Порядок надання відпусток
Порядок надання відпусток, умови та тривалість, а також державні гарантії права на відпустку встановлено ст. 45 Конституції України, Кодексом законів про працю (далі — КЗпП), Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки).
Згідно зі ст. 2 Закону про відпустки, право на відпустку мають громадяни, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями незалежно від виду діяльності й галузевої приналежності, а також громадяни, які працюють за трудовим договором у фізичної особи. А також існує перелік інших нормативних документів для певних категорій працівників (державних службовців, педагогів, медичних працівників, інвалідів і т. д.), встановлені особливі умови надання щорічних відпусток.
Слід зазначити, щорічні відпустки надаються громадянам, а також іноземцям та особам без громадянства, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, закладами, організаціями (далі — підприємства), незалежно від форми власності, виду діяльності, галузі, а також працюють відповідно до трудового договору у фізичної особи (ст. 74 КЗпП, ст. 2 Закону про відпустки).
Відповідно до ст. 74 КЗпП та ст. 2 Закону про відпустки, на період надання щорічної відпустки працівнику гарантується збереження місця роботи, посади та заробітної плати. Заміна відпустки грошовою компенсацією заборонена, крім таких випадків:
- у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей;
- у разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менше 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток із розрахунку повної їх тривалості;
- у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник;
- за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менш ніж 24 календарних дні;
- у разі смерті працівника грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям.
Види відпусток
Чинним законодавством передбачені такі види відпусток:
- щорічна (основна, додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткова відпустка за особливий характер праці, інші додаткові відпустки, передбачені законодавством);
- відпустка у зв’язку з навчанням;
- творча;
- соціальна;
- відпустка без збереження заробітної плати.
Також законодавством не встановлені обмеження щодо того, які ще можуть бути відпустки на підприємствах. Умовами колективного договору підприємства або умовами трудових контрактів може бути встановлено й інші види відпусток.
Необхідно також звернути увагу на той факт, що у громадян, які виконують роботи на підставі укладеного цивільно-правового договору (наприклад, договору підряду), взаємовідносини сторін за яким регулюються Цивільним кодексом України, а не КЗпП, права на відпустку не виникає. Стосовно громадян, які працюють за договором ЦПХ, не видаються накази про прийом на роботу, не вносяться записи до трудової книжки, не ведеться табельний облік і на них не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку. Більш детально про це буде в наступних номерах нашого видання.
Тривалість відпусток
Згідно зі ст. 75 КЗпП та ст. 6 Закону про відпустки встановлена тривалість щорічної основної відпустки й не може бути меншою за 24 календарні дні за відпрацьований рік, який обчислюється від дня укладення трудового договору.
Тривалість відпусток розраховується у календарних днях. При визначенні тривалості відпустки не потрібно враховувати наступне:- дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, а також відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;
- святкові й неробочі дні, що припадають на відпускний період.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону про відпустки, загальна тривалість щорічних основної й додаткової відпустки не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірських роботах, — 69 календарних днів.
У перший рік працівник має право на відпустку повної тривалості тільки після закінчення 6 місяців безперервної роботи. Якщо відпустка надається раніше зазначеного строку, то її тривалість розраховується пропорційно відпрацьованому часу.
Та слід зазначити, деякі категорії працівників можуть одержати повну відпустку до закінчення 6 місяців перебування у трудових відносинах, а саме:
- жінкам — перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами та після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років чи дитину інваліда;
- інвалідам;
- особам у віці до 18 років;
- чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці в зв’язку з вагітністю та пологами;
- особам, звільненим після проходження строкової військової чи альтернативної служби, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу проїзду до місця проживання;
- сумісникам — одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;
- працівникам, які успішно навчаються у навчальних закладах й мають бажання приєднати відпустку до часу здачі іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, що передбачені навчальною програмою;
- працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю чи частково щорічну основну відпустку й не отримали за неї грошову компенсацію;
- працівникам, що мають путівку для санаторно-курортного лікування;
- батькам — вихователям дитячих будинків сімейного типу;
- та інших випадках передбачених чинним законодавством.
Чинним законодавством забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років і працівникам, що мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими й тяжкими умовами або з особливими умовами праці.
Поділ та перенесення щорічної відпустки
За бажанням працівника щорічну відпустку можна розділити на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менш як 14 календарних днів (ст. 12 Закону про відпустки). Така основна безперервна частина відпустка не обов’язково має надаватися першою.
Звертаємо увагу, що остаточне рішення про надання відпустки частинами приймає роботодавець, тому, враховуючи виробничі обставини, він може й не погодитися розділити відпустку так, як того бажає працівник, а запропонувати свої умови поділу відпустки на частини або не ділити її взагалі.
Згідно зі ст. 83 КЗпП та ст. 11 Закону про відпустки передбачені випадки перенесення щорічної відпустки за бажанням працівника, а також за настання певних обставин.
Щорічна відпустка також може бути перенесена на інший період й за ініціативою роботодавця. Це можливо лише за письмовою згодою працівника й за згодою із профспілкою (представником профспілки) у випадку, якщо надання щорічної відпустки в період, що був зазначений раніше, може негативно вплинути на роботу підприємства за умови, що частина відпустки тривалістю не менше як 24 календарних дні буде використана в поточному робочому році.
Документальне оформлення надання відпусток
Для надання відпустки працівник повинен надати відповідну заяву роботодавцю із зазначення дати початку та тривалості щорічної відпустки. На основі такої заяви роботодавець видає наказ про надання відпустки за типовою формою № П-З, що затверджена наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 р. № 489. Наказ про надання відпустки може бути складений відповідно до форми, розробленої кадровою службою підприємства, але обов’язково повинна містити всі необхідні реквізити.
Наказ про надання відпустки є підставою для нарахування працівнику оплати за час відпустки та занесення запису про відпустку в розділ 5 «Відпустки» особової картки працівника типової форми № П-2, яка затверджена наказом Державного комітету статистики та Міністерства оборони України від 25.12.2009 р. № 495/656.
Приклад
Працівник відпрацював на підприємстві 98 календарних днів, які дають право на відпустку.
Наприклад, при повній тривалості відпустки, яка становить 24 календарні дні, тривалість відпустки, що припадає на 1 календарний день стажу і дає право на відпустку, становитиме:
24 : (365 календарні дні — 10 святкові й неробочі дні) = 0,068.
Щоб визначити кількість днів відпустки такому працівникові, треба стаж роботи, який дає право на відпустку (у календарних днях), помножити на розраховану нами вище тривалість відпустки, що припадає на 1 день стажу:
98 ? 0,068 ≈ 7
Отже, працівник, що пропрацював на підприємстві 98 календарних днів, буде мати право на 3 дні щорічної відпустки.
