні мінеральні добрива без внесення органічних добрив не можуть зупинити руйнацію природної родючості ґрунтів. Більше того, азотні мінеральні добрива і ряд хімічних стимуляторів росту рослин, які у великих обсягах використовують у сучасних інтенсивних технологіях, тільки підсилюють процес мінералізації гумусу, а оброблення посівів великою кількістю хімічних засобів захисту рослин (гербіциди, пестициди, фунгіциди) переважно інгібують біоту ґрунту, знижуючи на 30–60% мікробіологічні ґрунтоутворювальні процеси. Особливо значні негативні наслідки має післядія окремих гербіцидів.

Як наслідок такої «системи» ведення рослинницької галузі та «господарювання», за останні 15–20 років втрачено, за оцінками спеціалістів, до 12–22% гумусу українських чорноземів, чого не спостерігалося за сотні років його використання. Складається враження, що аграрії, які працюють на землі сьогодні, не думають про майбутнє, про те, що вони залишать своїм нащадкам.

Всі ці зміни вплинули на виробництво продовольчого зерна озимої м’якої пшениці. Ця культура є найбільш надійною зерновою культурою, адже наявні вітчизняні сорти здатні за генетичним потенціалом продуктивності забезпечувати урожай 10 т/га і вище, а за характером вегетаційного періоду (посів восени, а збирання на наступний рік влітку) може формувати урожай на 50–60% завдяки волозі, яка накопичується в ґрунті за осінньо-зимовий і весняний періоди. Проте в посушливих умовах степу майже щорічно, а в інших регіонах країни періодично виникає проблема отримання своєчасних і повноцінних сходів через відсутність у ґрунті в період оптимальних строків сіву достатньої кількості продуктивної вологи у верхньому шарі ґрунту. Проте переваги цієї культури проявляються повною мірою тільки тоді, коли за період осінньої вегетації протягом не менше 60–65 днів рослини досягають фази кущення (3–4 стебла на рослину), а у вузлі кущення накопичується до моменту припинення осінньої вегетації достатня кількість буферних речовин (цукри і олігоцукри), що забезпечує надійну перезимівлю за будь-яких стресових умов.

Накопичення вологи в ґрунті для отримання сходів озимини, акумуляцію поживних речовин внаслідок мікробіологічного освоєння поживних решток та внесення органічних і мінеральних добрив, а також фітосанітерне оздоровлення агроценозів виконували в минулому науково обґрунтовані зональні сівозміни. У Степу в 10-пільних зернових сівозмінах ці функції виконували такі попередники під озиму пшеницю: чистий і зайнятий пари, багаторічні й однорічні злакові та бобові трави, зернобобові культури й культури на зелений корм, які збирали за 2–3 місяці до посіву озимої пшениці.

pshenica 1

 

Глобалізація проти родючості ґрунтів

Процеси глобалізації рослинницької галузі останніх років практично залишили озиму пшеницю без хороших попередників. Цю культуру розміщують на 60% посівної площі після соняшнику, кукурудзи на зерно, в кращому випадку після сої, які збирають пізно восени, і строки посіву озимої пшениці зміщуються від оптимальних на пізні й дуже пізні (кінець жовтня, листопад). Як правило, після передпосівного оброблення цих попередників необхідної кількості продуктивної вологи у верхньому шарі ґрунту немає для отримання сходів. Вони з’являються тільки після випадіння суттєвих дощів (не менше 20–30 мм), що і визначає строки отримання сходів.

Таким чином, отримані сходи бувають тільки пізні й дуже пізні, які навіть у сприятливих умовах зволоження не встигають до фази кущення і пройти всі необхідні стадії і процеси загартування рослин для нормальної перезимівлі. Хороший урожай на таких посівах можна отримати тільки за тривалої вегетації восени і в взимку, ранньовесняного відновлення вегетації та за абсолютно ідеальних умов весняно-літньої вегетації з використанням високозатратних інтенсивних технологій. Надія може бути тільки на везіння, а не на чіткий розрахунок. За будь-яких стресових чинників у період вегетації озимої пшениці такі посіви є дуже вразливими і різко знижують продуктивність. Це дуже ненадійний напрям виробництва основної продовольчої культури озимої м’якої пшениці, яка забезпечує країну хлібом.

Крім цього, за такої системи зерновиробництва ефективність мінеральних добрив, засобів захисту рослин та інших енергетичних затрат має чітку тенденцію до зниження через погіршення природної родючості ґрунту та ускладнення фітосанітарної ситуації на полях.

Міркуючи над причинами такої ситуації, складається думка, що за роки самостійності України не сформувався, за деяким винятком, відданий господар землі. Розпайована земля перейшла переважно в оренду до утворених комерційних структур, у яких основна мета «вижати» із землі якомога більше для отримання максимального прибутку будь-якими методами. Невеликі фермерські господарства через відсутність матеріально-фінансових ресурсів ведуть здебільшого примітивне господарювання на землі (щось посіяв, щось зібрав), що також має негативні наслідки.

А хіба міг справжній господар допустити руйнування зрошувальної системи в гостропосушливому степу України. Тільки в Одеській області за величезні народні кошти було збудовано на початок 90-х років і ефективно функціонували 220 тис. гектарів зрошуваних земель, а на тепер їх залишилось близько 60 тис., які через дорожнечу електроенергії і води майже не використовують. Це стало головною причиною різкого зменшення місцевого овочівництва. А кому заважали в області 19 тваринницьких комплексів великої рогатої худоби та свиней, які також було зруйновано. Мабуть, нам «вигідніше» завозити м’ясо-молочну продукцію з Польщі чи інших країн? А скільки зруйнованих цукрових заводів і ціла галузь виробництва бурякового цукру? А як могли допустити ситуацію, коли надзвичайно важливий чинник захисту від вітрової ерозії ґрунтів на Півдні України — лісозахисні смуги майже повністю вирубано на дрова і вітри підіймають тисячі тонн родючого ґрунту і несуть в далекі краї? І такі «чому?» можна продовжити, а в кінці поставити заключне запитання: «чи ми господарі на своїй землі і чим займалася всі ці роки влада, яку наш народ так старанно періодично вибирає?»

Це риторичні запитання. Безумовно була потреба певних перебудов і удосконалення технології виробництва, але для відновлення всієї інфраструктури сільгоспвиробництва пройдуть роки і десятиріччя. Так, країна намагалася налагодити виробництво своєї с.-г. техніки, тракторів і комбайнів, але за рідкісним винятком закордонні машини домінують на ринку України. Так, були спроби реалізувати достатньо великі технічні можливості виробництва мінеральних добрив, а врешті-решт на сьогодні 2/3 добрив імпортуємо. Виробляти свої засоби захисту рослин на основі завезення діючих речовин призвели до масової фальсифікації препаратів. Ми робимо «величезні» потуги, щоб утримати вітчизняну селекцію і насінництво, а насіння майже всіх перехреснозапильних культур переважно завозять з-за кордону. Вітчизняну аграрну науку дедалі більше витісняють на задвірки. Такими підходами і методами країна не може забезпечити продовольчу безпеку. Можливо, ці речі не відомі українській спільноті та владі, адже всі медіа намагаються показати, як успішно експлуатує українську землю закордонні техніка і технології. Звичайно відомо, тільки замовчується, щоб не викликати незадоволення влади.

На жаль, державна політика в аграрній сфері не стала дієвим регулятором на основі законодавчих і економічних важелів підтримки вітчизняного виробника і таких напрямів розвитку, які б гарантували прибуткове виробництво сільгосппродукції, необхідної насамперед для внутрішнього виробника.

 

Микола ЛИТВИНЕНКО, академік НААН, д-р с-г. наук, професор,
заслужений працівник сільського господарства України,
лауреат Державної премії з науки і техніки, завідувач відділу
селекції і насінництва пшениці Селекційно-генетичного
інституту — Національного центру насіннєзнавства
і сортовивчення (м. Одеса)

 

 12 квітня 2024
Європейський ринок сухого молока вчергове помітно «просів». Це миттєво відобразилось і на вартості українського товару, оскільки саме в Європу з України останнім часом експортується левова частка сухого молока.
Європейський ринок сухого молока вчергове помітно «просів». Це миттєво відобразилось і на вартості українського товару, оскільки саме в Європу з України останнім часом експортується левова частка сухого молока.
12 квітня 2024
 12 квітня 2024
Corteva, Inc., глобальна винятково сільськогосподарська компанія, спільно з державним АТ «Ощадбанк» розширюють партнерську програму кредитування українських агровиробників, даючи можливість купувати на вигідних умовах засоби захисту рослин компанії. Наразі за умовами цієї програми кредитування за зниженими ставками фермери можуть придбати насіння соняшнику, кукурудзи та озимого ріпаку преміальної генетики бренду Pioneer®.
Corteva, Inc., глобальна винятково сільськогосподарська компанія, спільно з державним АТ «Ощадбанк» розширюють партнерську програму кредитування українських агровиробників, даючи можливість купувати на вигідних умовах засоби захисту рослин компанії. Наразі за умовами цієї програми кредитування за зниженими ставками фермери можуть придбати насіння ...
12 квітня 2024
 12 квітня 2024
Європарламент схвалив оновлені «директиви щодо сніданків», згідно з якими на етикетках товарів повинна чітко вказуватись країна походження меду, а також чіткіше маркуватися вміст цукру у фруктових соках. Нові правила запровадять також для джемів та мармеладів.
Європарламент схвалив оновлені «директиви щодо сніданків», згідно з якими на етикетках товарів повинна чітко вказуватись країна походження меду, а також чіткіше маркуватися вміст цукру у фруктових соках. Нові правила запровадять також для джемів та мармеладів.
12 квітня 2024
 12 квітня 2024
У січні-лютому 2024 року Україна відправила на експорт 144 тонни живих овець і кіз на суму $158 тис.
У січні-лютому 2024 року Україна відправила на експорт 144 тонни живих овець і кіз на суму $158 тис.
12 квітня 2024
 12 квітня 2024
У Харківської області «Агрофірма "Світанок"» виробила першу в Україні органічну горіхову олію, яка виготовлена в повністю органічному виробничому ланцюжку: органічний горіховий сад – органічний виробник олії. У ДП «Укрметртестстандарт» проведені необхідні випробування та отримані висновки.
У Харківської області «Агрофірма "Світанок"» виробила першу в Україні органічну горіхову олію, яка виготовлена в повністю органічному виробничому ланцюжку: органічний горіховий сад – органічний виробник олії. У ДП «Укрметртестстандарт» проведені необхідні випробування та отримані висновки.
12 квітня 2024
 11 квітня 2024
Через блокування портів, низьку ціну на зерно та високу собівартість вирощування кукурудза для багатьох господарств стала фактично не прибутковою культурою в 2023 році.
Через блокування портів, низьку ціну на зерно та високу собівартість вирощування кукурудза для багатьох господарств стала фактично не прибутковою культурою в 2023 році.
11 квітня 2024

Please publish modules in offcanvas position.