По-друге, сам шлях законопроекту виглядає карколомно. Його вже відхиляли у червні. На парламентському порталі у графі «Останній стан» чітко записано: «Відхилено та знято з розгляду». Так само категорично закон забракували і під час несподіваного другого пришестя на аграрному комітеті 8 жовтня. Тим не менш документ все одно стояв у порядку денному засідання Верховної Ради на 10 жовтня (!). І лише в останні хвилини був знятий із розгляду.
Усім зрозуміло: принциповий і кимось аж занадто наполегливо лобійований законопроект може в будь-який момент так само реально ожити знову. Одразу після парламентських дискусій нам вдалося поговорити з безпосереднім учасником подій, членом Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради України Михайлом Апостолом. Він якраз тільки що активно виступав в обговоренні скандального проекту і, до речі, першим опублікував інформацію про нього на своєму сайті.
-
Михайле Володимировичу, ви тільки що так енергійно критикували законопроект 2181а, назвали його, цитую, антинародним і спробою рейдерського захвату української землі. Маєте для цього конкретні підстави?
Законопроект пропонував практично припинити дію мораторію на купівлю та продаж земель сільськогосподарського призначення на користь Державного земельного банку. Одна юридична особа отримала б виключне право на купівлю земель у країні. Ви розумієте, що це значить?! Монополіст один - Держзембанк, фактично безконтрольний збоку парламенту і збоку громад. Я сьогодні підкреслював у своєму виступі на комітеті, що у наглядовій раді цієї структури немає жодного представника депутатського корпусу, а є представники Кабміну, Національного банку. Легко змоделювати ситуацію. У банку водночас з’являються мільйони гектарів землі! Стоп, але ж функція банку - кредитувати, вести банківські, грошові операції. Не знаю такого прецеденту у світі, щоби банк - хоч який би він не був - розпоряджався мільйонами гектарів поля і мав би монопольне право купувати землю.
-
Про які землі йдеться у першу чергу?
Ото ж бо й воно! Давайте замислимося, у кого найперше скуповуватимуться землі. Певно що не у крупних латифундистів. Землі викуплять у фермерів, які тримають їх в оренді. Тобто наділів позбудуться середні та малі орендатори. У селі завжди є певна кількість людей, які хочуть продати землю з різних причин - хвороби, старість, кредитні зобов’язання, навчання дітей і т. д. Поля покромсають, як шахівницю, клаптями. Орендар не зможе заїхати на це поле. Один рік не попрацює, другий, його затягуватимуть збитки: важко дати зарплату, розплатитися з пайовиками. Зафіксується невиконання умов договору, а там, дивись, і автоматично, за безцінь заберуть землю. Це катастрофа, яка нас може чекати. І це очевидно.
А от для чого Держзембанку така велика кількість кращого в світі чорнозему і взагалі, за яким механізмом він працюватиме - оце якраз зовсім неочевидні і незрозумілі речі. Вони й викликають підозри. Особливо, скажімо, на фоні аж занадто частих поїздок наших урядовців до Китаю, з яким рано чи пізно доведеться розраховуватися за кредити, що їх так енергійно набирають зараз наші владники. Чи не побачимо ми найближчим часом у себе в селах декілька мільйонів китайців, які будуть працювати на свої гроші, але на нашій землі? Я і мої колеги на провокації не підемо, нашими руками подібні авантюри не будуть творитися.
-
Яким має бути на сьогодні ринок землі, на вашу думку? Коли можна скасовувати мораторій і які для цього потрібні передумови?
Сьогодні ми категорично проти скасування мораторію на продаж землі - і я особисто, і члени нашої фракції, і колеги з парламентського комітету. Тому що, зрозуміло, дуже швидко 5, 10, 15 сімей сконцентрують у своїх руках 70–80 % усіх орних площ, а це практично 20–25 млн га угідь. І є велика ймовірність, що кращі чорноземи стануть власністю інших країн, найвірогідніше - азіатських. Бо я не хочу, аби збулися пророчі слова Т. Шевченка, коли ми будемо жити на «рідній, не своїй землі».
-
Але ж у законі про ринок землі є чіткі пункти про те, що іноземці не можуть купувати українську землю.
Сьогодні просто купувати землю, звичайно, не мають права. Але ніде в законі не написано, що іноземець не може увійти своїми інвестиціями як співвласник, як співзасновник бізнесу. Варіантів дуже багато. Відомо, що величезні площі землі різними шляхами вже продані. У цьому також є своя проблема, яку можна подолати, тільки маючи цивілізовані закони, норми, гарантії.
Я не вірю, що наша Верховна Рада зараз може проголосувати за зняття мораторію на продаж землі. Загалом країна до такого кроку просто ще не готова.
-
Чи є одностайність серед членів Комітету, в якому ви працюєте?
Нинішній склад аграрного комітету дуже професійний. Усі люди з досвідом. Отримую величезне задоволення від роботи з ними. Зізнаюся вам: доки не став депутатом, був більше практиком. Усвідомив, що треба глибше працювати, щоби на рівні спілкуватися у парламенті. Мушу сам в усьому докладно розібратися і не бути пасивним спостерігачем. Хочу з усіх ключових питань мати власну чітко сформовану думку.
Важливо, що під час обговорення ключових питань, під час дискусій ми на комітеті забуваємо, хто яку фракцію, яку партію представляє. Розбираємося як фахові спеціалісти, вислуховуємо думки аналітиків, науковців, представників міністерств. Так само ми оце злагоджено працювали і над законопроектом № 2181а. Я дуже задоволений, що вдалося поки що його заблокувати. Як на мене, це надзвичайно страшний законопроект.
-
Але з огляду на те, як він форсувався, можна передбачити і наступне його повернення?
На жаль, так. І тому наше завдання, наша місія - пояснювати всім суть процесів, які відбуваються на ринку землі. Це робота нашого Комітету, усіх професіоналів, які усвідомлюють, що саме відбувається зараз. Це обов’язок усіх, хто сьогодні їсть український хліб, хто ходить по землі, по нашій, українській.
Мені здається, що багато людей, які випадково потрапили у верхні ешелони влади, ніколи не займалися реальною економікою, не створювали робочих місць і не розуміють, що малий і середній бізнес - основні наповнювачі бюджету та різних фондів. Бо великі компанії, фірми, підприємства навчилися працювати через різні тіньові схеми, офшорні зони, ухиляючись від відрахування належних платежів.
-
Тобто вас можна назвати лобістом середнього класу аграріїв?
Я представляю тих людей, які справді працюють самі на землі, разом зі своїми сім’ями. Вони не працюють в аграрному бізнесі - вони цим живуть. Моє глибоке переконання, що склалася така думка (невідомо хто її нав’язує), що країну можуть нагодувати тільки великі агрохолдинги. Сьогодні в селі живе майже 15 мільйонів населення України. Основна частина виживає за рахунок особистого селянського господарства. Велика частина працює у малих приватних сільськогосподарських підприємців, які взяли землю в оренду, у фермерів. Можна порівняти, скільки людей працює у розрахунку на гектар по дрібних та середніх господарствах, а скільки у великих. В агрохолдингах концентрація робочої сили у десятки, сотні разів менше. Понівечений середній клас на селі - це мінус для держави. Люди не зайняті роботою, не платяться внески до пенсійного фонду, не відраховуються податки. Переповнені біржі праці - це теж навантаження на державу.
Якщо мислити по-державницьки, то не можна кидатися у крайнощі, ставити лише на аграрні гіганти, на експортерів. Потрібна оптимальна пропорція. Дрібні фермери повинні мати можливість забезпечити себе і свої сім’ї. Середні агрогосподарства - виробляти сільськогосподарську продукцію, давати продукти харчування жителям країни. І, звичайно, як частина, я вважаю, відсотків 30, не більше, має бути великих агрохолдингів - для роботи на експорт. Буде така пропорція - буде успіх. А от монополії ведуть за собою суцільні небезпеки та ризики.
-
Як же можна врегулювати на законодавчому рівні адекватні правила, умови саме для такого пропорційного розвитку галузі?
Має бути єдина програма компенсації кредитів, процентних ставок. Дайте фермеру довгостроковий кредит на будівництво виробничих приміщень, тваринницьких ферм, закладку садів чи середньостроковий - для будівництва елеваторів, купівля техніки, молодняка худоби або короткостроковий - купівля насіння, мінеральних добрив, пального та ін. Нехай держава візьме на себе виплату процентних ставок. Це може бути єдиною програмою.
Тільки от така програма не вигідна урядовцям, чиновникам різного ґатунку, бо в ній неможливо нічого вкрасти. Адже держава за такої системи тільки компенсує процентні ставки. І таке поняття як «відкати» забудеться раз і на завжди.
Нашим фермерам Господь дав розум такий, що вони підняли сільське господарство далеко в Америці, Канаді, Австралії, в Європі. Вони і вдома дадуть собі раду. Головне - їм не заважати, на них не експериментувати.
-
Відчувається, що у вас і власний досвід агробізнесу є?
Мабуть, не можна сказати що я аграрій-бізнесмен, на жаль. Швидше за все, я фермер, невеликий. У мене завжди було до 1 000 га поля. Не прагнулося збільшувати угіддя. Не тільки працював, хотілося більше навчатися, писав дисертацію.
Взагалі у сільському господарстві з 1984 року. Після інституту та служби в армії працював головним економістом, головним бухгалтером, заступником голови колгоспу. У 2000-му спробував взяти у сусідньому селі паї, це тоді було в новинку. Одним із перших в Бучацькому районі на Тернопільщині почав платити людям зарплату. На той час люди потерпали, про зарплату рідко й мріяли. А у мене виходило ще й за паї розрахуватися. Працював як приватний підприємець. У 2006-му році вдалося виграти грант на стажування та навчання у Каліфорнійському університеті за програмою «Агробізнес».
Думаю, такий досвід невипадково мені давався - тепер от у парламенті поборемося! Бо втратимо землю - втратимо Україну! І це не перебільшення.
Підготували В. Тернопільський, І. Садова
