Захист ґрунтів від ерозії
Серед агротехнічних заходів захисту ґрунтів від ерозії виділяють такі:
-
ґрунтозахисні сівозміни із зональним добором культур та їхнє розміщення смугами на схилах; - проведення в оптимальний термін усіх польових робіт з урахуванням експозиції схилу, стану ґрунту, його вологості та температури;
- контурний, перехресний або діагонально-перехресний посів культур на схилах;
- сівба буферних смуг, куліс;
- застосування пожнивних, післяукісних, проміжних і різних варіантів змішаних посівів і сидератів, суцільного або смугового мульчування та залишення на поверхні рослинних решток;
- сівба у міжряддях багаторічних насаджень буферних смуг із багаторічних трав і однолітніх культур;
- поверхневе і корінне поліпшення луків і пасовищ на схилах;
- різноманітний ґрунтозахисний обробіток (безполицевий, плоскорізний, чизельний, мінімальний та нульовий із збереженням стерні);
- застосування раннього пару;
- снігозатримання та регулювання сніготанення, внесення оптимальних норм мінеральних та органічних добрив, мікродобрив, бактеріальних препаратів, залежно від ступеня змитості ґрунтів;
- хімічна меліорація солонцюватих еродованих ґрунтів;
- обробіток ґрунтів спеціальними хімічними структуроутворюючими та плівкоутворюючими сполуками.
Важливе природоохоронне значення має основний обробіток ґрунту. Вимогам сучасного землеробства найбільш повно відповідає система диференційованого за способами різноглибинного обробітку ґрунту в сівозмінах. Вона має бути адаптованою до зональних умов, динамічною, енерго- і вологозбережною та природоохоронною, враховувати фітосанітарний стан полів і потенціал культур, забезпечувати підвищення родючості і продуктивності ріллі (табл. 1).
Таблиця 1. Орієнтовні обсяги застосування різних способів обробітку ґрунту в Україні
Глибокий (25-30 см) обробіток особливого значення набуває на важких за механічним складом, солонцюватих, безструктурних і схильних до переущільнення ґрунтах. Позитивно реагують на глибоке розпушування просапні культури (коренеплоди, кукурудза), багаторічні трави і зернобобові. Доцільність глибокого обробітку визначається також необхідністю знищення коренепаросткових бур’янів, загортання органічних добрив і побічної продукції, що залишається на полі. Тривалість його післядії у сівозміні зростає на добре гумусованих чорноземах і знижується при використанні важкої техніки.
Мілкий (8-16 см) і поверхневий (6-8 см) обробіток ґрунту доцільно проводити під озиму пшеницю, ярі зернові колосові на окультурених рівнинних полях, а також на ґрунтах легкого та середнього гранулометричного складу, які добре насичені карбонатами, чорноземах із високим (понад 40%) вмістом водотривких агрегатів. Ефективність мінімального обробітку підвищується при неглибокому заляганні ґрунтових вод (1-2,5 м) і наявності в сівозміні багаторічних бобових трав. Для запровадження мінімального обробітку перспективні зона Степу та значна частина Правобережного Лісостепу. На Поліссі в умовах низької природної родючості і промивного водного режиму можливості мілкого механічного обробітку знижуються.
Таблиця 2. Рекомендована структура посівних площ у зоні північного Степу
Нульовий обробіток перспективний за достатнього зволоження на родючих ґрунтах (вміст гумусу понад 4%) після кукурудзи, соняшнику, сорго, буряків під ранні ярі, при вирощуванні озимої пшениці по непарових попередниках, а також післяжнивних і поукісних культур. Сівалки прямої сівби якісно працюють на мілко та поверхнево оброблених агрофонах.
Оранка пріоритетна в усіх зонах України за умов незагрозливого рельєфу, на полях з високою засміченістю багаторічними бур’янами, при повторному розміщенні грубостебельних культур і під ярі колосові для загортання побічної продукції попередника.
Чизельний обробіток домінуватиме на еродованих та ерозійнонебезпечних землях при підготовці площ під пшеницю озиму по чистих парах, а також під просапні культури в умовах недостатнього зволоження.
Безполицевий обробіток із використанням різнотипових знарядь найдоцільніший у системі післяжнивних лущень стерні на заохочених землях, при підготовці ґрунту під озимі після гороху, стерньових та багаторічних трав, а в ґрунтозахисному землеробстві на полях, де поширена вітрова ерозія.
Сівозміна — ресурсна альтернатива
З класичної агрономічної науки відомо, що сівозміна, чергування сільськогосподарських культур, попередники при умові їх оптимізації виступають фактором підвищення використання землі, який здатний стати альтернативою таким ресурсним важковаговикам, як органічні і мінеральні добрива та засоби захисту рослин. Проте оптимізована структура посівних площ за біологічними ознаками сільськогосподарських культур, рівнем вологозабезпечення, агрохімічним та фітосанітарним станом агроценозів практично завжди вступає у протиріччя з ринком споживання та економічною доцільністю.
Таблиця 3. Рекомендована структура посівних площ у зоні південного Степу
При розробці структури посівних площ та проектуванні сівозмін слід враховувати поділ орних земель (згідно з вимогами контурно-меліоративної організації території) на чотири основні еколого-технологічні групи (ЕТГ):
І — це ділянки крутістю схилів 0-3°, де можна впроваджувати польові сівозміни з включенням до них просапних культур, чорного пару,
ІІ — землі зі схилом від 3 до 5о з повно-профільними слабо- і середньо-змитими ґрунтами, де впроваджують ґрунтозахисні сівозміни, з багаторічними травами без просапних культур або зі смуговим посівом цих культур; в разі необхідності ці землі можуть бути виведені зі складу орних земель з наступним залуженням, включаючи і природне, або залісненням;
ІІІ — землі з крутістю схилу понад 5°, а також землі з малорозвиненими ґрунтами на елювії твердих порід, піску, з мало-еродованими, але низькопродуктивними ґрунтами — вони виводяться з обробітку і залужуються або заліснюються;
ІV — окремо виділяються землі в заплавах річок.
На землях, що залишаються в інтенсивному обробітку, необхідно докорінно змінити структуру посівних площ у сівозмінах таким чином, аби вирощування на них польових культур супроводжувалося поліпшенням родючості ґрунтів. Для цього потрібно розширити посіви бобових, особливо багаторічних трав, скоротити площі чистих парів, просапних культур до оптимального розміру, більше використовувати пожнивні й поукісні посіви на зелені добрива, а солому колосових культур — як органіку, переходити на біологічні методи підвищення родючості ґрунтів сумісно з використанням мінеральних і органічних добрив.
Як правило, будь-яке відхилення від встановлених сівозмінних оптимумів природного походження одразу викликало необхідність посилення технологічного і ресурсного впливу, які позначалися на зростанні обсягів виробничих витрат і зниженні їх окупності продукцією.
Таблиця 4. Рекомендована структура посівних площ у зоні Лісостепу
Для підвищення продуктивності сільського господарства і повнішої реалізації генетичного потенціалу сучасних сортів і гібридів рослин важливим є додержання оптимальної науково обґрунтованої структури посівних площ, яка розробляється з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов і особливостей спеціалізації виробництва кожної кліматичної зони України.
Ефективність рекомендованої структури досягається за рахунок оптимального насичення сівозмін окремими культурами згідно зі спеціалізацією господарства, за умови, що це не веде до порушення екологічного балансу в агроценозі і забезпечує відтворення родючості ґрунтів при застосуванні відповідних систем удобрення, обробітку ґрунту та захисту рослин.
Таблиця 5. Рекомендована структура посівних площ у зоні Полісся
Особливості науково обґрунтованої структури посівних площ для кожної природно-кліматичної зони України приведені у табл. 2-5.
У розрізі культур
Для всіх регіонів України дуже важливим є вирощування зернових культур, зокрема пшениці озимої. Велике значення при вирощуванні озимини має розміщення її посівів по сприятливих попередниках, але залежно від регіону вирощування підбір попередників має свої особливості. Так, у степових районах у структурі посівів не менше 5-10% (а у південних районах до 20%) бажано відводити під чорний пар як єдиний попередник, що гарантує отримання високого урожаю пшениці незалежно від погодних умов під час вегетації. А в умовах Лісостепових районів більш ефективним є застосування зайнятих парів. Майже рівнозначними за ефективністю попередниками порівняно з парами тут є зернобобові культури і багаторічні трави. Залежно від спеціалізації господарства, відсоток зернових культур може значно змінюватись, коливаючись від 35-40% при виробництві зерна, картоплі, продукції тваринництва і молока у Поліссі до 70-90 і навіть 100% в господарствах зерно-олійного напрямку в Лісостепу.
При вирощуванні технічних культур в Степу відводиться від 10 до 30% посівів, переважно це посіви соняшнику і ріпаку, в той же час в Лісостепу технічними культурами може бути зайнято до 30% площі, але однією з провідних технічних культур тут є, перш за все, цукровий буряк. В Поліссі лише у господарствах зерно-олійного напряму технічні культури можуть займати 20-25% площі, а у господарствах іншої спеціалізації їх кількість зменшується до 3-12%. У той же час саме в Поліссі значні площі посівів відводяться під вирощування картоплі та овочів, а у степових районах під ці культури відводиться лише кілька відсотків площі, що пов’язано з дуже напруженим гідротермічним режимом, що не дозволяє отримувати максимальні урожаї картоплі та овочів без поливу.
В Поліссі і Лісостепу кормові культури в структурі посівів займають від 10-20 до 40-50%, а у підзоні південного Степу ці культури рекомендовано вирощувати переважно на зрошуваних землях, де під їх посіви може відводитись від 10 до 30-40% і більше.
Загалом дотримання рекомендованої структури посівів дозволяє краще реалізувати потенціальні можливості вирощуваних культур і тим самим підвищувати економічну ефективність і сталість виробництва при збереженні рівня родючості ґрунтів.
