Особливості зараження та поширення хвороби
Інфекційна агалактія була вперше описана на початку IXX ст. в Італії, після чого її відмічали і в інших країнах Європи та світу. Хвороба створює для тваринницьких ферм значні збитки, які охоплюють як витрати через загиблих і вимушено забитих тварин, так і зниження молочної продуктивності з втратами молодняку в результаті абортів. Великі витрати також зумовлюють карантинні й оздоровчі заходи на самій фермі.
Зазвичай агалактія має гострий і підгострий перебіги. Збудником хвороби є Mycoplasma agalactiae, що відноситься до родини Micoplasmataceae. Це прокаріотичний мікроорганізм, який не має жорсткої клітинної стінки. Через це збудник агалактії є нестійким до дії фізичних і хімічних факторів. Так, при нагріванні до 60?С мікоплазма гине через 5 хв., а при кип’ятінні - миттєво. У зовнішньому середовищі за температури від 0 до 25?С мікроорганізм виживає протягом чотирьох-шести місяців, у молоці та гної - близько 10 діб, а у воді та ґрунті - до місяця.
Велика небезпека інфекційної агалактії полягає у тому, що на неї хворіють вівці і кози усіх порід, статево-вікових груп і статі. Однак найбільш чутливими до захворювання є матки протягом лактації, а також молодняк віком до одного місяця. З іншого боку, до збудника агалактії нечутливі миші, щури та морські свинки, що частково ускладнює проведення лабораторних досліджень.
Щодо поширення захворювання, то його основними джерелами виступають хворі тварини, та ті, що вже перехворіли. При цьому хворі тварини виділяють збудника до зовнішнього середовища з молоком, калом та сечею, плодовими оболонками, витіканнями з очей та піхви. Навіть після видужання виділення збудника в овець та кіз продовжується іще до 6–7 місяців. Тоді мікоплазма в основному виділяється із сечею.
Виділений збудник засмічує підстилку, корми, робочий одяг персоналу тощо, які надалі відіграють велику роль як фактор передачі захворювання.Зараження сприйнятливих тварин відбувається переважно аліментарним шляхом, а також при проникненні збудника до організму через поранення на шкірі і слизових, або через канали сосків вимені. Часто зараження проходить при випасанні стада на низинних пасовищах та заливних луках, а також під час водопою зі стоячих водойм. Можливим є також внутрішньоутробне зараження ягнят та козенят від хворих маток, а також потрапляння збудника до організму молодняку під час випоювання зараженого молока.
Хоча для інфекційної агалактії і характерна певна сезонність прояву, пов’язана з лактаційним періодом, загалом на важкість протікання захворювання вагомий вплив здійснюють кліматичні й метеорологічні умови. Хвороба може набувати широкого поширення серед овець та кіз після тривалих перегонів худоби на віддалені пасовища, а також при випасанні під час холодної сирої погоди. Це дає змогу зробити висновок, що різноманітні стресові фактори значно сприяють прояву хвороби в результаті зниження опірності організму. Особливо помітним є негативний вплив прохолодної сирої погоди на резистентність молодняку. Зазвичай при появі інфекційної агалактії на неї хворіє від 15 до 35% поголів’я овець. Близько 15–45% з них гине. У вагітних маток при цьому у 15–30% випадків відбуваються аборти. Так, спалахи хвороби виникають навесні, досягають максимуму влітку і згасають на початку осені. При цьому стаціонарність інфекційної агалактії забезпечується латентною інфекцією у тварин-носіїв хвороби, а також можливим збереженням збудника у навколишньому середовищі до 4 місяців.
Форми перебігу захворювання. Ураження вимені
Після проникнення збудника до сприйнятливого організму мікоплазми потрапляють до кров’яного русла, розмножуються і розносяться до всіх органів і тканин, викликаючи лихоманку, запальні процеси і порушуючи роботу органів та систем. Інкубаційний період для хвороби може тривати від 12 год. до одного тижня або навіть до двох місяців. Окрім найбільш поширеного підгострого перебігу, захворювання може також проходити у гострій та хронічній формі.
Залежно від того, в якому саме місці в організмі зосереджений основний патологічний процес, розрізняють септичну, маститну, очну, суглобову та змішану форми перебігу хвороби. Гострий перебіг захворювання дуже часто спостерігається у маток під час лактації, а також у молодняку. Його першою ознакою є підвищення температури тіла до 40,5–41,5?С. Ця лихоманка часто є рецидивуючою і триває кілька днів. У лактуючих тварин ураженню піддаються, головним чином, молочні залози і значно рідше суглоби та очі. За відсутності лактації у маток, а також у молодих тварин, основними клінічними ознаками хвороби є ураження суглобів і очей. Окрім цього, на початку розвитку захворювання відмічають пригнічення, зниження апетиту і лихоманку.
Ураження вимені характеризується розвитком катарального або паренхіматозного маститу, при цьому зазвичай лише в одній долі вимені. Тоді молочна залоза набрякає, стає болючою на дотик, її місцева температура підвищується. Ознаки запалення відмічаються і на місцевих лімфатичних вузлах. У дуже важких випадках може розвиватися гнійний мастит із подальшим переходом до гангренозного процесу. Зміни також торкаються властивостей молока. Воно густішає, гіркого та солонуватого смаку, з часом робиться водянистим і набуває лужної реакції. Надалі в молоці з’являються згустки, а саме воно представляє собою мутнувату рідину, яка пізніше прозорішає. Молочна залоза поступово атрофується й утворення молока припиняється. У дійках вимені виникають ущільнення, окремі ділянки піддаються некрозу, з’являються гнійники, з яких виділяється слиз і гній.
Підгостре протікання хвороби характеризується зростанням температури і загальним пригніченням. В окремих тварин захворювання може проявлятися тільки запаленням вимені з припиненням секреції молока.
Суглобова та очна форми
На початкових стадіях суглобової форми агалактії вівці та кози починають кульгати і мають напружену ходу. Далі суглоби кінцівок набрякають, стають болючими і мають більше кровонаповнення. Частіш за все уражуються зап’ясткові, скакальні, ліктьові, колінні та тазостегнові суглоби. В окремих випадках ураження також торкається слизових сумок і сухожильних піхв. За кілька діб на місці уражень формуються гнійні артрити. В результаті і так вже збільшені суглоби дедалі деформуються з утворенням анкілозів і спондилітів.
При поліартритах, бурситах і тендовагінітах запальний процес триває один-два місяці. Все це викликає прогресуюче виснаження і загибель тварини, або здачу її на вимушений забій. Коли суглобова форма не прогресує, у хворих відмічають лише певну кульгавість і скутість рухів із незначною припухлістю суглобів. Ці симптоми з часом проходять - часто за 10–12 днів - і тварини видужують.
Очна форма прояву інфекційної агалактії овець та кіз супроводжується набряком і почервонінням повік, посиленою слизотечею та кон’юнктивітом. Тварини уникають світла. При цьому рогівка ока мутнішає і вкривається виразками, з часом зір повністю пропадає. Окрім основних симптомів очної форми у хворих відмічають незначне припухання і болючість суглобів, а також зниження молочної продуктивності. В рідких випадках реєструється хронічний та атиповий прояв хвороби, при яких всі клінічні ознаки є мало вираженими. Тварини зазвичай видужують, але на довго залишаються носіями збудника хвороби. Поряд із цим інколи зустрічається надгострий або септичний перебіг захворювання, в результаті якого тварини гинуть вже через кілька діб після появи перших симптомів. Ця форма зазвичай характерна для новонароджених ягнят та козенят у випадку різкого зниження резистентності організму через відсутність молока у хворих маток, а також для молодняку до 2-х місячного віку при утримані у несприятливих умовах та за недостатньої годівлі. Так, після різкого підвищення температури до 42?С, сильного пригнічення і відмови від корму тварини гинуть протягом 2–4 діб з утворенням помітних набряків у підшкірній клітковині.
Можуть бути варіації
При інфекційній агалактії овець та кіз патологоанатомічні зміни можуть значно варіювати залежно від місця локалізації основного патологічного процесу. Загалом при гострому перебігу хвороби у загиблих тварин відмічають загальний набряк підшкірної клітковини з окремими гнійними осередками під шкірою та у м’язах. Лімфовузли та селезінка, як правило, збільшені. При розтині реєструють серозне запалення черевини та серцевої сорочки і масові крововиливи. У випадку ураження вимені воно набрякле з ущільненнями у паренхімі. В середині молочної цистерни та молочних ходів знаходять рихлу масу білого кольору, схожу за консистенцією на сир. Інколи ця маса сконцентрована в окремих вузликах різного розміру, розкиданих по всій масі вимені.
Оглядаючи очі, відмічають зміну кольору рогівки, а також серозний чи серозно-слизовий кон’юнктивіти. Так, рогівка втрачає прозорість, вкривається більмом і набуває опуклої форми. При прогресивній очній формі рогівка розпадається із появою на ній виразок. При уражені суглобів у їхній порожнині знаходять шматочки ущільненого слизово-гнійного ексудату з домішками фібрину. При цьому стінки суглобів та суглобові хрящі потовщуються і мають більш виражене червонувате забарвлення. Сухожильні піхви та суглобові сумки також запалені. В останніх знаходять мутнувату рідину червонуватих відтінків, інколи з домішками гною.
Діагностика та лікування
Діагноз на інфекційну агалактію овець та кіз зазвичай встановлюють прямо у господарстві за результатами аналізу епізоотологічних даних та патологоанатомічного дослідження. За необхідності також може проводитися бактеріологічне дослідження. Якщо в бактеріологічному аналізі є потреба, то для нього від хворих тварин відбирають проби крові, молока та синовіальну рідину, а від загиблих - паренхіматозні органи, лімфатичні вузли, спинномозкову рідину та головний мозок, а також плоди у випадку аборту.
Інколи для уточнення діагнозу проводять додаткову постановку біопроби на сприйнятливих тваринах - козенятах чи кроликах. При визначенні діагнозу на інфекційну агалактію необхідно виключити перш за все інфекційний мастит, який зазвичай характеризується більш коротким інкубаційним періодом, а також має гострий перебіг без ураження суглобів чи очей. Сплутати агалактію можна також з інфекційним кератокон`юктивітом, чиїм збудником є рикетсія. При цьому сама хвороба протікає порівняно легко. Інколи на новонароджених ягнятах суглобова форма агалактії може плутатися із бешихою, яка теж супроводжується поліартритами. Через те, що інфекційна агалактія овець і кіз часто ускладнюється вторинною умовно-патогенною мікрофлорою, її дію також слід враховувати при постановці основного діагнозу.
На жаль, сироватка реконвалісцентів та гіперімунізованих сільськогосподарських тварин має лише слабкий лікувальний ефект, а специфічного лікування для інфекційної агалактії не розроблено. Через це при захворюванні тварин переважає симптоматична терапія. Імунітет при інфекційній агалактії іще не достатньо вивчений. При цьому встановлено, що кози можуть захворювати повторно. Для специфічної профілактики захворювання пропонується відповідна вакцина.
У випадку виявлення у господарстві захворювання овець та кіз на інфекційну агалактію його визначають як неблагополучне і вводять відповідні обмеження. Хворих і підозрілих на захворювання тварин одразу ж ізолюють і піддають розробленим лікувальних заходам. Важко хворих та хворих із хронічним перебігом доцільно здавати на забій. Навіть після видужування перехворілих тварин утримують ізольовано не менше 8 місяців. При цьому обмеження з господарства може зніматися не раніше ніж через два місяці після видужування останньої тварини.
Тож, для пришвидшення звільнення господарства від хвороби рекомендується відправляти на забій усіх тварин з ізольованої групи. Однак навіть тоді використання тварин для розведення в інших господарствах дозволяється не раніше, ніж через вісім місяців після зняття всіх обмежень. Плідники, які перехворіли на агалактію, більше не можуть використовуватися ані для природного, ані для штучного запліднення. Відповідно, занесення до господарства інфекційної агалактії овець та кіз може практично повністю знищити племінну базу та нанести великих збитків товарному виробництву. Зважаючи на це, дотримання ветеринарно-санітарних норм і правил задля недопущення занесення хвороби має бути першочерговим пріоритетом.
