За інформацією організаторів ця подія зібрала біля 5000 учасників, серед яких, зрозуміло, були представники влади (ну а як же без них), бізнесмени, банкіри, сільгоспвиробники, іноземні фінансові донори, грантоїди, і, ясна річ, ЗМІ.
Аграрний форум тривав десь сім годин, і тому повністю переказувати, хто і що казав, сенсу немає, оскільки продиратися через це читачу – марна та нудна витрата часу. Через це я подам те, про що йшла мова у вигляді головних тез.
Якщо ваші справи йдуть чудово, значить ви щось недобачили
(один із наслідків закону Мерфі)
Зрозуміло, що “цвяхом програми” був міністр аграрної політики та продовольства Віталій Коваль. Пікантним була панельна дискусія, в якій модератором панельної дискусії під назвою “Ефективність державної підтримки сільського господарства в Україні та її вплив на залучення інвестицій у галузь” була заступниця Віталія Коваля – Людмила Шемелинець (ну щоби якась стороння незалежна людина не спрямувала обговорення питань в незручний для пана міністра напрямок).
Основні тези міністра:
• 59 відсотків всієї валютної виручки надходить від аграрного сектору. При цьому половина експорту – це сировина. Отже треба нарощувати переробку, а для цього потрібні інвестиції (тобто, гроші);
• В Україні не працює фондовий ринок, і громадяни не можуть інвестувати свої гроші;
• З іншого боку, в Україні працюють аграрні розписки та аграрні ноти;
• Іноземці, особливо європейці (до ЄС надходить 52 відсотки аграрного експорту), бояться українського аграрного сектору;
• У червні закінчується режим пільгової торгівлі з ЄС, ідуть консультації щодо його продовження;
• Програми державної підтримки включають: програма 5-7-9, з якої можна отримати 150 млн грн на переробку та створення нових бізнесів; підтримка малих ферм: створення нових ферм до 120 га та/або до 100 корів; підтримка виробництва на прифронтових територіях – 45 євро/га; надходження в тваринництво від Земельного банку за оренду державних земель;
• Україну в світі ніхто не чекає, тому ринки треба завойовувати.
• На деяку агропродукції в ЄС запроваджені квоти, наприклад, на цукор;
• Необхідні торгові бізнес-місії;
• Необхідно спростити державне регулювання;
• Зараз є можливість забронювати від мобілізації працівників на підприємствах з площею до 500 га, але необхідно поширити на бронювання на підприємства з більшою площею.
Спробую дещо прокоментувати.
Переробляти що у що? Хто вивчає міжнародні аграрні ринки в Україні? Наприклад, МСГ США щомісяця оприлюднює ситуацію на світових аграрних ринках. Європейська European Dairy Farmers (EDF) і голландська ZuivelNL щомісяця оприлюднюють інформацію про стан молочарства в Європі та деяких інших країнах. І т.д. Хто цим займається в Україні? В найкращому випадку – окремі галузеві об’єднання та приватні консалтингові агентства, аналіз яких не є публічним. Зрозуміло, що закордонний туризм (бізнес-місії) та ще й за державні кошти – є набагато цікавішими, ніж створення відділів сільського господарства в посольствах України за кордоном, які би вивчали місцеві аграрні ринки, а Мінгрополітики займалося би узагальненням інформації.
І якщо з сировиною та деякими полуфабрикатами на кшталт олії, шроту тощо все більш-менш зрозуміло, то що робити з іншими видами сировини? Наприклад, президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко вказав, що майже вся шкіра вивозиться за кордон, де її переробляють, а потім шкіряні вироби імпортуються в Україну. Але хто вивчає в Україні ринок шкіряних виробів? Наприклад, тенденції моди, фасони та розміри шкіряних курток та взуття, оформлення автомобільних салонів, жіночих сумочок і рукавичок тощо? Тому бійням простіше продати шкірсировину, а не заморочуватись з пошуком вітчизняних дизайнерів і кравців.
Зліва направо: Людмила Шемелинець, Денис Марчук, Віталій Коваль, Гайду Олександр, Михайло Різак
З цією переробкою проблема полягає в тому, що чим глибшою є переробка, тим вужчим є ринок її збуту. Зерно можна переробляти на багато видів продукції, а от зі спирту борошно назад вже не отримаєш. Так само з біодизелю не отримаєш харчову олію.
А як інвестувати в розвиток виробництва за нинішньої банківської ставки? Вже українські тверді сири наздогнали в ціні набагато цінніші Грюєр та Пармезан.
Ще одна проблема. Зараз все більше провідні медики вмовляють населення відмовитися від споживання продуктів переробки: консервів, копчення, ковбас, олій з насіння особливо таких як соняшникова. Чи варто зараз інвестувати в цей харчовий сектор?
В Україні не працює фондовий ринок бо в людей немає грошей. Ну, по-перше, не у всіх людей немає грошей: досить почитати про мільйони доларів і євро у пересічних членів лікарських комісій та інших воєнкомів, імпорт в Україну розкішних авто вартістю в сотні тисяч доларів, ринок елітного житла.
А ті, кому потрібні гроші, то вони виходять на іноземні фондові ринки, створюючи офшори.
Приватний бізнес кредитує агровиробників. І за гарними назвами такими як аграрні розписки або ноти (боргові розписки) криється банальний примітивний бартер: ресурси в обмін на вироблену продукцію. Але ж це вже було.
Зрозуміло, що іноземні фермери бояться українських агровиробників. Середній розмір європейської сімейної ферми – 20 га (в Польщі – 11 га). В Україні, за словами міністра, середній розмір ферми – 500 га (у 25 разів більший), а це – абсолютно інша економіка. Іноземні фермери – це “чорні руки”: сам працює на техніці, сам її ремонтує, сам займається збутом і закупівлею ресурсів. В Україні фермер – це, здебільшого, менеджери: керують найманими працівниками. В Європі фермерство – це стиль життя, який держави намагаються зберегти, субсидуючи його. В Україні аграрне виробництво, в тому числі фермерство, це – бізнес.
І досить згадати, що українські бізнесмени витворяли на кордонах України в 2022-2023 роках. Звісно, що пам'ять про ті події теж відіграє свою роль у ставленні європейців до українського аграрного бізнесу.
За останні двадцять років після скасування імпортних та експортних квот на цукор і запровадження тарифів стрімко зросло виробництво власного бурякового цукру. Враховуючи, що тростинний цукор є набагато дешевшим за буряковий, імпорт тростинного цукру з країн Африки та Південної та Центральної Америки може видаватися більш вигідним для європейців, особливо в світлі початку тарифної війни між США та Мексикою. І перспективи експорту українського цукру до ЄС виглядають доволі туманними.
Мобілізація – це рана українського суспільства. “Аристократи” (як висловився такий собі Віталій Портніков) відкупаються від мобілізації, а чиновники, судді, прокурори і т.д. та їхні родичі є недоторканними. Тому людолови хапають всіх посполитих бідолах, через що в селах брак робочої сили. І вже лунають заклики заповнити чоловічі робочі місця жінками або навіть завезти якихось тубільців з Азії та Африки. Або заклики до мігрантів повернутися в Україну. Серйозно? До наскрізь корумпованої поліцейської держави, в безправ’я? Давайте пригадаємо, що під час ІІ світової війни майбутня королева Великої Британії Єлизавета ІІ пройшла курси водія-механіка і служила в Допоміжній територіальній службі. У війні Великої Британії проти Аргентини за Фолклендські острови приймав участь принц Ендрю, котрий був пілотом гелікоптера. Невже наші “аристократи” є аристократнішими за королеву Великої Британії?
Перед очима Ілон Маск, котрий скорочує в США чиновників сотнями тисяч штук. Скоротіть дармоїдів у нікому не потрібних міністерствах, поліцаїв, митарів і т.д. і спрямуйте їх у село, якщо вже вони фізично непридатні до воєнної служби.
Справа допомоги потопаючим – справа рук самих потопаючих
(І.Ільф і Є.Петров. Дванадцять стільців)
Представники агробізнесу оголосили свої проблеми, рішення яких навряд є в компетенції Мінагрополітики.
Наприклад, заступник Голови «Всеукраїнська Аграрна Рада» Денис Марчук підняв тему повернення кредитів господарствами, які перебувають на окупованій території: “три роки війни, три роки люди в підвішеному стані, тому що вони не можуть розпочати ні своєї справи, ні погасити ті кредити, бо в них немає коштів”. Зараз відповідний законопроект перебуває на розгляді у Верховній раді. Виплати за діяльність під постійними обстрілами на прифронтових територіях є дуже малими.
Ще одне питання, яке підняв Денис Марчук, – це питання страхування ризиків.
Директор по взаємодії з органами влади компанії “Нібулон” Михайло Різак відзначив ще одну проблему: блокування портів Миколаєва та Херсона. Так, у Миколаївському порту опинився заблокованим весь флот компанії “Нібулон”. Як вирішення цієї проблеми він запропонував включення Миколаївського порту до угоди щодо безпеки на морі, яка зараз обговорюється у владі в зв'язку з мирними перемовинами зі США.
Що з цього приводу можна сказати? Ситуація виглядає вкрай складною. Якщо мова йде про кредити, взяті виробниками в державних банках і через державні програми, то влада ще може знайти якісь рішення. Але якщо кредити бралися в приватних банках, то тут ситуація майже безвихідна – влада не може втрутитися в приватні угоди. І в держави немає грошей на викуп таких боргових зобов'язань у приватних банків. А приватним банкам теж не просто списати мільярдні збитки. Можливе рішення – це кошти від репарацій від Росії після закінчення війни, але це виглядає вкрай примарним.
Страхування ризиків під час війни – це взагалі щось фантастичне. Навіть якщо якась страхова компанія й пропонуватиме страхування від ризиків, пов’язаних із війною, то страхові премії будуть просто захмарними. Як казав Карл Маркс “Визволення робочих повинно бути справою самих робочих”. Тобто, дійте, але на власний ризик.
Що стосується розблокування портів через угоди з Росією, то це питання є взагалі військово-політичним. І угода щодо безпеки на морі (та й в повітрі) може бути вкрай небезпечною, оскільки позбавить ЗСУ можливості наносити удари по російським морському флоту та інфраструктурі, включаючи утримання від ударів по так званих “тіньових танкерах”, які перевозять російську нафту в обхід санкцій, а також удари по російським підводним нафто- та газопроводам.
Спритність рук і жодного шахрайства
В рамках агроінвестиційного конгресу ще відбулася панель “Інвестування в переробку агропродукції”, в якій розглядалася ця дурниця – біоенергетика.
Нажаль, балачки учасників цієї панелі розтягнулися так довго, що часу на запитання не залишилося. Ця тема варта окремого розгляду, але кілька слів варто сказати.
Дивним є те, що виробництво біогазу з гною та пожнивних решток розглядається як переробка аграрної продукції. Гній, як сільськогосподарська продукція? Промислове виробництво гною, як сировини для для виробництва біометану? Серйозно? Якщо розглядати це як бізнес, то він є визначально збитковим і не є життєздатним без субсидій. Нам немає куди більше витрачати грошей під час війни?
Виробництво біоетанолу (зневодненого спирту) є збитковим за будь-якої ціни на нафту. Крім того, існують багато технологічних проблем, пов’язаних із використанням барди. Також вкрай некоректним є порівняння виробництва біоетанолу в США з кукурудзи та цукрової тростини в Бразилії.
Ну й шахрайства в цій сфері є масштабними. Наприклад, продаж біометану за субсидованими цінами за одночасного використання закуповуваного природного газу. Або експорт біометану, за якого цей біометан подається в загальну газотранспортну мережу, а продавець ще й отримує відшкодування ПДВ. При цьому я не бачив інформації про те, чи платять виробники біометану за його транспортування до кордону.
Як запевняв Остап Бендер, закордон нам допоможе
Майже у всіх панельних доповідях озвучувалася надія на іноземну допомогу. Цій темі навіть була присвячена окрема панель під назвою “Міжнародні організації та їх роль в аграрному розвитку”.
Якщо до цього часу іноземна допомога через різноманітні програми від ООН, Американське агентство з міжнародної допомоги (USAID), різноманітних європейських фондів і т.д. була суттєвим фактором, то зараз це джерело допомоги починає швидко пересихати.
Президент США Дональд Трамп практично ліквідував USAID. І хоча Верховний суд США (аналог нашого Конституційного суду) зобов’язав адміністрацію Трампа повернути USAID два мільярди доларів за вже виконаними контрактами, доля цього агентства виглядає вкрай сумною, а отже й подальша допомога від нього.
На цьому президент США не зупинився та погрожує виходом США з ООН з відповідним припиненням фінансування, на яке припадає 40 відсотків бюджету цієї богодільні. США вже розпочали вихід із Паризької кліматичної угоди.
Погрози адміністрації Трампа припинити військові зобов’язання США перед Європою в рамках НАТО вже призвели до перегляду військового бюджету ЄС в бік збільшення на 800 млрд. дол. Задля його виконання найімовірніше будуть переглянуті різноманітні соціальні та грантові програми.
До цього необхідно зауважити, що як США, так і ЄС живуть у борг (наприклад, дефіцит держбюджету США досяг фантастичних 36 трильйонів доларів і, скоріше за все, зросте цього року до 40 трлн. дол.). Якщо США, як володарі головної резервної валюти в світі, можуть її вільно друкувати, в ЄС справа є набагато складнішою, оскільки багато урядів мають обмеження на державний дефіцит. Простіше кажучи, в ЄС додаткових грошей немає.
А де гроші є? Гроші є в Китаї, країнах Перської затоки, Кореї. Але досвід міжнародної допомоги від цих країн є сумним. Ці країни інвестують в інші країни під участь у проектах.
Китайські інвестиції в Африку вже розглядаються як неоколоніалізм. Корупція, неефективність державного управління в африканських країнах, що мало чим відрізняється від ситуації в Україні, призвели до того, що африканські боржники втрачають свої землі та інфраструктуру, такі як залізниці, порти, видобувну промисловість. Досить придивитися до таких країн, як Джибуті, Кенія, Зімбабве.
Країни Перської затоки орендують великі площі землі в Африці, але вся вироблена на цій землі продукція орендарями вивозиться.
Уряд Мадагаскару вирішив здати в оренду майже половину острівної країни корейській компанії Daewoo в сподіванні, що корейці залучатимуть у сільськогосподарське виробництво місцевих робітників. Але виявилося, що Daewoo збиралася завезти корейських робітників, а всю вироблену продукції вивозити до Кореї. Це призвело в 2009 році до державного перевороту.
Чи можуть подібні інвестиції становити небезпеку для України? На моє запитання з цього приводу модератор панелі – колишня в.о. міністра аграрної політики, а зараз керівниця напрямку АПК і продовольчої безпеки, Ukraine Facility Platform д-р Ольга Трофімцева, – заявила, що це є не більш, ніж міфами та лякалками. Переконливо!
Окремо слід зауважити, що Ukraine Facility Platform є одним із багатьох грантоотримувачів в Україні.
Хоча перед очима є нинішнє виламування рук Україні з боку Дональда Трампа, котрий вимагає передати корисні копалини України та транспортну інфраструктуру під контроль США в обмін на так звану “мирну угоду” з Росією, яка передбачає офіційне закріплення анексії окупованої території України за Росією.
Дай мені, Боже, сили пережити те, що я не спроможний змінити
(молитва св. Франциска)
Підсумовуючи цей, безумовно важливий захід, не можу втриматися від цитування ще одного з наслідків закону Мерфі: Якщо ваші справи йдуть погано, найближчим часом вони підуть ще гірше.
Україна перебуває на роздоріжжі. Найближчими місяцями стане зрозумілим, в якому напрямку відбуватимуться події: позитивному чи негативному. Вирішальними в цьому будуть військово-політичні рішення нашої влади.
Юрій Михайлов
