Великих коштів, щоб вести козівництво в рамках сімейного фермерського господарства, не треба, але має бути збут молока. Маленькі фермери чи одноосібники можуть об’єднатися у кооперацію й створити кооперативний центр переробки на одну чи дві тонни молока. Молоко можна потім продавати на території громади, у районі, де немає цінової політики й попиту на продукцію. Про це розповіла в інтерв’ю заступниця голови ГС «Вівчарство та козівництво України» Наталя ЯКИМЕНКО.
• Що нині загалом відбувається на ринку козівництва України? Скільки приблизно є козиних ферм?
— Важко порахувати кількість малих фермерських господарств, а промислове козівництво тільки почало свій розвиток. Сьогодні немає адекватної статистики поголів’я дрібної рогатої худоби в Україні, але маю надію, що незабаром запрацюють зміни до Закону України про ідентифікацію тварин. З погляду законодавства загалом козівництво не достатньо врегульоване питання, або не відповідає європейському законодавству. Істотно закони написано здебільшого для великих виробників переробки продукції, натомість маленькі домогосподарства обмежені в можливостях.
Асоціація бере активну участь у співпраці з усіма профільними організаціями щодо вдосконалення чинного законодавства й намагається надати більше можливостей, зокрема й для малих сімейних фермерських господарств. У когось очі загоряють і купують тварини, інші втомлюються — продають, а потім не знають куди збувати продукцію, або наражаються на нові проблеми. Ось об’єктивні показники статистики.
Кози швидко розмножуються. Коефіцієнт приросту — 1,6–1,7%. Якщо цього року поголів’я 20 кіз, то наступного буде 30. Далі — в прогресії. За кілька років можна наростити велике стадо. Але є обмеження поголів’я для малих господарств, яке утримують на прибудинковій території в селі. Має бути не більше ніж 50 кіз. Для малої сімейної ферми — хороший прибуток, але проблеми зі збутом продукції унеможливлюють привабливість галузі. Своєю чергою, ферми, що мають всі документи згідно з чинним законодавством, власну переробку, нарощують поголів’я. Однак і вони мають проблеми зі збутом готової продукції, адже супермаркети вимагають відтермінування оплати, так звану «оплату входу на майданчик», маркетингові та логістичні витрати тощо. Ринок за напрямом молока та сиру не закритий всередині країни. Можемо побачити на полицях супермаркетів багато продукції з Європи. У сегменті виробництва з козячого молока конкуренції в Україні не існує. Маємо надію, що надалі жвавіше розвиватиметься цей ринок, адже є прибутковим і набирає попиту у споживача.
Наталя Якименко, заступниця голови ГС «Вівчарство та козівництво України»
• Сегмент не заповнений через малу кількість виробників? Може, і культура споживання не на високому рівні, бо українці більше віддають перевагу коров’ячому молоку.
— Культура споживання козиних продуктів останнім часом розвинулася на молоко та сири. До того ж нагадаю, що проблема XXI століття — алергени. Багато людей не можуть сприймати лактозу коров’ячого молока, тому переходять на козячу продукцію. З погляду користі в козиному молоці більше мікроелементів, що краще засвоюється організмом людини.
• Експортуємо нині бодай якусь продукцію з козиного молока?
— Станом на 2021 рік Україна не експортує нічого. Споживання на внутрішньому ринку не закрите до кінця. Ще працювати багато років, щоб наповнити внутрішній ринок.
• Чи перспективний цей вид бізнесу в Україні? Кози й вівці варто в одне поєднувати, чи все ж таки треба розділити?
— Вівчарство та козівництво в законодавстві прописані разом. Раніше було спрямування не на козячий напрям, а на вівчарство. Ще в радянські часи вовна мала великий попит. А коза — була «коровою для бідних». Завдяки козам багато українців пережили голодомори й решту негараздів. Через нашу непросту історію козівництво було знищено як напрям. Тільки тепер набуває популярності й розвивається стрімкими темпами.
• Законодавство України сформоване для розвитку козівництва?
— У кліматі, що сприяє розвитку бізнесу в країні, є деякі обмеження. Але тут не законодавчі чи державні перепони. Навпаки, держава активно бере участь у розвитку козівництва. У 2021 році перший раз кози були долучені до державних дотацій за всю історію України. Сума дотаційних виплат є адекватною і суттєвою. Люди, які утримують як сімейне фермерське господарство 50 кіз, можуть отримати від держави 50 тис. гривень на розвиток, тобто 1000 грн на козу. Нині 15 тис. гривень коштує доїльний апарат. Охолоджувач для молока обійдеться в плюс-мінус 30–50 тис., залежно від об’єму. Це — мінімальний набір, щоб робити якісне молоко і не переживати, що воно скисне й буде важко потім продати. Є проблема у просвітницькій діяльності. Проте, якщо є бажання, можна навчитися якісно робити цю справу. Єдина перепона — ринки збуту. Проблематично сьогодні потрапити в супермаркети: і відтермінування, і повернення, і утилізація продукції, маркетингове навантаження на виробника. Тут треба комплексно підходити. Така проблема не лише в козівництві, а взагалі у виробника в Україні. А для малих ще й невідповідність законодавчим вимогам щодо потужності, розміщення, санітарних розривів. Технічні питання, які потребують або індивідуального розглядання, або комплексного.
• Що треба знати й уміти, аби створити ферму? І скільки орієнтовно потрібно мати грошей для цього?
— Якщо відкриємо інтернет-майданчики з продажу, то середня ціна продажу на не племінні кози варіюється в середньому від 2 до 5 тис. гривень — 100 тис. гривень коштуватиме поголів’я, якщо купуємо 50 кіз. Доїльний апарат — 15 тис., охолоджувач для молока — 30 тис. гривень. Отож, до 200 тис. гривень, коштуватимуть тільки організаційні питання. Треба мати розуміння, де брати корми, або ж мати доступ до пасовищ. Випас може бути загального користування, або ж власна земля, на якій випасаються кози. Потрібна будівля для утримання поголів’я: її треба або купити, або побудувати — і це вже інша ціна питання. Кожен власник вирішуватиме по-різному. Має бути розуміння, що саме створюємо. Якщо сімейну ферму, то це робота для людей, які проживають у сільській місцевості й можуть реалізувати продукцію на місті. Тоді має бути розвиток зеленого туризму, щоб покупець знаходив і приїжджав за продукцією. Якщо повного циклу: і первинну, і вторинну переробку, наприклад, сироварню хочуть поставити, то тільки якщо відповідають чинному законодавству. Сьогодні спрощені вимоги до самого переробного цеху, але для дрібних питання не закрито. Варіантів достатньо. Усе залежить від того, чи враховані можливості інфраструктури.
Великих коштів, щоб започаткувати козівництво у рамках сімейного фермерського господарства, не треба. Однак має бути збут молока. Маленькі фермери можуть об’єднатися в кооперацію й створити центр переробки на одну чи дві тонни молока. Якщо цього не зробити, то продати продукцію буде непросто. З 50 літрами молока немає чого «пробиватися» в супермаркет. Це — 5 кг сиру на день. Скільки має коштувати цей сир, аби його доставляти у супермаркет? Навіть із села привести в районний центр — 30–50 км суттєво навантажує за ціновою політикою. Тому краще орієнтуватися на зелений туризм. Люди обізнані в місті, що десь там є така маленька ферма, де можна приїхати й побавитися з козами, а ще купити молока та сиру на цій зеленій локації.
• Для відкриття козячої ферми потрібен стартовий капітал…
— В Україні є державна підтримка на створення ФОП. Можна до 3 тис. доларів США, а це 100 тис. гривень, отримати від Мінсоцполітики України. Потрібно написати бізнес-план, зібрати документи й звернутися краще на пряму з листом до міністерства. На ці гроші відкрити власну ферму. Літр козиного молока — 15 грн мінімум, 1500 грн — на день, 45 тис. — на місяць. Навіть якщо корми купувати, то 20 тис. гривень у місяць лишається в господарстві. У селі — нормальні гроші для початку. Люди не звертаються за дотаціями, бо не знають про таку можливість.
• Через скільки років власник козиної ферми починає отримувати прибуток?
— Приблизно через п’ять років. Дуже багато невідомих, щоб скласти якусь експертну думку. Треба розуміти, у який спосіб реалізовується продукція. Є успішні кейси, де люди мають власну крамницю прямо на фермі. Не витрачають кошти на логістику і на заходження в супермаркет. Не платять за маркетинг, за поличку — тільки за власну рекламу. У них все добре, розвиваються й нарощують поголів’я. Інші — виставляють свою продукцію в магазинах, і з них беруть такі самі побори, як із великих виробників, що переробляють не 2 т, а 200 т молока. Вони будуть на 100% не конкурентними. Таким підприємствам важко. Чи буде в них окупність — ні, не буде. Вони — виживатимуть.
Хоча є виробники, які представлені у великих магазинах. Продукцію купують, поголів’я нарощується. Тонкощів, за якими умовами вони зайшли на поличку, ніхто не знає. Відкритий бізнес, і тут вже як домовляєшся із мережею. Якщо змогли обстояти свою ціну й умови, то мають хороший бізнес.
• Кози й вівці — це молоко як продукт, сири, м’ясо та вовна. Що ми ще не знаємо про цей бізнес?
— Козівництво — не лише молоко, а ще ембріони, сперма — генетичний матеріал, а також м’ясо. І виникає таке запитання — забій тварин. Є успішні маленькі бійні для внутрішніх потреб, але для надання послуг населенню — немає. Бійні, які сертифіковані й відповідають вимогам відповідно до законодавства, завантажені «під зав’язку». Інколи доводиться чекати чотири (!) місяці в черзі, щоб забити поголів’я з 50 тварин. Часто для цього просто немає часу. Питання потребує врегулювання.
• Ідеться про певних фахівців, які вміють і можуть це робити?
— Говоримо про комплекс заходів, який дозволить загалом по Україні надавати такі послуги населенню. Тут не лише вівці та кози, а й свині, ВРХ та птиця. Питання ще не розв’язано, але стоїть на порядку денному як першочергове. Є закон про благополуччя тварин під час забою. Для кожного виду — свої нюанси. Має бути зроблено в спосіб, що не є жорстоким до тварини. Асоціація працює над цим. Прибудинковий забій ще не заборонено, існує, але рухаємося у напрямі, що з часом його мають заборонити. Тільки для власного споживання лишити. У новостворених територіальних громадах мають надавати населенню такий вид послуг.
• Що буде в найближчі 10 років із козівництвом в Україні та світі?
— Розвиток козівництва неминучий. Так уважають провідні світові експерти. Є великий попит на продукцію козівництва та вівчарства загалом, тому що м’ясо кіз дієтичне і його легко отримувати. Кози не такі вибагливі тварини, як інша худоба. Згідно з дослідженнями ООН, рухаємося у напрямі, що козівництво з кожним наступним роком буде посідати почесне місце серед тваринництва. З боку дієтології — м’ясо овець і кіз взагалі недооцінене, бо дуже смачне та корисне. Живемо у той час, коли здоров’я людей — на першому місці. Поголів’я дрібних тварин буде швидко зростати й через проблему СО2 та кліматичних зобов’язань, які беруть на себе країни. Можемо мати від 2 до 5 мільйонів кіз в Україні завдяки маленьким фермерським господарствам — і стати №1 у Європі у цьому напрямі. І водночас не забруднювати навколишнє середовище та повітря. Дрібним важко, але за ними майбутнє.
Тетяна КОВАЛЬЧУК, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
