Якось довелося натрапити на вельми точну й дотепну характеристику подібних дискусій із вуст агронома. Мовляв, ми робимо все, щоб підготувати поле під… погану сівалку. Тому що завдання отримання вчасних дружних сходів рослин не менше залежить від якості сівби, ніж від ґрунтообробних агрегатів.
Десь так воно і є. Як би класно ми не підготували поле під кукурудзу чи соняшник, але без якісної сівби ці всі старання виявляться марними. Причому мова не так про якість самого агрегату, як про весь комплекс завдань: якість посівного матеріалу, кваліфікацію персоналу, швидкість сівби тощо.
Мені багато разів доводилося спілкуватися з фермерами, що стали власниками новеньких імпортних пневматичних сівалок. Далеко не всі вони були задоволені результатами сівби в перший рік роботи новинок. Як виявилося, заплатити кілька десятків чи навіть сотень тисяч євро — це далеко не все.
Справді, просто збиває з ніг, коли ти їдеш у поле оглянути сходи й бачиш, що, наприклад, половина насіння сої… лежить на поверхні ґрунту. Або коли кожна третя рослина кукурудзи має ще «брата-близнюка», або й двох, тобто, поле суціль вкрите двійниками й трійниками. Чи на полі періодично трапляються проплішини: чи то через просіви, чи через недотримання глибини висіву…
Причин цього може бути багато. Так, показовим є досвід одного фермера з Київщини, який придбав класну європейську пневматичну сівалку. Коли дійшло до справи, то виявилося, що машина робить усе, що може, однак не здатна рівномірно розкладати насіння й дотримуватися глибини через… погано відкалібрований посівний матеріал. Тобто сівалку людина придбала справді якісну, але насіння кукурудзи виявилося вкрай строкатим як за масою, так і розмірами. Через це електроніка не змогла розібратися в режимі реального часу з виконанням своїх завдань.
Проблему вдалося подолати додатковим калібруванням посівного матеріалу безпосередньо в господарстві. Заразом його керівник став ретельніше придивлятися до насіння, яке йому пропонують.
Ще одна пов’язана з цим проблема – всі посівні агрегати для проспаних культур мають обов’язково оснащуватися системами контролю висіву. Просіви й досі становлять поширену проблему через небажання механізаторів час від часу зупиняти роботу й оглядати сошники. Чим більше зробиш гектарів за зміну — тим краще, тим більш, що агроном підганяє — весна. Таким чином із забитим сошником чи навіть кількома можна «засіяти» кілька сотень метрів. Усе одно, мовляв, ніхто нічого попервах не побачить.
У принципі більшість сучасних моделей сівалок уже в базі оснащуються системами контролю висіву. Якщо ж така функція відсутня, її досить легко замовити та встановити. В Україні працюють чимало фірм, які надають такі послуги. Вартість самого обладнання не є надто дорогою.
Доводиться звертати увагу й на те, що сівба кукурудзи чи соняшнику на швидкості 15–16 км/год — це прерогатива дорогих посівних комплексів відомих виробників, які обслуговують кваліфіковані сервісні інженери та досвідчені механізатори. Коротко кажучи, висівати на високій швидкості можна, але далеко не завжди й не скрізь. Це вищий пілотаж у рослинництві, який потрібно відпрацювати до найменших деталей. Тому навіть якщо в господарстві є відповідна сівалка, підвищувати швидкість сівби кукурудзи потрібно дуже обережно, пам’ятаючи, що оптимальним показником є швидкість 8–9 км/год. У багатьох господарствах і досі не розганяються більше як 6–7 км/год, воліючи придбати додаткову сівалку для підвищення продуктивності сівби, ніж ризикувати.
Дуже непогано себе показують системи вимкнення секцій сівалок, особливо на краях поля, поряд із контролем норми висіву й залишків насіння в бункері. Так, вимкнення секцій дає змогу заощаджувати до 5% посівного матеріалу. В масштабах посівних площ, що обчислюються сотнями й тисячами гектарів під конкретною культурою, наприклад, кукурудзою, це забезпечує доволі відчутний фінансовий виграш для власників агрокомпаній.
До того ж, коли в процес сівби впроваджуються елементи точних технологій, це зазвичай означає реальну економію посівного матеріалу в принципі, бо кожна насінина — на обліку. Внаслідок цього незрідка трапляються парадоксальні ситуації на кшталт «торік за тієї самої густоти використали на цьому полі 121 посівну одиницю, а цього року — тільки 106». Звідки ростуть ноги у цієї економії — справа вже інша, однак факт є фактом.
У більшості випадків сучасна технологія сівби таких культур, як кукурудза та соняшник, уже обов’язково передбачає застосування стартових добрив, що вносять разом із насінням. Це чудовий спосіб провести цільове живлення майбутніх сходів, забезпечивши їх гарантованим доступним харчуванням на початку розвитку.
Відповідно, така опція має бути обов’язковою в разі замовлення нової сівалки. Щиро кажучи, в багатьох випадках краще продумати на хід наперед і замовляти відразу машину, здатну робити присівне внесення рідких стартових добрив. Наявні кліматичні умови буквально диктують використання саме рідких міндобрив, там, де це можливо. Річ у тім, що діюча речовина зі складу рідких добрив апріорі є доступнішою для кореневої системи сходів рослин. Це може бути як просте азотовмісне добриво, так і спеціально приготована субстанція, до складу якої входять, наприклад, азот, фосфор і цинк. У такому разі рослини відразу отримають оптимальний раціон для якісного швидкого стартового розвитку і формування потужної кореневої системи.
Запорука ефективного використання будь-якого посівного комплексу — його правильне налаштування, експлуатація й обслуговування. Унаслідок недостатньої уваги до таких моментів найчастіше і виникають непорозуміння між агровиробниками та продавцями/виробниками сівалок. Кожна нова одиниця техніки, а тим більше сівалка, потребують ретельного налаштування з одночасним тестуванням, а також детального ознайомлення з їх можливостями. Якщо цим знехтувати, то наслідки можуть бути не дуже приємними. З іншого боку, на жаль, далеко не всі продавці техніки забезпечують відповідний сервісний супровід через різні причини. Тому обирати новий посівний комплекс краще в комплекті з дилером, що має відмінну репутацію. А таких в Україні є чимало.
Ігор КОВАЛЕНКО, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
