«На позиченому розумі щасливого і багатого дому не збудуєш»

Гостем сьогоднішнього номера «АБС» є добре знана людина у світі науки - Олександр Олексійович ІВАЩЕНКО,член-кореспондент НААН України, професор, заступник директора з наукової роботи Інституту цукрових буряків. Він розмірковує про ставлення до аграрної науки, шляхи її реформування, фінансування, проблеми сільгоспвиробництва та методи їх подолання.

«Жодній людині не байдуже, як вона живе. За останніми оцінками міжнародних експертів Україна посіла перше місце серед бідних країн світу за рівнем життя, медичного і соціального забезпечення та за рівнем освіти населення. Гірко й образливо. Маємо потужний природний потенціал (10 місце у світі за багатством надр), прекрасні ґрунти, добрий клімат, давні землеробські традиції і можемо лише заздрити фінам, які всього цього не мають, проте за якістю життя стоять на першому місці в Європі.

Усі ми діти колишнього Радянського Союзу, й інше сприйняття світу та власного місця у ньому буде засвоєне суспільством не так швидко, як цього бажаємо. Саме з минулого суспільством була винесена подвійна і потрійна «правда», зневага до будь-якої праці і до понять «майстер», «професійна честь». Саме там було засвоєно шляхи досягнення соціального і матеріального успіху за будь-яку ціну і будь-якими способами та зв’язками, проте лише не власною чесною і якісною працею. Останній варіант значного успіху в житті не приносив. Як результат життя у такому суспільстві для нас буденною є дика «прихватизація», всеохоплююча комерціалізація і нові «кращі» люди на вершині з великими мішками «зелені».

Проте важливим питанням життя, крім політичного і матеріального аспекту, є оптимізація шляхів розвитку суспільства й економіки країни. Мова не йде про тих «кращих», хто безкарно робить все для того, щоб зі своєї рідної землі вичавити всі соки і вивезти їх у далекі чужі краї, де й будуть безтурботно жити їхні діти та інші нащадки. Тут для них це просто місце для полюддя, де ще є чим поживитись.

Нам необхідно говорити про тих людей, діти яких будуть жити в Україні. Як будувати свій рідний дім, щоб у ньому було добре і щасливо жити більшості, як це зробили на своїй колись бідній і холодній землі, наперекір інтернаціональним ідейним сусідам, прості і розумні фіни.

Раціонально будувати майбутнє суспільства без науки неможливо. У першу чергу, науки власної, вітчизняної, а не заморської.

Яка ситуація з рідною наукою сьогодні і наскільки раціонально суспільство використовує її надбання для поліпшення економічного і екологічного стану власного населення. Мова піде про аграрну науку, ту, яка забезпечує можливість вирощувати хліб і до хліба.

У цивілізованих країнах ставлення до науки дуже добре, і до аграрної зокрема. Адже забезпечення населення власної країни продовольством є одним із пріоритетних напрямів національної безпеки.

Прикладом може бути і близька Голландія і далека Канада.

Остання держава, зокрема, майже 6% ВВП витрачає на наукове забезпечення своєї економіки, і є реально країною інноваційного шляху розвитку. Уряд Канади постійно має у країні перехідний 2,6-річний запас зерна в елеваторах, що гарантує безпеку суспільства у площині продовольства від будь-якого природного катаклізму.

Голландія -- країна, що має більше 1/3 території на осушеному морському дні, отримує рекордні врожаї сільськогосподарських культур і за вартістю експорту сільськогосподарської продукції, насіння, розсади і результатів біотехнологічних досліджень посідає друге місце у світі (після США).

Яке ж місце нашої вітчизняної науки? Що вона здатна видавати на експорт і на власні поля та ферми? Результати дещо скромніші. Невже наші вчені -- ледарі, які не мають нових наукових ідей? Ідеї то є. Нормального функціонування науки, на жаль, нема.

Насамперед це результат постійної і палкої «батьківської уваги і турботи» про науку і аграрну її частину за всі роки незалежності країни наших урядових структур.

Люди, які були біля керма держави, незалежно від їх особистих політичних уподобань і пріоритетів, у намаганні отримати і утримати владу, так і не усвідомили важливості ролі інтелекту населення і значення вітчизняної науки у житті суспільства. Чого варті лише публічні пасажі наших доморощених міністрів і людей з більш високими державними посадами про науковців і бичків та іншу рогату худобу.

Згідно з вимогами Конституції України на функціонування науки передбачено виділення не менш ніж 1,7% вартості ВВП, проте жодного разу за всі роки незалежності реальний показник фінансування у річних бюджетах не досягнув навіть 0,5% (у поточному році 0,43%, найнижчий показник за останні 5 років). Оце і все глибоке розуміння значення інтелекту й інноваційного шляху розвитку країни народними депутатами, міністрами і т. д.

За такого «батьківського ставлення» не реформована з часів колишнього СРСР вітчизняна наука повільно вимирає і втрачає свої у минулому досить непогані позиції. Найбільш талановита і перспективна молодь їде до цивілізованих країн, старше покоління науковців поступово відходить. У розтерзаній і розграбованій Україні реальної перспективи для наукової роботи у молодого покоління дуже мало. Навіть після захисту дисертації кандидата наук на посаді старшого наукового співробітника молодий науковець має заробітну платню вдвічі меншу за середню заробітну плату в м. Києві і у півтора рази меншу від водія тролейбуса (масова робоча професія).

У результаті такої «постійної турботи про науку» всіх гілок влади наука деградує, й одночасно програє суспільство.

Світові наукові лідери: США, країни ЄС і Японія забезпечують більш ніж 90% обсягів всіх досліджень і наукових розробок планети. Решту --10% всі інші країни: від Бангладеш, Китаю, Росії, до нашої країни включно. Наука у нормальному суспільстві образно нагадує вишукану квітку -- орхідею. Для того щоб вона добре розвивалась і цвіла, вона повинна мати відповідні умови життя. На соціальному вітрі, і морозі, у середовищі серед комерсантів-бур’янів, під впливом фінансової посухи такі рослини жити і цвісти не зможуть.

Вітчизняна наука давно прагне глибоких організаційних реформ і справді державницького, а не «циганського» ставленням до її потреб.

Крім проблем фізичного виживання науки, не менш болісним є і питання впровадження нових наукових розробок у життя, тобто у виробництво. Чому навіть якісні наукові розробки так складно проходять процес впровадження?

Передусім через відсутність системної і послідовної політики держави. Увесь тягар такої роботи і всі фінансові питання фактично перекладено на самих науковців за принципом: «Ти розробив -- ти і впроваджуй». Проте тут є свої підводні камені.

Впровадження -- це не наукова робота, а маркетингова і комерційна. Науковці у переважній більшості не володіють такими ринковими професіями. Це зовсім інша сфера людської діяльності. Відповідно такою діяльністю повинні займатись професіонали. Експансією на нашому ринку наукових розробок займаються якраз не наукові, а зарубіжні комерційні структури.

Наука, особливо аграрна, сама вже не перше десятиліття сидить на голодному фінансовому пайку. Крім більш як скромної заробітної плати співробітникам, інші статті затрат на науку державою фактично не фінансуються. Звідки брати фінанси на здійснення впроваджень?

Практично кожен керівник-адміністратор наукового центру сьогодні вишукує кошти де може: займається договірною тематикою, здає в оренду службові приміщення, добровільно-примусово відправляє співробітників у відпустки за власний рахунок, щоб якось залатати фінансові дірки у бюджеті наукової установи.

Сучасний виробничник бажає мати комплексне впровадження наукових розробок (це нове насіння, технології вирощування, добрива, пестициди, відповідні комплекси машин, сервісне обслуговування, технологічний супровід і доступні кредити). Вітчизняні наукові центри не здатні фінансово стимулювати директорів і менеджерів-аграріїв на підписання відповідних контрактів вагомими персональними бонусами і преміями, як це широко практикують зарубіжні комерційні структури.

За таких реалій навіть високоякісна домашня наукова розробка йде до вітчизняного ж споживача дуже важко, фрагментарно і далеко не комплексно, як це здійснюють зарубіжні конкуренти на нашому внутрішньому ринку.

Життя переконливо доводить необхідність широкого і комплексного впровадження нових розробок в аграрне виробництво. Такі приклади у нашому житті є, хоч їх ще дуже мало.

Комплексне впровадження наукових розробок вітчизняної аграрної науки, створених лише за останні 10-15 років у повному обсязі, могли б реально підвищити урожайність посівів озимої пшениці до 7-10 т/га зерна, ячменю -- до 6-8 т/га, соняшнику -- до 4-5 т/га насіння, цукрових буряків -- до 50-70 т/га коренеплодів, сої -- до 3-5 т/га насіння тощо.

Проілюструємо це на прикладах: одна з ключових проблем на орних землях України -- високий рівень забур’яненості посівів. Без її успішного розв’язання неможливо реалізувати продуктивний потенціал нових сортів і гібридів, мінеральних добрив, комплексів ґрунтообробних і збиральних машин, отримати необхідні якісні показники товарної продукції.

Фактичний середній рівень забур’яненості посівів кукурудзи в Україні у 1995 році становив 514 г/м², з них багаторічних видів бур’янів – 119 г/м², посівів цукрових буряків відповідно – 598 г/м², з них багаторічних бур’янів – 97 г/м². Величина втрат урожайності від присутності такої маси рослин бур’янів на кожному гектарі посівів названих культур становила в середньому: зерна кукурудзи -- 2,1 т/га, коренеплодів цукрових буряків -- 9,3 т/га.

За останні 15 років вченими НААН України (чл. кор. НААН України О. Іващенко, доктор с.-г наук В. Борона), НАН України (чл.-кор. НАН України В. Швартау, доктор біол. наук. Є. Мордерер, канд. біол. наук Ю. Мережинський), Національного медичного університету ім. О. Богомольця (С. Омельчук,) та іншими науковцями були здійснені скоординовані комплексні наукові дослідження особливостей біології рослин бур’янів масових видів, специфіки змін їх фазової чутливості до дії препаратів, специфіки процесів забур’янення посівів с.-г. культур, дослідження гербіцидів нового покоління, специфіки їх дії на рослини, деструкції у навколишньому середовищі, які були узагальнені у спільному науковому проекті «Розробка та впровадження екологічно безпечних технологій боротьби з бур’янами» і дозволили розробити раціональні екологічні системи захисту посівів польових с.-г. культур, що забезпечують високу ефективність контролювання бур’янів, економічно доцільні і значно знижують хімічне навантаження на довкілля, та відповідно є більш екологічними порівняно з попередніми.

Крім наукових досліджень, була здійснена значна робота з питань пропаганди і впровадження таких наукових надбань у життя виробництва. Багаторічна робота науковців не пропала даром.

Комплексні обстеження рівня забур’яненості посівів (маси бур’янів) у різних регіонах Україні під час вегетаційного періоду 2009 року виявили такі середні показники забур’яненості: посіви кукурудзи – 210 г/м², з них багаторічних видів бур’янів – 42 г/м², посіви цукрових буряків – 247 г/м², з них багаторічних бур’янів – 38 г/м².

На кожному гектарі посівів лише за рахунок поліпшення контролювання бур’янів і зниження їх конкуренції за фактори життя (вологу, мінеральне живлення і енергію світла) продуктивність сільськогосподарських культур порівняно з 1995 роком у середньому зросла: кукурудзи -- на 1,22 т/га зерна, коренеплодів цукрових буряків -- на 5,2 т/га.

Якщо взяти до уваги, що площа посівів кукурудзи на зерно в Україні у 2009 році була 2087,9 тис. га, а цукрових буряків відповідно -- 319,5 тис. га, то нескладно порахувати, яка величина реально збереженого врожаю товарної продукції була отримана аграріями лише за рахунок поліпшення системи контролювання бур’янів.

         У такому здається успішному результаті є і свої тіньові аспекти. Зниження середнього рівня забур’яненості посівів не може приховати і того факту, що забур’яненість ще залишається достатньо значною. Чому ж маса бур’янів є такою вагомою? Застосовані системи захисту недостатньо ефективні? На жаль, це результати не комплексного впровадження систем захисту від бур’янів. Очищені від бур’янів посіви лише там, де їх запровадили і комплексно виконують, а це малий відсоток орних земель країни.

У багатьох господарствах такі системи з різних причин не використані, або застосовані лише фрагментарно. Тобто у них у посівах бур’яни живуть досить успішно. Застосування систем захисту від бур’янів на всіх площах посівів може дати значно більш вагомі результати порівняно з тим, що ми отримуємо сьогодні. Проте для такого результату необхідні інші умови впровадження наукових розробок.

Підвищення ефективності роботи всього аграрного комплексу країни -- проблеми не лише науковців-розробників, які пропонують нове, це завдання всього суспільства, комерційних і виробничих об’єднань та державних структур.

Робота необхідна на різних рівнях. Передусім питання правової культури і обов’язковості виконання угод та контрактів. Про нашу реальність у цій площині говорить такий промовистий факт: сума виплат за користування патентами і роялті в Україні становить в середньому $0,9 на рік на одного громадянина країни, коли у США – більш ніж $150.

Дуже важливим є рівень фахової підготовки агрономів. Як відомо, навіть наявність прекрасної скрипки не дасть можливості почути чарівну музику, якщо ви не вмієте на ній грати. Загально відомо, що обсяг знань у будь-якій галузі подвоюється кожні 10 років.

Напрошується цілком практичне запитання: коли і хто регулярно навчає сучасних агрономів у господарствах? Успішно їхати на багажу знань 10-30-річної давності сьогодні для сучасного агронома неможливо.

Про те, що це проблема гостра, добре знають власники і менеджери великих аграрних об’єднань. Вирішити успішно проблему перепідготовки агрономів-виробничників на базі аграрних університетів не вірогідно через кілька об’єктивних причин.

В якісній роботі агрономів зацікавлені всі. Роботу цього спеціаліста неможливо замінити ніким: ні модними сьогодні менеджерами, ні прискіпливими економістами, ні маркетологами. На полі потрібен добре освічений, гнучкий і творчий технолог. Він не може успішно працювати шаблонно, а для творчої роботи йому потрібні відповідні знання.

Питання якісної підготовки і регулярної перепідготовки агрономів залишається актуальною для країни. Хто буде здійснювати таку важливу для всього суспільства роботу?

Найбільш доцільно вирішувати проблему спільними зусиллями всіх зацікавлених в успішній роботі аграрного сектору економіки учасників: власників і керівників великих агрооб’єднань, асоціацій фермерів, міжнародних хімічних і насіннєвих компаній з використанням потенціалу вітчизняної аграрної науки. На реальну допомогу держави, враховуючи сучасну економічну ситуацію, розраховувати немає сенсу. Найбільш дієвим буде принцип: «Порятунок потопаючого -- справа рук самого потопаючого».

Спільна робота вчених з агрономами-виробничниками дозволить налагодити не лише їх перепідготовку, а більш швидку передачу нових наукових розробок для широкого впровадження.

Нам необхідно змінювати у суспільстві ставлення до будь-якої професії, зокрема і до роботи агронома господарства. На виробництві потрібен Майстер, необхідні фахівці, які досконало володіють своїми професіями. Потрібні люди, які творчо вкладають душу і знання у справу, якою займаються. Агроном -- це ключова професія біля землі, яку необхідно відповідно цінувати, оскільки її неможливо ніким замінити. Без якісної роботи агронома на посівах усі підготовлені блискучі бізнес-проекти аграрного бізнесу залишаться лише папером.

Для успішної роботи агрономам, як повітря, потрібне постійне збагачення новою інформацію і можливістю отримати відповіді на актуальні питання у процесі вегетації посівів. Такою інформацією можуть забезпечити лише професіонали -- вчені-аграрії. Отже, для успішного розвитку аграрного сектору економіки нам необхідно багато факторів, і серед них важливим є нормальне функціонування та розвиток аграрної науки як органічної частини науки взагалі.

Нормальне суспільство завжди дбає про наявність і розвиток власного інтелекту, позаяк на позиченому розумі щасливого і багатого будинку не збудуєш.

Життя переконливо доводить у необхідності широкого і комплексного впровадження нових розробок в аграрне виробництво.

 

 

Розмову вів - Віталій Тернопільский