Від кого чекати фінансування
Традиційно на такий форум з’їхалося багато поважних учасників — не 500, як минулоріч, але понад 300 було. Це при тому, що самі організатори зізналися, мали сумніви, чи проводити захід взагалі, мовляв, іноземці нині переймаються безпекою поїздок в Україну. Виявилося, такі перестороги марні. Професіонали активно відгукнулися на запрошення. Крім того, цього разу було домовлено принципово не запрошувати передвиборчо стурбованих політиків. Отож, дискусії точилися виключно фахові.
Обговорювали, найперше, як реагувати на проблеми глобальних ринків — зниження цін на основні сільгоспкультури і збільшення собівартості продукції. Шукали відповідь, як зменшувати витрати і залишатися прибутковими, добирати оптимальний персонал, що загалом робити: дробитися чи оптимізуватися?
Безперечно, в усіх на устах оголошення технічного дефолту одного з найавторитетніших агрохолдингів «Мрія». Лихоманить, особливо останніми тижнями, й інші великі українські агроформування. Тож питання фінансування виокремили особливо. Директор з корпоративного бізнесу Креді Агріколь Банку Лариса Бондарєва підтвердила песимізм щодо очікувань від банківського сектору: якщо раніше численні банки занадто обнадіювали, що працюватимуть з агросектором, то нині серйозно фінансувати аграріїв продовжують хіба що 3–5 установ, яких занадто мало, аби підтримувати потреби ринку. Вони навіть не передбачають конкуренції один з одним. Утім, розбираючи кризові ситуації, фінансист наголосила, що при нормальному діалозі з гарантуючими сторонами дефолтів великих агропідприємств можна було б уникнути.
На питання, з ким банки прогнозують комфортнішу співпрацю, Лариса Бондарєва відповіла: «Серед наших клієнтів є маленькі, від 400 га, і до крупних агрохолдингів із понад 400 тис. га. Насправді питання не у розмірі, а у якісному управлінні, ефективності. Зараз навіть банки, які вважали доцільним працювати з тими, хто мав понад 100 тис. га, говорять про стабільність, міцність та впевненість тих, у кого 30–50, можливо, до 100 тиc. га. На сьогодні, думаю, фокусуватимемося саме на таких господарствах».
Обнадіює, що аграріїв наодинці з труднощами не залишають постачальники ресурсів — насіння, міндобрив, ЗЗР, крупні хімічні компанії. Вони не змінювали політику, надають товарні кредити, використовують різні фінансові інструменти, деякі навіть фіксували курс валюти.
Культура відповідальності
З інтересом учасники конференції слухали та обговорювали виступ професора із США Фабіо Чаддада, який спеціалізується саме на розвитку агрохолдингів і аналізував досвід Бразилії. Упродовж останніх 40 років ця країна змогла перетворитися з чистого імпортера на виробника продукції з високопродуктивними сільгосппідприємствами. Професор приділив особливу увагу організації інноваційного управління. Нагадав, зокрема, цікаву статистику щодо структури ферм у світі, за якою 85 % усіх господарств мають площу менше 2 га, 12 % — до 10 га, 2,7 % — від 10 до 100 і лише 0,6 % обробляє понад 100 га землі. При цьому домінують сімейні господарства, яким важко долати сучасні проблеми й виклики.
У процесі перетворення Бразилії на світового виробника, зокрема, йшлося й про значну консолідацію. Професор називає поріг, за яким вже проблемно виживати, це — 500 га. І знову статистичні підтвердження: у Бразилії в 2002 році налічувалося лише 5 агрохолдингів, у 2012-му їх стало 38, а до 2022 планується 115. На відміну від українських, підкреслює Фабіо Чаддад, вони не є вертикально інтегрованими. Особливо наголошується на культурі відповідальності менеджерів, праця яких оцінюється чітко за ефективністю. Професор зауважує, що практиці управління особливо необхідна належна увага, коли в підпорядкуванні є понад 50 тис. га. Тоді певні функції — наприклад, юридичні, податкові, ІТ — доречно централізувати на рівні головного офісу, а от прийняття рішень децентралізується на рівень кластерів, частина делегується на рівень поля. Але при цьому має чітко спрацьовувати система лідерства — тобто передбачається не стільки контроль, скільки комунікація, за якої всі розуміють загальну довгострокову стратегію бізнесу. Тоді говоримо про збалансовані інтереси менеджменту, власника і робітників. У цьому плані, говорить професор Чаддад, єдиний сенс виживання кита і є у перетворенні його на зграю дельфінів.
У чому ми вразливі
Директор Лейбніц-інституту аграрного розвитку в країнах з перехідною економікою Альфонс Бальман теж намагався проаналізувати, до якої структури сільгосппідприємств доречніше рухатися Україні. Визнаючи, що саме агрохолдинги працюють інтенсивніше, отримують більший валовий урожай і доходи, пан Бальман розбирав і їх вразливість — зокрема, залежність від стрибків цін, нестабільності на глобальних ринках. Такі структури потребують значних фінансових вкладень, які можуть бути покриті лише у довгостроковій перспективі. Тим часом проблеми низької продуктивності все ще залишаються невирішеними. Агрохолдинги мають збільшувати інвестиції у розвиток сільських територій, адже їх діяльність залежить у тому числі і від суспільного сприйняття та умов життя у сільській місцевості.
Фахівець радить крупним аграрним підприємствам поставити у ключовий пріоритет ефективність виробництва, пам’ятати, що збільшення інтенсивності передбачає навчання кадрів у процесі впровадження нових технологій та адаптаційні витрати. Зростання завжди вимагатиме додаткових фінансових ресурсів, але інвестиції не повернуться швидко — і до цього треба бути готовими, правильно вибудовуючи стратегії з управління ризиками.
У виступах із трибуни та під час панельних дискусій, а також на мобільних платформах учасники форуму найбільше обговорювали не просто основні можливості покращення роботи крупних компаній, а ще й намагалися прискіпливо дослідити, де саме і на чому вони втрачають. Тому говорили про можливу економію на вартісних процесах, скажімо, внесенні міндобрив, посіві, увазі до структури грунту, використанні оптимальної техніки. Безперечно, вийшли на застосування елементів точного землеробства. До речі, конференція продовжила свою роботу після теоретичної сесії виїздом у господарства, де вже активно запроваджують новітні системи точного землеробства.
Молодь обирає кар’єру
Багато запитань та жвавий інтерес викликала тема підготовки кадрів, вочевидь, через тотальний брак кваліфікованого персоналу. Практики щодень переконуються, яка прірва існує між реальними потребами виробництва і результатами освіти спеціалістів для агрогалузі. «Мусимо вчити самі», — найвірогідніша перспектива, до якої домовилися, особливо прослухавши досвід агрохолдингів, котрі вже практикують власні школи підготовки фахівців.
До речі, для багатьох несподіваними стали характерні висновки досліджень тенденцій на ринку праці в агросекторі, які озвучила партнер HumanCapital, EY Ольга Горбановська. Зокрема, науковці опитували професійних працівників сільгосппідприємств і студентів аграрних спеціальностей. На запитання про привабливість роботодавців ці категорії відповіли абсолютно по-різному. Якщо старші професіонали пріоритетами назвали: найперше — рівень заробітної платні, потім — офіційне оформлення трудових відносин, а по-третє, особистісне та професійне зростання, то у студентів переважило кар’єрне зростання й особистісне та професійне зростання. Рівень зарплати несподівано опинився аж на третьому місці.
Багато що змусило лідерів ринку — а саме вони брали участь у традиційній конференції УКАБу — замислитись, робити нові висновки щодо операційних моделей своїх великих господарств і управлінських систем, оптимальних для України. Нагадали вислів світового гуру лідерства Джона Коттера: «Менеджмент — це вміння впоратися зі складними завданнями. Лідерство — це вміння впоратися зі змінами». За умови, що аграрний бізнес постійно працює в умовах значної мінливості і постійних змін та ще й претендує на лідерство, таке твердження не втрачатиме актуальності.
Коментар
Сергій СІЛІН, керівник департаменту реклами та маркетингу компанії By Frederic
- Ми зробили на конференції висновки для практичного застосування, це важливо. Я їхав почути поради для підвищення ефективності виробництва. Добре, що разом із цією темою говорили про людський капітал, кадри. Так і має бути, одне без другого неможливе. Дуже цікаву систему точного землеробства почув від колег, обов’язково ще поїду подивлюся це вживу. Ніби усі говорять, як треба правильно та ефективно використовувати свої землі, техніку, кадрові ресурси. На жаль, між тими, хто замислюється, і тими, хто реально впроваджує, — дуже велика прірва. У кожного своя ментальність, звичка притримати, вичекати. В ефективність треба вкладати кошти, думаючи про перспективу оснащення техніки, навчання кадрів, контроль. Але це все згодом дасть ефект, колись, а прощатися з грішми сьогодні важко. Міркують: може краще купити новий трактор, сівалку, бо у сусіда он нібито новіше і краще. Насправді ж, можливо, сусід просто застосував кращу систему, вклав у вдосконалення більше, тому й кращим виглядає. Думаю, треба чим ширше показувати кращі зразки ефективності, калькуляцію витрат, доходів, щоб усі впроваджували сучасні практики, не вагалися.
