Мікотоксикози — це гострі отруєння, які виникають в результаті проникнення до організму тварин грибкових токсинів. Саме токсини грибків, а не грибки самі собою є причиною захворювання. Наразі науці відомо майже 400 видів різних мікотоксинів. У той же час достатньо вивченими є лише близько 15 з них — це ті мікотоксини, які можна виявити в лабораторних умовах. Однак навіть лабораторні дослідження не завжди можуть виявити мікотоксини за їхньої наявності у дослідному матеріалі, для чого існує ціла низка причин. Серед усіх сільськогосподарських тварин найбільш чутливими до мікотоксинів є свині.
Мікотоксини можуть міститися як у грубих, так і в концентрованих кормах.
Частим проявом дії мікотоксинів є зниження тонусу судин, в результаті чого зменшується притік крові до шкіри, кінцівок, хвоста та вух. Через порушення живлення уражені ділянки втрачають чутливість, відмічається їхнє посиніння, а з часом розвивається некроз. Серед внутрішніх органів на отруєння мікотоксинами найбільш яскраво реагують легені, травна система, плацента та молочні залози. Окрім того, токсини, які виділяються грибками, мають гепатотоксичну, нефротоксичну, нейротоксичну та естрогенну дії. Мікотоксини можуть також зумовлювати порушення кровотворення, збільшувати слиновиділення та підвищувати чутливість очей до світла, а також призводити до пошкодження слизових оболонок та шкіри.
Організму свиней найчастіше шкодять такі токсини, як: зеараленон, дезоксиниваленон (ДОН), афлатоксин, охратоксин, Т2 токсин, ерготоксин та фумонізин. Навіть серед одного виду тварин прояв мікотоксикозів є дуже індивідуальним. До того ж слід враховувати імовірність вмісту в кормах кількох видів токсинів, які здатні взаємно посилювати свій негативний вплив на організм. Найбільш чутливими до мікотоксинів є статево-вікові групи тварин із найбільшою енергією росту, зокрема, поросята на дорощуванні, поросні та підсисні свиноматки. Для них характерною є хронічна форма перебігу мікотоксикозів, яка розвивається та ускладнюється поступово. Хронічні мікотоксикози не мають яскраво вираженої симптоматики, тож часто залишаються непоміченими і зумовлюють значні економічні збитки від недоотримання продукції та в результаті пригнічення імунної системи.
Для гострих мікотоксикозів характерна добре виражена клінічна картина захворювання. Тож симптоми хвороби, а також патолого-анатомічні зміни є основними критеріями під час встановлення діагнозу. Клінічним проявом мікотоксикозів у підсвинків часто може бути некроз шкіри на суглобах кінцівок та хвоста. Оскільки мікотоксикози значно знижують опірну здатність організму, на їхньому фоні часто помічають ускладнення інфекційними хворобами, зокрема сальмонельозом, колібактеріозом та іншими, до яких здоровий організм був би мало чутливим.
У свиноматок, окрім посиніння вух та кінцівок, нерідко спостерігають аборти та народження нежиттєздатних поросят; після опоросу розвиваються ендометрити. Холості свиноматки реагують на мікотоксини перегулами, почервонінням вульви та сосків. До специфічних симптомів мікотоксикозів додаються такі загальні відхилення, як: підвищення температури, погіршення апетиту та загальне пригнічення. Симптомами певних отруєнь є некротичні зміни внутрішніх органів, перш за все печінки та нирок, жовтяниця видимих слизових оболонок, судоми, тремор та парез кінцівок.
Найбільшої шкоди серед мікотоксинів завдає зеараленон — токсин грибків Fusarium graminearum та Fusarium culmorum, для якого характерна естрогенна активність.
Навіть кілька міліграм токсину здатні викликати у них відповідні зміни у статевих органах, які визначають як естрогенний синдром.
Якщо оцінювати всі корми, які використовують у свинарстві і світі, то близько чверті з них є забрудненими мікотоксинами. В Україні частіше за інші зустрічаються мікотоксини, які продукують у процесі своєї життєдіяльності грибки видів Fusarium та Aspergillus, тобто охратоксини та зеараленон. Інші види токсинів можуть відігравати певну роль у тому випадку, коли для годівлі поголів’я закуповується сировина закордонного походження. Тоді суміш мікотоксинів у готових кормах буде непередбачуваною, оскільки проявлятиметься не тільки просте додавання токсичного ефекту, а навіть синергія у дії окремих мікотоксинів, через що їхній шкідливий вплив посилюватиметься.
Першими тривожними знаками при отруєнні мікотоксинами є зниження апетиту і, відповідно, загальне зменшення споживання корму у стаді. Паралельно з цим скорочуються продуктивні показники, зокрема прирости; може виникати діарея, а також почервоніння та свербіж шкіри. Окремим характерним симптомом для отруєння охратоксином є поліурія та збільшення споживання води. У важких випадках у тварин порушується координація рухів. Клінічна картина отруєння проявлятиметься, коли рівень забруднення кормів перевищуватиме 5–10 мг охратоксину/кг.
Основними симптомами отруєння зеараленоном є порушення статевої функції, зокрема симптоми, подібні до прояву тічки у ремонтних свинок. Живонароджені поросята від хворих свиноматок значно повільніше розвиваються, у них також спостерігається пригнічення імунної системи, а у свинок — почервоніння зовнішніх статевих органів. Після опоросу свиноматки повільніше відновлюються і пізніше приходять в охоту.
Велика проблема у боротьбі з мікотоксикозами зумовлена кумулятивною дією токсинів. Це означає, що при потраплянні до організму тварин шкідливі сполуки поступово накопичуватимуться, а шкідливий вплив проявлятиметься вже з часу досягнення ними певного рівня концентрації. У такому випадку проблема довгий час лишається непомітною, допоки вже профілактика не даватиме бажаного результату. Слід відмітити, що основним місцем відкладання мікотоксинів в організмі свиней є жирова тканина. Таким чином, з часом росту та при набиранні ваги мікотоксини акумулюються в жирових запасах організму.
Велика небезпека цього процесу полягає у тому, що під час активації жирових відкладень, наприклад, наприкінці поросності та на початку лактації, у кров свиноматок у великій кількості вивільняються мікотоксини, які до цього накопичувалися в жирі. Цей поштовх веде до активного прояву мікотоксикозів на фоні помірного надходження мікотоксинів ззовні з кормами, або навіть після припинення згодовування контамінованого корму. До того ж мікотоксини здатні масивно виділятися з молоком свиноматок. Оскільки тварини часто активно худнуть саме на початку лактації, саме тоді токсини у великому об’ємі потрапляють до організму поросят на підсосі і викликають в них гострі токсичні реакції.
У промисловому свинарстві для боротьби з мікотоксикозами широко застосовують органічні та неорганічні адсорбенти. Принцип їхньої дії заснований на фізичних властивостях молекул мікотоксинів, їхній полярності та розмірі. При цьому ступінь нейтралізації мікотоксинів залежить від адсорбційної ємкості адсорбенту. Цей показник та ступінь ураження корму токсинами враховуються під час розрахунку норми додавання адсорбенту до кормів. Важливими властивостями адсорбентів є їхня здатність працювати у різних діапазонах рН та створювати з токсинами стабільні сполучення.
Слід відмітити, що, своєю чергою, полярність мікотоксинів визначає їхню здатність бути нейтралізованими адсорбентами. Так, наприклад, неполярні токсини, до яких, зокрема, відносяться охратоксини та зеараленон, певними адсорбентами практично не зв’язуються, а іншими зв’язуються недостатньо ефективно, що зумовлює великі складнощі для виробництва. До того адсорбенти мають сприяти підвищенню опірності організму, нормалізувати процеси обміну речовин та покращувати ріст та розвиток тварин, забезпечуючи, таким чином, їхню високу продуктивність.
Дослідження мікотоксикозів за останні десять років виявили зростання вираженого негативного впливу мікотоксинів на здоров’я, продуктивність та якість продукції тваринного походження, а також значні матеріальні втрати, пов’язані із цим. Загострення проблеми з мікотоксинами пояснюється підвищеною чутливістю сучасних високопродуктивних порід свиней до стресів загалом та до дії токсинів зокрема. Для попередження поширення мікотоксикозів рекомендується використовувати комплексний підхід, який включає профілактику ураження пліснявими грибками рослин іще на полі під час вирощування, попередження їхнього занесення та поширення під час збирання врожаю та зберігання кормів, а також застосування, за необхідності, високоефективних адсорбуючих препаратів, здатних знизити, хоча б частково, вплив мікотоксинів на організм тварини.
Марія ЯРОШКО, вет. лікар, магістр МВА
