Цінники на мінеральні добрива сьогодні не варто роздивлятися фермерам зі слабкими нервами. Часи дешевих селітри й карбаміду, здається, минули безповоротно, і мало хто нині собі може дозволити вносити по 400–500 кг гранул на гектар. Навпаки, кожен аграрій прагне якомога раціональніше використати кожен грам діючої речовини.
Очевидно, що одним із таких способів є посилення ролі стартового живлення сходів рослин ще на етапі сівби, себто припосівне внесення добрив. Поготів, що більшість моделей сучасних сівалок уже в базі обладнують системами одночасного внесення мінеральних добрив. Головним чином це дозувальні апарати й місткості для внесення гранул чи рідини в стрічку або ж на горизонт нижче від залягання насінини.
Електронне дозування гранульованих добрив дає змогу ефективно варіювати норму внесення, фактично з точністю до кілограма в діапазоні від кількох кілограмів до кількох сотень кілограмів на гектар. Чимало розумних систем дозволяють давати навіть не один, а два види різних добрив, забезпечуючи оптимальне живлення для молодих рослин.
Тому в багатьох господарствах України припосівне внесення міндобрив перетворилося на обов’язковий елемент технології. Адже таким чином можна повністю забезпечити спочатку насінину, що проростає, а згодом молоді рослини ключовими на певному етапі елементами живлення — азотом, фосфором, сіркою, цинком, бором… Причому правильно розташувавши готову поживу нижче від глибини закладання насінини можна стимулювати молоду кореневу систему розвиватися не вбік, а донизу — до шарів ґрунту, краще забезпечених вологою і поживними речовинами.
З іншого боку, попри доволі велике поширення технологій одночасного внесення добрив разом із сівбою, чимало аграріїв її не сприймають. Їх аргументація є зрозумілою: навіщо ускладнювати процес, якщо ми й так з осені даємо нормальну кількість NPK, а навесні — азотовмісних добрив? До того ж далебі не факт, що внесені разом із насіниною гранули встигнуть розчинитися і коренева система сходів встигне використати поживні речовини у їх складі. Не останню роль відіграє і відсутність у багатьох, переважно, невеликих господарствах коштів на сучасні посівні агрегати, здатні провадити припосівне внесення міндобрив.
Але наразі маємо те, що маємо — небагато хто може собі дозволити внести з осені 200–300 кг/га NPK і додати стільки ж у фізичній вазі навесні азотних і фосфорних добрив. Адже в цьому просто може не бути жодного економічного сенсу, враховуючи високу вартість міндобрив, низькі ціни на зерно і до того ж витрати на роботу трактора з розкидачем. Тому варто уважніше придивитися до наявного і чималого досвіду інших українських агрокомпаній.
Зокрема, чимало аграріїв, які працюють у несприятливих кліматичних умовах із дефіцитом вологи, вбачають дієвий інструмент підживлення посівів саме у припосівному внесенні міндобрив. Доходить до того, що окремі бюджетні технології вирощування тієї чи іншої культури передбачають тільки припосівне плюс позакореневе живлення. Мовляв, якщо підуть дощі, то й так вродить, а якщо ні, то немає сенсу заряджати поле дорогими добривами. З тим підвищену ефективність демонструють технології застосування рідких добрив для стартового цільового внесення, зважаючи на їх вищу і швидшу доступність для рослин.
До того ж припосівне живлення — це той момент, коли важливо не «передати куті меду», бо будь-яке хімічне азотовмісне добриво — це доволі агресивна речовина, що може зашкодити рослині. Відповідно, норму внесення мінеральних добрив під час сівби слід корелювати з реальною вологістю ґрунту й бодай приблизними очікуваннями опадів. Ігноруючи цей чинник, можна буквально спалити молоді сходи тільки через те, що дали їх невиправдано велику дозу фактично насухо. Тому дуже важливо не переборщити. Краще внести під час сівби, якщо становище з вологою непевне, половинну норму міндобрив, ніж дати їх стільки, що рослини потім «випадуть в осад».
Також слід ретельно обирати, які саме добрива краще дати під припосівне живлення. Річ у тім, що сама ідея цієї технології полягає в тому, що гранула починає віддавати діючу речовину буквально вже за кілька днів, звісно, що у вологому середовищі. Це твердження є доречним у разі з аміачною селітрою чи діамофосом, однак не зовсім із NPK вітчизняного виробництва. Ті можуть лежати й кілька місяців без особливої активності. Відмінно себе показують і комплексні гранули відомих іноземних виробників, хоча й коштують дуже дорого. Але краще їх дати під час сівби, умовно кажучи, по 40 кг/га, ніж по 80–100 кг/га чогось майже нерозчинного.
Поготів, що можна підібрати комплекс елементів, які оптимально годяться під конкретну культуру, і той таки архіважливий для стартового розвитку молодих рослин фосфор у складі цих гранул буде доступним не лише теоретично, а й практично.
Зазначимо, що на сьогодні дуже перспективною є технологія припосівного внесення рідких добрив. Причому ринок такого обладнання розвивається дуже інтенсивно. Сьогодні можна фактично будь-яку більш-менш сучасну сівалку обладнати спеціальною системою, що дасть змогу вносити рідкі добрива, причому навіть кілька їх видів одночасно. Переваги такого підходу є очевидними. Адже якість і ступінь засвоєння рідких мінеральних добрив завжди будуть вищими, проти сухих видів добрив. Надто за обмеженої кількості вологи в ґрунті. Також грамотне застосування рідких добрив здешевлює мінеральне живлення рослин щонайменше на 20–25%.
Справді, набагато краще внести половинну чи навіть ще нижчу від норми міндобрив безпосередньо під насінину, в зону розташування майбутньої кореневої системи рослин, ніж розкидати незрівнянно більші обсяги міндобрив по всій поверхні поля. Адже те мінеральне живлення, що потрапить у міжряддя, значним чином піде на поживу бур’янам, що додатково ускладнить гербіцидний захист посівів.
Однак варто зазначити, що виїжджати тільки на припосівному внесенні обмежених норм міндобрив, так само, до речі, як і на листковому живленні, кожен рік не вдасться. Так чи інакше, але на кожному полі потрібно робити солідне основне внесення бодай раз на три-чотири роки. Ставка на припосівне живлення посівів може себе виправдати тільки за нинішніх форс-мажорних обставин, коли потрібно будь за що знизити витрати на вирощування сільгоспкультур.
Ігор КОВАЛЕНКО, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
