Цим же болючим проблемам відвели більшість свого часу і делегати ХХІY з’їзду Асоціації фермерів та приватних зем-левласників України (АФЗУ), який відбувся ще в буремний час майданівських протистоянь - 14 лютого.
Тоді, після бурхливого обговорення і прийняття Ухвали форуму, фермери вишикувались у колону, розгорнули прапори і пішли на Майдан. Більшість із них або особисто брали активну участь у подіях, чи по можливості допомагали продуктами, коштами. Дехто, правда, встиг поплатитися за це. Зокрема, наводився приклад утисків фермерів Мар’їнського району Донеччини. Їх замучили численними перевірками. Говорилося і про факти, коли за сфабрикованими звинуваченнями делегатів з’їзду обмежили у пересуванні і не дали виїхати до Києва. «З усіх громадських організацій саме фермери є найбільш прямі, відкриті і щирі у своїх висловлюваннях, - сказав на з’їзді президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко. - З фермерами завжди зрозуміло чітко, чого вони хочуть і що їх турбує. Інші більш дипломатичні, обережні. Мабуть, це через те, що фермерам нема чого втрачати». Леонід Петрович навів інформацію про те, що нинішнього року американські фермери отримали найбільші прибутки за останні 50 років. Якими жертвами доводиться добувати свої результати українським фермерам, на жаль, відомо усім. На з’їзді знову нагадали про наболіле.
Володимир КОРОТИНСЬКИЙ, Рівненська область
Працюємо не на прибуток, а просто на виживання. Більшість заробленого на вирощуванні зернових йде на податки, орендну плату, різні побори. Зараз особливо болюче вдарило здорожчання мінеральних добрив. На нинішню посівну ще якось стягнулися.
Вимотує конкуренція з крупними сусідами, холдингами. Найбільше хвилює те, що люди, місцеві мешканці у більшості навіть не знають їх господарів. І коли виникають соціальні проблеми, звичайно ж, не мають як до них звернутися по допомогу. А до кого їм іти? Хіба що до нас, фермерів. Тим часом апетити у холдингів ростуть, землі все жорсткіше скуповуються.
Настрій, правда, маємо рішучий. На рівні Києва мало що досі вдавалося досягнути через Асоціацію. Хіба що у себе у районі потроху виборюємо позиції нашою фермерською організацією.
Тарас ЛІЩИНСЬКИЙ, Володимир ЧУМБЕЙ, Ігор ВОЗНЯК, Івано-Франківська обл.
Результатів поки що ми не досягли. Рейдерські захоплення землі вдалося відтермінувати, але не скасувати. Наші думки занесені в Ухвалу з’їзду. Наприклад, гаряче питання з реєстрацією договорів майнових прав. Якщо буде суспільний розголос - буде результат. Є тривога, щоб і новими законопроектами не скористалися нечисті на руку ділки.
Попри все фермери завжди залишаються оптимістами. Просто й надалі будемо згуртовуватися.
Віктор ГОНЧАРЕНКО, Черкаська обл.
Для Черкащини дуже актуально розвивати тваринництво, кооперацію, власну переробку. Але усе це залишається тільки у планах, бо без підтримки держави підняти тваринництво неможливо. Це не лише жива копійка для фермера протягом цілого року, це й питання продовольчої безпеки. Адже йдеться про виробництво власного натурального продукту. Уваги потребує кожен, хто тримає корівчину. Намагалися розробляти програми підтримки на обласному рівні, але результатів мало. Потрібна загальнодержавна підтримка.
Піднімали голос ділки, які хочуть перекроїти законодавство про фермерство, влаштувати перереєстрацію. Нині будь-яка перереєстрація - то смерть фермерству. Якщо хтось думає, ніби його не стосуються нинішні проблеми - помиляється. На крупні фермерські господарства теж відбувається полювання, і вони потребують правового захисту. У нас спільні проблеми в усіх регіонах, тому мусимо як ніколи об’єднатися. Потрібна категорична принципова позиція обласних організацій, асоціації.
Віктор ГАЛИЧ, Полтавська обл.
У нас в районній організації АФЗУ є програма «Фермерський діалог». Ми їздимо за досвідом, і у нас в гостях фермери з Європи були. Поляка-колегу перепитую, про яку ти весь час «гміну» говориш? А то, виявляється, їхня сільрада. Він там усі без винятку свої питання вирішує, нікуди далі навіть не виїжджає. Ніякої центральної влади не знає і не цікавиться. І дозвільні документи, і ліцензії - все влада місцева забезпечує. Про бухгалтерію його розпитую, як веде. Дістає з кишені гаманець - ось уся моя бухгалтерія, готівкою розплачується всюди. А у мене в голові одразу суми склалися, які, крім офіційних, ще зверху мусив дати чиновникам та їх посланцям.
Чому, запитуєте, я, отакий принциповий, їм «на лапу» все одно даю? А що робити, коли вони спеціально вибирають гарячу пору - жнива чи посівну - і приходять із перевірками. Сидить над душею місяць, другий. Нерви уриваються. Останній раз не зміг папірцями довести, що велику суму своїх же грошей зняв готівкою на операцію, завдяки якій оце зараз живий тут стою. Сплатив за актом 15 тис. грн штрафу і ще 40 дав податковій зверху, тільки б дозволили спокійно далі працювати. І тут кожен фермер скаже, що дає так само «лівими» хто 10, 50, хто 70 тис. - ніхто не заперечить. Нинішнього року траплялося, що різні перевіряючі приходили до фермерів по 14–16 разів на рік.
Боляче спостерігати, який «беспрєдєл» на державних землях твориться. Доки ми намагаємось чемно виплатити орендну плату пайовикам, у сусіднє державне господарство приїжджає фірма із кришуванням «зверху», на 5700 га землі висіває соняшник і збирає по 50 ц/га. Без жодних сплат до місцевого бюджету (за грубими підрахунками, то мало б бути 30–40 млн грн), минаючи усі податки і збори, успішно зникає. Тільки й згадуємо так званого керуючого, який сам себе назвав «смотрящим», продемонстрував татуювання у вигляді орлів і забрався геть.
Тим часом із дитячої поліклініки, яку свого часу теж фермери відстоювали, телефонують: допоможіть 2 тисячами на ремонт опалення. Добре, кажу, перерахую. А лікарка бідкається: боюсь, не дійде перерахунком, тільки на готівку надія…
У фермерського середовища мало надії на підтримку сільських бюджетників, на жаль, вони часто зраджують, отримуючи копійки від можновладців. Революції творяться не на майданах, а у головах. Багато хто по селах тупо спивається, виживаючи на гроші пенсіонерів або виплат за народження дітей. Працюю у 4 навколишніх селах, можу сплачувати пристойну зарплату тим, хто сумлінно працює і в полі, і на овочах, ягодах чи в садівництві. Але часто мушу брати робітників із міста, бо сусіди або ліниві, або пияки.
Про нас, фермерів, навіть олігархи кажуть, що ми їх бойовий загін. Тому що вони за великі гроші бояться, а нам, мовляв, нічого втрачати. Ще, правда, є надія на приватних землевласників. Вони хочуть розвиватися, хочуть розширювати свої господарства. Це наш резерв.
Постійно згадую розповідь одного із наших громадських діячів, який оптимістично виступав на крупному міжнародному форумі і запевняв усіх, що Україна от-от покаже свій потенціал і стане ключовою фігурою у світі завдяки своїм чорноземам і працьовитим людям. Але у перерві до нього чемно підійшли два дідуся. Один назвався Джорджем Соросом, а другий - Ворреном Баффеттом.
Підтвердили: ти правий, у вас великий потенціал. Але допоки не зміниться ваш совковий менталітет, все одно будете у нас просити, позичати і вчитися. Така от гірка істина. Мушу погодитись.
Намагався налагодити зв’язок із депутатським корпусом. Звернувся до наших місцевих обранців - вони нічого не тямлять у сільському господарстві. Немає у нас в парламенті селянського, а тим паче фермерського лоббі. І це при тому, що 30 % населення живе у селі! Вже з відчаю казав із трибуни: давайте скинемося по 10 тисяч, нас же є 40 тисяч фермерських господарств. Будемо мати власну депутатську фракцію.
Михайло АПОСТОЛ, народний депутат України
Мене не кликали на цей форум - я сам прийшов. Тому що сам є фермером, таким же, як всі тут. У Раді є кілька депутатів, які потрапили в парламент просто з поля. Прийшов до фермерів, бо ви є не просто господарниками, а мислячими і рішучими людьми. Упевнений, що приїхали не просто подивитися і проголосувати за готові документи, а почути відповіді, як далі жити, чи варто далі займатися цим бізнесом? Чи бандитська влада просто пороздає наші землі китайцям з арабами?
Ми ж бачили, як сформувалися юридичні структури, що забезпечували людям із грішми викуповувати землі. Найгірше, що вона могла бути розпродана іноземним власникам. Тому з першого дня ми вийшли на Майдан, аби відстояти свою можливість працювати на землі. Ви - справжні носії влади. Нас 40 тис. господарств, які можуть керувати і працювати, дають цій країні хліб і до хліба, ще й забезпечують державу валютою. І це при тому, що жодна державна програма підтримки не працює. А влада ставить на розвиток агрохолдингів, яким байдуже до соціальних програм на селі. Зате вони навчилися вправно мінімізувати податки, через що, зокрема, і збідніла казна.
З пресом проблем борються хіба що малі та середні агрогосподарства. Опираються як можуть. Маємо визнати, що галузь із великим потенціалом, яка здатна витягнути економіку, досі працювала «на общак».
Боляче дивитися, що маємо таку потужну академію агарних наук із базовим потенціалом земель, своїми академіками, професурою, досвідченими науковцями, але техніку, хімію, добрива, технології купуємо за кордоном. Відколи працюю у галузевому комітеті парламенту, не бачив жодного документу, законопроекту, розробленого цією мегаструктурою.
Колись стажувався у Сполучених Штатах, у Каліфорнійському університеті. Видивлявся досвід, який можна впровадити і у нас. Зрозумів, що вихід один - кооперація, об’єднання за галузями - виробників, переробників, продавців. Зрозуміло, треба мати і свій профільний банк. Але організовувати усе це треба не з подачі міністра, влади, а самим, ініціативою знизу. Досі ж опозиція у парламенті могла діяти тільки в одному можливому напрямку - не пропускати злочинних законів.
Усе робити треба разом. Чогось досягнемо лише тоді, коли об’єднаємося. Ніхто нас не ощасливить, якщо не робитимемо все самі. Фермерське середовище повинне дати своїх лідерів, аби підтримувати прозорість дій влади, перевіряти їх на державність. Навіть коли влада піде назустріч, вимогливість збоку фермерів мусить залишатися і підтримуватись.
Можна розпочати із перевіряючих: женіть їх геть, не бійтеся! Звертайтеся із такими фактами до профільного комітету Верховної Ради. Будемо боротися з корупцією разом.
