Василь ЗАГАРНИЙ,
Зима почалася з «холодної» новини: проект спільного складання зернозбиральних комбайнів на базі Харківського тракторного заводу (ХТЗ) із запчастин фінської компанії Sampo Rosenlew, яким передбачалося цього року випустити першу партію машин, заморожено. ХТЗ із компанією Sampo Rosenlew планували з 2016 року поставити на потік серійне виробництво й випустити 200 комбайнів за рік, а до 2018 року збільшити випуск машин до 500 штук на рік. «Агробізнес Сьогодні» докладно писав про плани ХТЗ у № 23 за грудень 2015 року.
Сумне повідомлення прийшло на тлі оптимістичної урядової реляції, що Україна перемістилася вище на 13 сходинок у рейтингу легкості ведення бізнесу Doing Business від Світового банку, посівши тепер уже аж (!) 83 місце. Ще два роки тому, у 2014 році, Україна займала малопочесне 112-е місце у тому-таки рейтингу. Прогрес ніби очевидний? При тому експерти Світового банку, та й не лише вони не втомлюються наголошувати, що наша країна має величезний потенціал, аби досягти ще більших успіхів. Чому ж цей вкотре згадуваний «потенціал» не спрацював у випадку з вітчизняними комбайнами на ХТЗ?
Давайте пригадаємо, що ідея спільного «українсько-іноземного» виробництва комбайнів оволодівала «умами» аграрно-промислової громадськості вже не раз. Наші урядовці протягом багатьох років застосовували один і той самий «примус до інвестування»: мовляв, іноземні виробники, хочете зайти на наш ринок? Тож давайте створимо спільне виробництво. У нас, українців, є нагальна потреба в таких машинах, є робоча сила і виробничі майданчики, а ви давайте ваші креслення і запчастини.
Наприклад, між Херсонським машинобудівним заводом (ХМЗ) і білоруським «Гомельсільмашем» підписувався меморандум щодо спільного виробництва зернозбирального комбайна «Палєссє» із білоруських комплектуючих. Той таки ХМЗ спільно з німецькою компанією CLAAS запустив у виробництво її зернозбиральний комбайн Tucano-440, отримавши кілька доволі непоганих українсько-німецьких гібридів «Скіф Тукано 440». До 2017 року планувалося зробити у Херсоні 8 000 таких комбайнів. Але поки що рахунок іде на лічені одиниці. Ще раніше із запчастин зернозбиральної машини CLAAS Mega збирався чудовий комбайн «Дніпро-350». Харківський тракторний завод теж заявляв про спільні плани щодо випуску українсько-іноземного комбайна не лише з фінами, а й з тим-таки «Гомсільмашем». У Києві компанія з красивою назвою «Інноваційні технології» збирала зернозбиральні комбайни КЗС-15 «Сварог» на 100 % із запчастин відомої імпортної машини New Holland CSX 7080. У ЗМІ раз по раз виникали цікаві новини про те, що з машкомплекту ще кілька іноземних комбайнів спромоглися зібрати «Техноторг-Дон», «БілоцерківМАЗ», «Львівсільмаш» та інші вітчизняні умільці.
Як виглядає, більшість цих спроб — радше дослідно-конструкторські, демонстраційні маркетингові зразки, ніж серійні. Бо українським аграріям потрібні не кілька десятків штук, а тисячі (!) нових комбайнів щорічно. А тепер от із Sampo Rosenlew — знову не склалося.
Генеральний директор ХТЗ Владислав Губін сказав, що спільний проект заморожено з ініціативи фінів — нібито у зв’язку із необґрунтованими вимогами податкової до ХТЗ щодо стягнення більш як 400 млн грн і також спробами «націоналізації» підприємства. Звісно, ніяка «націоналізація» українським Урядом не передбачена й близько, але це страшне слово неодноразово використовувалося різними авантюристами у рейдерських розборках. Тут радше нам чується відгомін боротьби, яку ведуть на Харківщині за виробничі активи кілька фінансово-промислових кланів.
Отже, що могли побачити фіни, аби злякатися? Уявити неважко. Свавілля фіскальної служби. Замість писаних законів і правил у нас і досі діє малозрозумілий неформальний кодекс поведінки — «поняття». Діюча влада не має сил або бажання забезпечувати абсолютне дотримання законності. Інфраструктура для бізнесу теж не вельми добра: постійні проблеми на митниці, залізниці, незадовільна логістика. Ну, й не підсилила оптимізму зарубіжним партнерам банальна інфляція, бо вони розуміють, що у фермерів просто не буде грошей купувати дорогу техніку, зроблену з імпортних комплектуючих.
А міністр фінансів Наталія Яресько вважає, що інвестиції не приходять в Україну через фундаментальну проблему — війну з Росією. Так, і це теж не мед, фіни добре знають, що таке війна з агресивним сусідом... Тож загалом можна сформулювати причини усіх цих провалів коротко: це і є той самий «поганий інвестиційний клімат», що постійно відлякує від України іноземців. Припливу інвестицій в нашу економіку заважає багато факторів, тому інвестори й не поспішають зайвий раз вкладатися у спільні проекти. Сумно, але й зрозуміло: мабуть, машинобудівники з Фінляндії таки добре зважили не лише наші чудові «перспективи», а й усі загрози, що їх несе спільне виробництво комбайнів.
