Участь у заході взяли представники громадських спілок «Всеукраїнський аграрний форум», «Український клуб аграрного бізнесу», «Українська аграрна конфедерація», «Аграрний союз України», «Всеукраїнський аграрна рада», «Всеукраїнська асоціація сільських і селищних рад». На розгляд широкої громадськості була запропонована стратегічна концепція розвитку аграрного сектору України на період з 2020 до 2030 років.
Чи не є це забіганням наперед? Але аграрій теж щось планує, сіє, плекає сад, чекає — і лише потім збирає урожай. Нагадаємо: нині чинна Концепція Державної цільової програми розвитку аграрного сектору економіки, яку Кабінет Міністрів прийняв 2015 року, розрахована на період до 2022 року. А що ж далі?
За словами в.о. Міністра аграрної політики й продовольства Ольги Трофімцевої, в Україні є чимало непогано виписаних стратегій розвитку, на які навіть надавалися зарубіжні гранти. Однак ці документи часто-густо не враховують реалій, що існують в Україні. «Цього разу ініціатором розробки стратегії є не міністерство чи Уряд, а представники бізнесу та секторальні асоціації», — наголосила Трофімцева.
Голова спілки «Аграрний союз України» Геннадій Новіков погодився, що попередні програми аграрного розвитку України не базувалися на реаліях життя. По суті, були «паперово-паркетними». Однак великий і малий агробізнес, а також селян-одноосібників (і так званих «ФОПиків») багато що поєднує: питання земельних відносин, податків, розвитку сільських територій, екології довкілля.
«Ми хочемо мати концепцію розвитку аграрного сектору на 2020-30 роки. І запропонувати її новообраному президенту, майбутній Верховній Раді і Кабміну», — зауважив пан Новіков.
Загальне бачення майбутнього нашої агросфери проголосила директор громадської організації «Всеукраїнський аграрний форум» Марія Дідух. З її слів, розробники концепції намагалися зробити компромісний варіант, який би відображав інтереси малих, середніх і великих сільгоспвиробників.
Малий виробник забезпечує різноманіття, найширший асортимент вирощеного. Середній — покриває внутрішній попит на основну номенклатуру аграрної продукції, яку споживають українці. Не дозволяє виникнути дефіциту на будь-що, як кілька років тому, коли нам забракло гречки і довелося її імпортувати з Китаю. А великі агрохолдинги організовують експорт, дають країні валюту, зміцнюють гривню.
Однак, крім виробників, є набагато чисельніша багатомільйонна армія споживачів. Ми маємо думати і про виробника, і про споживача, наголосила пані Дідух. Сільське господарство повинне диверсифікуватися, збільшувати асортимент продукції — якісної і безпечної.
Аграрії пропонували на форумі не лише ідеї щодо бізнесу, а й бачення того, як має виглядати українське село у 2030 році. Це стосується бюджетної і податкової політики, життя територій, проблем довкілля. Повинна зростати роль об’єднаних територіальних громад. Зокрема, у питаннях розпорядження землями своїх територій, розширення повноважень щодо місцевих податків.
Лише почувши і врахувавши різноманітні думки, можна запровадити оптимальні механізми функціонування галузі, які задовільнять як виробників, так і споживачів.
Висловлювалася далеко не нова думка, що агровиробник має бути забезпечений зручними фінансовими інструментами: кредитами, страхуванням, лізингом. Однак сприятливе фінансове середовище — це й продумана податкова система, і чіткий захист прав власності. Все це знаходиться за межами компетенції агровиробників і стосується загальнодержавної проблематики.
Складається враження, що наші громадські спілки намагаються вибудувати філософію і політекономію, пливучи за течією. А взагалі агробізнес розвивається ніби сам собою, спираючись не на концепції і вказівки, а насамперед на попит і пропозиції як в Україні, так і поза її межами.
Добре, що ми не цураємося вчитися у європейців технологіям. Але ж варто придивитися пильніше і до соціально-економічного устрою. У них немає величезних холдингів. Натомість є кооперативи, які об’єднують тисячі дрібних виробників, у тому числі з метою експорту. І тоді експортну валюту отримує не лише олігарх-мільярдер, а й дрібні фермери, у яких лише 20 га винограднику або 50 овець — і при тому гарне вино, ягоди чи сир.
Серед пропозицій Концепції, запропонованої аграрною громадськістю, є й ті, що спрямовані на розвиток земельних відносин. Наприклад, пропонується створити «можливості довгострокового користування сільськогосподарськими землями», забезпечити «непорушність прав користування землею, якщо орендарі виконують свої зобов’язання». Деякі з них виглядають наївно. Наприклад, як забезпечити «непорушність прав користування землею», коли принципово не забезпечується більш фундаментальне й непорушне право власності на неї? Адже користування — це лише похідна функція від володіння. Не може наймач, підрядник претендувати на більшу захищеність, ніж власник майна. Орендар прагне «довгостроковості» — гаразд, зрозуміло. Бо сталий бізнес неможливий без планування на тривалий період. Але ж найбільш довгий строк користування забезпечує тільки право власності.
Ну, але конкретних пропозицій щодо зняття мораторію на ринок землі на форумі «АПК 4.0» не прозвучало. Однак ми знаємо, що хоча деякі латифундисти заробляють на мораторії, усе суспільство загалом несе збитки. За підрахунками експертів Київської школи економіки, щороку Україна через мораторій недоотримує близько $23 млрд доданої вартості. Виглядає на те, що аграрні об’єднання сором’язливо (а може, й егоїстично?) намагаються обійти питання, яке є чи не головним в агробізнесі. Чи означає це, що сакраментальний мораторій протримається до 2030 року? «Всеукраїнський аграрний форум» збирається представити у жовтні фінальну Концепцію розвитку агросектору. Отже, восени матимемо відповідь.
Григорій МЕРЕФ’ЯНСЬКИЙ, Ігор ПЕТРЕНКО
спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
