У 2009 році у світі відмічалось повторне виникнення ящуру і репродуктивно-респіраторного синдрому свиней в Азії, пов'язане зі зміною патогенності їх збудників, поширенням високопатогенного грипу птиці (Н5N1), сказу, чуми дрібних жуйних, виникненням грипу типу А/Н1N1.
На сьогодні інфекційні хвороби набули поширення в природі і становлять серйозну загрозу для всього живого на Землі, зокрема, для сільськогосподарських домашніх тварин та для дикої фауни.
Найяскравішим прикладом є епізоотична ситуація у світі щодо африканської чуми свиней, яка набула неконтрольованого поширення на території Південного Федерального округу Російської Федерації, катаральної лихоманки (блутангу), Ку-лихоманки. Ці хвороби сторіччями циркулювали в Африці не виходячи за межі континенту, але коли руйнуються природні вогнища циркуляції патогенних мікрооргнаізмів в природі, вони поширюються практично по всій планеті, що, безумовно, несе загрозу для епізоотичної та епідеміологічної ситуації і в Україні. Необхідно зазначити, що заходи з ліквідації цих хвороб вимагають знищення всіх хворих, підозрілих у захворюванні та сприйнятливих тварин у неблагополучних пунктах та загрозливих зонах, введення заборони на забій, переміщення та реалізацію тварин, продуктів тваринного походження, а іноді і рослинного походження з цих територій, що призводять значні економічні збитки.
На сьогодні в Україні тваринництво є однією зі стратегічних галузей сільського господарства, рівень і розвиток якої значною мірою визначає продовольчу безпеку держави і якість харчування населення, а відтак, і здоров’я нації.
Зміни і ускладнення в епізоотичній ситуації, небезпечність інфекційних хвороб, їх економічне і соціальне значення зобов’язують всі прошарки населення, а тим паче людей, пов’язаних з аграрним бізнесом, більше уваги приділяти цій проблемі.
Особливості інфекційних хвороб
Інфекційність хвороб пов’язана з властивостями їх збудників. Збудниками інфекційних хвороб тварин є віруси, бактерії, рикетсії, мікоплазми, гриби, найпростіші організми, яким притаманна повсюдність, різноманітність і до кінця непізнанність. Вони належать до мікросвіту, який існує поряд з нами і постійно поповнюється новими небезпечними збудниками. Останнім часом був виявлений пріон, який уражує тварин і людей та принципово відрізняється від усіх інших збудників. Збудники мають здатність передаватися від однієї тварини до іншої (зоонозна інфекція), від тварин до людей (зооантропонозна інфекція) і навпаки (антропозоонозна інфекція). За певних умов вони можуть набувати ознак ензоотії (поширюватись у межах одного господарства) та епізоотії (на значних територіях), або панзоотії, охоплюючи всю країну чи континент.
Збудники інфекційних хвороб тварин є паразитами. У процесі еволюції біосфера постійно збагачується паразитуючими формами, організованими у складну структуру. Віруси та віроїдні доклітинні форми є паразитами генетичного рівня; групи бактерій, мікоплазми, рикетсії, гриби, найпростіші організми паразитують на клітинному рівні; а зоопаразити діють на рівні організму. В організмі тварин можуть поєднуватися інфекційні збудники різних таксономічних приналежностей та рівнів паразитизму. Таке поєднання формує ушкоджуючий комплекс, хвороботворність якого визначають склад і характер взаємодії його складових елементів. Такому явищу в організмі тварин протистоїть захисний комплекс, що об'єднує специфічні та неспецифічні чинники протидії інфекції. Взаємодію ушкоджувального і захисного комплексів називають ще інфекційним процесом.
Умовами виникнення інфекційних хвороб тварин є наявність етіологічного чинника (збудника), сприйнятливої тварини та сприятливих умов. Іноді зараження виникає лише за умови поєднання кількох збудників (асоційована інфекція). Патогенну дію етіологічного чинника визначає вірулентність збудників. За наявності асоційованої інфекції вона залежить від взаємодії мікробів: за синергізму ушкоджувальна дія яскраво виражена, а за антагонізму патогенні властивості мікробів нейтралізуються.
Поширення асоційованих інфекцій обумовлює проблеми діагностичного, лікувального, профілактичного плану тощо. З цим пов’язане сформування нового наукового напряму - паразитоценології, в основі якої поліетіологічний підхід до заразних захворювань з урахуванням всіх паразитуючих у макроорганізмі мікробів, що об’єднує вірусологів, бактеріологів і паразитологів.
Сприйнятливість тварин до інфекції залежить від стану імунітету та неспецифічних чинників захисту, а також від наявності видового бар'єру (наприклад, коні, на відміну від парнокопитних, не хворіють на ящур). Деякі збудники з часом модифікуються і можуть долати видові бар'єри. Розвиток захворювання пов'язаний із розмноженням і накопиченням прониклих до організму мікробів та наступною генералізацією процесу.
Реакція організму спрямована на нейтралізацію та елімінацію патогенного збудника. Залежно від результату цього протистояння можливий різний розвиток хвороби: одужання або перебування інфекційного збудника протягом певного часу в організмі без ознак захворювання (персистентна інфекція).
Лише сучасні методи діагностики, зокрема молекулярно-генетична, з урахуванням епізоотологічних, клінічних і патолого-анатомічних даних дають можливість своєчасно і якісно встановлювати діагноз, підтверджувати або спростовувати його, диференціювати збудників хвороб.
Державна ветеринарна служба
На сьогодні в Україні створена чітка структура державної служби ветеринарної медицини, мережа сучасних діагностичних установ, наукових закладів, які складають дієву і ефективну систему виявлення і реагування на чинники біологічної загрози, або виявлення збудників особливо небезпечних хвороб.
Одним з основних завдань державної служби ветеринарної медицини є захист населення, тварин, території держави від занесення збудників особливо небезпечних хвороб тварин з територій інших країн, неблагополучних зон. Тобто мінімізація ризику виникнення хвороби, зведення його до незначного рівня.
Але необхідно враховувати те, що неможливо досягти рівня нуля, тому якщо навіть виникає загроза високого рівня, необхідно проаналізувати вартість і ефективність використання коштів для найкращого використання обмежених ресурсів як бюджету держави, так і коштів виробника або власника тварин. Це конче важливо для забезпечення населення безпечними продуктами харчування і є ключовим моментом для розвитку економіки села.
Напрацьована в Україні нормативно-правова база дозволяє і зобов’язує компетентні органи вживати заходи для здійснення контролю за особливо небезпечними заразними хворобами, насамперед спільними для тварин і людей.
Весь комплекс протиепізоотичних заходів в Україні проводиться під контролем державної служби ветеринарної медицини. Наукове забезпечення протиепізоотичних заходів здійснює відділення ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук (НААН), а саме: Національний науковий центр «Інститут експериментальної ветеринарної медицини» (м. Харків), Інститут ветеринарної медицини (м. Київ), Інститут епізоотології (м. Рівне).
Державний контроль та нагляд за здоров'ям тварин і забезпечення проведення необхідних або вимушених протиепізоотичних заходів у державі здійснює управління забезпечення протиепізоотичної роботи Державного комітету ветерианрної медицини України.
Лабораторнудіагностику заразних хвороб здійснює мережа державних лабораторій ветеринарної медицини, при цьому центральною діагносичною установою в галузі є Державний науково-дослідний інститут з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи (м. Київ).
Контроль за якістю ветеринарних імунобіологічних препаратів здійснює Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів (м. Київ).
Ситуація під контролем
Необхідно зазначити, що завдяки злагодженій, високопрофесійній, кваліфікованій роботі спеціалістів державної служби ветеринарної медицини на місцях протягом останніх років в Україні не було зареєстровано проявів та масового поширення карантинних хвороб тварин, гостроінфекційні хвороби мали спорадичний характер без значних економічних збитків.
Водночас, коли в Україні відмічається епідемія туберкульозу серед людей, завдяки плановим, системним заходам покращується ситуація щодо цієї хвороби з-поміж тварин.
Державною службою ветмедицини вживаються заходи для поступового оздоровлення тваринництва від лейкозу ВРХ, збудник якого є близьким до вірусу Т-клітинного лейкозу людини. Щодо лептоспірозу -за рахунок коштів державного бюджету проводяться лабораторні дослідження в державних лабораторіях ветеринарної медицини, щеплення тварин у неблагополучних господарствах, антибіотикотерапія тварин, дератизація тваринницьких приміщень, що сприяє ліквідації і контролю цієї хвороби. Незважаючи на наявність кількох тисяч стаціонарно неблагополучних пунктів на сибірку, завдяки застосуванню вітчизняних вакцин проти цієї хвороби на сьогодні в Україні практично ліквідовано це захворювання. Завдяки щепленню птиці проти хвороби Ньюкаслаі систематичному контролю за напругою імунітету після вакцинації ситуація щодо цієї хвороби стабільна та контрольована.
Джерелом і основним поширювачем сказу в Україні є червона лисиця, тому, попри вжиті заходи, епізоотична ситуація щодо цієї хвороби залишається напруженою.
Інфекційним хворобам тварин властива циклічність розвитку. Саме тому сучасна стратегія протиепізоотичних заходів має бути спрямована на здійснення постійного дієвого контролю за хворобами, нагляду за здоров’ям продуктивних тварин, забезпечення стійкого епізоотичного благополуччя тваринництва, адаптації національної нормативно-правової бази до міжнародних вимог, що сприятиме розвитку торговельних відносин, а як наслідок, і галузі загалом.
Приорітетні напрями
Дієвий контроль за хворобами передбачає раннє виявлення і негайне визначення рівня загрози, аналіз шляху виникнення і поширення хвороби, нагляд.
Метою нагляду є доведення відсутності хвороби або збудника, визначення частоти виникнення і поширення хвороби або збудника, а також якнайшвидше виявлення екзотичних або емерджентних хвороб.
У зв’язку з цим пріоритетними напрямами ветеринарної науки і практики на найближчу перспективу необхідно вважати:
- визначення ризиків і визнання статусу України стосовно особливо небезпечних хвороб тварин згідно з вимогами і рекомендаціями санітарного кодексу наземних тварин Міжнародного епізоотичного бюро;
- широке впровадження у ветеринарну практику сучасних методів діагностики, якісних засобів профілактики заразних хвороб тварин, які базуються на сучасних досягненнях світової науки (молекулярна біологія, генна інженерія, клітинна біотехнологія тощо);
- здійснення епізоотологічного моніторингу, виявлення закономірностей епізоотичного процесу при найбільш розповсюджених і економічно важливих заразних хворобах тварин, птиці, риб, бджіл, аналіз та прогноз розвитку епізоотичної ситуації;
- розробку та впровадження систем і технологій ефективного ветеринарно-санітарного обслуговування галузі тваринництва в господарствах різних форм власності з урахуванням регіональних особливостей;
- пошук безпечних методів і прийомів, направлених на розрив життєвих циклів збудників, ерадикацію хвороб;
- удосконалення системи підготовки спеціалістів ветеринарної медицини.
