Парова система
утримання ґрунту
Залежно від ґрунтово-кліматичних факторів застосовують різні системи утримування ґрунту. Найбільше поширення у виробництві здобули: парова, паро-сидеральна та дерново-перегнійна.
При першій ґрунт у міжряддях протягом усього вегетаційного періоду за допомогою засобів механізації перебуває в розпушеному стані. Періодичний обробіток забезпечує знищення бур’янів, сприяє поліпшенню водного повітряного та поживного стану, що позитивно впливає на розвиток і плодоношення рослин. Однак тривале використання чорного пару з багаторазовим механічним обробітком призводить до руйнування структури ґрунту, мінералізації гумусу, посилення водної та вітрової ерозії, а також до знищення живих організмів, що активно розкладають біомасу, створюючи сприятливі умови для проходження біологічних процесів. Все це значною мірою знижує родючість ґрунту.
Для запобігання згаданим негативним наслідкам рекомендується через кожні 2–3 роки висівати сидеральні культури чи застосовувати короткочасне задерніння ґрунту, або ж періодично вносити достатню кількість органічних добрив. Парова система пропонується для зон із недостатнім зволоженням. Вона передбачає осінню оранку або дискування, розпушування ґрунту ранньою весною (закриття вологи) та декількаразовий весняно-літній обробіток (культивація, дискування).
Осінній обробіток проводять, як правило, після збирання врожаю, вносячи перед цим, при необхідності, органічні та мінеральні добрива. Глибина обробітку залежить від типу ґрунту і глибини залягання кореневої системи дерев. На чорноземних ґрунтах у садах на сильнорослих підщепах вона становить 18–20 см. На опідзолених супіщаних ґрунтах і в насадженнях на слаборослих підщепах оранку можна замінити на дискування (глибина 10–12 см). Для цього можна використовувати плуг-розпушувач ПРВМ-3, плуг ПЛН-3–30 або агрегат дисковий АГ-2,4–20, що агрегатуються з тракторами класу 1,4.
З метою збереження вологи, вирівнювання поверхні ґрунту після осіннього обробітку та знищення сходів бур’янів у кінці березня-на початку квітня боронують міжряддя на глибину 4–6 см, використовуючи зубові борони БЗС-1, ЗОР-0,7, БЗТС-1. Найбільш ефективним є боронування у два сліди, при якому повніше завантажується трактор, добре руйнується ґрунтова кірка і краще вирівнюється поверхня ґрунту. При цьому формувати агрегат необхідно так, щоб ширина його захвату була близька до ширини міжряддя саду або кратна їй. Борони в агрегаті комплектуються за допомогою навісної зчіпки. Оптимальна робоча швидкість його повинна бути в межах 7–10 км/год.
Основним призначенням весняно-літнього обробітку ґрунту є розпушування його поверхневого шару на глибину 10–12 см і знищення бур’янів. У зрошуваних насадженнях ґрунт розпушують після поливу, а також після поверхневого внесення мінеральних добрив. При цьому бур’яни потрібно підрізати й заправляти в ґрунт не менше ніж на 95%. Для попередження утворення плужної підошви рекомендується проводити дискування на різну глибину: восени — на 10–12, влітку — на 6–8 см. Якщо вона все ж виникає від тривалого дискування, то її руйнують за допомогою оранки центральної частини міжрядь на глибину до 20 см. Дискування малоефективне в боротьбі з коренепаростковими та кореневищними бур’янами, тому його треба поєднувати з використанням культиваторів із пружинними (вичісувальними) та стрілчастими (підрізаючими) робочими органами.
Для розпушування ґрунту в весняно-літній період використовують садові культиватори КСМ-2 і КПС-1 (розроблені в Інституті садівництва НААН) і садові дискові борони БДС-2,3, БДСВ-3,2, або дисковий агрегат загального призначення АГ-2,4–20.
Культиватор КСМ-2 (рис. 1) призначений для суцільного обробітку ґрунту і знищення бур’янів у садах з шириною міжрядь 4–5 м. Він складається з основної і двох бічних секцій, встановлених на шарнірно-паралелограмному механізмі, і при необхідності їх можна відвести за основну секцію за допомогою гідроциліндрів. На секціях у два ряди встановлені стрілчасті лапи. Глибина обробітку регулюється опорними колесами.
Культиватор КПС-1 (рис. 2) призначений для суцільного обробітку ґрунту, вирівнювання його поверхні та знищення бур’янів у садах і кущових ягідниках із шириною міжрядь відповідно 4–5 і 3–3,5 м.
Він включає основну раму, навісний пристрій і дві бічні секції, що знімаються для роботи в міжряддях ягідників. На культиваторі в чотири ряди в шаховому порядку встановлені пружинні S-подібні лапи. Глибина обробітку встановлюється за допомогою опорних коліс. Для вирівнювання поверхні ґрунту і подрібнення грудок ззаду рами встановлено ребристий прикочувальний барабан.
Обидва культиватори агрегатуються із тракторами класу 1,4.
Паро-сидеральна
система обробітку
В районах із достатнім зволоженням, але відсутністю можливості вносити необхідну кількість органічних добрив застосовують паро-сидеральну систему утримування ґрунту.
Вона передбачає вирощування сидератів у міжряддях насадження та заправлення їх в ґрунт. Ця система покращує його волого-повітряний температурний та поживний стан і сприяє життєдіяльності ґрунтових мікроорганізмів, що позитивно впливає на врожайність, якість плодів та їх зберігання, підвищує зимостійкість рослин.
Сидеральні культури повинні добре розвиватись у кліматичних умовах району, бути тіньовитривалими, швидко відновлюватися після утоптування та утворювати у короткий строк велику кількість зеленої маси, яка багата на поживні речовини та легко розкладається у ґрунті. На зелене добриво придатні такі культури: для літнього висіву та осінньої оранки — біла гірчиця, білий люпин, вико-вівсяна суміш, горох і фацелія, для осіннього висіву та весняної оранки — озимий горох, вика, фацелія, ячмінь і жито. В неполивних умовах придатні біла гірчиця та гречка. Бобові рослини (горох, вика та люпин) збагачують ґрунт на азот. За сприятливих умов вирощування в їх коренях накопичується 70–150 кг/га азоту, тобто стільки, скільки міститься в 21–45 кг аміачної селітри.
Висівають сидерати у другій половині літа або восени в добре підготовлений вологий ґрунт, заправляючи на глибину 10–12 см у період їх цвітіння, за винятком ячменю й жита, які треба заорювати під час виколошування. У ці фази розвитку зелена маса найбільш ніжна і легко розкладається у ґрунті. З метою більш рівномірного розподілу її скошують, подрібнюють садовими косарками і в подальшому заправляють у ґрунт за допомогою плугів або дискових борін. При відсутності косарки цю операцію можна виконувати дисковою бороною із дво-, триразовим дискуванням. Для стимулювання сходів поверхню ґрунту після висіву сидератів доцільно ущільнити легким котком. На жаль, використання сидеральних рослин може спричинювати прискорену втрату вологи, тому в районах із недостатнім зволоженням при відсутності зрошувальних систем застосування системи утримування ґрунту недоцільне.
Дерново-перегнійна
система
У зрошуваних садах і у районах з достатньою кількістю опадів використовують дерново-перегнійну систему, за якої у міжряддях насадження після закінчення формування крон дерев проводять залуження багаторічними злаковими травами. Під час їх висіву ґрунт має бути достатньо щільним, щоб не залишалася колія від посівного агрегату. При виборі насіння перевагу необхідно віддавати травам, які утворюють неглибоку мичкувату кореневу систему. Висів потрібно виконувати в кінці літа з внесенням азотних добрив (100–120 кг/га). Починаючи з другого року, після нього траву періодично (три-чотири рази) скошують, не допускаючи її відростання вище 20 см. Подрібнена трава розподіляється по поверхні ґрунту, утворюючи мульчувальний шар. Він стабілізує структурний і температурний режим поверхні, сприяючи підвищенню родючості грунту.
У залужених садах поліпшується прохідність машин після випадання опадів, що сприяє проведенню робіт в оптимальні агротехнічні строки. Для скошування та подрібнення трави в ІС НААН розроблена та виготовляється косарка садова КС-3М (рис. 3). Вона складається з рами, на якій встановлено навісний пристрій і три ріжучі апарати з вертикальною віссю обертання. Привід їх здійснюється від валу відбору потужності трактора через конічний редуктор і пасову передачу. Висота скошування регулюється за допомогою опорних лиж, встановлених по обидва боки рами.
Косарка пройшла державні приймальні випробування і рекомендована виробництву. Продуктивність її становить 1,5–2,0 га/год., ширина захвату — 3, висота скошування — 0,05–0,14 м, робоча швидкість — до 6 км/год., маса — 380 кг. Агрегатується із тракторами класу 1,4 у начіпному варіанті.
При догляді за ґрунтом особливу увагу слід звертати на його стан у пристовбурних смугах. У практиці ведення садівництва існує декілька способів догляду за ґрунтом у згаданих зонах. Найбільш поширеним є чорний пар, який утримується за допомогою механічних пристроїв або внесення гербіцидів.
Застосування механічних засобів із фрезерними, дисковими або плоскоріжучими робочими органами забезпечує розпушування ґрунту і знищення бур’янів. Крім цього, перші два типи пристроїв можуть заправляти бур’яни і попередньо внесені органічні та мінеральні добрива, що додатково створює сприятливі умови для розвитку рослин. Останнім часом у зв’язку з переходом галузі на інтенсивні технології виробництва можливість застосування механічних пристроїв обмежується. По-перше, значно ускладнюється робота механізмів через ущільнене розміщення дерев в ряду, по-друге, збільшується ймовірність пошкодження їх кореневої системи, яка розміщується у верхніх шарах ґрунту, по-третє, при застосуванні в саду крапельного зрошування використання більшості механічних пристроїв неможливе.
У таких насадженнях набагато простіше боротися з бур’янами за допомогою гербіцидів. При цьому витрати на оплату праці і на придбання технічних засобів у порівнянні з попереднім варіантом значно скорочуються. Внесення гербіцидів у пристовбурні смуги виконують за допомогою гербіцидної приставки, що монтується на садовий обприскувач. Проте використання гербіцидів у названих смугах має ряд недоліків, а саме: відкритий поверхневий шар ґрунту швидко втрачає вологу, після опадів утворюється ґрунтова кірка, що перешкоджає повітрообміну та прискорює процес втрати вологи, істотно зменшується поповнення ґрунту органічними речовинами, яке при механічному обробітку відбувається, завдяки розкладу рослинних решток. Гербіциди, потрапляючи на стовбури, гілки та листя дерев, пригнічують їх розвиток, а в разі накопичення у плодах можуть зашкодити здоров’ю споживачів.
Альтернативним способом утримування пристовбурних смуг є укриття їх шаром мульчі. Такий спосіб значно зменшує випаровування вологи, запобігає утворенню ґрунтової кірки, пригнічує проростання бур’янів, захищає кореневу систему дерев від підмерзання взимку, покращує їх живлення, сприяє поліпшенню структури ґрунту і прискорює протікання мікробіологічних процесів у ньому. Мульчування пристовбурних смуг підвищує продуктивність дерев на 20–30%, при цьому поліпшуються товарність і лежкість плодів, збільшуються їх маса та інтенсивність забарвлення.
Мульчувальними матеріалами можуть бути тирса, стружка, подрібнена деревина, трава, солома або їх суміші, відпрацьований грибний субстрат і т. п.
Для внесення сипкого матеріалу у пристовбурні смуги в ІС НААН розроблена машина, яка монтується на серійний розкидач органічних добрив РОУ-6 (рис. 4) і включає приймальний бункер із дозувальним пристроєм, стрічковий поперечний транспортер і механізм його приводу. Субстрат планчатим транспортером розкидача подається у приймальний бункер, звідки надходить на стрічковий транспортер, який переміщує його у пристовбурну смугу ряду дерев, утворюючи при цьому поздовжній валок. Залежно від ширини міжрядь стрічковий транспортер можна переміщувати в поперечному напрямку щодо поздовжньої осі агрегату.
Геометричні параметри валка і продуктивність агрегату регулюються зміною поступальної швидкості останнього, швидкості планчатого транспортера розкидача і стрічкового транспортера машини.
Згідно з результатами приймальних і виробничих випробувань, змінна продуктивність агрегату становить 0,5–0,7 га/год., його робоча швидкість — до 5 км/год., ширина та висота валка — відповідно 0,8–1,2 та 0,05–0,15 м, агрегатується з тракторами класу 1,4 у причіпному варіанті.
Таким чином, система утримування ґрунту в садах є одним із найважливіших заходів з догляду за ними, від якого значною мірою залежать ріст, урожайність, а також якість, лежкість і собівартість плодів. На вибір оптимальної системи цього процесу впливають не лише кількість природних опадів, але й їх випадання протягом року або наявність зрошування, залягання підґрунтових вод, рельєф, ерозія, генетичний та механічний склад ґрунту, тип підщеп, особливості росту культури, вік, густота садіння дерев, розвиток і врожайність, а також використання відповідних технічних засобів. Тому в кожному конкретному випадку висновок щодо оптимальної системи утримування ґрунту повинен робити спеціаліст, а краще — науковий заклад, який має відповідне обладнання та методики з урахуванням усіх чинників, що можуть впливати на цей вибір.
